Постанова КЦС ВС № 761/21491/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року м. Київ справа № 761/21491/22 провадження № 61-6922св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - Підприємство «Основа» Громадської організації товариства книголюбів «Основа», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа- Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Підприємства «Основа» Громадської організації товариства книголюбів «Основа» на постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У жовтні 2022 року Підприємство «Основа» Громадської організації товариства книголюбів «Основа» (далі - підприємство «Основа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), про витребування майна з чужого незаконного володіння та про припинення права іпотеки за іпотечним договором. Позовну заяву Підприємство «Основа» мотивувало тим, що набуло право власності на нерухоме майно - нежилі приміщення групи приміщень № 6 (у літ. «А»), загальною площею 66,7 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі судового рішення в адміністративній справі, після чого зареєструвало за собою право власності на це майно. Указувало, що стало жертвою незаконної схеми позбавлення права власності на нерухоме майно, яке вибуло з його володіння на підставі фіктивних документів щодо проведення прилюдних торгів, що встановлено судовим рішенням. Згодом нежитлові приміщення кілька разів відчужувалися. Останній набувач - ОСОБА_1 , який уважається добросовісним набувачем. Крім того, позивач указує, що йому стало відомо, що 31 травня 2019 року відповідачі уклали договір іпотеки, предметом якого є спірне нерухоме майно. Підприємство «Основа» просило суд: - витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме нежилі приміщення групи приміщень № 6 (у літ. «А») загальною площею 66,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , на його користь; - визнати припиненим право іпотеки ОСОБА_2 за іпотечним договором від 31 травня 2019 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1405, 1406, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - Київського МНО) Семеновою Г. В., іпотекодержателем за яким є ОСОБА_2 , іпотекодавцем - ОСОБА_1 . Короткий зміст рішень суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року, ухваленим у складі судді Пономаренко Н. В., у задоволенні позову Підприємства «Основа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про витребування майна з чужого незаконного володіння та про припинення права іпотеки за іпотечним договором відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 17 січня 2014 року укладений не з фізичною особою ОСОБА_1 , якого позивач визначив відповідачем за вказаною вимогою, а з фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 . Суд дійшов висновку про те, що за цим договором ОСОБА_1 несе усі права та обов`язки не як фізична особа, а виключно як фізична особа - підприємець, отже, позов про витребування майна з чужого незаконного володіння пред`явлено до неналежного відповідача. Позовні вимоги про припинення права іпотеки ОСОБА_2 за іпотечним договором від 31 травня 2019 року, іпотекодавцем за яким є ОСОБА_1 , суд вважав недоведеними. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу підприємства «Основа» задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року скасовано. Провадження у справі за позовом підприємства «Основа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про витребування майна з чужого незаконного володіння та про припинення права іпотеки за іпотечним договором закрито. Повідомлено Підприємство «Основа», що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду. Роз`яснено Підприємству «Основа» про його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції встановив, що спірне нерухоме майно придбано з метою ведення підприємницької діяльності, відомості про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 відсутні, виснував, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єктів господарювання з метою здійснення підприємницької діяльності у спірних нежитлових приміщеннях, належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19). Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2025 року Підприємство «Основа» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, в якій просило суд скасувати оскаржуване судове рішення, передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Шевченківського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги. У серпні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду 27 листопада 2025 року сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В. Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скаргамотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Заявник указує, що предметом спору у цій справі є витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння (основна позовна вимога), тобто вимога позивача, як власника нерухомого майна, до ОСОБА_1 , як до особи, яка без правових підстав володіє цим майном, про повернення майна у власність позивача (фактичне володіння). Такий спір виникає у межах віндикаційного позову, що ґрунтується на нормах ЦК України. Позовна вимога про визнання припиненим права іпотеки за іпотечним договором від 31 травня 2019 року є похідною від першої позовної вимоги та не може розглядатись окремо. Указує, що визначальним для віднесення справи до цивільної чи господарської юрисдикції є не лише статус сторін спору (фізична особа чи ФОП), а сутність та юридичний зміст правовідносин, оскільки наявність у ОСОБА_1 статусу ФОП та відсутність відомостей про припинення ним підприємницької діяльності не означає автоматичну господарську юрисдикцію. Важливим є з`ясування та встановлення судом, на підставі належних та допустимих доказів, чи пов`язані спірні правовідносини з підприємницькою (господарською) діяльністю такого ФОП та з наявністю господарських відносин між сторонами спору. Спір у цій справі не має жодних ознак господарського спору, які визначені законодавством, це цивільний спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача (право власності на нерухоме майно) іншою особою. Тому спір підлягає вирішенню виключно у порядку цивільного судочинства, а віднесення його розгляду до господарської юрисдикції порушує право позивача на розумний строк розгляду справи, створює додаткові перешкоди у відновленні порушеного права (оскільки позовні вимоги, склад сторін, підстави позовних вимог тощо визначалися з врахуванням суті спору, як цивільного, та його розгляду у порядку цивільного судочинства). Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Суд не встановив обставини використання ОСОБА_1 спірного нерухомого майна у власній підприємницькій діяльності. Крім того, умовами договору купівлі-продажу, укладеного 17 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 ,визначено, що ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 спірне нерухоме майно. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Угленко О. Ю. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Звертає увагу, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладався заявником як ФОП. Спірне нерухоме майно має виражені ознаки комерційної нерухомості, що також відповідає їх технічним характеристикам. Фактичні обставини справи, встановлені судами Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року у справі № 2-а-225/2010 за адміністративним позовом Трофимової Л. В., яка діяла в інтересах підприємства «Основа», до Шевченківської районної у м. Києві ради в особі Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва про зобов`язання вчинити дії: - зобов`язано Шевченківську районну у м. Києві раду вчинити дії з включення нежитлового приміщення, що орендованого позивачем відповідно до договору оренди від 14 грудня 2009 року № 375/2, яке розташоване: АДРЕСА_1, до переліку об`єктів приватизації, та передати на приватизацію шляхом викупу орендарем - підприємством громадської організації книголюбів «Основа»; зобов`язано Шевченківську районну у м. Києві раду вчинити дії з укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, яке знаходиться у АДРЕСА_1, з підприємством громадської організації книголюбів «Основа»; - встановлено факт дійсності оцінки орендованого позивачем відповідно до умов договору оренди об`єкта оренди на момент укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке розташоване у АДРЕСА_1 , на основі договору № 375/2 з підприємством громадської організації книголюбів «Основа»; - встановлено факт вартості відповідно до договору оренди об`єкта оренди в розмірі 477 874,00 грн, за якою здійснювати позивачем викуп об`єкта оренди; - затверджено договір купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна (приміщення), що підлягає продажу шляхом викупу від 09 червня 2010 року, укладеного між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва в особі начальника Управління Шевчука Є. Є., який діє на підставі Положення про Управління з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, затвердженого рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 25 листопада 2003 року, та «Основа» Підприємство громадської організації товариства книголюбів «Основа». Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року задоволено заяву Трофимової Л. В. про виправлення помилок та роз`яснення постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року у справі № 2-а-225/2010. Із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2015 року № 40204792 встановлено, що спірне нерухоме майно зареєстроване на праві власності 03 вересня 2012 року за Підприємством «Основа» на підставі постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року. 09 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень групи приміщень № 6 (у літ «А»), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,70 кв. м. Відповідно до свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міхніч Т. І. за реєстровим номером 1102, на підставі акта про реалізацію майна, затвердженого відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у мсті Києві 25 квітня 2013 року, ОСОБА_5 належало на праві власності майно, що складається із нежилих приміщень групи приміщень № 6 (у літ. «А») загальною площею 66,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яке придбано ОСОБА_5 за 287 000,00 грн, що раніше належали Підприємству «Основа» на підставі постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року, ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року (справа № 2а-225/2010), зареєстрованих Київським міським бюро технічної інвентаризації 03 вересня 2012 року під реєстровим номером 3238-П у книзі 23п-258, реєстраційний номер майна: 37522290. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2021 року у справі № 910/8330/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги Підприємства «Основа» до відділу ДВС, третя особа - ОСОБА_5 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задоволено частково. Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину в частині скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна (нежитлових приміщень групи приміщень № 6 (у літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 ) з прилюдних торгів, серія та номер 1102, виданого 30 травня 2013 року. Встановлено, що ОСОБА_1 є власником вказаного об`єкта нерухомості на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, укладеного 17 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. за реєстровим номером 290. 01 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 у безпроцентну позику грошові кошти у розмірі 6 200 000,00 грн зі строком повернення до 06 червня 2019 року включно. На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 31 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. за реєстровим номером 1405, 1406, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку об`єкт нерухомого майна - нежилі приміщення групи приміщень № 6 (у літ. «А»), нежитлове приміщення, загальною площею 66,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 70976480391. Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 761/25245/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року, скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Із пояснень представника ОСОБА_1 у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив, що спірне нерухоме майно придбавалось ним з метою ведення підприємницької діяльності. Відповідно до інформації, яка міститься у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, з 20 червня 2013 року ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП, видами діяльності є: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Відомості про припинення позивачем підприємницької діяльності відсутні. Згідно з технічним паспортом спірного нерухомого майна, нежилі приміщення групи приміщень № 6 (у літ. «А») площею 66,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , віднесено до приміщень громадського призначення, вбудованих у житловий будинок.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга Підприємства «Основа»підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21). Разом з тим у статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до пунктів 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами-підприємцями. Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)). Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. За змістом статті 42 Конституції України та статті 50 ЦК України кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Відповідно до статті 42 ГК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час звернення до суду) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України). Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19)). Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) та інші. Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП. При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)). Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У цій справі позивач як юридична особа звернувся до суду за захистом свого права власності, порушеного, на його думку, відповідачами. Позивач посилався на те, що він є власником нежитлового приміщення, а відповідач ОСОБА_1 є особою, який володіє цим майном без правових підстав на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ним як ФОП. Крім того, відповідачі уклали між собою договір позики, для забезпечення якого ОСОБА_1 як фізична особа передав в іпотеку нерухоме майно, власником якого вважає себе позивач. У зв`язку з викладеним, позивач просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 спірне нерухоме майно та припинити іпотеку за іпотечним договором. Суд апеляційної інстанції закрив провадження у цивільній справі виходячи з того, що позовну заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки предмет цього спору - нерухоме майно має комерційне призначення, тобто його правомірне використання пов`язане зі здійсненням господарської діяльності. Отже, спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що позивач - юридична особа звернулося до суду з позовом до відповідача як фізичної особи та власника спірного нерухомого майна, яке цей відповідач як фізична особа передав спірне майно в іпотеку. Встановлення судом апеляційної інстанції того, що спірний об`єкт нерухомості, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 , має комерційне призначення, не дає підстав для висновку, що між позивачем та відповідачами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності. Внаслідок цього суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа має розглядатися в порядку господарського судочинства. З огляду на викладене, постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі слід скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За змістом частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржене судове рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Підприємства «Основа» Громадської організації товариства книголюбів «Основа» задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк