Постанова 4824 № 369/1446/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2026 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 369/1446/20 номер провадження 22-ц/824/3082/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Болотова Є.В., за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О., учасники справи: представники ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - ОСОБА_20., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року /суддя Янченко А.В./ у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення та за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права власності, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_7 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою, з урахуванням уточнених позовних вимог від 24.09.2020 р. /т. 2 а.с. 70-71/ просив суд усунути перешкоди у користуванні житловим будинком, який належить ОСОБА_7 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП; НОМЕР_1 ), на праві приватної власності на підставі Договору №306 від 14.03.2019 року, шляхом виселення ОСОБА_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_7 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП; НОМЕР_1 ) до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 23.04.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права спільної сумісної власності на 7/8 часток за позивачем 1, позивачем 2, позивачем 3 на земельну ділянку загальної площею - 0,2 га № 3222486201:01:018:5029, розташованої по адресу: АДРЕСА_1 ; визнання права спільної сумісної власності на 7/8 часток за позивачем 1, позивачем 2, позивачем 3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення, - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права власності, - задоволено частково. Ухвалено визнати право власності за ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на 5/8 часток земельної ділянки загальною площею 0,2 га, кадастровий номер 3222486201:01:018:5029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 731062932224). Визнати право власності за ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на 1/8 частки земельної ділянки загальною площею 0,2 га, кадастровий номер 3222486201:01:018:5029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 731062932224). Визнати право власності за ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на 1/8 частки земельної ділянки загальною площею 0,2 га, кадастровий номер 3222486201:01:018:5029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 731062932224). Визнати право власності за ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на 5/8 часток житлового будинку загальною площею 464,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 786630232224). Визнати право власності за ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на 1/8 частки житлового будинку загальною площею 464,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 786630232224). Визнати право власності за ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на 1/8 частки житлового будинку загальною площею 464,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 786630232224). У задоволенні решти позову - відмовлено, вирішено питання судових витрат./т. 5 а.с. 39-58/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_7 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову, відмовити у визнанні права власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , задовольнити позовні вимоги ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідачів та вселення позивача. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що спірний житловий будинок та земельна ділянка набуті ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2019 року №306, право власності зареєстровано належним чином, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідачі не надали жодних правочинів чи інших документів, що підтверджували б набуття ними права власності. Суд помилково застосував ст. 328, 331, 392 ЦК України, ст. 61 СК України, ст. 1261 ЦК України, не врахувавши, що право власності на новостворене майно виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК), а спірне майно зареєстровано за ОСОБА_8 , а згодом - за позивачем. Позивачі не набули права власності на новостворене майно, оскільки не мали права на земельну ділянку та не завершили будівництво в установленому порядку. Суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши право спільної часткової власності замість сумісної. Порушено принцип дії закону в часі (ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України), оскільки застосовано ст. 290 ЦПК України в редакції після 2019 року до відносин 1998-2019 років. Пропущено строк позовної давності (ст. 257 ЦК України), оскільки позивачі могли дізнатися про порушення прав з 2015 року (реєстрація за ОСОБА_8 ) або 2016 року (відчуження). Покази свідків сумнівні та суперечливі, письмові докази підтверджують лише проживання, а не будівництво. Суд безпідставно визнав ОСОБА_7 номінальним власником, не дослідивши джерела коштів та декларації. Висновки суду не відповідають матеріалам справи, порушено ст. 81 ЦПК України. Представник ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - ОСОБА_10 , звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її вимог. Вказував, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, оскільки суд правильно застосував стандарт доказування «вірогідність доказів» і на підставі сукупності доказів дійшов висновку, що факти, на які посилаються відповідачі, скоріше мали місце, ніж не мали. Представник позивача уникає доведення більшої вірогідності своєї версії обставин справи. Зокрема, він не забезпечив явку свідків, які могли б підтвердити будівництво будинку саме ОСОБА_8 , не надав пояснень щодо джерел походження коштів на придбання будинку та земельної ділянки, а також не спростував показання свідків відповідачів. Показання свідків відповідачів (у тому числі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ) послідовно підтверджують, що земельна ділянка та будинок оформлені на ОСОБА_8 лише номінально, а реальним забудовником і власником був ОСОБА_14 . Нових суттєвих аргументів, яким суд першої інстанції не дав оцінки, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з задоволенням позову ОСОБА_7 та відмову у позовах ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , на підставі наступного. Судом встановлено, що на підставі виданого повторно свідоцтва про одруження від 08.04.2003 серії НОМЕР_5 , 12.08.1994 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_14 зареєстровано шлюб, після якого прізвищем чоловіка залишилося « ОСОБА_16 », а прізвищем дружини стало « ОСОБА_17 ». ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_14 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.01.2011 року серії НОМЕР_6 . Заповіту ОСОБА_14 не залишив. ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є дітьми померлого ОСОБА_14 , які разом з його дружиною ОСОБА_5 успадкували за законом рівні частки у належному ОСОБА_14 майні після його смерті. Зазначені обставини встановлені рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.2012 року по справі № 2-2197/12 (реєстраційний номер рішення 28018938) та рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 серпня 2012 року у справі № 1620/1470/2012 (реєстраційний номер рішення 25970674). Оспорювані житловий будинок та земельна ділянка до складу спадкового майна не входили. ОСОБА_8 та ОСОБА_14 разом працювали у Вишневій міській раді Києво-Святошинського району Київської області та мали дружні стосунки. Ці обставини визнаються позивачами за позовом про право власності та ОСОБА_8 у відзиві на позовну заяву (стор. 3 відзиву). ОСОБА_8 , отримав у постійне користування земельну ділянку площею 0,2 га, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 3222486201:01:018:5029, за адресою: АДРЕСА_1 за рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради. 22.09.2015 Реєстраційною службою Макарівського районного управління юстиції в Київській області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_7 , яким за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3222486201:01:018:5029, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село яким за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на АДРЕСА_1 (додано до відзиву ОСОБА_8 ). ОСОБА_8 подано декларацію про початок будівельних робіт з будівництва житлового будинку від 29.09.2015 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 подано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта (будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) від 02.11.2015 року. Також встановлено, що 14.03.2019 за договорами купівлі-продажу, що зареєстровані за №306, №307 та посвідчені приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Куликовською Т. В., ОСОБА_8 продав ОСОБА_7 житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується наданими Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.03.2019 та Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.01.2020. Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 328 ЦК України про те, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів не встановлені судом; ст. 331 ЦК України про те, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва; ст. 392 ЦК України про те, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності; ст. 61 Сімейного кодексу України про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; ст. 1261 ЦК України про те, що у разі спадкування за законом діти спадкодавця спадкують у рівних частках; ст. 12, ст. 13, ст. 76, ст. 77, ст. 81, ст. 263 ЦПК України про те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а судове рішення має бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватися на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи. На підставі показань свідків та письмових доказів у їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновків, що нині померлий ОСОБА_14 вирішив оформити право постійного користування земельною ділянкою для будівництва ним ( ОСОБА_14 ) житлового будинку на свого друга ОСОБА_8 . Після завершення будівництва будинку приблизно з 2008 року ОСОБА_14 разом із дружиною ОСОБА_5 та дітьми ОСОБА_1 і ОСОБА_4 постійно проживали за вказаною адресою. Після смерті ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2 у спірному будинку постійно проживала ОСОБА_5 та в різній проміжки часу її доньки ОСОБА_4 і ОСОБА_1 з її сином ОСОБА_6 . ОСОБА_8 та його дружина ОСОБА_18 у спірному будинку ніколи не проживали. На підтвердження факту постійного проживання у житловому будинку ОСОБА_5 та членами її родини позивачами за позовом про визнання права власності надано акти від 26.06.2020 про фактичне місце проживання, які були складені депутатами селищної ради с. Софіївська Борщагівка, лист Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 02.07.2020 № 446, письмові пояснення свідків. Надані позивачами за позовом про визнання права власності письмові докази (договір пожежного спостереження № 3614-4055 від 27.04.2010, договір на централізовану охорону об`єкту від 27.04.2010 № 3614-5030, розписки ОСОБА_19 про отримання ним оплати, акт вводу до експлуатації охоронної та тривожної сигналізації, технічного стану Об`єкту від 29.04.2010, рахунків, актів виконаних робіт, квитанцій про оплату за надані послуги з технічної охорони будинку, договір № 75355 від 28.07.2009 та Угода з ВАТ «Укртелеком», акт від 21.05.2010 щодо монтажу та здійсненню пуско-налагоджувальних робіт технологічного обладнання у побудованому басейні на об`єкті «Житловий будинок по АДРЕСА_1 », договір від 01.01.2010 щодо надання послуг з озеленення прибудинкової території, договори щодо надання послуг доступу у мережу інтернет, послуг щодо сервісного обслуговування систем кондиціювання) додатково підтверджують лише факт проживання в будинку ОСОБА_14 . Суд першої інстанції зробив висновок, що в такий спосіб відбувалася легалізація раніше збудованого спірного будинку, оскільки побудувати з самого початку і до готовності до експлуатації житловий будинок площею 464,2 кв.м. є фізично неможливим за такий короткий проміжок часу. Реєстрація за ОСОБА_8 спірного будинку є послідовним завершенням номінального володіння спірними земельною ділянкою та будинком номінальною реєстрацією за ОСОБА_8 права власності на них. На це додатково вказує послідовне не відображення ОСОБА_8 в його деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спірних будинку та земельної ділянки. ОСОБА_7 на переконання суду першої інстанції є номінальним власником спірних будинку та земельної ділянки не лише через номінальний статус власності ОСОБА_8 на вказані об`єкти нерухомого майна, а й самостійно з окремих додаткових підстав. Так, ОСОБА_7 не довів джерело походження 3,17 млн грн на придбання спірних будинку та земельної ділянки. Оцінку доказів, на підставі яких встановлені фактичні обставини справи, судом здійснено з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», що відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду. Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про існування між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 «правовідносин номінального володіння» та про те, що ОСОБА_7 є лише номінальним власником спірного майна, а дійсними власниками нібито є ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Такий висновок суперечить нормам матеріального права та прямим письмовим доказам, наявним у матеріалах справи. Відповідно до частини 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. У матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази законного набуття права власності на спірні земельну ділянку та житловий будинок у встановленому законом порядку: рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради про надання ОСОБА_8 права постійного користування земельною ділянкою; свідоцтво про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 , видане ОСОБА_8 у 2015 році; декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, подані ОСОБА_8 ; свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане ОСОБА_8 у 2015 році; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу №306 та №307 від 14.03.2019 року, за якими ОСОБА_8 продав спірне майно ОСОБА_7 ; витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують державну реєстрацію права власності спочатку за ОСОБА_8 , а згодом - за ОСОБА_7 . Зазначені документи повністю відповідають вимогам статті 328 ЦК України, оскільки право власності набуте на підставі правочинів, що не заборонені законом, і їх незаконність судом не встановлена. Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої державної реєстрації. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва. Суд першої інстанції безпідставно віддав перевагу стандарту доказування «вірогідність доказів» перед прямими письмовими доказами, які підтверджують легітимне набуття та державну реєстрацію права власності. Суд не є органом легалізації тих правовідносин, які сторони самі собі створили. Якщо ОСОБА_14 та ОСОБА_5 протягом багатьох років не оформили своє право власності на земельну ділянку та будинок у встановленому законом порядку, не зареєстрували право постійного користування землею на своє ім`я, не завершили будівництво з дотриманням вимог законодавства та не здійснили державну реєстрацію права власності на новостворене майно, то суд не вправі «легалізувати» це майно, шляхом визнання за ними права власності в обхід існуючих державних процедур. Такий підхід суперечить принципу верховенства права та вимогам статей 3, 16, 328, 331 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував норми сімейного та спадкового законодавства. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки спірне майно не входило до складу спадщини ОСОБА_14 (що встановлено судовими рішеннями 2012 року, які набрали законної сили), у ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не виникло ні права спільної сумісної, ні часткової власності на нього. Згідно з статтею 61 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак для застосування цієї норми необхідно встановити, що спірне майно було набуте саме подружжям ОСОБА_14 та ОСОБА_5 у період шлюбу на законних підставах. Суд першої інстанції таких обставин не встановлював. Висновок суду про «номінальне володіння» ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не ґрунтується на належних доказах і суперечить змісту укладених правочинів. Наявність дружніх стосунків між ОСОБА_14 та ОСОБА_8 сама по собі не є підставою для визнання дійсних правочинів фіктивними чи номінальними. При цьому, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 не оспорюють договори купівлі-продажу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 землі і будинку, звертаючись з позовом про визнання права власності. Так, судом встановлено, що 14.03.2019 року ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу № 306 та № 307 придбав у ОСОБА_8 (за згодою його дружини ОСОБА_9 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:5029 та розташований на ній житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначених договорів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_7 на спірне нерухоме майно. Домоволодіння було придбано ОСОБА_7 у первинного власника - ОСОБА_8 , який на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради 1998 року набув право постійного користування земельною ділянкою, після завершення будівництва у 2015 році у встановленому законом порядку ввів будинок в експлуатацію та оформив свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно. Усі вищезазначені правочини (договори купівлі-продажу № 306, № 307 від 14.03.2019 року) є чинними, нотаріально посвідченими, не визнані недійсними. Рішення суду першої інстанції не містить висновків про недійсність чи нікчемність правочинів, рішень, документів щодо набуття права власності. До підписання договорів продавець повідомив ОСОБА_7 , що на підставі його дозволу у будинку тимчасово проживають відповідачі, які, домоволодіння не звільнили, змінили замки, та перешкоджали ОСОБА_7 у доступі до власного майна, вчиняючи активні дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні належним йому на праві приватної власності нерухомим майном. При цьому факт набуття ОСОБА_8 у 2015 році права власності на будинок та земельну ділянку відповідачами протягом шести років не оскаржувався і не ставився під сумнів. У квітні 2021 року відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом про визнання права власності та просили суд визнати за ними трьома «право спільної сумісної власності на 7/8 часток» земельної ділянки та житлового будинку. Позов обґрунтований тим, що начебто між первинним власником земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_8 та покійним чоловіком позивачки ОСОБА_5 - ОСОБА_14 приблизно у 1998 році (з часу набуття ОСОБА_8 прав на земельну ділянку) «склалися фактичні правовідносини з управління майном на підставі усного договору управління» Водночас, земельна ділянка приватизована ОСОБА_8 на себе одноосібно, а будинку взагалі не існувало, всі юридичні дії ОСОБА_8 щодо оформлення майна виключно на себе жодним чином не носять характеру правовідносин щодо управління майном. З урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та суперечать нормам матеріального права (статті 328, 331, 392 ЦК України, статті 61 СК України, статті 1218, 1261 ЦК України), а також вимогам процесуального закону щодо оцінки доказів (статті 76, 77, 81, 263 ЦПК України), у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання права власності, що заявлені у порядку спадкування задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог ОСОБА_7 про усунення перешкод і виселення зі спірного будинку. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно зі статтею 386 ЦК України власник вправі вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення і не були пов`язані з позбавленням володіння. ОСОБА_7 є дійсним, законним власником спірного житлового будинку та земельної ділянки на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу № 306 та № 307 від 14.03.2019 року, право власності якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ст. 328, ч. 2 ст. 331 ЦК України). ОСОБА_7 зареєстрований у спірному будинку. Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживають у спірному будинку без будь-якої законної підстави. Вони не є членами сім`ї власника, не мають з ним спільного господарства, не набули права користування цим майном на підставі договору, заповіту, рішення суду чи у інший передбачений законом способу. Не зареєстровані за адресою спірного будинку, забезпечені іншим житлом на праві власності, користування. Відповідачі перешкоджають власнику у здійсненні його правомочностей - змінили замки, вчиняють перешкоди при спробах ОСОБА_7 увійти до будинку, з моменту купівлі-продажу у березні 2019 року, що є прямим порушенням права приватної власності. Згідно з статтею 391 ЦК України та статтею 386 ЦК України власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні майном, у тому числі шляхом виселення осіб, які безпідставно перебувають у житловому приміщенні. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про виселення, порушив принцип непорушності права приватної власності, закріплений у статті 41 Конституції України та статті 319 ЦК України. Враховуючи, що відповідачі не мають жодних правових підстав для проживання у спірному будинку, продовжують чинити перешкоди ОСОБА_7 у користуванні своїм майном та відмовляються добровільно звільнити приміщення, їх виселення є єдиним ефективним способом захисту порушеного права власності. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та його вселення до будинку за адресою: АДРЕСА_1 підлягають повному задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір стягується на користь апелянта з кожного з відповідачів в рівних частинах. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року - задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року - скасувати. Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення задовольнити. Усунути перешкоди у користуванні житловим будинком, який належить ОСОБА_7 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП; НОМЕР_1 ), на праві приватної власності на підставі Договору №306 від 14.03.2019 року, шляхом виселення ОСОБА_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_7 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП; НОМЕР_1 ) до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Позов ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права власності, - залишити без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином: Стягнути судовий збір на користь ОСОБА_7 з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в рівних частинах у розмірі 1681, 60 грн, тобто по 420, 40 грн з кожного. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином: Стягнути судовий збір на користь ОСОБА_7 з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в рівних частинах у розмірі 2520 грн, тобто по 630 грн з кожного. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Повний текст постанови складено 08.04.2026 р. Головуючий: Судді: