Постанова Київський апеляційний суд № 357/11383/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/2938/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 березня 2026року місто Київ справа №357/11383/23 Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Таргоній Д.О. за участю секретаря судового засідання -Олешко Л.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ярмоли О.Я., повний текст рішення складено 18 вересня2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Друга Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області про визнання недійсним договору дарування,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просив: визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 15 березня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Мельничук М.В., зареєстрований в реєстрі за №1-256. В обґрунтування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_4 , яка за життя була власником 19/50 частин будинку АДРЕСА_1 та склала заповіт на користь позивача. Вказував, що після смерті матері, він дізнався, що 02 листопада 2022 року на підставі договору про поділ нерухомого майна, її будинок був поділений між співвласниками та 15березня 2023 року ОСОБА_4 подарувала свою частину будинку відповідачу ОСОБА_3 . Позивач вважає, що його матір внаслідок похилого віку та стану здоров`я, на час укладення договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, тому на підставі ст.ст.203, 225 ЦК України договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є недійсним. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріальних та порушення процесуальних норм права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що для визначення наявності стану, в якому померла не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та інше) на момент укладення оспорюваного договору дарування ним до суду першої інстанції було подане клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи та 02липня 2024 року суд призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручив експерту Державної установи «Інститут психіатрії, судово психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України». Вказував, що за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи позивач отримав рахунок на суму 103006 грн., який він не міг сплатити узв`язку з тяжким матеріальним становищем. Зазначав, що після повернення справи без проведення судово-психіатричної експертизи та поновлення провадження у справі, справу було призначено до розгляду на 08вересня 2025 року. Вказував, що узв`язку з перебуванням представника позивача у відпустці, до суду 03вересня 2025 року через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі було надіслано клопотання про відкладення розгляду справи. Незважаючи на клопотання, судом справу було розглянуто за відсутності сторони позивача, що позбавило можливості стороні позивача надати суду пояснення щодо несплати рахунку за проведення експертизи. Вважає, що позивач був позбавлений можливості змінити експертну установу, оскільки він вважає суму за проведення експертизи дуже завищеною. Посилався на те, що оскільки між сторонами виник спір з приводу дійсності укладеного померлою особою правочину в силу психічного стану здоров`я, а для встановлення вказаної обставини необхідно застосування спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, вважає, що висновок суду першої інстанції без проведення експертизи є передчасним. 05 листопада 2025 року від відповідача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказувала на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач ОСОБА_1 та третя особа Друга Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення, оскільки доказів, які б підтверджували факт перебування ОСОБА_4 на момент укладення оспорюваного правочину в такому стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними позивачем надано не було. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, сторони по справі є рідними братом і сестрою, а ОСОБА_4 - їх мати. В грудні 2014 року ОСОБА_4 складала заповіт, яким розпорядилася усім своїм майном на користь сина ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. 02 листопада 2022 року ОСОБА_4 разом з донькою ОСОБА_3 , як співвласники будинку АДРЕСА_1 уклали договір про поділ житлового будинку та припинення спільної часткової власності. 15 березня 2023 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок з відповідними господарськими будівлями за адресою : АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А.А. була заведена спадкова справа №38/2023. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що його матір внаслідок похилого віку та стану здоров`я, на час укладення договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, тому на підставі ст.ст.203, 225 ЦК України договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є недійсним. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Так, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14-ц звертав увагу, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України необхідною обставиною є абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі №2-25/11, від 17 січня 2024 року у справі №301/920/15-ц. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Нормами статей 76, 77, 79 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Положення статей 76, 102-113 ЦПК України визначають висновки експертів як один із засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом встановлено, що згідно з текстом оспорюваного договору дарування від 15 березня 2023 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 володіючи українською мовою, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, перебуваючи у ясній пам'яті та при здоровому розумі, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, маючи необхідний обсяз цивільної дієздатності, уклали оспорюваний договір дарування. Як вбачається з матеріалів справи, для визначення психічного стану ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування за клопотанням сторін було витребувано медичну документацію щодо захворювань ОСОБА_4 з медичних закладів: копію медичної карти стаціонарного хворого №10379 на ім'я ОСОБА_4 , яка у період часу з 16 грудня 2020 року по 18 лютого 2020 року перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні з клінічним діагнозом «Інфаркт головного мозку в басейні правої С.М.А.»; копію медичної карти стаціонарного хворого №290 на ім`я ОСОБА_4 , яка перебувала на лікуванні у КНП «Васильківська центральна районна лікарня» з 18 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року; копію медичної карти стаціонарного хворого №422 на ім`я ОСОБА_4 , яка перебувала на лікуванні у КНП «Васильківська центральна районна лікарня» з 13 липня 2016 року по 02 серпня 2016 року; оригінал медичної карти амбулаторного хворого №564 на ім`я ОСОБА_4 (КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №4»); оригінал медичної карти стаціонарного хворого №8393 на ім`я ОСОБА_4 , яка перебувала на стаціонарному лікуванні у період часу з 22 грудня 2022 року по 02 січня 2023 року у КНПБМР «Білоцерківська міська лікарня №1». Також в судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача. Так, допитана в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка ОСОБА_5 , яка є дружиною позивача суду пояснила, що останній оскаржує договір дарування, бо покійні батьки позивача обіцяли, що їхня частина будинку належатиме сину, тобто позивачу у справі. Після складеного ОСОБА_4 заповіту на користь позивача, сім`я відповідача почала гнобити ОСОБА_4 . Вказувала, що разом з чоловіком гарно доглядали матір та саме з вини ОСОБА_3 в грудні 2020 року у матері стався інсульт. З початку військових дій, сім`я позивача забрала в своє помешкання ОСОБА_4 . Свідок зазначала, що доглядала ОСОБА_4 , наймала масажиста, наймала доглядальниць за що свекруха була вдячна. Відповідач залишила свою матір. ОСОБА_4 була неадекватною, бо перенесла інсульт, втратила сон, потребувала спілкування. В грудні 2022 року у ОСОБА_4 були серцеві напади, вона телефонувала вночі, казала, що її не доглядають і вона може зарізатися ножем, у неї не працювала рука. У ОСОБА_4 був перемінний настрій і вона була добра до всіх, хто з нею на той момент був добрий. ОСОБА_4 повідомляла, що подарує свій будинок доньці, але всі їй нагадували, що вона обіцяла залишити будинок сину. До грудня 2021 року ОСОБА_4 проживала почергово, то у позивача, то в себе дома. Сім`я позивача давала по 5 тисяч гривень ОСОБА_4 на місяць, така була умова. Після того, як ОСОБА_4 повідомила про дарування свого будинку доньці, позивач не приїздив до неї, а свідок в цей період, приїздила до неї, 3-4 рази провідувала свекруху до липня 2023 року. Свідок ОСОБА_6 , яка була деякий період доглядальницею ОСОБА_4 , суду показала, що ОСОБА_4 часто хворіла, їй постійно давали ліки. У ОСОБА_4 боліла голова, вона могла дещо забувати. Свідок не бачила психічного розладу та чогось дивного в поведінці ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_7 , який приходиться зятем позивачу, суду пояснив, що був добре знайомий з ОСОБА_4 , яка впізнавала свідка, онуків, але не впізнала онуків на фото, що висіло на холодильнику, у неї було порушення сну та боліли ноги. Свідок возив ОСОБА_4 в лікарню на консультацію до невролога та до лікаря-психіатра ОСОБА_8 . Свідку відомо, що позивач з дружиною запрошували доглядальниць для ОСОБА_4 , яка перенесла інсульт, часто телефонувала, просила допомоги. Свідок ОСОБА_9 , який був знайомий з ОСОБА_4 , суду пояснив, що займається фермерством та тривалий час, щотижня, возив до дому ОСОБА_4 молочну продукцію. ОСОБА_4 по телефону, раз на тиждень замовляла собі і подругам молоко, сир чи сметану. Свідок востаннє бачив ОСОБА_4 за тиждень до її смерті. Вона була психічно нормальною, в телефонній розмові завжди впізнавала голос, ніяких помилок не було, робила замовлення, розраховувалася, нічого не забувала. Свідок ОСОБА_10 , який приходиться давнім другом сім`ї відповідача, суду показав, що за тиждень до смерті, ОСОБА_4 запросила свідка обірвати черешню в її подвір`ї. Свідок спілкувався з нею, бачив, як вона спілкувалася зі своїми подругами. Свідок не помічав у неї ніяких проявів неадекватності. Свідок ОСОБА_11 , яка працює поштаркою та більше 20 років обслуговувала ОСОБА_4 , суду показала, що була добре знайома з ОСОБА_4 , щомісяця 8 числа приносила їй пенсійні кошти. ОСОБА_4 самостійно отримувала гроші, перераховувала їх, розписувалася про отримання. Свідок спілкувалася з нею, ОСОБА_4 розказувала про свою сім`ю, дітей. Свідок не бачила проявів неадекватної поведінки у ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_12 , який приходиться позивачу зятем, суду показав, що близько 4 років був знайомий з ОСОБА_4 , приїздив з дружиною до неї в гості. Свідок працює в м. Біла Церква, а тому регулярно і часто провідував ОСОБА_4 . З кінця лютого 2022 року вона деякий період проживала в будинку свого сина, потім 2 тижні мешкала на Закарпатті, в кінці березня 2022 року повернулася жити в свій будинок в м. Біла Церква. Були випадки, що ОСОБА_4 не впізнавала свідка, іноді не могла сама підвестися, її дії, в силу віку, були нецілеспрямованими, був випадок, що вона гукала свого покійного чоловіка, мабуть він їй снився. ОСОБА_4 не давала сумувати за собою, часто телефонувала, часто заводила розмови про смерть і про розпорядження своїм майном, мабуть маніпулювала, хотіла більшої уваги. Свідок ОСОБА_13 , який знайомий з позивачем близько 15 років, допомагає по господарству, суду показав, що за дорученням позивача виконував деякі роботи по господарству в помешканні його матері. Близько одного разу на місяць бував в будинку ОСОБА_4 . Свідку відомо, що ОСОБА_4 погано почувалася, у неї стався інсульт, не спала в ночі. А тому для зручності, свідок зробив спільний прохід між будинком ОСОБА_4 і будинком її доньки, відповідача у справі. Між позивачем і відповідачем були неприязні відносини. Чоловік відповідача взагалі не допомагав своїй тещі по господарству. Був випадок, що ОСОБА_4 не впізнала ОСОБА_13 , у неї був гіпертонічний криз, відповідач викликала їй швидку допомогу. Відповідач категорично не хотіла доглядати свою матір, бо будинок був переписаний на позивача. На початку травня 2023 року ОСОБА_4 повідомила свідку, що оформила опікунство, і тепер її донька буде доглядати. Свідку не відомо про договір дарування будинку. ОСОБА_4 телефонувала свідку просила коли потрібна була їй допомога, іноді сама розраховувалася за його роботу. Свідок ОСОБА_14 , яка приходилася подругою покійної ОСОБА_4 , суду показала, що останні роки вона майже щодня ходила до своєї сусідки і подруги ОСОБА_4 , разом проводили час, пили чай, ОСОБА_4 годувала свою подругу, постійно чимось пригощала. ОСОБА_4 була охайною, доглянутою, завжди з пофарбованим волоссям. ЇЇ доглядала донька. ОСОБА_4 завжди замовляла собі домашню молочну продукцію, купувала і подрузі, все рахувала сама. Свідок не знайома з її сином, ОСОБА_4 розповідала про нього лише добре, пишалася ним, але ображалася, що він не часто приїздить, живе далеко, в м. Києві. Свідку не відомо, чи перенесла інсульт і чи перебувала ОСОБА_4 на лікуванні в медичних закладах. Свідку відомо, що у неї були старчі хвороби, а розум і пам`ять гарні. ОСОБА_4 повідомляла свідку, що хоче переписати свій будинок на доньку. Свідок ОСОБА_15 , яка близько 30 років товаришує з відповідачем суду показала, що ОСОБА_3 мешкала разом з мамою в одному будинку, на різні входи. Відповідач добре доглядала свою матір. ОСОБА_4 віталася з ОСОБА_15 , розпитувала за сім`ю. ОСОБА_4 була завжди доглянута. Свідку відомо, що періодично ОСОБА_4 перебувала в лікарні. Свідок ОСОБА_16 , яка близько 3 років живе в м. Біла Церква, є ВПО, суду показала, що з весни 2022 року вона винаймала квартиру у відповідача, а в червні 2022 року відповідач попросила доглянути її матір. Свідок була доглядальницею у ОСОБА_4 цілий місяць в червні 2022 року та з квітня по червень 2023 року. Свідок стверджує, що ОСОБА_4 була повністю адекватною людиною, щодня телефонувала сину, потребувала спілкування. В присутності свідка ОСОБА_4 подарувала сину 1 тисячу доларів США на ювілей, він не хотів брати, але вона наполягла. В присутності свідка позивач передав своїй матері 5 тисяч гривень на харчування. В присутності свідка, навесні 2023 року ОСОБА_4 повідомила сину, що подарувала свій будинок доньці і він нічого не заперечив. ОСОБА_4 читала на пам`ять великі вірші, мала гарну пам`ять. Вона мала вольовий характер, любила командувати. Вказувала свідку що робити : мити підлогу, прати палац. Відправляла свідка в магазин, потім перевіряла чеки, отримувала і рахувала решту коштів. Відповідач сама купувала собі молочну продукцію, у молочника, який торгував поряд її будинку, щотижня, і замовляла ще й на всіх сусідів, нічого не записувала, все пам`ятала, рахувала без калькулятора. Вона потребувала стороннього догляду, бо не могла самостійно вдягтися, у ОСОБА_4 було важке дихання, тягла ногу і руку, що було наслідками інсульту. Свідку відомо, що ОСОБА_4 їздила на західну Україну, але не відомо чи мешкала вона в м. Києві. Свідок ОСОБА_17 , яка проживала по сусідству з покійною ОСОБА_4 , суду показала, що вона і її родина перебували в добросусідських відносинах з ОСОБА_4 . Свідок спілкувалася з нею іноді, коли виходила на вулицю купувати молочну продукцію. Востаннє свідок спілкувалася з ОСОБА_4 навесні 2023 року, а потім була вже в неї на похоронах. Свідок не спостерігала ніяких проявів психічних розладів у ОСОБА_4 , яка була звичайною людиною. На підтвердження доводів позивача, що ОСОБА_4 на момент укладення оспорюваного договору дарування не усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними представником позивача у судовому засіданні суду першої інстанції було заявлено клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2024 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експерту Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України». На вирішення експертизи поставлено питання: чи страждала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння або психічне захворювання станом на 15 березня 2023 року? чи могла ОСОБА_4 за станом свого здоров'я, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, в момент підписання договору дарування земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком АДРЕСА_1 ? Суд роз`яснив сторонам наслідки ухилення від проведення експертизи, передбачені ст.109 ЦПК України. Обов'язок з лплати проведення експертизи покладено на позивача - ОСОБА_1 . Встановлено, що 05 серпня 2024 року та 27 листопада 2024 року експерт направляв суду і сторонам повідомлення щодо необхідності оплати експертизи, суд неодноразово повідомляв представника позивача про отримані клопотання та необхідність вчинити дії щодо здійснення оплати за проведення експертизи. В зв`язку з відсутністю оплати експертизи, 10 червня 2025 року ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» повернув матеріали справи та ухвалу суду від 02 липня 2024 року без виконання. З медичних документів, які містяться у матеріалах справи: довідок, витягу з медичної картки вбачається, що ОСОБА_4 зверталася до лікарів з приводу безсоння, не стабільного тиску, перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні, перенесла інсульт, внаслідок якого її рука не функціонувала. При цьому, з вказаних медичних документів не вбачається, що ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу психічних захворювань чи що остання страждала на порушення пам`яті, інтелекту, критичних здібностей. Допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили факт психічних розладів у ОСОБА_4 в березні 2023 року. Сторона позивача зазначала про наявність певних вікових змін та порушень здоров`я у ОСОБА_4 , але без достатніх аргументів про те, що ці порушення сягали такого ступеня, що суттєво впливали на здатність ОСОБА_4 усвідомлювати свої дії та керувати ними, саме такі факти відсутні в медичних матеріалах, які були надані суду, як доказ. Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги те, що позивач не проживав постійно біля матері, а лише приїздив в гості та спілкувався по телефону. Таким чином, доказів абсолютної неспроможності ОСОБА_4 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними матеріали справи не містять. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування будинку та земельної ділянки, який було посвідчено 15 березня 2023 року, з підстав, передбачених ст.225 ЦК України, оскільки належних доказів на підтвердження того, що на момент посвідчення оспорюваного правочину ОСОБА_4 перебувала у такому стані, коли не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними, стороною позивача суду не було надано. Доводи апеляційної скарги про те, що: за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи позивач отримав рахунок на суму 103006 грн., який він не міг сплатити в зв`язку з тяжким матеріальним становищем; позивач був позбавлений можливості змінити експертну установу, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Встановлено, що причиною непроведення експертизи є нездійснення ОСОБА_1 оплати за проведення експертизи. З звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 02 липня 2024 року вбачається, що представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив проведення посмертної судово-психіатричної експертизи доручити експерту саме Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України». При цьому, представник відповідача заперечувала проти призначення експертизи у зазначеній установі, вважаючи, що вказану експертизу слід провести у Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання». Позивач, отримавши рахунок на суму 103006 грн. за проведення експертизи, не звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зміну експертної установи. Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Вбачається, що суд першої інстанції сприяв позивачу у проведенні посмертної судово-психіатричної експертизи, при цьому, саме сторона позивача не здійснила оплату за проведення експертизи, не подала клопотання про зміну експертної установи, отже колегія суддів вважає за можливе всі негативні наслідки поведінки позивача, покласти на останнього. А відтак, посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки між сторонами виник спір з приводу дійсності укладеного померлою особою правочину в силу психічного стану здоров`я, а для встановлення вказаної обставини необхідно застосування спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, вважає, що висновок суду першої інстанції без проведення експертизи є передчаснимспростовуються вищезазначеним. Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку з перебуванням представника позивача у відпустці, до суду 03 вересня 2025 року через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі було надіслано клопотання про відкладення розгляду справи, однак незважаючи на клопотання, судом справу було розглянуто за відсутності сторони позивача, що позбавило можливості стороні позивача надати суду пояснення щодо несплати рахунку за проведення експертизи не впливають на правильність висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову. Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)). На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 08 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: