Постанова Черкаський апеляційний суд № 694/3156/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/752/26Головуючий по 1 інстанції Справа №694/3156/25 Категорія: 304090000 Пічкур С.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л., Василенко Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 січня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У жовтні 2025 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк») звернулося до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 02.10.2024 року ОСОБА_1 підписано Заяву щодо встановлення кредитного ліміту (або Заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком) на підставі якої відповідачу відкрито поточний рахунок, встановлено на нього відповідний кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку. Вказані документи містять всі суттєві умови кредитування, строк, розмір процентів, максимальний розмір кредиту, тощо. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. АТ "А-Банк" свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Станом на 22.10.2025 року заборгованість відповідача за даним кредитним договором складала суму в розмірі 59508 грн., яка складається з: 34 871,20 грн. заборгованість за кредитом; 23686,80 грн. - заборгованість по відсоткам; 950 грн. пеня. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором б/н від 02.10.2024 року у розмірі 59508,00 грн. та судові витрати у розмірі 2422,40 грн. Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 13 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 02.10.2024 в розмірі 58558,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» сплачений судовий збір у сумі 2383,64 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками. Однак, у частині стягнення пені суд дійшов висновку про відсутність підстав для її стягнення, оскільки нарахування здійснено у період дії в Україні воєнного стану. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду у задоволеній судом частині ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що у матеріалах справи містяться докази, що підтверджують тривалий та суттєвий розлад здоров`я відповідача. Судом не надано оцінку психологічному тиску з боку позикодавця під час досудового стягнення заборгованості. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «А-Банк» вказувало, що судом надано вірну оцінку правовідносинам у справі, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні. Відповідач погодився з умовами кредитного договору, розрахунок та виписка по кредитному договору свідчать про користування позичальником наданим кредитом. Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Як вбачається з фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції, 02.10.2024 року ОСОБА_1 підписано електронним підписом Заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, паспорт споживчого кредиту Кредитна картка «Зелена». Строк кредитування - 240 місяців, пільговий період користування кредитними коштами 62 дні за ставкою 0,000001%, у разі виходу з пільгового періоду на кредит нараховується процентна ставка - 3,4% на місяць, при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8% у місяць. За несвоєчасне погашення кредиту та або відсотків передбачено списання штрафу у розмірах визначених пунктом 10.2. Згідно довідок АТ «А-Банк» відповідачу відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , встановлено на нього відповідний кредитний ліміт 14000,00 грн. та видано платіжну картку № НОМЕР_2 , як засіб доступу до рахунку. Станом на 22.10.2025 року заборгованість відповідача за даним кредитним договором складала суму в розмірі 59508,00 грн., яка складається з: 34871,20 грн. заборгованість за кредитом; 23686,80 грн. - заборгованість по відсоткам; 950,00 грн. пеня. За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 02.10.2024 року ОСОБА_1 підписав Анкету заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», яка підписана цифровим власноручним (на екрані телефону) підписом. Крім того, ОСОБА_1 підписано заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за краткою/рахунком від 02.10.2024 року. У даній заяві визначені умови надання кредитного ліміту, а саме визначено, що пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,4% на місяць. Строк кредитування (строк дії кредитної лінії) - 240 місяців. При невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8% в місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості. Аналізуючи викладені обставини у справі, колегія суддів доходить висновку про те, що сторонами узгоджено відсоткову ставку за договором шляхом підписання заяви електронними підписами сторін. Відповідно до розрахунку заборгованості нарахування відсотків відбувалося за відсотковою ставкою 40,8 річних (3,4% х 12), тобто за ставкою узгодженою з позичальником. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що, оскільки договір підписано в електронній формі шляхом підписання його сторонами електронними цифровими підписами, умови договору також підписані сторонами електронними підписами, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту та відсотків. Що стосується аргументів апеляційної скарги щодо незадовільного стану здоров`я позичальника, то колегія суддів враховує, що дані обставини не звільняють особу від зобов`язання по сплаті боргу, а тому не можуть бути враховані судом при їх стягненні. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 січня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді