Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/1259/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" квітня 2026 р. Справа№ 911/1259/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Михальської Ю.Б. Тищенко А.І. за участю секретаря судового засідання Огірко А.О. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 02.04.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агросила" на рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2025 (повний текст складено та підписано 29.12.2025) у справі №911/1259/25 (суддя Третьякова О.О.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Агропроммаш" до Приватного підприємства "Агросила" про стягнення 696 673,62 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Агропроммаш" звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Приватного підприємства "Агросила" про стягнення 696 673,62 грн заборгованості за договором оренди, з яких 442 904,00 грн основного боргу, 24 000,00 грн витрат на відновлення об`єкта оренди, 8 052,95 грн 3% річних, 40 729,06 грн інфляційних втрат, 4 765,56 грн штрафу та 196 222,05 грн пені. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором оренди від 01.02.2022 №08/15/22 щодо сплати орендних та інших платежів у зв`язку з орендою відповідачем у періоді з вересня 2024 по лютий 2025 виробничих приміщень за адресою: м.Вишневе, вул.Чорновола,

1. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Київської області від 23.10.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Агросила" на користь Приватного акціонерного товариства "Агропроммаш" 422 904 грн 00 коп. основного боргу, 73 891 грн 13 коп. пені, 8 052 грн 95 коп. 3% річних, 40 729 грн 06 коп. інфляційних втрат, 4 765 грн 56 коп. штрафу та 8 255 грн 14 коп. судового збору та 22 118 грн 82 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Агропроммаш" до Приватного підприємства "Агросила" в частині стягнення 122 330,92 грн пені та 24 000,00 грн компенсації витрат на відновлення об`єкта оренди відмовлено. Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що основний борг відповідача перед позивачем за договором оренди від 01.02.2022 №08/15/22 становить 442 904,00 грн і підлягає стягненню з відповідача. Щодо вимоги позивача про стягнення 24 000,00 грн витрат на відновлення об`єкта оренди суд зазначив, що позивачем не надано об`єктивних доказів того, що об`єкт оренди потребував відновлення на суму 24 000,00 грн внаслідок яких-небудь упущень чи інших порушень умов договору оренди з боку саме відповідача. Натомість в підписаному сторонами хронологічно останньому акті надання послуг за лютий 2025 від 11.02.2025 (за 11 днів оренди в лютому 2025) сторони зафіксували відсутність претензій одна до одної, що з більшою вірогідністю вказує також на те, що у позивача не було претензій до відповідача щодо стану об`єкта оренди станом на 11.02.2025 (на момент підписання хронологічно останнього акта наданих послуг). Тому позовні вимоги в цій частині суд відхилив з підстав їх недоведеності позивачем. Перевіряючи розрахунки позивача щодо нарахування 8052,95 грн 3% річних, 40729,06 грн інфляційних втрат та 4765,56 грн штрафу (за періоди прострочення сукупно з сукупно з 06.09.2024 по 02.04.2025), суд зазначив, що вказані розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та штрафу відповідають обставинам справи та вищенаведеним правовим нормам, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню судом. Перевіривши розрахунок позивача щодо пені, суд встановив, що у межах заявленого позивачем періоду прострочення та розміру основного боргу, сукупний розмір пені становить 73 891,13 грн. Також суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 22 118,82 грн, а решта витрат залишається на позивачеві. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Агросила" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 23.10.2025 у справі №911/1259/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог та в частині стягнення з ПП "Агросила" 22 118 грн 82 коп. витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим судом з порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що заборгованість відповідача в сумі 442 904,00 грн по сплаті орендної плати позивачу у зв`язку з орендою об`єкта оренди по договору оренди від 01.02.2022 №08/15/22 - не підтверджено документально. За доводами апелянта, 01.02.2023 закінчилась дія строку оренди по договору оренди № 08/15/22 від 01.02.2022, відповідно додаткова угода № 7 від 01.02.2024 до договору оренди № 08/15/22 від 01.02.2022 не породжує жодних юридичних наслідків для сторін такої угоди, бо укладена на підставі недіючого договору. Крім того, апелянт посилається на те, що суд необґрунтовано задовольнив витрати на правову допомогу в розмірі 22 118 грн 82 коп., бо даний розмір таких витрат є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору і занадто завищеним відносно наданих послуг. Також скаржник зазначає, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в апеляційній інстанції складає 70 000,00 грн. Узагальнені доводи та заперечення позивача 20.02.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Позивач наголошує, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг, заяв та клопотань сторін Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2026 апеляційну скаргу у справі №911/1259/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агросила" на рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2025 у справі №911/1259/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №911/1259/25 з Господарського суду Київської області. 30.01.2026 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Агросила" на рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2025 у справі № 911/1259/25. Судове засідання призначено на 11.03.2026. 18.02.2026 матеріали справи №911/1259/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді. 11.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на 02.04.2026. У судовому засіданні 02.04.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови. Явка представників сторін У судове засідання 02.04.2026 з`явився представник позивача, який надав свої пояснення. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час місце розгляду справи був повідомлений шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідкою від 18.03.2026. Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Агросила" за відсутності представника відповідача. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 01.02.2022 між Приватним акціонерним товариством "Агропроммаш"" (позивач) в якості орендодавця та Приватним підприємством "Агросила" (відповідач) в якості орендаря було укладено договір оренди №08/15/22 (тут і далі - договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого позивач орендодавець зобов`язався передати, а відповідач-орендар прийняти в строкове платне нерухоме майно, а саме виробничі приміщення площею 1262,4 кв.м., які розташовані за адресою: Київська область, м.Вишневе, вул.Чорновола, 1, (надалі - об`єкт оренди). Право власності позивача-орендодавця на об`єкт оренди на момент укладення договору оренди підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.01.2009, яке видано на підставі рішення виконкому Вишневої міської ради від 25.12.2008 №95/2 та відповідно до якого позивач є власником декількох нежитлових будівель (літ. "А", літ. "Б", літ "В", літ "Д", літ "Е") за адресою м.Вишневе, вул.Чорновола,

1. Згідно з пунктом 3.1 договору оренди строк оренди починається з дати підписання акту прийому-передачі і діє до 31.01.2023. Сторони фактично не підписали акт прийому-передачі об`єкта оренди (виробничих приміщень площею 1262,4 кв.м) в оренду відповідачу-орендарю у зв`язку із укладеним ними 01.02.2022 договором оренди. Однак виробничі приміщення площею 1191,1 кв.м. на момент укладення сторонами договору оренди від 01.02.2022 №08/15/22 вже перебували у фактичному користуванні відповідача-орендаря у зв`язку із укладеним раніше між сторонами договором оренди від 21.09.2015 №08/15 та підписаним ними актом прийому-передачі від 21.09.2015, відповідно до якого позивач-орендодавець передав, а відповідач-орендар прийняв в оренду виробничі приміщення площею 1192 кв.м. в оренду. Відповідно до пункту 3.2 договору оренди строк оренди може бути скорочений або подовжений лише за згодою сторін. Розмір орендної плати був визначений в пункті 4.1 договору оренди. До вказаного пункту 4.1 договору оренди сторони в подальшому внесли зміни шляхом підписання додаткової угоди №7 від 01.02.2024 до договору оренди, відповідно до якої за користування об`єктом оренди, а саме приміщенням площею 12624, кв.м орендар сплачує орендні платежі в сумі 176736,00 грн. Отже, починаючи з лютого 2024 розмір орендної плати за умовами договору оренди з урахуванням внесених додатковою угодою №7 від 01.02.2024 змін становив 176736,00 грн. Також, вказаною додатковою угодою №7 від 01.02.2024 до договору оренди сторони погодили, що ця додаткова угода №7 від 01.02.2024 діє до 31.01.2025. Порядок сплати орендної плати був визначений в пункті 4.2 договору оренди, відповідно до якого за користування об`єктом оренди орендар до 5 числа поточного місяця сплачує орендну плату. Порядок повернення об`єкта оренди орендарем орендодавцю сторони визначили в п.11.2.8 договору оренди, відповідно до якого у разі розірвання або припинення дії цього договору орендар зобов`язаний передати, а орендодавець прийняти об`єкт оренди протягом 3-х днів з дня, коли даний договір вважається розірваним. Одним із обов`язків орендаря-відповідача згідно з укладеним сторонами договором оренди (пункт 5.1.5 договору оренди) є своєчасна та в повному обсязі сплата орендних та інших платежів відповідно до умов цього договору. Фактичне надання позивачем-орендодавцем об`єкта оренди в оренду відповідачу-орендарю протягом спірного у цій справі періоду з вересня 2024 по лютий 2025 підтверджується підписаними як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача щомісячними актами наданих послуг, відповідно до яких позивач в якості виконавця передав, а відповідач в якості замовника прийняв послуги по оренді приміщення у кожному з вказаних місяців та відповідно до яких щомісячна вартість оренди становила 147280,00 грн, а саме актом від 30.09.2024 за вересень 2024 на суму 147280,00 грн, актом від 31.10.2024 за жовтень 2024 на суму 147280,00 грн, актом від 30.11.2025 за листопад 2024 на суму 147280,00 грн, актом від 31.12.2024 за грудень 2024 на суму 147280,00 грн, актом від 31.01.2025 за січень 2025 на суму 147280,00 грн та актом від 11.02.2025 за лютий 2025 (за 11 днів оренди в лютому 2025) на суму 69432,00 грн. Листом від 06.12.2024 №1/6 відповідач повідомив позивача про економічну недоцільність подальшої оренди об`єкта оренди площею 1264,4 кв.м. та просив розглянути можливість заміни орендованого приміщення на приміщення меншого розміру, а у разі неможливості заміни відповідач повідомляв позивача про розірвання договору оренди від 01.02.2022 №08/15/22 з 01.02.2025. Цим же листом від 06.12.2024 №1/6 відповідач повідомляв позивача про своє зобов`язання погасити всю заборгованість, що виникла за вказаним договором оренди. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилається на наявність несплаченого відповідачем основного боргу по орендній платі в сумі 442 904,00 грн (з урахуванням часткових оплат відповідача) за періоди оренди з вересня 2024 по лютий 2025, на який позивачем за періоди прострочення сукупно з 06.09.2024 по 02.04.2025 нараховані та заявлені до стягнення також 8 052,95 грн 3% річних, 40 729,06 грн інфляційних втрат, 4 765,56 грн штрафу та 196 222,05 грн пені. Крім того, позивачем у цій справі заявлені до стягнення з відповідача також 2 4000,00 грн компенсації витрат на відновлення об`єкта оренди, а також судові витрати, що складаються із 10 450,00 грн судового збору та 42 290,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач самі розрахунки позивача щодо основного боргу по орендній платі, 3% річних, інфляційних втрат, штрафу та пені не оспорює, однак заперечує існування орендних відносин між позивачем та відповідачем за договором оренди від 01.02.2022 №08/15/22. Також відповідач посилається не недоведеність позивачем вимоги про компенсацію витрат в сумі 24 000,00 грн на відновлення об`єкта оренди. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані позивачем пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого. Рішення суду першої інстанції від 23.10.2025 оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ПП "Агросила" на користь ПрАТ "Агропроммаш" 422 904,00 грн - основного боргу, 73 891,13 грн - пені, 8 052,95 грн - 3 % річних, 40 729,06 грн - інфляційних втрат, 4 765,56 грн штрафу та 22 118,82 грн витрат на професійну правничу допомогу. В частині незадоволених позовних вимог, рішення суду не оскаржується, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно з частиною 3 ст.285 та частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Також відповідно до частини 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 ст. 762 Цивільного кодексу України) Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 та 530 Цивільного кодексу України). Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що ПП "Агросила" свої зобов`язання за договором оренди від 01.02.2022 №08/15/22 по сплаті орендної плати позивачу в сумі 442 904,00 грн, не виконало, з огляду на що є обгрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині. Також суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача, які продубльовано в поданій ним апеляційній скарзі, стосовно того, що договір оренди від 01.02.2022 №08/15/22 у спірному періоді вересня 2024-лютого 2025 не діяв, оскільки відсутній акт прийому-передачі об`єкта оренди в оренду відповідачу та строк дії договору оренди закінчився 01.02.2023, як такі, що спростовуються наявними у справі доказами, які в сукупності вказують на те, що орендні правовідносини між сторонами за договором оренди від 01.02.2022 №08/15/22 тривали саме до 11.02.2025, коли був підписаний хронологічно останній акт прийому-передачі послуг оренди за лютий 2025 (за 11 днів лютого 2025). Суд першої інстанції вірно відзначив, що сама по собі відсутність підписаного сторонами акта прийому-передачі об`єкта оренди в оренду відповідачу після підписання сторонами договору оренди від 01.02.2022 №08/15/22, в даному випадку не свідчить про те, що об`єкт оренди фактично не був переданий відповідачу в оренду, адже відповідач після підписання сторонами договору оренди від 01.02.2022 №08/15/22 щомісячно підписував акти наданих послуг, якими визнавав факт щомісячної оренди ним об`єкта оренди у позивача та свій обов`язок у зв`язку з цим по сплаті орендної плати позивачу в тому розмірі, який був обумовлений в договорі оренди від 01.02.2022 №08/15/22 з урахуванням внесених до нього додатковою угодою №7 від 01.02.2024 змін. Той факт, що сторони своєчасно у письмовій формі не підписали додаткову угоду про внесення змін в договір оренди щодо строку оренди, сам по собі не свідчить, що такої угоди не було досягнуто сторонами без оформлення єдиного письмового документа у спрощений спосіб, адже сторони після 01.02.2023 продовжували щомісячно підписувати акти наданих послуг. Зокрема, сторони підписали акт від 30.09.2024 за вересень 2024 на суму 147280,00 грн, акт від 31.10.2024 за жовтень 2024 на суму 147280,00 грн, акт від 30.11.2025 за листопад 2024 на суму 147280,00 грн, акт від 31.12.2024 за грудень 2024 на суму 147280,00 грн, акт від 31.01.2025 за січень 2025 на суму 147280,00 грн та акт від 11.02.2025 за лютий 2025 (за 11 днів оренди в лютому 2025) на суму 69432,00 грн, із яких вбачається, що відповідач у ці періоди фактично користувався об`єктом оренди і визнав свій обов`язок сплатити позивачу відповідну орендну плату за цей період. Про те, що відповідач визнавав фактичну наявність у нього в оренді об`єкта оренди за договором оренди від 01.02.2022 №08/15/22 та наявність між сторонами орендних правовідносин за вказаним договором, свідчить також лист самого відповідача від 06.12.2024 №1/6, яким останній повідомляв позивача про економічну недоцільність подальшої оренди об`єкта оренди площею 1264,4 кв.м. та просив розглянути можливість заміни орендованого приміщення на приміщення меншого розміру, а у разі неможливості заміни відповідач повідомляв позивача про розірвання договору оренди від 01.02.2022 №08/15/22 з 01.02.2025. Цим же листом від 06.12.2024 №1/6 відповідач повідомляв позивача про своє зобов`язання погасити всю заборгованість, що виникла за вказаним договором оренди. При цьому відповідно до частини 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Отже, доводи відповідача про нечинність договору оренди від 01.02.2022 №08/15/22 у спірному періоді спростовуються вищевказаними документами, підписаними самим відповідачем, та є суперечливою поведінкою відповідача, тому обгрунтовано відхилені судом першої інстанції. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 052,95 грн 3% річних, 40 729,06 грн інфляційних втрат, 4 765,56 грн штрафу та 196 222,05 грн пені, колегія суддів зазначає таке. Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення сплати орендних платежів, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 06.09.2024 по 02.04.2025, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 8 052,95 грн 3% річних та 40 729,06 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в цій частині. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). За умовами п. 4.5 договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується на користь орендодавця з урахуванням пені 0,2% за кожний день прострочення. Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, що за розрахунком суду становить 73891,13 грн. Як погоджено сторонами у п. 10.8.1 договору, за порушення строків вчинення певних дій та інших умов, що передбачені пунктами, зокрема, 5.1.5 цього договору оренди, винна сторона сплачує іншій штраф у розмірі 0,5 відсотків від місячної суми орендних платежів. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги ПрАТ "Агропроммаш" про стягнення з ПП "Агросила" штрафу в розмірі 4 765,56грн є обґрунтованими. Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони грунтуються на власному тлумаченні скаржником норм чинного законодаства у сфері спірних правовідносин, зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства "Агросила" в цій частині. Щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін. Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами. Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині. В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін. Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21); - при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц); - суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18). У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 42 290,00 грн ПрАТ "Агропроммаш" до суду надано копї таких документів: попередній розрахунок понесених позивачем витрат на надання професійної правничої допомоги на загальну суму 42 290,00 грн; акт наданих адвокатом послуг від 04.04.2025 на загальну суму 42 290,00 грн до договору про надання правничої допомоги від 29.11.2025 №2024-11-29; платіжна інструкція від 10.03.2025 №3326 на суму 42 290,00 грн, ордер серії АА №1561945 від 04.04.2025 та свідоцтво серії КВ №001183 від 29.06.2021. Судом встановлено, що 04.04.2025 між ПрАТ "Агропроммаш" та Адвокатським об`єднанням підписано Акт наданих послуг за договором №2024-11-29 від 29.11.2024, в п. 2 якого сторони погодили, що розмір винагороди виконавця за надані послуги замовнику становить 42 290,00 грн. Згідно наданого ПрАТ "Агропроммаш" розрахунку судових витрат, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 42 290,00 грн, які складаються з таких послуг: - аналіз ситуації та первинна консультація ПрАТ "Агропроммаш" щодо предмета спору - 4 000,00 грн; - усна консультація щодо узгодження правової позиції з представником ПрАТ "Агропроммаш" по справі - 3 000,00 грн; - аналіз та узагальнення судової практики щодо справ про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, а також позиції Верховного Суду та практики ЄСПЛ по відшкодуванню судових витрат на професійну правничу допомогу - 3000,00 грн; - досудове врегулювання спору, підготовка та відправка претензії до ПП "Агросила" - 10 000,00 грн; - листування з ПП "Агросила" щодо припинення договору оренди №08/15/22 від 01.02.2022. Переговори з представником клієнта, переговори з ПП "Агросила" - 4 290,00 грн; - складання позовної заяви - 15 000,00 грн; - складання попереднього розрахунку суми судових витрат, які поніс або очікує понести позивач - 3 000,00 грн. Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги. Разом з тим, у вирішенні питання щодо витрат ПрАТ "Агропроммаш" , колегія суддів враховує, що розгляд даної справи не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, на переконання апеляційного суду, заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу не повною мірою відповідає обсягу фактично наданих адвокатом послуг і є надмірним. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним включення до складу правничих послуг таких послуг як "аналіз ситуації та первинна консультація ПрАТ "Агропроммаш" щодо предмета спору, усна консультація щодо узгодження правової позиції з представником ПрАТ "Агропроммаш" по справі, аналіз та узагальнення судової практики щодо справ про стягнення заборгованості та штрафних санкцій", оскільки останні є складовою роботи з підготовки позовної заяви (схожа за змістом правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №824/152/21). Також суд першої інстанції доцільно зауважив, що частина заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу стосуються досудового врегулювання спору та надання інших юридичних послуг позивачу-клієнту, які стосуються його поточної господарської діяльності і не пов`язані безпосередньо з послугами захисту та представництва інтересів позивача в суді, а саме позиція №4 опису послуг адвоката - досудове врегулювання (вартість 10 000,00 грн) та позиція №5 - листування з ПП "Агросила" щодо припинення договору оренди, переговори (вартість - 4 290,00 грн). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що стягнення повної вартості послуг, заявлених позивачем на загальну суму 42 290,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованими і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені заявником (справедлива сатисфакція). Тому, за наведених обставин, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката не становить 42 290,00 грн, є завищеним, таким, що не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат, та підлягає зменшенню до 28 000,00 грн. Враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково, суд першої інстанції, з урахуванням приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, дійшов обгрунтованого висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 22 118,82 грн. Твердження апелянта, наведені в апеляційній скарзі стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям реальності та розумності розміру, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди апелянта із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу, які й так було зменшено судом першої інстанції до 22 118,82 грн. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених вище. Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 23.10.2025 відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агросила" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2025 у справі №911/1259/25 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство "Агросила". Матеріали справи №911/1259/25 повернути Господарському суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 07.04.2026 Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Ю.Б. Михальська А.І. Тищенко