Постанова КАС ВС № 340/2762/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року м. Київ справа №340/2762/25 адміністративне провадження № К/990/50816/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П. розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Науменко Іван Федорович, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року (колегія у складі суддів Дурасової Ю.В., Божко Л.А., Лукманової О.М.) у справі № 340/2762/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі також - ГУ ПФ України в Кіровоградській області, відповідач), в якому просила: - визнати протиправними дії ГУ ПФ України в Кіровоградській області щодо відмови у застосуванні при обчисленні пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2016, 2017, 2018 роки; - зобов`язати відповідача здійснити з 11.02.2025 перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосовуючи показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2016, 2017, 2018 роки. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійному фонді України в Кіровоградській області з 25.12.2014 та отримувала пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення».

3. З 26.12.2014 виплату пенсії за вислугу років було припинено у зв`язку з працевлаштуванням на посаду, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

4. З 23.06.2015 виплату пенсії за вислугу років поновлено у зв`язку зі звільнення з робот.

5. З 01.09.2015 виплату пенсії знову припинено у зв`язку з працевлаштуванням за спеціальністю, що дає право на пенсію за вислугу років.

6. З 21.10.2019 на підставі заяви позивачки її переведено з пенсії за вислугу років, призначену згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір якої розраховано з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки. 7. 03.01.2025 уповноважений представник позивачки звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо отримання інформації про порядок розрахунку пенсії ОСОБА_1 та її розміру. 8. 10.01.2025 ГУ ПФ України в Кіровоградській області листом, у відповідь на звернення, повідомило, що обчислення середньомісячної заробітної плати для визначення розміру пенсії за віком ОСОБА_1 проведено із застосуванням показника проіндексованої середньомісячної заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015 та 2016 роки.

9. Представником позивачки до органу Пенсійного фонду надіслано заяву про перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення, а саме за 2016-2018 роки.

10. Листом від 25.03.2025 позивачку повідомлено про відсутність підстав для перерахунку та застосування показника середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення 2016-2018 роки.

11. Вважаючи вказані дії ГУ ПФ України в Кіровоградській області протиправними, представник позивачки звернувся до суду. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 04.06.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025, позов задовольнив. 13. 09.06.2025 представник позивачки звернувся з заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу. 14. 11.06.2025 Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалив додаткове рішення про часткове задоволення заяви: стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8000 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

15. Суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи предмет спору, та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, з дотриманням принципів розумності, обґрунтованості, дійсності та співмірності, на користь позивачки необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі суми 8000 грн.

16. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 06.11.2025 скасував додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.06.2025, заяву представника позивачки від 09.06.2025 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 340/2762/25 - залишив без розгляду.

17. Залишаючи заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з огляду на приписи ч. 3 ст. 143 КАС України, докази на підтвердження судових витрат можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення за умови попередньої заяви про це від учасника судового процесу і лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів. Таке право надано учасникам судового процесу у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Однак, у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, докази судових витрат за загальним правилом мають бути надані до вирішення справи по суті. Представник позивачки не зазначив поважних причин, з яких не надав до закінчення розгляду справи доказів про витрати на правничу допомогу, тому заяву належить залишити без розгляду. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. Представник позивачки у касаційній скарзі просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025, а натомість залишити в силі додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.06.2025.

19. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на порушення судом апеляційної інстанції положень ст. ст. 139, 143, 252 КАС України, без урахування при цьому висновків щодо їх правозастосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 і від 20.03.2024 у справі № 600/752/22-а (зокрема, щодо того, що сторона, яка понесла судові витрати має право надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів, а якщо справа вирішувалась в порядку письмового провадження - до вирішення справи по суті).

20. Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2025 відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених п.1 ч. 4 ст. 328 КАС України.

21. Відповідач заперечує проти задоволення касаційної скарги. Покликається на те, що з урахуванням приписів статей 134, 139 КАС України та висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 07.03.2023 у справі № 280/1530/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Враховуючи зазначене, суми, вказані в заяві є значно завищеними. VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов такого висновку.

23. Згідно ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

24. Підставою для відкриття касаційного провадження слугувало неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. ст. 139, 143, 252 КАС України, без урахування при цьому висновків щодо їх правозастосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 і від 20.03.2024 у справі № 600/752/22-а.

25. У постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 Верховний Суд зазначив наступне: «Колегія суддів вважає, що безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом. Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи, навіть, з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин. … Водночас, як вже зазначалося, саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду першої інстанції не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Відповідно, колегія суддів вважає, що в межах цієї справи у суду першої інстанції не було правових підстав для відкладення розгляду питання про судові витрати відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 КАС України, а відтак, вирішуючи це питання в рішенні від 22 листопада 2022 року, суд першої інстанції у повному обсязі дотримався вимог процесуального закону. … саме поведінка позивача, яка виразилася у ненаданні доказів понесення судових витрат на правничу допомогу, які вже були наявні станом на час ухвалення судового рішення, а так само у неповідомленні суду про їх надання після ухвалення судового рішення, зумовила відмову у їх відшкодуванні з відповідачів, а тому надання відповідних доказів в подальшому не може виправдовуватися процедурою, закріпленою у частині сьомій статті 139, частинах третьої-п`ятої статті 143, статті 252 КАС України, яка застосовується за наявності підстав, чітко визначених у цих нормах. У зв`язку з викладеним колегія суддів вважає, що в межах цієї справи суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального прави та/або порушення норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат у судовому рішенні, яким закінчено розгляд справи.»

26. У постанові від 20.03.2024 у справі № 600/752/22-а Верховний Суд зазначив наступне: «за приписами частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).

21. З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

22. За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів. … Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ініціювати питання про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду апеляційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

34. Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про недотриманням позивачем положень частини сьомої статті 139 КАС України в частині належного та своєчасного звернення із клопотанням про стягнення витрат на правову допомогу та, як наслідок, наявність правових підстав для залишення його без розгляду.»

27. Крім того, слід звернути також увагу на те, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків: «Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.».

28. В ухвалах від 08.01.2024 у справі №580/3758/19 та від 23.01.2024 у справі № 380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

29. Крім того, вирішуючи питання відшкодування витрат на правову допомогу, Верховний Суд у постанові від 22.11.2024 у справі №420/15183/23 сформував наступні висновки: «… за загальними правилами частини першої статті 143 КАС України, питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні, постанові або ухвалі. Як виключення з цього правила, частиною 3 цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат. Визначення частиною 7 статті 139 КАС України судових витрат не лише таких що сплачені, а й таких, що мають бути сплачені, не відміняє положень статті 143 КАС України, якою передбачено загальні підходи до порядку вирішення розподілу судових витрат саме під час постановлення рішення, постанови, ухвали. Застосування положень статей 139 та 143 КАС України передбачає обов`язкове системне тлумачення цих норм, яке передбачає, що учаснику справи недостатньо лише «задекларувати» понесення в майбутньому судових витрат, а тим паче витрат на правову допомогу, а необхідно також довести неможливість з поважних причин оплатити її до прийняття рішення (постанови, ухвали) і на підтвердження таких причин надати відповідні докази. Інакший підхід до розуміння природи судових витрат (зокрема витрат на правову допомогу) та порядку їх відшкодування, певною мірою узалежнить їх розмір від результатів розгляду справи і ускладнить можливість ревізії судом їх розміру на предмет розумності та співмірності відповідно до вимог частини 5 статті 134 та частини 9 статті 139 КАС України. Крім того, визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу. Відтак, відсутність на момент ухвалення рішення у суду доказів понесених судових витрат (в т.ч. на правову допомогу), виключає можливість ухвалення додаткового рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України.».

30. Вказані висновки підтримані також Верховним Судом у постанові від 16.06.2025 у справі № 160/8292/23.

31. Застосовуючи зазначені висновки Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, Суд бере до уваги, що представник ОСОБА_1. у заяві, поданій разом із позовною заявою, посилався загальною фразою на те, що з об`єктивних поважних причин сторона позивача не має можливості надати точний та детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки рішення у справі ще не прийнято і всі процесуальні дії не вчинені. Суд вважає, що таке формулювання не містить конкретних поважних причин, які б унеможливлювали своєчасне подання наявних доказів до ухвалення рішення.

32. Як встановлено судами попередніх інстанцій, після ухвалення судового рішення представник позивачки надав докази понесення судових витрат, а саме: - копію договору про надання правової допомоги №8/25 від 30.01.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Науменко Іваном Федоровичем, згідно з додатком 1 до якого міститься перелік послуг та їх фіксована вартість; - заявка 1-АС на надання професійної правничої допомоги від 30.01.2025 відповідно до якої сторони узгодили розмір гонорару на рівні 15000 грн; - акт №1 від 30.04.2025 про приймання професійної правничої допомоги загальна вартість за виконання яких склала 11395 грн; - рахунок №1 та платіжна інструкція №@2PL702536 від 02.05.2025 на суму 11395 грн; - акт №2 від 05.06.2025 про приймання професійної правничої допомоги загальна вартість за виконання яких склала 2480 грн; - рахунок №2 та платіжна інструкція №@2PL365055 від 06.06.2025 на суму 2480 грн.

33. З цих документів вбачається, що майже всі вони підписані до ухвалення рішення судом першої інстанції, оплата за надану правову допомогу у розмірі суми 11 395 грн відбулась 02.05.2025, тобто до постановлення судового рішення.

34. Саме поведінка позивачки та її представника, яка виразилася у ненаданні доказів понесення судових витрат на правничу допомогу, що вже були наявні станом на час ухвалення судового рішення, а також незазначення поважних причин, які унеможливлювали своєчасне подання таких доказів до завершення судового розгляду, зумовила відмову у їх відшкодуванні з відповідача. Тому наступне надання відповідних доказів не може виправдовуватися процедурами, передбаченими частиною сьомою статті 139, частинами третьою-п`ятою статті 143 та статтею 252 КАС України, які застосовуються виключно за наявності підстав, чітко визначених законом.

35. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення заяви представника позивачки без розгляду.

36. Наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства не знайшли підтвердження, а тому підстави для скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 відсутні.

37. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд- УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі № 340/2762/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Суддя В.М. Кравчук Суддя А.А. Єзеров Суддя О.П. Стародуб