Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/7519/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/7519/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В. Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 08 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати йому щомісячного грошового забезпечення у вигляді додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин), у загальному розмірі 460 435,86 грн, а також невиплати компенсації втрати частини доходів у розмірі 44 387,80 грн, що разом становить 504 823,66 грн, за період з 06.03.2024 по дату виплати; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу вказану суму 504 823,66 грн. (460 435,86 грн додаткової винагороди та 44 387,80 грн компенсації втрати частини доходів) за вказаний період. Вказав, що відповідач безпідставно: виплатив йому додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн у розрахунку на місяць, лише за період 06.03.2024 11.03.2024 року, та не нарахував і не виплатив таку винагороду за подальші періоди стаціонарного лікування після вибухової травми, отриманої 05.03.2024 року, а також не виплатив компенсацію втрати частини доходів за затримку цих виплат. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення у вигляді додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (вибуховою травмою) 05.03.2024 року, пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди: з 20.03.2024 по 27.03.2024; з 27.03.2024 по 12.04.2024; з 10.05.2024 по 29.05.2024; з 07.06.2024 по 28.06.2024; з 14.07.2024 по 22.07.2024, з урахуванням уже виплаченої додаткової грошової винагороди за період 06.03.2024 11.03.2024 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (вибуховою травмою) 05.03.2024 року, пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди, зазначені в абзаці другому резолютивної частини цього рішення суду, з урахуванням уже виплаченої додаткової грошової винагороди за період 06.03.2024 11.03.2024 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 06.03.2024 по дату фактичної виплати зазначеної додаткової грошової винагороди, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Позивач є офіцером Збройних Сил України, має статус учасника бойових дій. З витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 установлено таке. Наказом від 07.03.2022 №15 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на відповідну посаду. Наказом від 27.11.2024 №340 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до іншої військової частини. Приписом від 27.11.2024 йому наказано прибути до військової частини НОМЕР_2 для подальшої служби. Із медичних документів, наявних у справі, суд встановив, що 05.03.2024 під час виконання завдань у районі бойових дій позивач отримав вибухову (мінно-вибухову) травму/закриту черепно-мозкову травму, що підтверджується довідкою про обставини травми та подальшими медичними документами. Зокрема: довідка ВЛК Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» і виписний епікриз за період стаціонарного лікування 27.03.2024 12.04.2024 містять діагноз тривожно-депресивний стан із дисомнією, асоційований із бойовим стресом, та вказівку, що захворювання пов`язане з проходженням військової служби; ВЛК дійшла висновку про необхідність відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів. Виписки з Кременчуцького обласного клінічного шпиталю для ветеранів війни, обласного психіатричного закладу та інших медичних закладів за період 10.05.2024 29.05.2024, 07.06.2024 28.06.2024 та 14.07.2024 22.07.2024 містять діагнози, у яких прямо зазначено розлад адаптації з тривожно-депресивним синдромом, асоційований з бойовим стресом, наслідки вибухової травми / закритої черепно-мозкової травми 05.03.2024 року, а також фіксують судомний напад і неврологічні порушення як наслідок вибухової травми. Довідка ВЛК військової частини НОМЕР_3 від 21.08.2024 узагальнює, що низка діагнозів позивача (наслідки вибухової травми, розлад адаптації / посттравматичний стресовий розлад із тривожно-депресивним синдромом) «ТАК, пов`язані з проходженням військової служби / захистом Батьківщини». Окремо наявні документи Комунального некомерційного підприємства «Радивилівська центральна міська лікарня» щодо стаціонарного лікування позивача 15.12.2024 25.12.2024 року, які теж містять посилання на наслідки травми 05.03.2024 та довідку ВЛК від 21.08.2024, але ці періоди позовними вимогами наразі прямо не охоплюються, тому суд враховує їх як додаткове підтвердження стійких наслідків травми. Отже, на підставі медичних документів суд вважає доведеним, що позивач у 2024 році неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з наслідками вибухової травми 05.03.2024 року, пов`язаної із захистом Батьківщини. З довідки військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення і додаткові види грошового забезпечення позивача за період з квітня 2022 року по грудень 2024 року суд установив, що: за березень 2024 року позивачу була нарахована та виплачена додаткова грошова винагорода у розмірі 100 000 грн лише за період 06.03.2024 11.03.2024 року; за наступні періоди стаціонарного лікування у 2024 році (у травні, червні, липні) додаткова винагорода у розмірі, збільшеному до 100 000 грн, не нараховувалась і не виплачувалась, виплачувалося лише базове грошове забезпечення та інші надбавки - 30 000 грн. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2024 №876 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану» передбачено, що: військовослужбовцям, які отримали поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язане із захистом Батьківщини, додаткова винагорода виплачується у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць за період стаціонарного лікування або відпустки для лікування у зв`язку з таким пораненням; у додатку (відомості) позивача включено під №22 з датою поранення 05.03.2024, довідкою про обставини поранення, і зазначено, що 100 000 грн виплачуються за період 06.03.2024 11.03.2024. Інші періоди лікування в цій відомості щодо позивача відсутні. У листі-відповіді на адвокатський запит військова частина НОМЕР_1 , зокрема, повідомила, що: позивачеві була виплачена додаткова винагорода 100 000 грн за період первинного лікування після поранення 06.0311.03.2024 року; подальші періоди лікування у 2024 році частина розцінює як такі, що пов`язані переважно з іншими (соматичними) захворюваннями, а не безпосередньо з пораненням, у зв`язку з чим позивача не включено до наказів на виплату 100 000 грн за ці періоди. Власного детального розрахунку можливого розміру додаткової винагороди за спірні періоди та компенсації втрати частини доходів відповідач суду не надав. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності. Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності. Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, встановлює: установити, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством внутрішніх справ, але не більше ніж до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. На виконання Постанови №168 Міністр оборони України видав окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29, яким деталізовано порядок включення військовослужбовців до наказів на виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, у тому числі, у разі перебування на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини, з поширенням дії цих положень з 24.02.2022 року. Верховний Суд у низці своїх постанов, зокрема: постанові від 17.09.2024 у справі №380/9878/23, постанові від 13.10.2025 у справі №160/20252/23, зазначив, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, який підлягає виплаті: пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях або заходах з національної безпеки, а також за час стаціонарного лікування та відпустки для лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за умови наявності довідки про обставини поранення та відповідного висновку ВЛК. При цьому, Верховний Суд наголошував, що Постанова №168 не обмежує кількість та тривалість періодів стаціонарного лікування, упродовж яких військовослужбовець зберігає право на додаткову винагороду у збільшеному розмірі за умови збереження причинного зв`язку між пораненням та лікуванням. Відносини щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюються: Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин); Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159 у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин). Зокрема, стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Порядок №159 деталізує формулу розрахунку компенсації та встановлює, що виплата компенсації здійснюється у тому ж місяці, в якому виплачується заборгованість за відповідний період. Верховний Суд у зразковій справі №280/8933/24 (провадження №Пз/990/14/24) від 11.04.2025 дійшов, зокрема, таких висновків: додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, є грошовим доходом, що не має разового характеру, і на неї поширюється дія Закону №2050-III; у разі порушення строків її виплати військова частина зобов`язана нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки; належним способом захисту є зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату компенсації «за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за визначений період по дату виплати», без фіксації конкретної суми у резолютивній частині. З огляду на викладене вище, суд зазначає про те, що ключовим для вирішення спору є питання, чи підпадають встановлені судом періоди стаціонарного лікування під критерії Постанови №168, а саме: чи є вони лікуванням «у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаним із захистом Батьківщини». Так, із аналізу медичних документів, копії яких наявні у матеріалах справи, суд встановив, що: у виписках за березеньлипень 2024 року прямо зазначено, що позивач хворіє з 05.03.2024 року, коли отримав вибухову травму / закриту черепно-мозкову травму під час обстрілу, а діагнози містять формулювання «розлад адаптації / тривожно-депресивний стан, асоційований із бойовим стресом», «наслідки вибухової травми / закритої черепно-мозкової травми 05.03.2024»; довідка ВЛК від 21.08.2024 чітко пов`язує ці стани з проходженням військової служби та захистом Батьківщини; у виписці Новомосковської ЦРЛ (14.0722.07.2024) судомний напад, з приводу якого позивача госпіталізовано, також розглядається як наслідок мінно-вибухової травми 05.03.2024 року. Той факт, що в окремих стаціонарах паралельно лікувалися супутні соматичні та ЛОР-захворювання (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, міцетома гайморової пазухи тощо), не спростовує того, що одним з основних предметів лікування були саме наслідки бойового поранення / травми. Колегія суддів вказує на те, що відповідач не надав суду жодного альтернативного медичного висновку чи висновку ВЛК, який би заперечував причинний зв`язок між пораненням позивача 05.03.2024 та відповідними психічними і неврологічними розладами, а також судомним нападом. Його твердження про «інші захворювання» ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними доказами. Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до періодів стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням (вибуховою травмою) 05.03.2024, пов`язаним із захистом Батьківщини, належать: з 20.03.2024 по 27.03.2024; з 27.03.2024 по 12.04.2024; з 10.05.2024 по 29.05.2024; з 07.06.2024 по 28.06.2024; з 14.07.2024 по 22.07.2024 року. При цьому, період з 06.03.2024 по 11.03.2024 суд враховує як такий, за який позивачу вже була виплачена додаткова грошова винагорода у розмірі до 100 000 грн, що не виключає, але зменшує обсяг належних до нарахування сум за подальші періоди. Верховний Суд у своїй сталій практиці виходить з того, що право військовослужбовця на додаткову винагороду, встановлену Постановою №168, виникає безпосередньо з норми Постанови за наявності передбачених нею фактичних обставин (зокрема, поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини, та перебування на стаціонарному лікуванні / у відпустці для лікування). Наказ командира військової частини про виплату цієї винагороди є лише формою реалізації вже наявного права, а не джерелом його виникнення. У цій справі факт поранення позивача 05.03.2024 року, його зв`язок із захистом Батьківщини та перебування позивача на стаціонарному лікуванні в зазначені періоди доведений належними доказами. Той факт, що відповідач виплатив позивачу 100 000 грн за період 06.0311.03.2024 року, свідчить, що він визнав наявність у позивача права на збільшену додаткову винагороду як у пораненого військовослужбовця. Водночас, відмовляючись включити позивача до наказів на виплату 100 000 грн за подальші періоди лікування, відповідач: фактично звузив обсяг права, встановленого Постановою №168; неправильно витлумачив критерії цієї Постанови, ототожнивши «повторні» госпіталізації з «іншими захворюваннями», попри наявність чітких медичних посилань на наслідки травми 05.03.2024 року. Отже, не включення позивача до наказів на виплату додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн за визначені судом періоди лікування є протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, питання конкретного розміру належної позивачу додаткової винагороди (з урахуванням пропорційності до днів перебування на лікуванні та вже здійсненої виплати за 06.0311.03.2024) потребує технічного розрахунку за участю фінансових органів військової частини. Колегія суддів виходить з того, що у спірних правовідносинах він не повинен підміняти собою суб`єкта владних повноважень у первинному розрахунку складних бюджетних виплат, а його завданням є: встановити право особи на таку виплату; визнати протиправною бездіяльність; покласти на відповідача обов`язок здійснити належне нарахування та виплату. Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн за встановлені періоди; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку додаткову винагороду пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням 05.03.2024 року, з урахуванням уже виплаченої суми за 06.0311.03.2024 року. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати компенсації втрати частини доходів; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 06.03.2024 по дату фактичної виплати додаткової винагороди, за правилами Закону №2050-III та Порядку №159. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.