Ухвала Вищий антикорупційний суд № 760/9925/16-к

справа №760/9925/16-к провадження №1-кп/991/189/19 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А Іменем України «03» квітня 2026 року м. Київ Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі: головуючого: ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря: ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду під час судового засідання у кримінальному провадженні №42015000000002738 від 11 грудня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, клопотання: адвоката ОСОБА_6 про скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2025 року про оголошення ОСОБА_5 в розшук; обвинуваченого ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження; прокурора про здійснення спеціального судового провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , за участі сторін кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_7 , захисників - ОСОБА_6 , ВСТАНОВИВ: На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження №42015000000002738 від 11 грудня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України. Ухвалою суду від 14 листопада 2025 року обвинуваченого ОСОБА_5 оголошено у розшук та зупинено відносно нього судове провадження до встановлення місцезнаходження. Організацію виконання ухвали суду про розшук було доручено прокурорам, які здійснюють процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні. 25 листопада 2025 року до суду надійшло клопотання прокурора САП ОСОБА_7 про здійснення судового розгляду відносно обвинуваченого ОСОБА_5 за відсутності останнього (in absentia). Таке клопотання прокурор обґрунтовує тим, що у зв`язку із ухиленням від судового розгляду ухвалою суду від 14 листопада 2025 року ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 ч.3 ст. 368 КК України, оголошено у розшук. В той же час, посилаючись на положення ч.3 ст. 323 КПК України, прокурор зазначає, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч.2 ст. 297-1 КПК України (серед яких ст. 368 КК України), може здійснюватися за відсутності обвинуваченого. 03 березня 2026 року до суду надійшло клопотання від захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , про скасування ухвали суду про оголошення обвинуваченого в розшук. Таке клопотання адвокатом обґрунтоване тим, що ухвала суду від 14 листопада 2025 року, якою ОСОБА_5 оголошений в розшук у зв`язку з неявкою в судові засідання, була необґрунтованою на момент її винесення, так як станом на тепер відпали будь-які відомості про ухилення ОСОБА_5 від суду, а тому ця ухвала істотно порушує права обвинуваченого, оскільки ОСОБА_5 протягом всього судового розгляду жодного разу не ухилявся від участі в судових засіданнях, а його неявка 14 листопада 2025 року була спричинена тяжким станом здоров`я, що унеможливлювало його участь у судовому засіданні. У своєму клопотанні адвокат звертає увагу, що суд, постановляючи ухвалу про розшук, не встановив факту ухилення, що є обов`язковою умовою застосування такого заходу. Зазначає, що ОСОБА_5 з моменту направлення обвинувального акта до суду систематично з`являвся до суду, брав участь у судових засіданнях та належно виконував усі процесуальні обов`язки, а після покращення стану здоров`я (14 листопада 2025 року перебував у тяжкому стані) ОСОБА_5 не переховувався, надав суду усі підтверджуючі документи та продовжує наполягати на розгляді справи по суті. Крім цього адвокат наголосив, що враховуючи колосальні проблеми зі здоров`ям у ОСОБА_5 , війну в Україні, стабільний зв`язок на ВКЗ із судом, вважає, що у обвинуваченого ОСОБА_5 є всі підстави на здійснення судового провадження стосовно нього у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. На підставі викладеного адвокат у своєму клопотанні просить: скасувати ухвалу суду від 14 листопада 2025 року про оголошення ОСОБА_5 в розшук; клопотання прокурора про заборону ВКЗ залишити без задоволення; клопотання прокурора про проведення подальшого розгляду справи без участі обвинуваченого залишити без задоволення; відновити судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_5 ; забезпечити участь обвинуваченого ОСОБА_5 у судовому засіданні в режимі ВКЗ, продовжити розгляд справи. 06 березня 2026 року до суду надійшли клопотання від обвинуваченого ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження. Зазначені клопотання обґрунтовані тим, що відповідно до обвинувального акта 13 січня 2016 року ОСОБА_5 був затриманий на підставі ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 ч.3 ст. 368 КК України. Станом на 06 березня 2026 року строк давності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 27 ч.3 ст. 368 КК України (тяжкий злочин) закінчився, оскільки з моменту вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення згідно обвинувального акта минуло більше 10 років. Водночас, обвинувачений ОСОБА_5 не визнає своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, але надає згоду на закриття кримінального провадження відносно нього на підставі ст. 49 КК України, при цьому, надає клопотання про закриття кримінального провадження саме у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Також обвинувачений та його захисник у своїх клопотаннях зазначають, що ОСОБА_5 ухвалою суду від 14 листопада 2025 року оголошено в розшук з необґрунтованих підстав, а судове провадження стосовно нього зупинено без виділення матеріалів в окреме провадження. На переконання сторони захисту, оскільки ОСОБА_5 жодного разу не ухилявся від явки до суду без поважних причин, то оголошення його в розшук при відсутності факту умисного ухилення і доказів існування таких обставин не перериває перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Просять звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ухвалою суду від 03 квітня 2026 року без виходу до нарадчої кімнати, з занесенням до журналу судового засідання мотивів суду, судове провадження стоcовно обвинуваченого ОСОБА_5 було відновлено. Оскільки заявлені прокурором та стороною захисту клопотання стосуються вирішення пов`язаних між собою питань в межах одного кримінального провадження, що стосуються подальшого розгляду кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд, заслухавши думки учасників судового засідання, вважав за доцільне розглядати такі клопотання разом із дослідженням наведених доводів у сукупності, що сприятиме забезпеченню повного, всебічного та об`єктивного встановлення всіх обставин у межах вирішення цих питань. Позиція сторін у судовому засіданні Адвокат ОСОБА_6 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_5 , в судовому засіданні клопотання про скасування ухвали суду про оголошення обвинуваченого в розшук та про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 підтримав та просив їх задовольнити. Також наполягав на розгляді колегією суддів клопотання про закриття кримінального провадження за відсутності обвинуваченого. Зазначив, що наразі мети розшуку було досягнуто, де знаходиться обвинувачений ОСОБА_5 судом з`ясовано, на що ОСОБА_5 долучив відповідні документи до справи. Наголосив, що за обставин, які відбувалися з ОСОБА_5 (перебував на лікуванні), будь-яке ухилення з його сторони відсутнє, оголошення обвинуваченого в розшук є безпідставним, строк притягнення останнього до відповідальності сплив. Перешкодами фізичної явки обвинуваченого ОСОБА_5 в судові засідання адвокат зазначив стан здоров`я (коліно не дозволяє рухатися) та наявність малолітньої дитини, яка проживає з ним без матері. Захисник відмовився коментувати клопотання прокурора про здійснення спеціального судового розгляду. Прокурор в судовому засіданні своє клопотання про здійснення судового розгляду відносно обвинуваченого ОСОБА_5 за відсутності останнього (in absentia) підтримав та просив задовольнити. Звернув увагу суду, що обвинувачений ОСОБА_5 кілька років не приймав участі у судових засіданнях відповідно до порядку, передбаченого КПК (за допомогою електронного суду).Також зазначив, що в даному кримінальному провадженні наявні обставини стверджувати про ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 , а його розшук є законним. Підстав стверджувати, що закінчилися строки давності немає, а тому прохав відмовити в задоволенні поданих клопотань стороною захистом. Мотиви та висновки суду Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах заявлених клопотань, колегія суддів виходить з такого, що відповідно до положень п.1 ч.2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч.1 ст. 285 КПК України). За змістом ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема: п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. Під ухиленням від суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку (Постанова Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15). Відповідно до ч.1 ст.335 КПК України, у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору. Ухвалою суду від 14 листопада 2025 року оголошено у розшук обвинуваченого ОСОБА_5 та зупинено відносно нього судове провадження до встановлення місцезнаходження (т.40, а.с.112-115). Суд виходить з того, що підстава для оголошення розшуку під час судового розгляду «до встановлення місцезнаходження» може мати місце як у випадку, якщо особа ухиляється від суду, так і з інших причин: коли не встановлено її місцезнаходження, а тому зупинення судового провадження у зв`язку з розшуком обвинуваченого саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Крім того, необхідно розрізняти факт зупинення судового провадження до встановлення місцезнаходження та оголошення обвинуваченого в розшук, оскільки процедура встановлення місцезнаходження є складовою розшуку, як комплексу заходів по пошуку та примусовій доставці особи до правоохоронних органів/суду, а тому встановлення місцезнаходження особи ще жодним чином не означає, що відпали підстави для подальшого розшуку особи, яка ухиляється від явки до суду. Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України, у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення обвинуваченого від суду, а такі дії повинні бути умисними, спрямовані на ухилення від суду та/або свідомому перешкоджанні в розгляді кримінального провадження. Ухвала Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2025 року про розшук обвинуваченого ОСОБА_5 була мотивована тим, що з боку обвинуваченого чинилися перешкоди в розгляді кримінального провадження, шляхом його ухилення від обов`язкової явки в судові засідання. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16 січня 2026 року було відмовлено у клопотанні адвоката ОСОБА_6 про скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2025 року про оголошення ОСОБА_5 в розшук і відновлення судового провадження стосовно нього. Узагальнений висновок суду за цим рішенням зводився до того, що наведені адвокатом в клопотанні доводи, в тому числі щодо важкого стану здоров`я ОСОБА_5 14 листопада 2025 року, не підтверджуються жодними з наведених вище долучених до такого клопотання матеріалами, що могли б змінити або спростувати висновки суду, наведені в ухвалі від 14 листопада 2025 року про оголошення ОСОБА_5 в розшук (т.41, а.с.209-210). У судові засідання, які призначалися у цій справі на 27, 28 листопада 2025 року, 01, 04, 08, 11, 18, 22, 25, 26 грудня 2025 року, 09, 16 січня 2026 року, 13, 16 лютого 2026 року, 06, 13, 30 березня 2026 року, 03 квітня 2026 року обвинувачений ОСОБА_5 не з`являвся, подавав клопотання про дистанційне провадження з власних технічних засобів, в яких йому було відмовлено (залишено без розгляду) протокольними ухвалами суду, з занесенням їх та відповідних мотивів суду до журналу судового засідання. Вирішуючи підняте стороною захисту питання та оцінюючи твердження відносно відсутності належних фактів ухилення від явки до суду обвинуваченого ОСОБА_5 , суд виходить з того, що можливість участі учасника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та кваліфікованого електронного підпису базується на тому, що така можливість передбачена процесуальним законодавством, але це не гарантоване право, і може бути застосоване судом, за умови дотримання певних вимог (відсутність заперечень учасників), і за наявності об`єктивних перешкод для особистої участі особи. Це право не може використовуватися всупереч меті, для якої воно надане учаснику провадження, та перешкоджати розгляду кримінальних проваджень, що може тлумачитися, як зловживання процесуальними правами. Для вирішення відповідної заяви учасника про відеоконференцію, суду необхідно перевірити наявність реальних та підтверджених перешкод для фізичної присутності у суді, оскільки запроваджений воєнний стан сам по собі не є автоматичною підставою для проведення дистанційного провадження, і необхідно оцінювати конкретну ситуацію, у взаємозв`язку з сукупністю з іншими обставинами (стан здоров`я; перебування в зоні бойових дій; проблеми з безпекою; перебування у країні, де немає можливості виїзду; закриті кордони; відсутність транспортного сполучення тощо) і тільки за наявності реальних та доведених перешкод, суд може допустити заявника до участі в судовому засіданні дистанційно. Крім того, при вирішенні питання відеоконференції потребує оцінки судом і попередня процесуальна поведінка особи та наявність/відсутність заперечень інших учасників провадження. При цьому, за наявності заперечень учасників, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення, а тому відмова в задоволенні клопотання про відеоконференцію не може свідчити про перешкоджання в доступі до правосуддя, оскільки безпосередня явка до суду, за відсутності будь-яких об`єктивних перешкод для цього, залежить виключно від волі та бажання ініціатора відповідного клопотання. Необхідність в дистанційному провадженні обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 пояснюють неможливістю особистої явки до суду у зв`язку з запровадженим воєнним станом, тяжким станом здоров`я та сімейними обставинами. Як вже було зазначено вище, запроваджений воєнний стан сам по собі не є автоматичною підставою для проведення дистанційного провадження. Стороною захисту не надано будь-яких даних, які б унеможливлювали та/або перешкоджали прибуттю обвинуваченого до суду, зокрема кордони України відкриті (за відкритими даними ДПС за 1 півріччя 2025 року з України виїхало 7,17 млн осіб, в`їхало в Україну 6,97 млн осіб, opendatabot.ua/analytics/ukrainians-emigration-trend-2025), наявне транспортне сполучення з країнами Європи (автомобільне, залізничне), за умови дотримання правил безпеки, зокрема, як перехід в укриття при оголошеній повітряній тривозі - перебування на території України, у тому числі у місті Києві, де розташовується Вищий антикорупційний суд, є безпечним. Тяжкий стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_5 сторона захисту підтверджує медичною документацією, яка є фотокопіями документів, складених іноземною мовою (частина з яких без здійснення будь-якого перекладу), жодним чином не легалізованих в Україні. Надаючи оцінку такому факту, як тяжка хвороба (тяжка тривала), суд виходить з наступного. Пункт 1 ч.7 ст. 42 КПК України передбачає обов`язок обвинуваченого прибувати за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це суд. Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 138 КПК України поважною причиною неприбуття особи на виклик є тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров`я у зв`язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад. Стаття 335 КПК України містить посилання на тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні. Враховуючи особливості наведених вище положень ст. ст. 138, 335 КПК України та відсутності визначення у КПК України поняття «тяжка хвороба» або «тяжка тривала хвороба», колегія суддів вважає, що для визнання поважними причини неявки особи з підстав наявності «тяжкої тривалої хвороби» достатньо визначити фізичний стан особи, в якому вона перебуває тривалий час та факт того, що така хвороба (стан) об`єктивно перешкоджає самостійному пересуванню та участі даної особи у судовому засіданні або унеможливлює тимчасове залишення лікувального закладу. Без встановлення факту тяжкої хвороби питання її тривалості для застосування положень ст. 335 КПК України не буде мати жодного значення. Питання тривалості такої тяжкої хвороби визначаються об`єктивними даними, які додатково необхідно підтвердити рекомендаціями лікарів. Оцінюючи додані стороною захисту медичні документи, колегія суддів виходить з того, що кожна сторона, з урахуванням власної стратегії, надає до суду будь-які письмові матеріали, які стосуються даного кримінального провадження і підтверджують певні факти або спростовують їх, і вочевидь, для кожної із сторін відомо, що такі матеріали повинні бути належними, достовірними і подаватися в оригіналах (ст.99 КПК України). Документ, виданий іноземною установою додатково повинен бути легалізований або апостильований. Жодний із наданих стороною захисту медичних документів не був легалізований, на ньому також відсутній апостиль, що, на думку колегії суддів, не додає зазначеним у них фактам переконливості, але і сумніватися в їх справжності у колегії суддів немає жодних підстав, так як вони були надані у відкритому судовому процесі під час виконання своїх обов`язків захисником ОСОБА_6 , який підтвердив їх реальність, відповідність усного перекладу та достовірність зазначеним у них даних. Так, надана захисником ОСОБА_6 довідка про захворювання доньки обвинуваченого ОСОБА_5 не перекладена на українську мову, але з її змісту вбачається, що з 17 лютого 2025 року по 21 лютого 2025 року його донька хворіла. В той же час ця довідка є неналежним доказом, оскільки відомості, які в ній містяться відбувалися до оголошення обвинуваченого у розшук - 14 листопада 2025 року, у тому числі до вступу у справу захисника ОСОБА_8 (т.42, а.с.13,14,16). Надана захисником ОСОБА_6 довідка від 21 січня 2025 року про відвідування ОСОБА_5 лікаря не перекладена на українську мову, але з її змісту можливо з`ясувати за загальноприйнятною класифікацією для кодування медичних захворювань (далі МКХ-10 або ICD-10), з якими скаргами звертався до лікаря ОСОБА_5 в цей час, зокрема з синдромом удару плеча (M75.4RG). В той же час ця довідка є неналежним доказом, оскільки відомості, які в ній містяться відбувалися до оголошення обвинуваченого у розшук - 14 листопада 2025 року, у тому числі до вступу у справу захисника ОСОБА_8 (т.42, а.с.22-24). Наданий захисником ОСОБА_6 онлайн висновок від 12 березня 2026 року Медичного центру «Добробут-поліклініка» про припущення лікаря ОСОБА_9 щодо наявності у ОСОБА_5 артрозо-артриту лівого колінного суглоба 2 ст, дегенеративного ушкодження медіального меніска сприймається судом виключно, як припущення, яке не є клінічним діагнозом та формою надання медичної допомоги, що безпосередньо вбачається з самого цього висновку. При цьому, цей висновок жодним чином не спростовує висновків суду щодо ухилення ОСОБА_5 від явки у судові засідання станом на день оголошення його в розшук - 14 листопада 2025 року (т.42, а.с.22-24). Надана захисником ОСОБА_6 медична довідка від 04 лютого 2026 року не перекладена на українську мову, але з неї можливо з`ясувати за загальноприйнятною класифікацією для кодування медичних захворювань (далі МКХ-10 або ICD-10), з якими скаргами звертався до лікаря ОСОБА_5 . Так, згідно цієї довідки вбачається, що до лікаря зі скаргами обвинувачений звертався на тривожний розлад (F 41.9 G) та розлад сну (G47.9 G). При цьому, ця довідка жодним чином не спростовує висновків суду щодо ухилення ОСОБА_5 від явки у судові засідання станом на день оголошення його в розшук - 14 листопада 2025 року (т.42, а.с.17). Надані захисником ОСОБА_6 довідки про непрацездатність ОСОБА_5 (Arbeitsunfahigkeitsbescheinigung) не перекладені на українську мову, але з них можливо з`ясувати, що обвинувачений перебував на лікарняному з 08 січня 2026 року по 16 січня 2026 року (гіпертонічна хвороба - І10.90G, тривожні розлади (панічні атаки) - F41.0G) та з 28 січня 2026 року по 06 лютого 2026 року. При цьому ці довідки жодним чином не спростовують висновків суду щодо ухилення ОСОБА_5 від явки у судові засідання станом на день оголошення його в розшук - 14 листопада 2025 року (т.42, а.с.18-19). Усі надані стороною захисту медичні документи свідчать (в межах усних пояснень захисника) про наявність певних загальних захворювань у ОСОБА_5 протягом 2025 - 2026 років, проведення обвинуваченим фізіотерапевтичних процедур, перебування на лікарняному, але надані матеріали та пояснення не містять жодних об`єктивних даних, які б могли свідчити про тяжку тривалу хворобу у обвинуваченого ОСОБА_5 , який потребував, станом на день оголошення у розшук - 14 листопада 2025 року, або потребує на даний час, довготривалого лікування у медичному закладі, без можливості його залишити, як і не містять відомостей, які б спростували висновки суду щодо дій обвинуваченого, які суд визначив, як ухилення від явки. Стороною захисту не доведено будь-якими відомостями, що фізичний стан обвинуваченого не дозволяв самостійно пересуватися, як станом на день оголошення його у розшук - 14 листопада 2025 року, так і на момент прийняття цього рішення. Усні твердження захисника про запис ОСОБА_5 на МРТ коліна наприкінці квітня 2026 року і можливого подальшого оперативного втручання за результатами обстеження, свідчить лише про такий намір, який, між іншим, не підтверджується будь-якими відомостями. Стороною захисту також не надається до суду інформація про відсутність в Україні лікарів та медичних установ, які можуть проводити лікування та можливу подальшу реабілітацію пацієнтів з аналогічним захворюванням. Підсумовуючи, захисник ОСОБА_6 , як і надана ним медична документація, не переконали колегію суддів у факті тяжкої тривалої хвороби у обвинуваченого ОСОБА_5 та у тому, що обвинувачений не може самостійно пересуватися, а його фізичний стан не дозволяє з`явитися до України та постати перед судом. Третьою, останньою причиною неможливості обвинуваченим ОСОБА_5 прибути до суду, захисник ОСОБА_6 визначає сімейні обставини, зокрема посилається на факт самостійного (одноособового) виховання обвинуваченим малолітньої доньки - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтвердження цієї обставини захисник надає виписку з книги реєстрації народжень ОСОБА_11 та заяву від 12 березня 2026 року про представлення інтересів дитини одному з подружжя (т.42, а.с.63-70, 90-96). Оцінюючи надані захисником відомості в цій частині, суд виходить з того, що вони підтверджують лише факт видачі довіреності (заяви) від одного подружжя іншому щодо представлення інтересів дитини в усіх державних, адміністративних, правоохоронних, судових органах, органах опіки та піклування, медичних закладах будь-якої форми власності, садочках, школах, гуртках, візових центрах, але жодним чином ця нотаріально посвідчена та апостильована заява не підтверджує факт одноособового виховання ОСОБА_5 малолітньої дитини, її утримання тощо. Надані відомості не підтверджують факту розлучення та/або проживання за різними адресами з дружиною ОСОБА_12 , перебування на обліку соціальних служб та/або отримання соціальної допомоги, як батько одинак тощо. Крім того, надані захисником усні пояснення щодо перебування дружини за кордоном входять у певну суперечність з іншими наданими ним відомостями, зокрема, з письмових пояснень сусідів вбачається, що ОСОБА_5 з січня 2023 року проживає разом з жінкою (дружиною) та малолітньою дитиною по 12 лютого 2026 року (т.42, а.с.26-27). Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що обвинувачений за допомогою медичної документації, посиланням на неможливість особисто прибути за об`єктивними причинами до суду і як наслідок необхідність здійснення дистанційного провадження, штучно створює умови видимості наявності непереборних причин неможливості безпосереднього прибуття обвинуваченим до суду та необхідності, у зв`язку з цим, проведення дистанційного провадження. Відповідно до ч. 2 ст.336 КПК України суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. В матеріалах справи міститься письмове заперечення прокурора від 14 листопада 2025 року щодо здійснення дистанційного провадження, у тому числі з обвинуваченим ОСОБА_5 з використанням власних технічних засобів (т.40, а.с.66-67). Обвинувачений ОСОБА_5 обізнаний про наявність відповідних письмових заперечень прокурора, як і обізнаний про мотиви суду, які були оголошені та внесені до журналів судових засідань щодо відмов (залишення без розгляду) в задоволенні його клопотань про здійснення дистанційного провадження, що вбачається з поданих клопотань стороною захистом, у тому числі обвинуваченим та усних пояснень захисника ОСОБА_6 . На думку суду, обвинувачений ОСОБА_5 , достеменно знаючи про наявність заперечень прокурора та рішення суду щодо відмов у проведенні дистанційного провадження за його участі, починаючи з моменту оголошення у розшук - 14 листопада 2025 року та у всі подальші призначені судові засідання, продовжував цілеспрямовано направляти клопотання про дистанційне провадження, з вказівкою на обставини неможливості безпосереднього прибуття до суду (у тому числі на п.4-1 ч.1 ст.336 КПК України - введення воєнного стану), намагаючись у такий спосіб приховати своє справжнє бажання не з`являтися особисто до суду за будь-яких причин (сімейні обставини, стан здоров`я), що розцінюється колегією суддів, як свідоме ухилення від обов`язкової явки до суду. Суд наголошує, що в процесуальній ситуації, яка склалася в межах розгляду цього кримінального провадження, безпосередня явка до суду обвинуваченого ОСОБА_5 залежить виключно від його волі та бажання та не обмежена жодними обставинами (колегією суддів такі не встановлені), а тому твердження про обмеження доступу до правосуддя є безпідставними. Дійсно, колегія суддів не може залишити без уваги твердження захисника ОСОБА_6 щодо попередньої поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 , але наявність заперечень прокурора та встановлені в ухвалі від 14 листопада 2025 року про оголошення в розшук ОСОБА_5 факти ухилення обвинуваченого від суду та інші обставини, перешкоджають, в межах повноважень, визначених 2 реченням ч. 2 ст.336 КПК України, ухвалити суду вмотивоване рішення про дистанційне провадження за участі обвинуваченого ОСОБА_5 , а тому прохання захисника, в частині залишення без задоволення клопотання прокурора про заборону ВКЗ не може бути задоволено. Відносно тверджень захисника ОСОБА_6 , що обвинуваченого ОСОБА_5 розшукали, а тому є підстави для скасування його розшуку, колегія суддів, як вже було зазначено вище, виходить з того, що процедура встановлення місцезнаходження є складовою розшуку, як комплексу заходів по пошуку та примусовій доставці особи до правоохоронних органів/суду, а тому встановлення місцезнаходження особи жодним чином не свідчить, що відпали підстави для подальшого розшуку особи, яка ухиляється від явки до суду. Відповідно до ухвали суду від 14 листопада 2025 року, організацію виконання ухвали було доручено прокурорам, які здійснюють процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, а зупинення судового провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 було пов`язано виключно з подальшим встановленням його місцезнаходження. Прокурор в судовому засіданні 03 квітня 2026 року зазначив, що зараз відбувається розшук обвинуваченого ОСОБА_5 , будь-яких додаткових даних стороною обвинувачення щодо його місцезнаходження не здобуто, але надана інформація стороною захисту перевіряється (т.40, а.с.141-142, т.41, а.с.49). Надані стороною захисту матеріали, як медична документація, довідка про реєстрацію, пояснення сусідів, запис на візит до Посольства України в Федеративній Республіці Німеччина, витяг з Резерву+, довіреність на представлення інтересів малолітньої дитини підтверджують, що обвинувачений перебуває на території Німеччині, Биттерфельд-Вольфен, Бертольт-Брехт,18, але надані відомості не є офіційною інформацією, яка отримана уповноваженою особою на виконання рішення суду, у спосіб передбачений законодавством, у тому числі через засоби Інтерполу. В будь-якому випадку, зазначені відомості будуть враховані судом під час подальшого судового провадження. Надані стороною захистом відомості про перебування обвинуваченого ОСОБА_5 на території Німеччині не є підставою для скасування його розшуку, оскільки жодним чином не спростовують висновку суду про його ухилення від явки до суду. Враховуючи, що в судовому засіданні протокольною ухвалою суду було відновлено судове провадження, то прохання захисника про відновлення провадження не може бути задоволено, оскільки відсутній предмет оскарження. Підводячи підсумок по поданому клопотанню захисника ОСОБА_6 від 03 березня 2026 року про скасування ухвали суду про оголошення обвинуваченого в розшук від 14 листопада 2025 року, колегія суддів зазначає, що твердження захисника про тяжкий стан/колосальні проблеми зі здоров`ям у ОСОБА_5 , як на день оголошення його в розшук, так і на день прийняття рішення не підтвердилися, встановлені судом перешкоди в розгляді кримінального провадження, шляхом ухилення ОСОБА_5 від обов`язкової явки в судові засідання, не спростовані захисником, а тому зазначене клопотання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Розглядаючи подані клопотання захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_5 про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, які є повністю ідентичні за змістом та обсягом, суд виходить з того, що з урахуванням положень ст. 285 КПК України, відповідні клопотання розглядаються за участю обвинуваченого, попри і висловлену згоду ОСОБА_5 на закриття кримінального провадження за цими підставами у поданому клопотанні. В той же час, враховуючи позицію захисника ОСОБА_6 , який наполягав на розгляді поданих клопотань за відсутності обвинуваченого та положення ч. 4 ст.286 КПК України щодо невідкладності розгляду відповідних клопотань, колегія суддів вирішила надати оцінку зазначеним твердженням сторони захисту, що буде сприяти виконанню завдань кримінального провадження та кращому розумінню учасниками кримінального провадження мотивів прийняття того чи іншого рішення колегією суддів в межах цього провадження. ОСОБА_5 набув статусу обвинуваченого з моменту надходження обвинувального акта до суду, а його дії кваліфіковані прокурором за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, тобто у пособництві в проханні надати для себе та одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у великому розмірі за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України не перебуває в переліку злочинів, визначених ч. 5 ст. 49 КК України, відтак до нього можливо застосувати давність. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України є тяжким злочином, який згідно з положеннями обвинувального акта закінчився 13 січня 2016 року. Положення ч. 2 ст. 49 КК України, як в редакції закону від 01 січня 2016 року, так і в редакції закону станом на 17 липня 2025 року, в частині зупинення перебігу давності щодо тяжких злочинів не змінювалися, зокрема, перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років. Аналізуючи положення ч. 2 ст. 49 КК України можливо прийти до висновку, що зупинення перебігу давності пов`язується зі встановленням фактів ухилення особи від суду, а його відновлення пов`язується із з`явленням особи або її затриманням. При цьому, в незалежності від фактів ухилення особи від суду, загальний строк давності не може перевищувати 15 років з моменту вчинення злочину згідно з положень обвинувального акта, що повністю узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року (справа № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22). Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України та положень обвинувального акта строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України становить десять років та за відсутності підстав для зупинення строку давності, цей строк спливав би 13 січня 2026 року. Як було встановлено судом в ухвалі від 14 листопада 2025 року, обвинувачений ОСОБА_5 чинив перешкоди в розгляді кримінального провадження шляхом ухилення від обов`язкової явки в судові засідання, а тому перебіг диференційованого строку давності припинив свій сплив. На сьогоднішній день підстав для відновлення цього строку судом не встановлено, обвинувачений ОСОБА_5 продовжує ухилятися від обов`язкової явки до суду, про що було зазначено вище в цьому рішенні та надано оцінку його діям, а тому подані клопотання є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Також судом не встановлено спливу загального строку давності, який спливає 13 січня 2031 року. Суд вважає за необхідне зазначити, що в даному рішенні колегія суддів дослідила обставини лише в межах поданих клопотань та не оцінювала дії, які передували оголошенню в розшук обвинуваченого ОСОБА_5 . Розглядаючи клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження (in absentia) (т.40 а.с.131-133), суд виходить з того, що чинний КПК України, хоч і не надає визначення поняттю «in absentia», проте цей інститут посідає окреме місце в системі кримінального процесуального права, з огляду на його ознаки та специфіку законодавчих норм, які застосовуються в межах такого провадження. Аналізуючи в сукупності такі законодавчі норми, можливо дійти висновку, що спеціальне кримінальне провадження «in absentia» є одним із різновидів заочного кримінального провадження, що застосовується за відсутності підозрюваного, обвинуваченого. Його застосування дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства і суду та переховуються за межами України. Можливість здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого підтверджує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях приходить до висновку, що здійснення судового розгляду та ухвалення судового рішення за відсутності обвинуваченого не можна розглядати як порушення положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод з боку держави у разі, коли немає підстав вважати, що обвинувачений не був належно повідомлений про розпочате стосовно нього судове провадження (наприклад, рішення у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» від 24 травня 2007 року, «Пуатрімоль проти Франції» від 23 листопада 1993 року, «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року, «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «F.C.B. проти Італії» від 28 серпня 1991 року, «Т. проти Італії» від 12 жовтня 1992 року). З огляду на це можна констатувати, що на міжнародному рівні немає заборони здійснення спеціального досудового розслідування, як і спеціального судового провадження. Підстави здійснення спеціального кримінального провадження в Україні відображенні в положеннях чинного кримінального процесуального кодексу. Як вбачається з обвинувального акта, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, щодо якого, відповідно до вимог ч.2 ст. 297-1 КПК України, передбачена можливість здійснення судового розгляду за відсутності обвинуваченого, тобто спеціального судового провадження. Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук. Як було встановлено судом вище, ухвалою суду від 14 листопада 2025 року було оголошено у розшук обвинуваченого ОСОБА_5 , який може бути відбуватися на території України, бути міждержавним та/або міжнародним, оскільки визначення у законодавстві України поняття «розшуку» та «міжнародного розшуку» відсутнє (т.40, а.с.112-115). ОСОБА_5 набув статусу обвинуваченого з моменту надходження обвинувального акта до суду та достеменно обізнаний про перебіг цього кримінального провадження і прийняті в його межах рішення колегією суддів, у тому числі щодо дистанційного провадження, що дає змогу переконатися в усвідомленій і проінформованій відмові обвинуваченого від обов`язкової участі в судовому розгляді. Повідомлені обвинуваченим обставини неможливості особистої участі в судових засіданнях не підтвердилися у відкритому судовому засіданні, а такі дії обвинуваченого були визнані ухиленням від суду. Підсумовуючи, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим, а подальший розгляд даного кримінального провадження необхідно проводи у формі спеціального судового провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , що в свою чергу не позбавляє його можливості захищатися від кримінального переслідування через свого захисника, який достатньо активно приймає участь в судових засіданнях в межах цього кримінального провадження, що також сприятиме його розгляду з дотриманням розумних строків. В той же час, якщо після постановлення ухвали про спеціальне судове провадження обвинувачений з`явиться або буде доставлений до суду, судовий розгляд продовжиться з моменту постановлення такої ухвали згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом (ч. 4 ст.323 КПК України). Розглядаючи зазначені клопотання, суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторін кримінального провадження. Розгляд клопотань відбувся у розумний строк, з урахуванням об`єктивних обставин, які спричиняли перенесення судових засідань (госпіталізація обвинуваченої, неявка учасників, додатковий час для належного оформлення документів, повітряною тривогою, нарадча кімната, зайнятість членів колегії в інших справах). Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті, що повністю узгоджується з висновком ВС у постанові від 01 травня 2025 року у справі № 570/2722/19. Керуючись ст. 49 КК України, ст. ст. 284-286, 288, 297-1, 335, 372, 376, 392 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 про скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2025 року про оголошення ОСОБА_5 в розшук- відмовити. В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження - відмовити. Клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити. Здійснювати Вищим антикорупційним судом спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні №42015000000002738 від 11 грудня 2015 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України. Повідомити обвинуваченого ОСОБА_5 про прийняте рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно нього шляхом розміщення цієї інформації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду. Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 та інформацію про процесуальні документи надсилати та публікувати відповідно до вимог ст. 323 КПК України. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України. Головуючий ОСОБА_13 Судді ОСОБА_14 ОСОБА_15