Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/25610/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25610/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/25610/25 (головуючий суддя першої інстанції - Олійник В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач 09.09.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ у Львівській області, в якому просив: - визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 18.08.2025 року №046350013999 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років; - зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до його спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період навчання з 01.09.1986 року по 05.07.1989 року в Павлоградському медичному училищі, що складає 2 роки 10 місяців 5 днів, період роботи з 11.10.2017 року по 02.06.2025 року старшою медичною сестрою Комунального закладу ДНЗ (ясла-садок) №3 «Росинка», який з 12.08.2022 року перейменований на Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №3 «Росинка» Тернівської міської ради Дніпропетровської області», що складає 7 років 7 місяців 19 днів; - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та ГУ ПФУ у Львівській області призначити та виплатити пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (в редакції від 28.12.2015 року) враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 починаючи з дати звернення за призначенням пенсії з 11.08.2025 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 18.08.2025 року №046350013999 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період навчання з 01.09.1986 року по 05.07.1989 року та період роботи з 11.10.2017 року по 02.06.2025 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 11.08.2025 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням зарахованого періоду роботи та навчання до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що фактично спірним питанням є рішення ГУ ПФУ у Львівській області №046350013999 від 18.08.2025 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років. Апелянт наголошує, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії. Тому, відсутні підстави щодо зобов`язання саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період навчання та період роботи, а також призначення та виплати пенсії за вислугу років. Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період 20.01.2026 року по 12.02.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала у відпустці. 02.04.2026 року та 03.04.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . 11.08.2025 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №046350013999 від 18.08.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років та зазначено, що відповідно до пункту «е» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Вік заявника 54 роки 04 місяці 10 днів. Страховий стаж особи становить 36 років 11 місяців 27 днів. Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) страховий стаж ОСОБА_1 становить 36 років 11 місяців 27 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року, що дає право на призначення за вислугу років, становить 24 роки 05 місяців 03 дні, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (менше 26 років 6 місяців), при умові звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. За поданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До спеціального стажу не зараховано період роботи з 01.08.2006 по 30.11.2006 на посаді старшої медичної сестри ВСП «шахта Самарська» філії ВАТ «Павлоградвугілля», оскільки підприємство не відноситься до закладів охорони здоров`я, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909. Не погодившись з рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, позивач оскаржила таке рішення до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058). Відповідно до пункту 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положеннями статті 9 Закону №1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років. Згідно частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - від 22 до 32 років. Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Згідно зі статтею 62 Закону №№1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Згідно із п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі по тексту - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством. Працівник не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особою самостійно. Більше того, окремі недоліки заповнення трудової книжки, навіть якщо вони мають місце, не є підставою вважати відсутніми чи недоведеними відповідні періоди трудового стажу. Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. У постанові від 21.02.2020 року у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні трудового стажу при призначенні позивачу пенсії. Судом встановлено, що позивач у період з 01.09.1986 року по 05.07.1989 року навчалася в Павлоградському медичному училищі, що підтверджується Дипломом серії НОМЕР_2 та записами №1 - №2 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 05.08.1989 року; - у період з 11.10.2017 року по 02.06.2025 року працювала на посаді «старшої медичної сестри комунального закладу ДНЗ (ясла-садок) №3 Росинка», який з 12.08.2022 року перейменований на комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №3 «Росинка» Тернівської міської ради Дніпропетровської області». Згідно із пунктом «и» статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров`я, медичні працівники мають право на пільгові умови пенсійного забезпечення. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Відповідно до пункту 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, санаторно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів мають право на пенсію за вислугу років при наявності спец. стажу роботи не менше 25 років. Згідно із пунктом 2 Примітки до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Положеннями статей 3, 16 «Основ законодавства України про охорону здоров`я», введених в дію постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року №2802-ХІІ визначено, що закладами охорони здоров`я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. Безпосередню охорону здоров`я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Заклад охорони здоров`я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом. Заклади охорони здоров`я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Офіційним визнанням статусу закладу охорони здоров`я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності, відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №765, є державна акредитація закладу охорони здоров`я. Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров`я. Акредитація проводиться один раз на три роки, перша акредитація закладу проводиться не пізніше ніж через два роки від початку здійснення діяльності. Отже, проведення державної акредитації лише визначає наявність в медичному закладі умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, причому цей рівень не може бути нижчим, ніж рівень спроможності, який визначається при видачі ліцензії. Тобто, сам факт отримання ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності вже свідчить про спроможність закладу охорони здоров`я провадити діяльність на певному рівні. Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов. Відповідно до Переліку №909 з наступними змінами, у розділі 2 зазначено, що до закладів охорони здоров`я відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. У зазначених закладах і установах право на призначення пенсії за вислугу років мають: лікарі та середній медичний персонал. Переліком закладів і установ освіти охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не передбачена необхідність підтвердження роботи в структурному лікувальному закладі для визначення чи підтвердження спеціального стажу. Відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 18.08.2025 року №046350013999 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і як наслідок, необхідності зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ періоду навчання з 01.09.1986 року по 05.07.1989 року та періоду роботи з 11.10.2017 року по 02.06.2025 року. Щодо розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років. Суд першої інстанції, посилаючись на те, що позивач подавав заяву та документи про призначення пенсії до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області і саме це управління не прийняло до уваги надані позивачем документи, що підтверджують стаж позивача, також при призначенні пенсії позивач буде перебувати на обліку в даному управлінні, яке в подальшому буде нараховувати та виплачувати йому пенсію, зобов`язав саме ГУ в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу позивача спірні періоди та призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугу років. Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно визначено територіальний орган пенсійного фонду, який зобов`язаний зарахувати спірні періоди та повторно розглянути заяву позивача. Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатом такого розгляду прийняте спірне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії. Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, апеляційний суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. У зв`язку із чинністю вказаної вище норми Порядку №22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву позивача від 11.08.2025 року про призначення пенсії за вислугу років, який у розглянутому спорі є органом, яким порушені права позивача та який має вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.05.2024 року у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 року у справі № 460/17257/23. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача, а саме зарахувати до пільгового стажу позивача спірні періоди та призначити пенсію за вислугу років. Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановлені рішення частково допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни судового рішення. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/25610/25 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/25610/25 змінити. В абзацах третьому та четвертому резолютивної частини рішення суду слова «Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області» замінити словами «Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва