Постанова 4812 № 478/264/25

13.04.26 22-ц/812/18/26 Єдиний унікальний номер судової справи 478/264/25 Номер провадження 22-ц/812/18/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 06 квітня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., за участі: представника позивача адвоката Примакової Д.В., відповідача ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна», яке в подальшому змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Казанка-Агро», рішення, яке ухвалено Казанківським районним судом Миколаївської області 11 червня 2025 року під головуванням судді Сябренко І.П. в приміщені цього ж суду о 12 год. 33 хв., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна» до ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеним договору оренди земельної ділянки та відшкодування майнової шкоди, УСТАНОВИЛА: У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватутіна» (далі ТОВ «Ватутіна»), яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Казанка-Агро» (далі ТОВ «Казанка-Агро») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеним договору оренди земельної ділянки та відшкодування майнової шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06 грудня 2016 року ТОВ «Ватутіна» уклало із ОСОБА_2 договір оренди належної йому земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2.00 га, з кадастровим номером 4823683200:02:000:0168, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Баштанського (раніше Казанківського) району Миколаївської області. Договір оренди зареєстровано 26 січня 2017 року, строк договору 7 років від дати реєстрації до 26 січня 2024 року. У період дії договору оренди землі в вересні 2023 року у межах своєї господарської діяльності та згідно з речовим правом на земельну ділянку ТОВ «Ватутіна» виконало посів озимої пшениці. Відповідач ОСОБА_2 звертався до товариства із заявою, в якій повідомляв, що він не буде продовжувати здавати землю в оренду, оскільки бажає обробляти її самостійно. У відповідь товариство повідомило орендодавця, що земельна ділянка правомірно засіяна і буде повернута після збору врожаю із оплатою всього часу до збору врожаю. Окрім того, в установленому порядку до завершення договору оренди землі 26 жовтня 2023 року орендодавцю ОСОБА_2 була направлена пропозиція про продовження договору оренди землі. На вказану пропозицію ОСОБА_2 відповіді товариству не надав. Попри свої заяви, 15 квітня 2024 року ОСОБА_2 передав земельну ділянку з посівами ТОВ «Ватутіна» в оренду відповідачу ОСОБА_1 , чим порушив переважне право ТОВ «Ватутіна» на продовження договору оренди, уклавши договір оренди із третьою особою, а не з орендарем, який вже господарював на землі, належним чином виконував свої обов`язки і мав переважне право продовжити оренду. Після цього в останні дні червня 2024 року було виявлено, що врожай ТОВ «Ватутіна» з земельної ділянки з кадастровим номером 4823683200:02:000:0168 було зібрано сторонніми особами. За даним фактом ТОВ «Ватутіна» зверталось до ВП №1 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області. В ході перевірки заяви про вчинення злочину було встановлено, що ОСОБА_1 зібрала врожай пшениці ТОВ «Ватутіна». Таким чином, ОСОБА_2 не приступав до обробітку землі, не орав поле зі сходами культури, а передав земельну ділянку в оренду ОСОБА_1 . В свою чергу ОСОБА_1 , отримавши землю в оренду, також не приступила до обробітку землі, як орендар, а у квітні 2024 року зібрала врожай позивача. Дії ОСОБА_1 завдали майнової шкоди ТОВ «Ватутіна», а саме на вартість пшениці, що належала ТОВ «Ватутіна», а зібрана ОСОБА_1 . Обсяг зібраного становить 7 906 кг пшениці з урахуванням врожайності поля, на якому було зібрано врожай. Середня закупівельна ціна пшениці 4 класу станом на 12 березня 2025 року складала 9 710 грн/т. Таким чином, розмір шкоди, завданої ТОВ «Ватутіна» становить 76 767 грн. 26 коп. Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Ватутіна» просило: визнати відсутнім право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 4823683260:02:000:0168, площею 2.0 га (номер запису про право 54703041); визнати укладеним договір між ТОВ «Ватутіна» та ОСОБА_2 про оренду земельної ділянки, кадастровий номер 4823683260:02:000:0168, площею 2.0 га строком до 31 січня 2031 року з поновленням строку, орендна плата 9 317 грн. на рік з дати відправки листа повідомлення на запропонованих товариством умовах; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ватутіна» у відшкодування майнової шкоди 76 767 грн. 26 коп.; судові витрати по справі покласти на відповідачів. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Ватутіна» відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі ТОВ «Ватутіна», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати, та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 24 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року провадження у справі зупинено до залучення до участі в справі правонаступників відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року провадження в справі поновлено. Залучено до участі у цивільній справі за позовом ТОВ «Ватутіна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеним договору оренди земельної ділянки та відшкодування майнової шкоди, в якості правонаступника відповідача ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині позовних вимог про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 . Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Стаття 41 Конституції України гарантує кожному громадянину України право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України). Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки. Відповідно до положень ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимог ст.124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди. Згідно з ч.1 ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності. За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.9 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі Закон України). Статтею 1 цього Закону України визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. За вимогами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. З матеріалів справи вбачається, що 06 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ватутіна» було укладено договір оренди землі із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2.00 га, з кадастровим номером 4823683200:02:000:0168, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Баштанського (раніше Казанківського) району Миколаївської області. Відповідно до п.7 договору оренди землі договір укладено на 7 (сім) років. Після закінчення строку договору орендар, має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Згідно з п.п.17,19 вказаного договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення. Передача земельної ділянки за договором оренди землі вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди. Пунктом 37 договору сторони узгодили, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи орендаря (без правонаступництва); в інших випадках передбачених законом. За умовами п.43 договору оренди сторонами узгоджено, що він набирає чинності після підписання останніми та його державної реєстрації (а.с.10). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №79375484 від 01 лютого 2017 року вбачається, що вищевказаний договір оренди було зареєстровано 26 січня 2017 року (а.с.11). Листом від 11 липня 2023 року ОСОБА_2 повідомив ТОВ «Ватутіна» про те, що він не бажає поновлювати дію договору оренди землі і має намір самостійно обробляти орендовану товариством земельну ділянку і використовувати для власних потреб на свій розсуд. Просив утриматись від вчинення дій, які б перешкоджали йому одразу після закінчення строку дії договору оренди використовувати належну йому земельну ділянку. Повідомив, що фактичне використання товариством земельної ділянки після закінчення строку дії договору буде трактуватись ним як самовільне заволодіння земельної ділянки. Попередив, що незалежно від стану ділянки, наявності в ній насіння чи інших сільськогосподарських культур, він залишає за собою право приступати до використання земельної ділянки без додаткового інформування підприємства, а будь-які ризики і збитки нестиме підприємство (а.с.72). У відповідь на вказану заяву 25 липня 2023 року ТОВ «Ватутіна» надіслало ОСОБА_2 лист, в якому зазначило, що договір оренди землі діє до 26 січня 2024 року та до цього часу орендар є правомірним користувачем земельної ділянки, що дає право орендарю здійснювати свою господарську діяльність відповідно до умов договору. Також зазначено, що оплата за користування ділянкою буде здійснена з урахуванням фактичного користування до завершення сільськогосподарського циклу (до збору врожаю), навіть якщо цикл об`єктивно не можливо закінчити до завершення строку дії договору (в січні місяці). Додатково повідомлено, що згідно з діючим законодавством у ТОВ «Ватутіна» є переважне право оренди земельної ділянки на новий строк, та господарство зацікавлене в укладанні договору на новий строк (а.с.73). У відповідь на заяву від 25 липня 2023 року ОСОБА_2 08 вересня 2023 року надіслав ТОВ «Ватутіна» лист аналогічного змісту до листа від 11 липня 2023 року, повторно повідомивши про своє категоричне небажання продовжувати дію договору оренди землі (а.с.74). Листом від 10 жовтня 2023 року ТОВ «Ватутіна» повторно попередило ОСОБА_2 про намір використовувати земельну ділянку до завершення сільськогосподарського циклу (збору врожаю) незалежно від завершення строку дії договору (а.с.75). 26 жовтня 2023 року ТОВ «Ватутіна» надіслало на адресу ОСОБА_2 лист-повідомлення про намір продовження дію договору оренди земельної ділянки разом з проектом договору оренди земельної ділянки (а.с.15-17). 02 квітня 2024 року до Державного реєстру речових прав внесені дані про припинення права оренди ТОВ «Ватутіна» на земельну ділянку 4823683200:02:000:0168 (а.с.70). 15 квітня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого остання отримала в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4823683200:02:000:0168, строком на 7 (сім) років. Речове право оренди землі зареєстровано 18 квітня 2024 року (а.с.53-54,71). Вирішуючи питання, чи підлягали захисту права позивача на час звернення до суду та на час постановлення судом рішення, колегія суддів виходить з наступного. Так, щодо спору в частині позовних вимог про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі та визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі, то слід заначити таке. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі»). Згідно зі ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Законом України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року №161-XI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а ст.13 Закону України передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються у ст.33 Закону України «Про оренду землі». Відповідно до ч.ч.1,2 ст.33 Закону України №161-XI (у редакції на час укладення договору оренди землі від 06 грудня 2016 року) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. За ч.3 ст.33 Закону України №161-XI передбачено, що до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. Звертаючись до суду із позовом позивач зазначав, що на виконання вимог п.7 договору оренди землі від 06 грудня 2016 року направив на адресу відповідача ОСОБА_2 лист-повідомлення про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий термін із проектом договору про внесення змін до договору оренди землі. Згідно з ч.5 ст.33 Закону України №161-ХІ орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 двічі листами від 11 липня 2023 року та 08 вересня 2023 року повідомляв ТОВ «Ватутіна» про своє небажання продовжувати строк дії договору оренди землі. Відповідно до ч.ч.1-5 ст.33 Закону України №161-ХІ для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року №594/376/17-ц). Водночас, слід зазначити, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого ч.1 ст.33 Закону України №161-ХІ, можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону України №161-ХІ) процедури, так і наявності волевиявлення сторін. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі №902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі №923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі №912/1138/19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі №313/350/16-ц (провадження №14-97цс20) зазначено, що ст.33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність. Згідно з ст.33 Закону України №161-ХІ додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі №908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України №161-ХІ, оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору. Враховуючи наявність заперечень ОСОБА_2 проти поновлення договору оренди землі з позивачем, з урахуванням вимог ст.33 Закону України «Про оренду землі» колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання укладеним договору оренди строком до 31 січня 2031 року з поновленням строку в редакції позивача, оскільки додаткова угода до договору оренди землі укладається сторонами для вирішення питання щодо поновлення дії договору при наявності взаємної згоди для державної реєстрації речових прав сторін, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося, оскільки після закінчення строку дії договору оренди між орендарем і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди. Колегія суддів також звертає увагу на те, що направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження дії договору оренди. Надаючи оцінку доводам позивача про те, що відповідь на його лист-пропозицію взагалі не була надана відповідачем, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Відповідно до п.13 Правил надання послуг поштового зв`язку рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв`язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення. Доказів на підтвердження того, що відправлення надіслано ОСОБА_2 з додержанням вказаних Правил надання послуг поштового зв`язку, та, таким чином, було забезпечено вручення йому під розписку листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі та проект договору про несення змін до договору оренди землі, позивачем до суду не надано. Доводи апеляційної скарги про доведення належними і допустимими доказами обставин направлення ОСОБА_2 повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору за умови відсутності підтвердження одержання ним цієї поштової кореспонденції та, відповідно, обізнаності про намір орендаря, не спростовують висновок суду першої інстанції. Отже, установивши відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на продовження договору оренди землі, а також те, що сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, про що орендодавцем завчасно було повідомлено орендаря, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що переважне право позивача на укладення з ОСОБА_2 договору оренди землі на новий строк є припиненим. Колегія суддів також вважає, що укладення нового договору оренди землі з іншим орендатором не порушує переважне право позивача, оскільки вказаний договір укладений вже після припинення дії попереднього договору оренди землі. За вищевказаних обставин, суд першої інстанції вірно констатував і той факт, що відсутні правові підстави для визнання відсутнім права оренди відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, оскільки спірний договір оренди землі від 15 квітня 2024 року був укладений після закінчення дії договору оренди землі від 06 квітня 2016 року. Щодо позовної вимоги ТОВ «Ватутіна» до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди (збитків), то слід заначити наступне. За приписами ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до частин 1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. За вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Вимогами, що пред`являються до доказів є їх належність (ст.77 ЦПК України); допустимість (ст. 78 ЦПК України); достовірність (ст.79 ЦПК України); достатність (ст.80 ЦПК України). Як вбачається зі змісту позову, у даному випадку позивач доводить наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 76 767 грн. 26 коп. посиланням на обставини вчинення відповідачем ОСОБА_1 протиправної поведінки, що полягала у зборі врожаю пшениці озимої на земельній ділянці, якою на законних підставах користувався позивач. З матеріалів справи убачається, що відповідно до копії акту про огляд ділянки від 28 червня 2024 року, складеного та підписаного директором ТОВ «Ватутіна», агрономом та головним бухгалтером товариства, при перевірці стану посіву озимої пшениці на земельній ділянці, яка знаходиться в межах території Казанківської селищної ради за межами населеного пункту с. Михайлівка кадастровий номер: 4823683200:02:000:0168, загальною площею 2.00 га встановлено, що на земельній ділянці виконано збір врожаю пшениці озимої, виконавець робіт невідомий, місце знаходження зерна невідоме (а.с.21). Згідно з копією заяви про вчинення злочину №18/07-24 від 18 липня 2024 року ТОВ «Ватутіна» звернулось до ВП №1 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області з проханням розпочати досудове розслідування, встановити обставини, за яких було викрадено майно ТОВ «Ватутіна», самовільно всупереч прямій нормі Закону проведено роботи на ділянці, де є посів. Встановити винних осіб, надати правову кваліфікацію діянням та вчинити всі дії, що вимагаються Кримінальним процесуальним кодексом України задля захисту прав, свобод та законних інтересів ТОВ «Ватутіна» (а.с.19). З повідомлення ВП №1 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області, №11956/65-2024 від 07 серпня 2024 року вбачається, що під час проведення ретельної перевірки за заявою ТОВ «Ватутіна», було встановлено, що 26 січня 2017 року між ТОВ «Ватутіна» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки в межах Михайлівської сільської ради Казанківського району, строком на 7 років, тобто до 26 січня 2024 року. В 2023 році ОСОБА_2 повідомив ТОВ «Ватутіна» про те, що він не буде продовжувати здавати землю в оренду. 15 квітня 2024 року ОСОБА_2 передав свою землю в оренду з посівами пшениці ТОВ «Ватутіна» гр. ОСОБА_1 , яка в кінці червня 2024 року зібрала врожай пшениці на вказаній земельній ділянці площею 2 га. В даному випадку вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які вирішуються виключно в судовому засіданні (а.с.20). Розглядаючи вищезазначену вимогу позову, колегія суддів виходить з того, що наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Разом з тим, на переконання колегії суддів, позивачем не надано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту посіву та вирощування пшениці позивачем, а відповідно і доказів того, що саме відповідачем у справі, був зібраний врожай на орендованій позивачем земельній ділянці (у разі його посіву). Доводи позову про те, що матеріалами справи встановлено, що саме ОСОБА_1 здійснювала збір пшениці на орендованій позивачем земельній ділянці, не підтверджені жодним письмовим доказом. До того ж, матеріали справи свідчать, що відповідач неодноразово вказувала на те, що врожай не збирала, оскільки спірна земля не була засіяна позивачем. Оскільки будь-яких інших достатніх доказів на підтвердження того, що земельна ділянка була засіяна та саме відповідач зібрала урожай пшениці на спірній земельній ділянці не надано, то слід дійти висновку, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками). За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди позивача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ТОВ «Ватутіна» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна», яке в подальшому змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Казанка-Агро», залишити без задоволення. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 13 квітня 2026 року