Постанова 4852 № 160/17877/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17877/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/17877/25 (головуючий суддя першої інстанції - Кармазина Т.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач 19.06.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ у Київській області, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області №046850018269 від 23.05.2025 року; - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком з дати набуття права, а саме: з 25.02.2025 року, зарахувавши до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1985 року по 24.07.1986 року відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , періоди роботи з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.07.1986 року та з 02.02.1998 року по 30.09.2002 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27.02.1991 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046850018269 від 23.05.2025 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1985 року по 24.07.1986 року та періоди роботи з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року та з 01.07.2000 по 30.09.2002 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.02.2025 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що позивачу не зараховано до страхового стажу період навчання оскільки зазначене в дипломі по-батькові позивача не відповідає паспортним даним; період роботи з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року оскільки виправлено рік прийняття на роботу та рік в наказі про прийняття на роботу; період роботи з 01.07.2000 року по 30.09.2002 року оскільки відсутня інформація в Індивідуальних відомостях про застраховану особу. Апелянт наголошує, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії. Тому, відсутні підстави щодо зобов`язання саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу періоди роботи та навчання, а також призначення пенсії за віком. Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У період з 24.09.2025 року по по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період 20.01.2026 року по 12.02.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала у відпустці. 02.04.2026 року та 03.04.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 16.05.2025 року звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області рішенням №046850018269 від 23.05.2025 року, прийнятим за принципом екстериторіальності, відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв`язку відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що період навчання з 01.09.1985 року по 24.07.1986 року не зараховано до страхового стажу, оскільки зазначене в дипломі по-батькові позивача не відповідає паспортним даним; період роботи з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року не зараховано до страхового стажу, оскільки виправлено рік прийняття на роботу та рік в наказі про прийняття на роботу; період роботи з 01.07.2000 року по 30.09.2002 року не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутня інформація в Індивідуальних відомостях про застраховану особу. Також зазначено, що вік заявника становить 60 років, страховий стаж - 30 років 02 місяця 27 днів. З форми РС-право судом встановлено, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано, зокрема: - період навчання з 01.09.1985 року по 24.07.1986 року; - періоди роботи з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року та з 01.07.2000 року по 30.09.2002 року. Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач оскаржив таку відмову до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058). Відповідно до пункту 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положеннями статті 9 Закону №1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років. Згідно частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - від 22 до 32 років. Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Згідно зі статтею 62 Закону №№1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Згідно із п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі по тексту - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством. Працівник не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особою самостійно. Більше того, окремі недоліки заповнення трудової книжки, навіть якщо вони мають місце, не є підставою вважати відсутніми чи недоведеними відповідні періоди трудового стажу. Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. У постанові від 21.02.2020 року у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні трудового стажу при призначенні позивачу пенсії. Судом встановлено, що позивач в період з 01.09.1986 року по 24.07.1986 року навчався в СПТУ №11, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 25.07.1986 року. Так, підставою для не зарахування періоду навчання слугував той факт, що зазначене в дипломі по-батькові позивача не відповідає паспортним даним. Як слідує з матеріалів справи, в дипломі по-батькові позивача зазначено - ОСОБА_2 , а в паспорті - ОСОБА_3 . Таким чином, відсутні розбіжності в заповненні по-батькові позивача в дипломі про освіту та в паспорті, а тому не зарахування позивачу до страхового стажу періоду навчання є безпідставним. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо періоду роботи з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року, суд зазначає наступне. Як вже значалось згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача містяться наступні записи щодо спірних періодів ( мовою оригіналу): - 30.06.1989 року - принят на должность водителя 3-го класса; - 27.07.1990 року - уволен по собственному желанию. Суд зазначає, що відповідачем - ГУ ПФУ у Київській області не зараховано період роботи позивача з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року, оскільки виправлено рік прийняття на роботу та рік в наказі про прийняття на роботу При дослідженні судом трудової книжки позивача в частині вказаного періоду не встановлено наявності виправлень. Слід звернути увагу, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду відповідачами до суду не надано, а тому вказаний період безпідставно не взято до уваги при зарахуванні до страхового стажу. Крім цього, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Верховний Суд в постанові від 06.03.2018 року по справі №754/14898/15-а зауважив, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Таким чином, позовні вимоги в частині зарахування періоду роботи позивача з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року до страхового стажу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Стосовно вимог про зобов`язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком апеляційний суд зазначає наступне. Суд першої інстанції, задовольняючи вказані вимоги, не обгрунтував можливість та законність такого призначення. Рішення суду першої інстанції не містить розрахунку страхового стажу позивача за спірними періодами та не доведено достатність такого стажу для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зобов`язання пенсійного органу призначити позивачу пенсію за його заявою від 26.02.2025 року. Такого розрахунку не має і спірне рішення пенсійного органу, оскільки ним спірні періоди взагалі не зараховувались, а тому не проводився їх обрахунок для зарахування до страхового стажу. Відтак, такі вимоги не підлягають задоволенню. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку з урахуванням статті 9 КАС України можливо вийти за межі позовних вимог для захисту прав та інтересів позивача і зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.02.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Щодо розгляду заяви про призначення пенсії. Суд першої інстанції, посилаючись на те, що позивач подавав заяву та документи про призначення пенсії до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області і саме це управління не прийняло до уваги надані позивачем документи, що підтверджують стаж позивача, також при призначенні пенсії позивач буде перебувати на обліку в даному управлінні, яке в подальшому буде нараховувати та виплачувати йому пенсію, зобов`язав ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди та призначити пенсію за віком. Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно визначено територіальний орган пенсійного фонду, який зобов`язаний зарахувати спірні періоди та повторно розглянути заяву позивача. Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, за результатом такого розгляду прийняте спірне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії. Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, апеляційний суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. У зв`язку із чинністю вказаної вище норми Порядку №22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області розглянуто заяву позивача від 16.05.2025 року про призначення пенсії за віком, який у розглянутому спорі є органом, яким порушені права позивача та який має вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.05.2024 року у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 року у справі № 460/17257/23. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача, а саме - зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.02.2025 року. Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/17877/25 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/17877/25 скасувати. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046850018269 від 23.05.2025 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1985 року по 24.07.1986 року та періоди роботи з 30.06.1989 року по 27.07.1990 року та з 01.07.2000 по 30.09.2002 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.02.2025 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Сафронова