Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/2758/26

Справа № 344/2758/26 Провадження № 22-ц/4808/616/26 Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Баркова В.М., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Будівельне об`єднання-2» про стягнення коштів, за апеляційною скаргою адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про передачу справи до іншого суду за підсудністю, постановлену 18 лютого 2026 року суддею Кіндратишин Л.Р. в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Будівельне об`єднання -2» про стягнення коштів у розмірі 508 908, 31 грн, з яких: 388 155, 00 грн вартість паю на момент виключення ОСОБА_1 зі складу пайовиків з Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Будівельне об`єднання - 2» та 10 000 гривень 00 копійок моральної шкоди. Позовні вимоги мотивувала тим, що вона належним чином виконала свої зобов`язання перед кооперативом, сплативши пайові внески загальною вартістю 211 000,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами та обліковими даними кооперативу. Відповідач, у порушення умов укладеного договору та вимог чинного законодавства, не виконав свого основного зобов`язання щодо будівництва та передачі об`єкта нерухомості у визначений строк. Позивач реалізувала своє право на вихід з кооперативу, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути пай у повному обсязі відповідно до вимог Закону України «Про кооперацію» та Статуту кооперативу. Відповідач частково виконав зобов`язання щодо повернення пайових коштів лише в сумі 3 000,00 грн, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 388 155,00 грн. Позивач вважає, що посилання відповідача на положення Статуту кооперативу щодо повернення паю після внесення відповідних коштів новим членом кооперативу суперечить вимогам чинного законодавства України та не може обмежувати право позивача на своєчасне отримання належних йому коштів. Строк повернення паю не може перевищувати двох років з моменту виходу з кооперативу, який у даному випадку сплинув, що свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем. Позивач зазначила, що у спірних правовідносинах він є споживачем, а відповідач виконавцем послуг, у зв`язку з чим на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Внаслідок протиправних дій відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, пов`язаних із тривалим невиконанням зобов`язань, неможливістю отримати належне йому житло або повернути грошові кошти, та необхідністю захисту своїх прав у судовому порядку, яку позивач оцінює у розмірі 10 000,00 грн. Таким чином, позивач просила стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 508 908, 31 грн, з яких 388 155, 00 грн - сума пайового внеску (його дійсна вартість на момент виключення) та 10 000, 00 грн - моральна шкода. Короткий зміст оскаржуваної ухвали Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Будівельне об`єднання -2» про стягнення коштів, передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Короткий зміст апеляційної скарги Позивач ОСОБА_1 з такою ухвалою суду не погодилася, подала апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо характеру спірних правовідносин, неправильно визначивши предмет спору як такий, що пов`язаний із нерухомим майном. Насправді предметом спору є виключно грошові вимоги, а саме-повернення пайових внесків, сплачених позивачем як асоційованим членом кооперативу, а не спір щодо прав на нерухоме майно чи його місцезнаходження. Спірні правовідносини виникли з приводу надання послуг будівництва житла, а відтак мають ознаки споживчих правовідносин, що підтверджується як нормами чинного законодавства, так і усталеною судовою практикою Верховного Суду. Позивач у даних правовідносинах є споживачем, а відповідач - виконавцем послуг, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство про захист прав споживачів. Відповідно до ч.5 ст.28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання споживача, що надає позивачу право вибору підсудності. Зазначила, що правомірно скористалася передбаченим законом правом та звернулася до суду за місцем свого проживання - до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. Висновок суду першої інстанції про необхідність передачі справи за підсудністю за місцезнаходженням нерухомого майна вважає необґрунтованим, оскільки у даній справі відсутній спір щодо права власності, користування чи інших речових прав на нерухоме майно. Таким чином, ухвала суду про передачу справи за підсудністю постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню. Вважає, що справа № 344/2758/26 підлягає розгляду саме Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області як судом, обраним позивачем відповідно до правил альтернативної підсудності у спорах про захист прав споживачів. З урахуванням наведеного, апелянт просила скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 про передачу справи за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області і направити її для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. Позиція інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд до іншого суду. Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Вислухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід залишити без змін з таких підстав. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд Ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. ЄСПЛ у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Частиною 1 ст. 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції). Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Апелянт вважає, що у даних правовідносинах він є споживачем, а відповідач є виконавцем послуг, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство про захист прав споживачів. Колегія суддів дійшла висновку, що на ці правовідносини не поширюється Закон України «Про захист прав споживачів» з огляду на таке. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Виконавцем відповідно до п. 3 ст. 1 цього закону є суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п.17 ст. 1 цього закону). Із матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги обґрунтовуються договором завдатку від 28 жовтня 2021 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_2 надав, а ОСОБА_3 прийняв завдаток в розмірі 10 000 грн за об`єкт нерухомості квартиру попередньо № 44/2 у АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_2 зобов`ячався вступити до ЖБК «Будівельне об`єднання» та виплатити зазначену квартиру. У п. 7 договору визначено, що сума завдатку зараховується до суми пайового внеску за об`єкт нерухомості при в ступі ОСОБА_2 асоційованим членом до ЖБК «Будівельне об`єднання». При цьому у позові зазначено, що в подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дружина ОСОБА_2 ) домовилися, що асоційованим членом до ЖБК «Будівельне об`єднання» вступає ОСОБА_1 (позивачка). Договору між ОСОБА_1 (позивачкою) та ЖБК «Будівельне об`єднання» до позовної заяви не подано, проте подана переписка між нею та кооперативом «ЖБК Будівельне об`єднання-2», який визнавав її асоційованим членом. Слід зазначити, що Закон «Про захист прав споживачів» поширюється на відносини з житлово-будівельним кооперативом, коли член кооперативу виступає замовником, а кооператив виконавцем послуг (будівництво, обслуговування). Однак, закон не діє на внутрішні корпоративні відносини (сплата пайових внесків, формування фондів) Внутрішні статутні відносини, членство в кооперативі та участь у пайовому фонді не регулюються цим законом. Оскільки позивачкою не подано доказів про те, що між нею та відповідачем ЖБК «Будівельне об`єднання-2» виникли правовідносини із договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт, який буде створено у майбутньому, або із будь-якого іншого договору про продаж товарів або надання послуг, а також не обґрунтовано яким чином пов`язане ЖБК «Будівельне об`єднання», стати членом якого зобов`язався ОСОБА_2 , та ЖБК «Будівельне об`єднання-2», асоційованим членом якого була або є позивачка, і до якого пред`явлений позов, тому суд дійшов вірного висновку, про відсутність підстав на день подання позову вважати, що на правовідносини між сторонами у спорі поширюється Закон України «Про захист прав споживачів». Таким чином, колегія суддів враховує, що Закон України «Про захист прав споживачів» не застосовується до внутрішніх відносин кооперативу та його члена, у тому числі в частині формування пайового фонду кооперативу на виконання його обов`язків, передбачених статутом кооперативу, а пайові внески члена кооперативу не є платою за отримані послуги чи товар. Отже, у контексті цієї справи позивач не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не набув у відповідача конкретний товар або послугу за плату, а вступив до кооперативу як його член, сплачуючи пайові внески, що надають йому права та обов`язки, визначені статутом кооперативу. За загальним правилом відповідно до частини 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Даний спір виникає з правовідносин між членом кооперативу та житлово-будівельним кооперативом і не підпадає під регулювання правовідносин, що виникають у сфері захисту прав споживачів. Місцем знаходження юридичної особи відповідача Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Будівельне об`єднання2» згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є: вул. Комарова, буд. 38, оф.1, с. Мила, Києво-Святошинського району Київської області, 08128, що відноситься до територіальної підсудності Києво-Святошинського районного суду Київської області. Суд першої інстанції помилково застосував у даній справі правила виключної підсудності, відповідно до положень ст. 30 ЦПК України згідно яких позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, передавши справу за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Колегія суддів дійшла висновку, що у цьому спорі підлягають застосуванню положення частини 2 статті 27 ЦПК України щодо загальної підсудності цивільних справ, тобто за місцем знаходження відповідача, що по суті не змінює суд, на розгляд якого передана ця справа. За таких обставин суд першої інстанції вірно визначив суд цивільної юрисдикції, який повноважний вирішувати питання про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального права, тому йому її слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують законності і обґрунтованості ухвали. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374,375,381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач І.О. Максюта Судді Л.В. Василишин В.М. Барков