Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 380/1044/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року справа №380/1044/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 380/1044/25 (головуючий суддя І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: До суду першої інстанції 21 січня 2025 року надійшов позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі - представник позивач) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач, НОМЕР_2 прикордонний загін) з такими позовними вимогами: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 08 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; 2) зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 08 травня 2022 рок по 25 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; 3) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати; 4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати. В обґрунтування позову зазначив, що позивач проходив військову службу у відповідача. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії. На виконання рішення суду по справі № 360/1241/24 на розрахунковий рахунок позивача 25 грудня 2024 року нарахована сума перерахованого грошового забезпечення. Вказані обставини свідчать, що позивачу у день звільнення не виплачено грошове забезпечення у повному розмірі, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за яке статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, згідно з положеннями яких відповідач має компенсувати позивачу втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки його виплати. Оскільки відповідачем у місяці виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі № 360/1241/24 компенсація втрати частини доходу не виплачена, представник позивача вважає таку бездіяльність протиправною. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року у розмірі 12922,19 грн (дванадцять тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні 19 коп.), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 91645,30 грн (дев`яносто одна тисяча шістсот сорок п`ять гривень 30 коп.), а всього у розмірі 104567,49 грн (сто чотири тисячі п`ятсот шістдесят сім гривень 49 коп.). Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29 січня 2020 року по 25 грудня 2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, додаткової премії за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року, виплачених 25 грудня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29 січня 2020 року по 25 грудня 2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, додаткової премії за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року, виплачених 25 грудня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.). Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги відповідача. Висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 116, 117 КЗпП України є безпідставними. Також при ухваленні рішення у справі судом першої інстанції не враховано принципи співмірності та розумності заявлених позовних вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не враховано правові висновки Верховного Суду щодо пропорційності зменшення сум середнього заробітку, а також неправильно застосована нова редакція ст.117 КЗпП України. Також судом першої інстанції неправильно обрахована сума середньоденного заробітку позивача та період стягнення середнього заробітку (більше, ніж за шість місяців). Крім того, судом першої інстанції неправомірно зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів, оскільки компенсація втрати частини доходів після звільнення не стягується. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в період з 24 грудня 2005 року по 08 травня 2022 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджено копією довідки військової частини від 14 квітня 2025 року № 08/2014. Згідно із копією витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 06 травня 2022 року № 677-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби за пунктом г (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу в запас, без права носіння військової форми одягу, з 08 травня 2022 року виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Наказано виплатити: грошову компенсацію за невикористані 13 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік; матеріальну допомогу для оздоровлення за 2022 рік; премію; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 18 повних календарних років служби; грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки. Дослідженням особистої картки на грошове забезпечення за 2022 рік, архівної відомості за 2022 року, розрахункового листа за травень 2022 року ОСОБА_1 встановлено, що позивачу при звільненні з військової служби нараховано до виплати 263541,10 грн грошового забезпечення за травень 2022 року, у тому числі: посадовий оклад 818,06 грн, оклад за військове звання 263,23 грн, надбавка за вислугу років 432,52 грн, надбавка за особливості проходження служби 605,52 грн, компенсація невикористаної відпустки 7130,24 грн, компенсація відпустки УБД 61429,76 грн, премія 1963,35 грн, додаткова премія 163,61 грн, матеріальна допомога на оздоровлення 16454,40 грн, грошова допомога при звільненні 74044,80 грн, індексація 235,61 грн, додаткова винагорода 30000 30000,00 грн, додаткова винагорода 70000 70000,00 грн. Також встановлено, що позивачу у червні 2022 року до виплати нараховано 19354,84 грн, у тому числі: додаткову винагороду 30000 5806,45 грн, додаткову винагороду 70000 13548,39 грн. Також дослідженням картки особового рахунку та архівної відомості за 2022 рік ОСОБА_1 встановлено, що позивачу за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в такому розмірі: за березень 2022 року в загальному розмірі 50637,93 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2933,00 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, винагорода за участь в ООС 5339,29 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5357,14 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 24193,55 грн; за квітень 2022 року в загальному розмірі 102776,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1655,05 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5806,45 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (70000) 82500,00 грн. Згідно з довідкою відповідача від 14 квітня 2025 року № 427 про доходи позивачу за березень 2022 року за 31 відпрацьований день нараховано 14489,00 грн, за квітень 2022 року за 30 відпрацьованих днів нараховано 14489,00 грн, усього 28978,00 грн за 61 день; середньоденна заробітна плата складає 475,05 грн. Адвокат Єрьоміна В.А. в інтересах ОСОБА_1 у жовтні 2024 року звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24, яке набрало законної сили 25 грудня 2024 року, адміністративний позов адвоката Єрьоміної В.А. в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу з військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року, Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 1 січня 2021 року, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб; зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, - визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплат щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.2004 № 44; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Згідно із розрахунковим листом за грудень 2024 року позивачу на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 нараховано грошове забезпечення в сумі 164312,22 грн, до виплати 156096,61 грн. Також дослідженням розрахункового листа за грудень 2024 року встановлено, що відповідачем не здійснено нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення. На підтвердження виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 в сумі 156096,61 грн відповідачем в матеріали справи надано платіжну інструкцію від 23 грудня 2024 року № 13318, на якій наявна відмітка УДКСУ у м. Лисичанську про проведення оплати 25 грудня 2024 року. Представником позивача надано в матеріали справи копію повідомлення про зарахування 25 грудня 2024 року на картковий рахунок позивача на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 грошового забезпечення в сумі 156096,61 грн. З розрахунку на доплату грошового забезпечення позивачу, здійсненого на виконання рішення суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24, судом встановлено, що на виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок виплачених позивачу в період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року: посадового окладу (донараховано всього 23344,52 грн), окладу за військовим званням (донараховано всього 7536,77 грн), надбавки за вислугу років (донараховано всього 12352,52 грн), надбавки за особливості проходження служби (донараховано всього 21030,16 грн), премії (донараховано всього 30485,65 грн), додаткової премії (донараховано всього 4668,90 грн), винагороди за бойове чергування (донараховано всього 4208,20 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік (донараховано 2585,50 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік (донараховано 3822,40 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік (донараховано 6751,20 грн), компенсації невикористаної щорічної відпустки (донараховано 2925,52 грн), компенсації невикористаної відпустки УБД (донараховано 25204,48 грн), одноразової грошової допомоги при звільненні (донараховано 30380,40 грн), індексації (утримано 10984,00 грн). Всі копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оцінка суду. Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Положеннями абзацу першого частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено Положення № 1115/2009, яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період. Абзацом першим пункту 292 Положення № 1115/2009 (тут і надалі посилання на норми Положення № 1115/2009 наводяться в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини) передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу. Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання (абзац другий пункту 292 Положення № 1115/2009). Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009). Статтею 16 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV Про Державну прикордонну службу України визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі Інструкція № 558 в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини). Пунктом 2 розділу I Загальні положення Інструкції № 558 визначено: у цій Інструкції термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця; грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення; місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством; місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія). Згідно з пунктом 3 розділу I Загальні положення Інструкції № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. Пунктом 5 розділу I Загальні положення Інструкції № 558 регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці. Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 7 розділу I Загальні положення Інструкції № 558). Відповідно до пункту 4 глави 1 Надбавка за вислугу років розділу III Порядок, умови та розміри виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення Інструкції № 558 закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу. Підпунктом 1 пункту 1 глави 8 Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби розділу V Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби Інструкції № 558 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави. Абзацом третім пункту 6 глави 8 Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби розділу V Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби Інструкції № 558 передбачено, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення мало бути виплачено позивачу у день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 травня 2022 року № 677-ОС ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 08 травня 2022 року. Таким чином, грошове забезпечення у повному та правильному розмірі мало бути виплачено позивачу 08 травня 2022 року. Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивачу сплачено: Відповідно повідомлення 25 грудня 2024 року зараховано на картковий рахунок позивача на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 грошове забезпечення в сумі 156096,61 грн. Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009 та Інструкцією № 558 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та у випадку виникнення спорів з цього приводу. Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку тощо) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 Про захист заробітної плати, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту. Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року); у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року). Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум. Оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24 встановлено право позивача на отримання місячного грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби в належному розмірі, суд вважає, що відповідач мав здійснити позивачу такі виплати до дня звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України. Однак за матеріалами справи виплата спірних сум грошового забезпечення позивача перерахованого грошового забезпечення у розмірі 26447,40 грн та індексації грошового забезпечення у розмірі 184694,47 грн, здійснена відповідачем тільки 29 березня 2024 року та 28 серпня 2024 року відповідно, тобто вже після звільнення позивача з військової служби. Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору). Згідно з підпунктом л пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. Абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати. Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100). При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, є Інструкція № 558, пунктом 5 розділу I Загальні положення якої регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці. З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що: згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців з 19 липня 2022 року, військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період; нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців з 19 липня 2022 року, здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення; до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку №

100. Як вже вище вказано, відповідно до картки особового рахунку та архівної відомості за 2022 рік ОСОБА_1 встановлено, що позивачу за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в такому розмірі: за березень 2022 року в загальному розмірі 50637,93 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2933,00 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, винагорода за участь в ООС 5339,29 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5357,14 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 24193,55 грн; за квітень 2022 року в загальному розмірі 102776,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1655,05 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5806,45 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (70000) 82500,00 грн. Судом установлено, що у складі виплаченого позивачу за березень-квітень 2022 року грошового забезпечення наявні складові, що не враховуються для обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення, а саме: винагорода за участь в ООС; додаткова винагорода, визначена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №

168. Отже, для розрахунку середнього грошового забезпечення судом враховується виплачене позивачу за березень-квітень 2022 року грошове забезпечення в загальному розмірі 30218,35 грн, зокрема: за березень 2022 року в загальному розмірі 15748,15 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2933,00 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн; за квітень 2022 року в загальному розмірі 14470,20 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1655,05 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн. За березень-квітень 2022 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за березень 31 календарний день, за квітень 30 календарних днів). Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача складає 495,38 грн ((15748,15 грн + 14470,20 грн) : 61 календарний день). Отже період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 09 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року складає 962 календарних днів, у тому числі: з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18 липня 2022 року, складає з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року 71 календарний день; з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (шість місяців) та становить 184 календарних дня. Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку: за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 35171,98 грн (середньоденне грошове забезпечення 495,38 грн х 71 календарний день); за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 91149,92 грн (середньоденне грошове забезпечення 495,38 грн х 184 календарних дня). Таким чином, суд зазначає, що є помилковим розрахунок суду першої інстанції про період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року (шість місяців) є період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року включно (185 календарних дні) (шість місяців+1 день). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. Європейський суд з прав людини трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170). З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період з 19 липня 2022 року не може бути більшим за 6 місяців. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17. Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року суд застосовує порядок розрахунку середнього грошового забезпечення, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Як вже вище вказано, відповідно до особистої картки грошового забезпечення та архівної відомості ОСОБА_1 за 2022 рік позивачу при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини у травні 2022 року нараховано до виплати грошове забезпечення в розмірі 263541,10 грн. Також у червні 2022 року нараховано позивачу до виплати грошове забезпечення в розмірі 19354,84 грн. Згідно з рішенням суду у справі № 360/1241/24 року відповідачем нараховано позивачу грошове забезпечення в розмірі 164312,22 грн. Отже судом встановлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні з військової служби складає 447208,16 грн, у тому числі: 263541,10 грн (нараховані до виплати за травень 2022 року при виключенні зі списків особового складу); 19354,84 грн (нараховані до виплати за червень 2022 року); 164312,22 грн (нараховані на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24). Розмір невиплачених позивачу у день виключення зі списків особового складу сум перерахованого на виконання судового рішення у справі № 360/1241/24 грошового забезпечення 164312,22 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 447208,16 грн становить 36,74 % ((164312,22 грн х 100 %) : 447208,16 грн). Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року складає 12922,19 грн (35171,98 грн (середнє грошове забезпечення) х 36,74 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення). Отже судом встановлено, що розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року складає 12922,19 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року 91149,92 грн, а всього 104 072,11 грн. Верховним Судом у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 та від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 виснувано, що правовідносини, які виникли з 19 липня 2022 року, регулюються вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. З 19 липня 2022 року суди мають враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року складає 91149,92 грн (середньоденне грошове забезпечення у розмірі 495,38 грн х 184 календарних днів). Таким чином, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 травня 2022 року по 18 липня 2022 року складає 12922,19 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року 91149,92 грн. Проте, окрім критерію, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, існують і інші, які згідно з усталеною судовою практикою обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 19.07.2022 по 25.12.2024 у цій справі, суд виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні. Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не відразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні всіх необхідних сум, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні. Суд враховує, що позивач, звільнившись в травні 2022 року, до суду з позовом про стягнення грошового забезпечення у вигляді індексації звернувся лише в жовтні 2024 року, збільшивши таким чином період затримки. При цьому позивач не був позбавлений права звернутися до суду щодо належного нарахування грошового забезпечення ще під час проходження служби, а судовий спір виник не до всієї суми, яка належала позивачу при звільненні, а лише щодо окремих виплат. З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 25.12.2024 в розмірі 91149,92 грн., виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. В пункті 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів. Згідно відомостей офіційного веб сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/files/4-Financial_markets.xlsx), середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам (крім інших депозитних корпорацій) за секторами економіки (усього у національній валюті) становила: у 2018 році - 19,1 %; у 2019 році - 19,8 %; у 2020 році - 14,1 %; у 2021 році - 13,3 %; у 2022 році - 18,5 %. Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц та виходячи з розміру несвоєчасно нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення при звільненні за період з період з 19.07.2022 по 25.12.2024 в розмірі 91149,92 грн., приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, яку позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит на цю суму з метою збереження рівня свого життя, а саме: Згідно відомостей офіційного веб сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/files/4-Financial_markets.xlsx), середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам (крім інших депозитних корпорацій) за секторами економіки (усього у національній валюті) становила: у 2022 році - 18,5 %, у 2023 році 22,0%. Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц та виходячи з розміру несвоєчасно нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року в загальному розмірі 91149,92 грн., приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, яку позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит на цю суму з метою збереження рівня свого життя, а саме: у 2022 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 18,5 % річних / 12 місяців = 1,54 % (ставка за кредитом одного місяця), по грудень 2022 року обчислено за формулою: 91149,92 грн. (сума несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення) х 1,54 % х 6 місяців = 8422,25 грн. у 2023 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 22,0 % річних / 12 місяців = 1,83 % (ставка за кредитом одного місяця), за січень 2023 року обчислено за формулою: 91149,92 грн (сума несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення) х 1,83 % х 1 місяць = 1668,04 грн. Загальна сума приблизних майнових втрат позивача за період з липня 2022 року по січень 2023 року у зв`язку із несвоєчасною виплатою 91149,92 грн становить 10090,29 грн. (8422,25 грн + 1668,04 грн) Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в розмірі 12922,19 грн за період з 08 травня 2022 року по 18 липня 2022 року, в розмірі 10090,29 грн. за період з 19 липня 2022 по 18 січня 2023 року, всього 23012,48 грн. З огляду на вищевикладене суд погоджується з доводами апелянта відповідача, що судом першої інстанції в своєму рішенні не застосовано принцип пропорційності та співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні, а також неправильно застосований шестимісячний період, визначений статті 117 КЗпП України. Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо неправомірності зобов`язання судом першої інстанції нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів, з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати. Суд погоджує висновки суду першої інстанції в цій частині позовних вимог та зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати № 2050-ІІІ від 19 жовтня 2000 року (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року (далі Порядок № 159). Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо). Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 129, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії, страхових виплат) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи 25.12.2024 відповідачем виплачена позивачу заборгованість на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24. А тому колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначене є підставою для зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за спірний період. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. В межах доводів апеляційної скарги відповідача суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 380/1044/25 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 380/1044/25 змінити. В абзаці другому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року слова та цифри «за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 91645,30 грн (дев`яносто одна тисяча шістсот сорок п`ять гривень 30 коп.), а всього у розмірі 104567,49 грн (сто чотири тисячі п`ятсот шістдесят сім гривень 49 коп.)» замінити словами та цифрами «за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року у розмірі 10090,29 (десять тисяч дев`яносто) гривень 29 копійок, в всього в розмірі 23012,48 (двадцять три тисячі дванадцять) гривні 48 копійок». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 380/1044/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення 08 квітня 2026 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 08 квітня 2026 року. Головуючий суддя А.В.Гайдар Судді А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв