Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/6380/25

Справа № 344/6380/25 Провадження № 22-ц/4808/74/26 Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М., секретаря Шемрай Н.Б. з участю представника позивача ОСОБА_1 адвоката Боднара Н.Я., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Широких Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Татаріновою О.А. в м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивував тим, що передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 20 000, 00 доларів США, що на день звернення до суду за офіційним курсом НБУ еквівалентно 823 400, 00 гривень, які відповідач повинен був повернути позивачу по вимозі. На підтвердження укладання договору позики та прийняття позивачем і відповідачем відповідних зобов`язань і отримання грошей, відповідачем власноручно складені розписки, відповідно до яких ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти, а саме: 21.01.2019 року суму в розмірі 6 000 доларів США та 07.02.2019 року суму у розмірі 14 000, 00 доларів США. Загальна сума отриманої позики відповідачем становить 20 000 доларів США. Відповідач зобов`язався повернути отримані в борг грошові кошти позивачу по пред`явленню ним вимоги. У розписках зазначені: сторони зобов`язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, строк повернення боргу та особистий підпис позичальника (відповідача). Тобто, сторонами було досягнуто згоди стосовно усіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення. Вказував, що 03.03.2025 року направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення суми позики, згідно якої вимагав у відповідача повернути суму позичених грошових коштів у розмірі 20 000 тисяч доларів США протягом 30 календарних днів з дня тримання зазначеної вимоги. Вказував, що оригінали розписок відповідача від 21.01.2019 року та 07.02.2019 року знаходяться у нього, що є підтвердження факту неповернення суми боргу відповідачем позивачу та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Позивач наполягав, щоб сума грошових коштів, визначена у зобов`язанні, була повернута йому у грошовій одиниці України - гривні за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день здійснення платежу. Враховуючи наведене, просив стягнути на свою користь з відповідача борг у розмірі 20 000 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, а також судові витрати в розмірі 8 298 гривень. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики від 21.01.2019 року та від 07.02.2019 року в розмірі 18616 (вісімнадцять тисяч шістсот шістнадцять) доларів США 87 центів, за курсом НБУ на день виконання рішення, а також судовий збір в розмірі 8 298 гривень. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідач не довів належними та допустимими доказами повне виконання ним зобов`язань за договорами позики, підтвердженими розписками, повернення взятих коштів у визначений у розписках строк, тому суд враховуючи положення статей 598, 599 ЦК України дійшов висновку, що зобов`язання відповідача ОСОБА_2 за договорами позики не припинились. Суд дійшов висновку, що відповідач частково повернув позивачу суму боргу у розмірі 42191,61 грн, що еквівалентно 1383,13 доларів США, тому стягненню за позовом підлягає решта суми боргу у розмірі 18616,87 доларів США. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що він надав докази про те, що повернув позивачу грошові кошти за вищенаведеними договорами, а в підтвердження зазначених обставин надав суду скріншоти переписки, ордери з електронної біржі, довідку АТ КБ «ПриватБанк». Не погоджується із висновком суду, оскільки у нього відсутні боргові зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 , який в його мобільному телефоні та Viber заначений, як « ОСОБА_3 », враховуючи, що він здійснював діяльність, пов`язану з біржовими операціями під номером телефону НОМЕР_1 . Так як, 22.05.2020 р. ОСОБА_4 , який проживає в Одесі (тел. НОМЕР_2 ), мав йому повернути 70 000 грн боргу шляхом перерахування на банківську картку, він попросив ОСОБА_1 надіслати йому номер картки для переказу коштів і одночасно просив ОСОБА_4 , перевести гроші безпосередньо на банківську картку ОСОБА_1 . В цей же день ОСОБА_4 перевів 70 000 грн на банківську картку ОСОБА_1 , сума в еквіваленті на цю дату становить 2641 доларів США. Ця обставина підтверджується копією квитанції Monobank AT «Universal Bank» і тому суд безпідставно відмовив прийняти цей доказ в якості повернення боргу. Аналогічне стосується повернення коштів у сумі 1300 доларів США 29 липня 2020 року. У повідомленні у Viber він надіслав ОСОБА_1 номер телефону НОМЕР_3 ( ОСОБА_5 ) і попросив його під`їхати до ОСОБА_5 , яка передасть йому 1300 доларів США, які була винна йому (апелянту). Згідно переписки через Viber 30.07.2020р. ОСОБА_1 сказав, що гроші забере завтра зранку. Тобто, ця сума теж повинна бути зарахована як погашення його боргу по розписці. 26.08.2020 р. у переписці через Viber він повідомив ОСОБА_1 , що в середині місяця у нього мають бути кошти і він закриє весь залишок боргу. У відповідь він отримав «ок» і відповідно позивач погодився на те, що він вже повернув частину боргу. Стверджує, що 13.02.2021 р. мав 5000 usdt на крипто валютному гаманці (що в еквіваленті на долар становило 5000 доларів США) і звернувся до ОСОБА_1 з проханням надати реквізити свого криптовалютного гаманця. Позивач надіслав реквізити TFjHb8MHz6ArQhdJawLPPty8rgbHMQng1W, на які він перерахував ці кошти як погашення його боргу по розписці. 19.04.2021 р. на власному крипто валютному гаманці він мав 2000 usdt (що в еквіваленті становило 2000 доларів США), які перерахував на крипто валютний гаманець позивача. Цей платіж є поверненням раніше отриманих у борг коштів, тому суд мав всі підстави зарахувати цей платіж як повернення суми по борговій розписці. Стверджує, що на 08.05.2021 р. на його криптогаманці були кошти у сумі 2000 usdt (що еквіваленті 2000 доларів США), які він переказав на криптогаманець позивача з метою повернення боргу. 15.03.2022 р. на його криптогаманці були кошти у сумі 3000 usdt (що в еквіваленті становило 3000 доларів США), які він переказав на криптогаманець позивача з метою повернення боргу, що стверджується перепискою у Viber. Вказує, що 29.04.2022р. він повідомив ОСОБА_1 , щоб той забрав гроші у ОСОБА_7 (тел. НОМЕР_4 ), яка мала переді ним (апелянтом) борг в сумі 3000 доларів США. Повернення коштів позивачу підтверджується перепискою через додаток Viber і згідно з його відповіддю о 22.36 год. цього числа вказано «3к забрав». Аналогічне стосується повернення коштів у сумі 1200 доларів США, яке було проведено 11.05.2022 р. У повідомленні у Viber 10.05.2022 р. він надіслав ОСОБА_1 номер телефону його знайомого ( НОМЕР_5 ), щоб він за його дорученням забрав зазначену суму, що підтверджується відповіддю позивача «так 1200$ на базі». Тобто, апелянт стверджує, що на час звернення до суду не мав боргових зобов`язань перед позивачем, суд повинен був дати належну оцінку вказаним доказам, на які він посилався. За наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також просить викликати у судове засідання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_4 . Позиція інших учасників справи Представник позивача адвокат Руслана Зітинюк подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Зокрема, зазначає, що твердження апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, є безпідставними. При цьому, вважає необгрунтованим твердження апелянта, про те що він повернув кошти позивачу, однак не забрав розписки, тому що перебував з ним у дружніх стосунках. Щодо тверджень апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не враховано тих чи інших доказів, зазначає таке. Підтвердження досягнутої між сторонами домовленості про отримання в рахунок погашення боргу криптовалюти суду не надано. Відповідач подає до суду як докази про повернення боргу скріншот транзакцій, які не мають відношення до позики. Вказані суми криптовалюти після їх конвертації поверталися відповідачу (чи іншим особам, в залежності від запиту) в готівковій формі в доларах США. Таким чином, ці кошти не залишалися в позивача і їх, взагалі, не можна вважати поверненням позики; ідентифікувати відправника чи одержувача не можливо, оскільки немає імен, паспортних даних чи ідентифікаційного коду. Інформація одержувача складається лише з наборів символів, які є адресою криптогаманця. Вважає, що суд не може прийняти до уваги твердження відповідача щодо нібито передачі грошових коштів через третіх осіб або усні пояснення таких осіб (в разі наявності таких пояснень), оскільки зазначені обставини не підтверджені належними та допустимими письмовими доказами. Звертає увагу на те, що у позивача є оригінали розписок, які підтверджують отримання відповідачем грошових коштів. У свою чергу, відсутність у відповідача будь-яких документів про повернення коштів (у т.ч. криптовалютою) свідчить про невиконання відповідачем боргового зобов`язання. Водночас, представник позивача не погоджується із тим, що суд прийняв до уваги довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 14.05.2025 року, надану відповідачем, не звернувши уваги на додаткові пояснення позивача, в яких було зазначено, що вказані транзакції стосуються інших домовленостей між сторонами та не мають відношення до боргового зобов`язання у цій справі. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду У засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Боднар Н.Я. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Широких Ю.В. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову (щодо стягнення 1383,13 доларів США) не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції у вказаній частині не переглядається. Вислухавши доповідь судді, пояснення представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Фактичні обставини справи Судом встановлено, що відповідно до оригіналу розписки від 21.01.2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 000 Доларів США та зобов`язався повернути по вимозі (а.с.108 зворот), відповідно до оригіналу розписки від 07.02.2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 000 Доларів США та зобов`язався віддати по потребі (а.с.108а). Вказаними розписками, оригінали яких містяться у матеріалах справи, ОСОБА_2 підтвердив, що позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 20 000 доларів США, які зобов`язався повернути на вимогу. 03.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про повернення суми позики в розмірі 20 000 доларів США протягом 30 календарних днів з дня отримання даної вимоги (а.с.10). Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та описом вкладення у цінний лист підтверджується, що ОСОБА_2 зазначену вище вимогу отримав особисто 06.03.2025 року (а.с.11). У зазначений у вимозі строк відповідач отримані у позику кошти не повернув. Відповідач стверджував, що повернув позивачу грошові кошти за вказаними договорами позики, на підтвердження чого надав суду скріншоти переписки, ордери з електронної біржи (а.с.65-77), довідку АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.78). Так, згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк`від 14.05.2025 року відповідачем ОСОБА_2 на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 були здійснені перекази коштів 07.12.2021 року у розмірі 21200 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 775, 65 доларів США, 06.05.2022 року у розмірі 4477,61 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 153, 05 доларів США, 26.06.2022 року у розмірі 3800 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 106, 74 доларів США, 21.10.2022 року у розмірі 715,00 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 19,55 доларів США, 24.04.2023 року у розмірі 6000 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 164,07 доларів США, 24.07.2023 року у розмірі 6000 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 164,07 доларів США, на загальну суму 42191,61 грн., що еквівалентно 1383,13 доларів США. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ця суму коштів має бути врахована в рахунок повернення боргу, оскільки належного підтвердження про те, що між сторонами існували інші правовідносини суду не надано. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Положенням частини другої статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Судом апеляційної інстанції у судовому засіданні шляхом постановлення протокольної ухвали відмовлено у задоволенні клопотання представника апелянта про виклик та допит свідків, оскільки показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Положеннями частин першої та другої статті 530 ЦК України передбачено що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно з частинами першою, четвертою статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та підтверджений у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17. Відповідачем визнано факт укладення договорів позики від 21.09.2019 року та 07.02.2019 року та отримання коштів від позивача на підставі вказаних договорів. Суд першої інстанції правильно вважав, що відповідач не довів належними та допустимими доказами повне виконання ним зобов`язань за договорами позики, підтвердженими розписками, повернення взятих у борг коштів, тому, враховуючи положення статей 598, 599 ЦК України зобов`язання відповідача ОСОБА_2 за договорами позики не припинились. Місцевий суд дійшов висновку, що перерахування коштів відповідачем на рахунок позивача у розмірі 42191,61 грн, що еквівалентно 1383,13 доларів США, підтверджує часткове виконання відповідачем зобов`язання за наведеними договорами позики, тому у стягненні вказаної суми боргу суд відмовив. Доводи відзиву на апеляційну скаргу, поданого представником позивача про те, що суд прийняв до уваги довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 14.05.2025 року, надану відповідачем, не звернувши уваги на додаткові пояснення позивача, в яких було зазначено, що вказані транзакції стосуються інших домовленостей між сторонами та не мають відношення до боргового зобов`язання у цій справі, колегія суддів відхиляє, оскільки стороною позивача рішення суду першої інстанції у частині відмову у задоволенні позову сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції у вказаній частині не переглядається. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суму боргу згідно договорів позики було повернуто у криптовалюті. Такі доводи відповідач наводив у суді першої інстанції, який дав їм належну оцінку, не врахувавши їх, оскільки підтвердження досягнутої між сторонами домовленості про отримання в рахунок погашення боргу криптовалюти суду не надано. Крім того, позивач заперечив отримання грошових коштів від третіх осіб на виконання зобов`язання відповідача за вищенаведеними договорами позики. Також місцевий суду правильно зазначив, що не можуть бути враховані пояснення таких осіб без підтвердження належними письмовими доказами виконання відповідачем зобов`язання за вищенаведеними договорами. У постанові від 18.07.2018 року у справі №143/280/17 Верховний Суд дійшов висновку, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики, наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань. Отже, відповідач не у повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо повернення боргу за розписками від 21.01.2019 року та 07.02.2019 року, оскільки оригінали розписок знаходяться у позивача (кредитора), і посилання відповідача на повернення боргу у криптовалюті не можуть бути взяті до уваги, оскільки розписками не було передбачено можливість повернення боргу у криптовалюті. Встановивши, що вказані розписки підтверджують факт укладення між сторонами договорів позики та отримання відповідачем від позивача грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, зважаючи на часткове повернення суми боргу за розписками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 18616,87 доларів США, за курсом НБУ на день виконання рішення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оцінивши усі надані докази у справі, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягає частковому задоволенню. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.О. Максюта Судді: Л.В. Василишин В.М. Барков Повний текст постанови складено 08 квітня 2026 року.