Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/8900/25

Справа № 127/8900/25 Провадження № 22-ц/801/876/2026 Категорія: 66 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 рокуСправа № 127/8900/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя доповідач), суддів Копаничук С.Г., Оніщука В.В., за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/8900/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, за апеляційною скаргою Чорного Сергія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2026, ухвалене у складі судді Медяної Ю.В. в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст рішення складено 29.01.2026, - в с т а н о в и в : 20.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (вх № 25400) до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належною їй на праві приватної власності квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з цієї квартир ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення. Правовими підставами позовних вимог зазначено частини другу статті 406 ЦК України, статтю 116 УК УРСР. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 1.07.2015 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач був одружений з матір`ю позивача ОСОБА_3 і вони разом проживали у вказаній вище квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла і після цього відповідач втратив будь-які правові підстави для проживання в даній квартирі. 27.03.2023 за заявою позивача відповідача знято з реєстрації за вказаною адресою, проте він продовжує незаконно проживати у належній позивачу квартирі, не бажає добровільно виселитися з неї, чим порушує права позивача ОСОБА_1 вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Відповідач веде аморальний спосіб життя, систематично вживає алкоголь, приводить в квартиру сторонніх осіб, що створює небезпеку для сусідів та погіршує умови проживання в будинку. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2026 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 ,подано апеляційну скаргу (вх № 2512/26-х від 2.03.2026), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить : рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність заборгованості за надання житлово-комунальні послуги за період з квітня 2025 за адресою АДРЕСА_1 ; наявність скарг від сусідів на відповідача, порушення відповідачем правил співжиття з іншими мешканцями будинку, наявність неодноразових звернень до дільничного інспектора; відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою, змінив замки, позивач фактично втратила доступ до власної квартири. У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив. Щодо розгляду апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заочне рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 батько та ОСОБА_6 мати. /а. с. 20/. 28.12.1990 мати позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого повторно 10.02.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 . /а. с. 23/. 01.07.2015 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво № НОМЕР_2 на право власності на квартиру АДРЕСА_2 /а. с. 21/. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 39942406, виданого 01.07.2015 за ОСОБА_1 , 30.06.2015 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 11/. Згідно з копією паспорта серії НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_2 28.08.2015 відповідач з 28.08.2015 року був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 13/. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 20.10.2021 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) /а. с. 22/. 27.03.2023 ОСОБА_1 звернулася до Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради з заявою, в якій просила зняти ОСОБА_2 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 12/. Згідно з інформаційною довідкою з реєстру Вінницької міської територіальної громади про зняття з реєстрації місця проживання №13104 від 09.04.2025, виданої Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради, з 27.03.2023 ОСОБА_2 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 41/. Відповідно до копії акту від 31.08.2024 ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 8/. 01.08.2024 ОСББ «Григоренка 69» направило ОСОБА_1 попередження, про необхідність сплатити заборгованість по внескам співвласників за управління будинком у сумі 5188,40 грн /а. с. 19/. З довідки від 14.05.2025, виданої КУП «Ековін» вбачається, що станом на 01.05.2025 заборгованість за надання послуг з вивезення побутових відходів за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1294,51 грн /а. с. 66/. В акті звірки взаєморозрахунків за електроенергію за особовим рахунком № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_1 зазначено, що станом на 1.08.2024 заборгованість становить 7487,40 грн /а. с. 10/. З копії відповіді СО «Вінницькі міські електричні мережі» АТ «Вінницяобленерго» № 00-51-1389 від 16.05.2025 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що 18.04.2024 було проведено відключення розподілу електричної енергії. Заявки на відновлення розподілу не зареєстровано /а. с. 67/. Згідно з відповіддю ОСББ «Григоренка 69» від 28.05.2025 № 36, ОСОБА_8 незаконно приживає в квартирі АДРЕСА_3 . На звернення дільничного інспектора не реагує, двері не відчиняє. Зі слів сусіда ОСОБА_9 (кв. АДРЕСА_4 ), ОСОБА_8 пиячить, приводить до квартири сумнівних осіб та порушує режим тиші. Неодноразово помічений в дрібних крадіжках. З квітня 2024 року йому за несплату припинили постачання електроенергії, що може призвести до небезпечних ситуацій в будинку. З квартири йде неприємний запах, на що скаржаться сусіди. Заборгованість по сплаті за управління будинком станом на 22.05.2025 становить 7150, 40 грн /а. с. 68/. Відповідно до довідки ВП №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 16.06.2025 до чергової частини відділу поліції 17.05.2025 о 16:25 год надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що до них звернулася ОСОБА_1 щодо конфлікту з вітчимом, який не впускає її до квартири покійної матері за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами звернення встановлено, що ознаки кримінального правопорушення в даному випадку відсутні, у зв`язку з чим немає підстав для внесення відомостей до ЄРДР. Під час виїзду працівників поліції на місце події до них з письмовою заявою звернулася ОСОБА_1 , яка просила вжити заходів до співмешканця її матері ОСОБА_2 , який впродовж 2 років відмовляється покидати дану квартиру, хоча в 2023 знятий з реєстрації. Він змінив замки в квартирі та не звільняє приміщення, хоча власницею є ОСОБА_1 . Двері за вказаною адресою ніхто не відкрив, при спілкуванні з сусідами встановлено, що ОСОБА_8 зачиняється та нікого не впускає в квартиру, тому поспілкуватися з ним не було можливості /а. с. 97/. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_9 від 16.06.2025, він проживає по сусідству з ОСОБА_2 . Останній давно знятий з реєстрації, проте не виселяється зі спірної квартири, змінив замки. З квартири йде неприємний запах. ОСОБА_2 приводить у квартиру різних осіб, схильних до зловживання алкоголем /а. с. 100/. Відповідно до копії протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 17.05.2025, ОСОБА_1 просить прийняти міри до ОСОБА_2 , який протягом 2 років відмовляється покидати її квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у якій не зареєстрований з 2023 року /а. с. 102/. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення. Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ґрунтується на повному з`ясуванні обставин справи, зроблений за правильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне. У суді апеляційної інстанції з пояснень позивачки встановлено, що відповідач заселився у спірну квартиру після одруження з її матір`ю, з дозволу самої позивачки. Власного, іншого житла відповідач немає. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно зі статті 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Відповідно до частини першої статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо. Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду у справі № 679/1657/18 від 22.01.2020 та від 22.12.2025 у справ № 569/16033/24. Таким чином, в даній справі підлягає доказуванню систематичність руйнування чи псування квартири ОСОБА_2 , систематичне порушення ним правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ним в одному будинку, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу щодо ОСОБА_2 . Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України. Відповідно до пункту першого статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 2.12.2010 установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників щодо застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Згідно статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. У відповідності до Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені; концепція «житла» не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, у справі «Глоба проти України» (GLOBA v. UKRAINE), заява № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05.07.2012). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення Європейського суду з прав людини від 27.05.2004 у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У пункті 44 рішення від 2.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом другим статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що позивачем не надано доказів, що відповідач дійсно руйнує чи псує належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 . Надані позивачем докази одноразового звернення ОСОБА_1 до поліції (після подання позову до суду 17.05.2025) з приводу того, що ОСОБА_2 на протязі двох років відмовляється покинути її квартиру, у якій не зареєстрований з 27.03.2023 не підтверджують обставини руйнування чи псування її квартири, або порушення правил співжиття, що роблять неможливим для інших проживання із ним в одному будинку. Також позивачем не підтверджена обставина системності таких протиправних дій відповідача, оскільки ним не надано жодних доказів, що раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача про існування заборгованості по сплаті за електроенергію, внесків співвласників за управління будинком за спірну квартиру та вивезення побутових відходів, так як усі нарахування здійснювалися на позивача, як на власника майна, а не на відповідача, який не зареєстрований у даній квартирі. Покази свідка ОСОБА_10 голови правління ОСББ «Грогоренка 69» правомірно не прийнято судом до уваги, оскільки вони не підтверджені іншими доказами у справі у своїй сукупності та взаємозв`язку. Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження показів свідка про надходження скарг на поведінку відповідача до ОСББ «Грогоренка 69», виклик поліції щодо дій останнього, а також того, що відповідач дійсно палить в квартирі пічку, чим створює загрозу мешканцям будинку. Позивачем не доведено наявність підстав для застосування положень статті 116 ЖК УРСР. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Безпідставними колегія суддів вважає також посилання позивача на положення частини другої статті 406 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4.07.2018 у справі № 353/1096/16-ц. У постанові від 13.10.2020 у справі № 447/455/17 ВП ВС зазначила, що при розгляді питань про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України («Припинення сервітуту»), так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником житла не позбавляє їх права користування приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. У постанові ВС від 1.03.2023 по справі №296/1389/21 зазначено, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. У справі встановлено, що відповідач перебував з матір`ю позивача в зареєстрованому шлюбі, був зареєстрований та проживав у квартирі зі згоди позивача, тобто набув право користування квартирою у законний спосіб, у квартирі проживає значний період часу (28.08.2015 відповідач був зареєстрований у квартирі). Позивачем не надано суду доказів наявності у відповідача іншого житла. Позивачем не доведено підстав для виселення відповідача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2026у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 09.04.2026. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: С. Г. Копаничук В. В. Оніщук