Постанова Полтавський апеляційний суд № 525/262/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 525/262/23 Номер провадження 22-ц/814/908/26Головуючий у 1-й інстанції Прасол Я. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я. розглянув у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2025 року (час ухвалення судового рішення з 17:01:29 до 17:32:58; дата виготовлення повного тексту судового рішення 04 вересня 2025 року) і додаткове рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року (час ухвалення судового рішення не зазначений; дата виготовлення повного текста судового рішення 19 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Великобагачанський комбікормовий завод» про повернення майна. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд установив: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача повернути йому в натурі 94 тонни зерна кукурудзи, передані на зберігання на підставі двох накладних від 07.12.2022, а в разі втрати (нестачі) або пошкодження прийнятого на зберігання майна - стягнути з відповідача на його користь вартість такого майна в сумі 489 800 гривень та понесені судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог посилався на такі обставини і доводи. 07.12.2022 на підставі накладних, підписаних ним та уповноваженими особами ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод», відповідачем прийнято від нього на зберігання в товарному складі 102 тонни 120 кілограмів зерна кукурудзи. За попередньою домовленістю з керівництвом ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» належне йому майно відповідач мав зберігати до пред`явлення вимоги про його повернення, а він, у свою чергу, мав оплатити послуги зі зберігання, зокрема із сушки зерна кукурудзи. Протягом середини січня початку лютого 2023 року ОСОБА_1 декілька разів в усній формі звертався до керівництва ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» з питанням про повернення отриманого від нього зерна кукурудзи, проте керівництво відповідача щоразу знаходило різні причини для його неповернення. В цей же період відповідач визнав, що після здійсненої сушки зерна кукурудзи маса товару склала 94 тонни. 20.02.2023 він, як поклажодавець, пред`явив ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» письмову вимогу про повернення його майна, повідомивши про готовність компенсувати дійсні витрати на зберігання цього майна. Вимога була отримана відповідачем 24.02.2023, однак письмової відповіді у строк визначений у вимозі від відповідача не надійшло. Відомостей про вжиття ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» невідкладних заходів для збереження схоронності належного позивачу майна, починаючи з 07.12.2022, не надходило, акти про пошкодження майна не складалися та не вручалися позивачу. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю. Додатковим рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» 30 291 грн витрат на проведення експертизи і 7 000 грн витрат на правову допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми ЗУ «Про зерно і ринок зерна в Україні», оскільки ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» не надає послуг зі складського зберігання зерна, тому не веде реєстр складських документів; при цьому суд не взяв до уваги те, що позивач не є суб?єктом підприємницької діяльності, відповідно не є суб?єктом укладення господарських договорів. Суд проігнорував доводи позову про те, що позивач як фізична особа уклав із відповідачем договір зберігання відповідно до положень параграфу 1 глави 66 ЦК України, які регулюють відносини договору зберігання. Отже, надані позивачем накладні, яким суд не дав належної оцінки, достеменно підтверджують факт укладення між позивачем і відповідачем договору зберігання зерна. Суд також безпідставно не взяв до уваги підтверджений висновком експертизи факт, що одна із накладних підписана ОСОБА_2 , а це спростовує заперечення відповідача про те, що вказана особа не є працівником відповідача. У межах підготовчого провадження з огляду не очевидне втручання відповідача не було реалізоване клопотання представника позивача про допит свідка ОСОБА_3 , яка працює у відповідача комірницею, що дало б можливість призначити експертизу для підтвердження належності їй підпису в іншій накладній. Стверджується, що надані суду накладні у сукупності із показаннями допитаних свідків достеменно підтверджують як факт перевезення зерна до складу відповідача, так і факт передачі цього зерна відповідачу на зберігання. У відзиві адвокатка Якимова О.В., представниця ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод», посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Наголошується, що посилання апеляційної скарги на неправильне застосування судом норм матеріального права є необгрунтованим, оскільки позивачем на підтвердження укладення договору зберігання не надано документів, передбачених ст.961 ЦК України, а зміст наданих позивачем накладних не дає можливості встановити ні вид господарської операції, ні осіб, які бали участь у такій операції. Зазначається про те, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, адже заявлені ним вимоги є взаємовиключними. Твердження позивача про те, що одна накладна підписана ОСОБА_2 і цей факт ніби-то підтверджує факт укладення договору зберігання, спростовується показаннями самої ОСОБА_2 , допитаної як свідок, яка підтвердила, що не працювала у відповідача, вона працює в іншому підприємстві, яке не є учасником справи. Стосовно іншої особи ОСОБА_3 , яка ніби-то підписала другу накладну, то вона була звільнена з роботи у вересні 2013 року. За нормами ГК України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, а саме ст.58-1 наявність печатки та/або кутового штампу на документі не створює будь-яких правових наслідків, тому посилання позивача на накладні як докази укладення угоди є необгрунтованим. Звертається увага, що позивачем не надано будь-яких передбачених законодавством документів, які підтверджують факт перевезення вантажу (зерна) автомобільним транспортом. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно накладних від 07.12.2022, які містять відтиск штампу ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод», в склад на зберігання передано кукурудзу 48 040 т. в склад с. Широка Долина 54 080 т., відповідно ( т.1 а.с.5-6). 20.02.2023 ОСОБА_1 надіслав листа на адресу директора ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод», у якому зазначав, що у грудні 2022 року на підставі відповідних накладних від нього прийнято на зберігання 102 120 кг зерна кукурудзи, просив повернути йому майно або повністю оплатити його вартість по цінам на день вимоги за мінусом витрат на зберігання вказаної кількості зерна (т.1 а.с.7). Згідно інформації ТОВ СП «Нібулон» з 07.03.2023 07:30 по 10.03.2023 07:29 вартість кукурудзи на філії «Ромодан» становить 6 400 грн/т; вартість послуг за сушку -160,20 грн/т; вартість послуг за очищення - 30,00 грн/тн (т.1 а.с.8). Згідно інформації, яка надана ТСЦ МВС №5344 на адвокатський запит, транспортні засоби КАМАЗ н.з. НОМЕР_1 та КАМАЗ н.з. НОМЕР_2 , згідно наявних даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів єдиної інформаційної системи МВС, за станом на 14.04.2023, обліковуються зареєстрованими за громадянином ОСОБА_4 (т.1 а.с.53). Згідно висновку експерта №СЕ-19/117-24/4210-ПЧ від 26.06.2024, рукописний текст у накладній без номеру від 07.12.2022, який починається словами: «з поля ОСОБА_1 …» та закінчується цифровим записом «…54080», виконаний ОСОБА_2 . Підпис у графі «Одержав» накладної без номеру від 07.12.2022 виконаний ОСОБА_2 (т.2 а.с.76-83). Аналогічні висновки викладені у висновку експерта №1605 за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи по матеріалах цивільної справи №525/262/23 складеного 28.02.2025 (т.2 а.с.137-148). Згідно відповіді на адвокатський запит №4 від 10.01.2024 ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» Суржко Надія Володимирівна не мала трудових відносин з ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» з моменту створення і до 03.01.2024; ОСОБА_3 працювала в ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» на посаді вагаря та була звільнена 19.19.2013, наказ №264 ( т.2 а.с.249). Згідно відповіді Полтавської обласної ради №01-28/12369/28/2591 від 22.06.2023 ОСОБА_1 обіймав посаду помічника-консультанта депутата Полтавської обласної ради ОСОБА_5 з 12.05.2021 по 19.07.2022 (т.2 а.с.249 зворот, 250). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався такими мотивами. Додані до позовної заяви накладні без номеру від 07.12.2022 (т.1 а.с.5, 6) не відносяться до документів, визначених законодавством, що підтверджують прийняття зерна на зберігання. Вони не відповідають формі складських документів, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510, та не містять усіх обов`язкових реквізитів складського документа. Надані позивачем копії накладних не відповідають вимогам закону щодо складських документів, не містять відомостей про їх підписання уповноваженою особою ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод», відомостей про зміст учиненого правочину, умов укладення договору, про якість зерна. Відповідач не визнав факту прийняття ним на зберігання вказаного зерна та наявності між сторонами договірних правовідносин. Позивач не надав до матеріалів справи витяг з Реєстру складських документів на зерно в підтвердження передачі відповідачу вказаних у позові обсягів зерна на зберігання. Надані позивачем розрахунки на окремому аркуші та записи телефонних розмов не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки неможливо установити їх джерела. Факт передачі зерна та укладення договору його зберігання не може підтверджуватися виключно показами свідків. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права у спірних правовідносинах є помилковими з огляду на таке. Відповідно до ст.3 ЗУ «Про зерно та ринок зерна в Україні» дія цього Закону поширюється на всіх суб`єктів ринку зерна. Суб`єктами ринку зерна є: суб`єкти виробництва зерна, суб`єкти зберігання зерна (стаття 5). Суб`єктами виробництва зерна є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна (стаття 6). Суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна. Суб`єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб`єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання (стаття 7). З огляду на наведені норми Закону, обставини, якими позивач обгрунтовує заявлені вимоги, спірні правовідносини регулюються саме нормами цього Закону. У будь-якому випадку у межах цього спору ключовою обставино, яка підлягала встановленню (доведенню), є факт передачі позивачем певної кількості належного йому зерна відповідачу. Відповідно до положень ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. На підставі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). На переконання апеляційного суду суд першої інстанції виконав вимоги закону щодо оцінки доказів, поданих у справу, обгрунтовано вважаючи, що з огляду на характер спірних правовідносин факт укладення договору зберігання зерна між сторонами має бути доведений доказами, визначеними законом, який регулює спірні правовідносини. Зібрані у справі докази - показання свідків, висновки експертизи, документи, у сукупності не доводять того, що уповноважені особи ТОВ «Великобагачанський комбікормовий завод» на виконання своїх повноважень (трудових) прийняли на зберігання від ОСОБА_1 належне йому зерно у заявленій ним кількості. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів. Інші доводи апеляційної скарги, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). В апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує обов?язковість скасування чи зміни судового рішення. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2025 року і додаткове рішення цього ж суду від 09 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 06 квітня 2026 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов