Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/6446/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2340/26 Справа № 205/6446/25 Головуючий у першій інстанції: Мовчан Д.В. Суддя-доповідач:Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В., за участю секретаря Марченко С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)), Департаменту патрульної поліції на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра у складі судді Мовчана Д.В. від 10 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)) про стягнення безпідставно отриманих коштів, інфляційних нарахувань та 3% річних, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАР №6289640 від 15.12.2022 року на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400,00 грн за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Дана постанова про накладення адміністративного стягнення була звернута до примусового виконання. Відповідно до інформаційної довідки про виконавче провадження виконання вказаної постанови було завершено 26.09.2023 року у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу. Зокрема, органом ДВС було стягнуто штраф 40800,00 грн, виконавчий збір 4080,00 грн, витрати виконавчого провадження 369,00 грн. Судовим рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 09.11.2023 року вказану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано, а справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП - закрито. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Таким чином, позивач вважає, що наявні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України 45249,00 грн, у зв`язку з виконанням постанови, яку було визнано протиправною та скасовано у судовому порядку, на підставі ст.1212 ЦК України, а також, інфляційні витрати у розмірі 7581,75 грн та 3% річних у розмірі 1904,18 грн, а всього на загальну суму 54734,93 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з Державного бюджету України безпідставно отримані кошти у розмірі 45249,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 7581,75 грн. та 3% річних у розмірі 1904,18 грн, а всього на загальну суму 54734,93 грн. Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 10 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення безпідставно отриманих коштів - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 45249,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 7581,75 грн та 3 % річних у розмірі 1904,18 грн, а всього на загальну суму 54734,93 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 986,96 грн. В апеляційній скарзі Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог до Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра та ухвалення у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача. Також просить змінити рішення, виключивши з його мотивувальної частини посилання на положення статей ст.ст. 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України та п.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) (а.с. 24-27 т.2). Департамент патрульної поліції також звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 37-41 т.2). Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції та задоволення апеляційної скарги Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління МЮУ (Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)), скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАР № 6289640 від 15.12.2022 року на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400,00 грн за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП (а.с. 16-21 т.1). Відповідно до частини першої статті 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Згідно з частиною другою статті 308 КУпАП, у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується, зокрема, подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу. 15 лютого 2023 року постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра ПМУ МЮ відкрито виконавче провадження №71053360 з примусового виконання вказаної вище постанови ЕАР №6289640 від 15.12.2022 року, виданої ДПП УПП в Дніпропетровській області (а.с. 13-15 т.1). Судом також установлено, а сторонами визнано, що на виконання постанови поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Дніпропетровській області ДПП ЕАР №6289640 від 15.12.2022 року, з позивача було фактично стягнуто штраф у розмірі 40800,00 грн, виконавчий збір у розмірі 4080,00 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн, що підтверджується інформаційною довідкою про виконавче провадження №71053360 (а.с. 13-15 т.1). Постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра ПМУ МЮ (м. Одеса) від 26 вересня 2023 року виконавче провадження №6289640 закінчено, у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 15 т.1). Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року в справі №205/126/23 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції Дніпропетровської області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання дій неправомірними та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАР №6289640 від 15.12.2022 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, скасовано, а справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП - закрито (а.с. 16-21 т.1). Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року в справі №205/126/23 набрало законної сили 21.11.2023 року. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 зазначила, зокрема, що "...на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала". Після визнання протиправною та скасування судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., зокрема, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)). За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе. З огляду на наведене, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративного штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави. Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України). Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України). Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Департамент патрульної поліції (орган, який наклав адміністративне стягнення). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 (провадження №61-18055св21) зазначено, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку». Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши стягнення з позивача у примусовому порядку штрафу у подвійному розмірі відповідно до ч. 2 ст. 308 КУпАП у сумі 40800,00 грн на підставі постанови ЕАР № 6289640 від 15.12.2022 року, яка у подальшому була скасована рішенням суду, що набрало законної сили, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів у розмірі 40800,00 грн. Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17. У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Отже, зобов`язання повернути майно, отримане за оспорюваною постановою про накладення адміністративного стягнення, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про скасування такої постанови. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року в справі №205/126/23 набрало законної сили 21.11.2023 року. Виходячи з викладеного, наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період з 22.11.2023 (наступний за днем набрання законної сили рішенням від 09.11.2023 року в справі №205/126/23) по 17.04.2025 (у межах заявлених позовних вимог) на суму безпідставно отриманих коштів (40800,00 грн) інфляційних витрат у розмірі 7169,75 грн та 3 % річних у розмірі 1716,95 грн. Розрахунок інфляційних витрат здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. За період з 22.11.2023 по 17.04.2025 IIc = (100.70000000 : 100) x (100.40000000 : 100) x (100.30000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.20000000 : 100) x (100.60000000 : 100) x (102.20000000 : 100) x (100.00000000 : 100) x (100.60000000 : 100) x (101.50000000 : 100) x (101.80000000 : 100) x (101.90000000 : 100) x (101.40000000 : 100) x (101.20000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (101.50000000 : 100) x (100.70000000 : 100) = 1.17572912. Інфляційне збільшення становить 40800 x 1.17572912 - 40800 = 7169,75 грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Період прострочення Кількість днів у періоді Сума грошового зобов`язання: 22.11.2023 по 31.12.2023 40 134,14 грн 40800 x 3 x 40 : 365 : 100 01.01.2024 по 31.12.2024 366 1224,00 грн 40800 x 3 x 366 : 366 : 100 01.01.2025 по 17.04.2025 107 358,82 грн. 40800 x 3 x 107 : 365 : 100 Всього 3% річних за період з 22.11.2023 по 17.04.2025 становить 1716,95 грн. Разом з тим, частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З наведеного вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15). Судом встановлено, що виконавчий збір у сумі 4080,00 грн стягнутий на підставі постанови державного виконавця №71053360 від 15.02.2023 про стягнення виконавчого збору, а витрати виконавчого провадження у сумі 369,00 грн стягнуті на підставі постанови державного виконавця №71053360 від 15.02.2023 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (а.с. 13-15 т.1). Доказів оскарження зазначених постанов державного виконавця у порядку, встановленому чинним законодавством, визнання протиправними дії органу ДВС щодо винесення зазначених постанов - суду не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено. Враховуючи наведене, колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України в частині стягнення на користь позивача виконавчого збору в сумі 4080,00 грн та витрат виконавчого провадження у сумі 369,00 грн, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження. Крім того, відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15 квітня 2015 року №215, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є офіс Генерального прокурора. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Відповідний висновок відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16. Враховуючи викладене вище, колегія дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, належним відповідачем є Департамент Патрульної поліції, оскільки постанова поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Дніпропетровській області ДПП ЕАР №6289640 від 15.12.2022 року про накладення на позивача штрафу скасована, як незаконна. ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області та відділ ДВС є неналежними відповідачами у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову до цих відповідачів. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам (968,96 грн х 90,78%) у розмірі 879,62 грн (а.с. 25 т.1). Враховуючи відмову в задоволенні позову до Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на його користь з позивача підлягає стягненню сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1453,44 грн. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ВДВС підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)) задовольнити. Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 10 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції про стягнення безпідставно отриманих коштів, інфляційних нарахувань та 3% річних задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 40800,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 7169,75 грн, 3 % річних у розмірі 1716,95 грн, а всього 49686 (сорок дев`ять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 70 коп. У задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 879 (вісімсот сімдесят дев`ять) грн 62 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 44896456) судові витрати у розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 10 квітня 2026 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді О.В. Агєєв О.В. Халаджи