Ухвала КАС ВС № 761/36418/18

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 09 квітня 2026 року м. Київ справа №761/36418/18 адміністративне провадження № К/990/13052/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Чиркіна С.М., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі № 761/36418/18 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайко Станіслав Анатолійович про визнання дій протиправними та стягнення грошових коштів, УСТАНОВИВ: У 2018 році ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила: визнати дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправними, у зв`язку з несвоєчасною виплатою гарантованого відшкодування коштів ОСОБА_1 за договором банківського вкладу; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 282 599,80 грн., в тому числі: пеню за прострочення гарантійного зобов`язання перед позивачем - 262 599,80 грн., відшкодування моральної шкоди - 20 000,00 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків, з дати отримання копії даної ухвали. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 апеляційні скарги повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 23.03.2026 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржник у встановлений судом строк виявленого недоліку апеляційної скарги не усунув, а саме не надав суду документ про сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Вирішенню питання щодо повернення апеляційної скарги передувало вирішення судом заяви про усунення недоліків. Як встановлено судом апеляційної інстанції, вказана заява була обґрунтована тим, що спірні правовідносини є споживчими та підпадають під регулювання норми частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому відсутній обов`язок зі сплати судового збору за подання цих апеляційних скарг. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд установив, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке. Закон України "Про судовий збір" є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. За правилами статті 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття 2 цього Закону). Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України "Про судовий збір". При цьому, процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України "Про судовий збір". Об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону. Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється. Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" установлені розміри ставок судового збору, які, у тому числі (…) залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду). Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України "Про судовий збір". Передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті. Одночасно частина третя статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами пов`язаним з порушенням їх прав. Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає можливість судового захисту прав споживачів та встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки остання урегульовує загальні питання звільнення суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій. Згідно зі статтею 2 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Преамбула Закону України від 12.07.2001 № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова установа - юридична особа, яка на підставі закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Зі змісту наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Проте Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку. Отже, Фонд не є фінансовою установою, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. За такого правового регулювання на фізичних осіб - вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/777/16, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 160/15864/20. Водночас відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію. А тому, оскільки на час винесення даної ухвали від правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 160/15864/20, Велика Палата Верховного Суду не відступала, відсутні підстави для незастосування її судом апеляційної інстанції в даній справі. Вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору здійснюється судом з врахуванням обставин, які існують станом на момент подання відповідної заяви чи скарги. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивачів про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Враховуючи те, що скаржником не усунуто у встановлений судом строк виявленого недоліку, суд апеляційної інстанції прийняв правильне рішення про повернення апеляційної скарги заявнику. Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження за даною касаційною скаргою необхідно відмовити. Керуючись статтями 169, 328, 333, КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі № 761/36418/18 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайко Станіслав Анатолійович про визнання дій протиправними та стягнення грошових коштів. Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді-доповідач: С.М. Чиркін Суддя Я.О. Берназюк Суддя В.М. Шарапа