Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/4286/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4286/21 Суддя (судді) першої інстанції: Садова М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" звернулось до адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2020 року №00000114320701. В обґрунтування позову покликається на те, що висновки акта перевірки від 09.11.2020 №826/ж5/26-15-07-01-02/40201349 є безпідставними, необґрунтованими. Позивач стверджує про реальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «БК «ДІАС», ТОВ «ПОЛАРІС», ТОВ «ГРУПАБУДІВЕЛЬНИКІВ-ІНЖИНІРИНГ», що підтверджено первинними документами. Щодо ПН № 7 від 25.06.2018, складеної ТОВ «ТАВРОС-КОНСТРАКШН», позивач вказує на технічну опису в номенклатурі, яка не заважає ідентифікувати операцію та не є підставою для виключення суми ПДВ з податкового кредиту. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" до головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення головного управління ДПС у м. Києві від 07.12.2020 №00000114320701 форми «В4» прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Київській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" судовий збір у розмірі 5633,82 грн. Суд дійшов до висновку про те, що наявні в матеріалах справи первинні документи, якими врегульовані відносини між позивачем і його контрагентами, економічна виправданість цих відносин, зміни у майновому стані учасників правочинів в результаті їх виконання, а також відсутність доказів безтоварності операцій підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 року у справі №640/4286/21; прийняти постанову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «ГІТАН». Скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ч. 3 ст. 242 КАС України; судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі в їх сукупності, що враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування всіх обставин судової справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору, та надання неправильної правової оцінки доказам; висновки, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права. Також відповідач зазначив, що можливість вчинення господарських операцій у контрагентів відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій; податкова накладна, в якій невірно зазначено номенклатуру товарів/послуг (якщо така номенклатура на дату складання податкової накладної не відповідає первинним (бухгалтерським) документам), є такою, що складена з порушенням норм кодексу, заважає ідентифікувати здійснену операцію, а отже суми ПДВ за такою податковою накладною не можуть бути віднесені до податкового кредиту. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року та від 23 січня 2026 року відкрито провадження за апеляційною скаргою, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 у справі №640/4286/21 залишити без змін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 16.10.2020 № 7449 та направлень від 20.10.2020 № 236/26-15-07-01-01-02, № 264/26-15-07-01-02 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ГІТАН» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 року у податковій декларації з ПДВ від 19.09.2020 № 9236566308. За результатами перевірки складено акт від 09.11.2020 № 826/ж5/26-15-07-01-02/40201349, в якому встановлено порушення норм ПК України та завищення від`ємного значення ПДВ на 375 588,00 грн. Позивач подав заперечення до ГУ ДПС у м. Києві відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України. Листом від 07.12.2020 вх. № 5/Г ГУ ДПС у м. Києві повідомлено про відхилення заперечень. На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2020 № 00000114320701. Позивач оскаржив рішення в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, яка рішенням від 29.01.2021 вх. № 02/Г залишила його без змін. Не погоджуючись із прийнятим податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до пункту 14.1.36 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків обов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів. Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в ЄРПН. За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. За приписами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Підставою виникнення спірних правовідносин слугує заперечення відповідачем реальності господарських операцій позивача з ТОВ «БК «ДІАС», ТОВ «ПОЛАРІС», ТОВ «ГРУПАБУДІВЕЛЬНИКІВ-ІНЖИНІРИНГ». Так, предметом позапланової виїзної перевірки, результати якої оформлено актом від 20.10.2020 № 236/26-15-07-01-01-02, № 264/26-15-07-01-02, було виключно питання достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування (ряд. 20.2.1 ряд. 20.2 ряд. 20 податкової декларації), а не декларування суми від`ємного значення з податку, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 податкової декларації). Враховуючи, що при розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2020 року, позивачем не враховувалось від`ємне значення, сформоване за операціями, передбаченими в пункті 200.11 статті 200 ПК України, у відповідача були відсутні визначені у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підстави для проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ГІТАН». Суд установив, що акт перевірки на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не містить детального посилання на первинні документи, якими оформлені фінансово-господарські операції, чи будь-які інші документи, що стосуються формування позивачем показників спірних рядків (рядок 21), пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, та доказів, що підтверджують наявність факту порушення; відповідач не конкретизував на підставі, якого саме первинного документу чи інші документи, підтверджують факт порушень, які викладені в акті. Відтак відсутність аналізу первинних документів та посилання на них в акті перевірки призвело до необґрунтованості висновків відповідача. Наведене унеможливлює оцінку об`єктивності щодо наявності/відсутності факту завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 375 588,00 грн. Разом з тим, у межах спірних правовідносин, підставою для зменшення розміру від`ємного значення у податковій звітності позивача та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Щодо реальності операцій позивачем надано договори підряду (№ ВО07 від 22.01.2018, № 55 від 09.11.2017 з дод. угодою № 1 від 26.02.2018 з ТОВ «БК «ДІАС»; № 23/08 від 23.08.2017 з дод. угодою № 1 від 16.10.2017 з ТОВ «ГРУПАБУДІВЕЛЬНИКІВ-ІНЖИНІРИНГ»; № ЦД19 від 16.07.2018 з ТОВ «ПОЛАРІС»), акти КБ-2в, КБ-3, довідки про вартість робіт, платіжні доручення, зареєстровані ПН. Зазначені документи, крім самих договорів та додатків до них, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити. За змістом апеляційної скарги заперечення щодо вищенаведених документів, їх достатності та чинності не наведено, відтак твердження апелянта щодо відсутності фактичної поставки товару є спростованими. Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, податковими органами не перевірялися первинні документи контрагентів позивача, зокрема, але не виключно шляхом проведення перевірок, зустрічних звірок. З матеріалів справи також вбачається, що відповідач, обмежившись посиланням у своєму акті на сумніви щодо реальності та можливості виконання контрагентом позивача прийнятих за договорами обов`язків, під час розгляду справи не надав жодного доказу на підтвердження обґрунтованості своїх висновків та не заявив жодного клопотання щодо витребування чи отримання судом таких доказів. Фактично відповідач, заявивши про фіктивність виконання укладених позивачем угод та здійснення контрагентами діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, поклав на позивача та на суд обов`язок спростовувати ці висновки, обмеживши свою участь у розгляді справи формальним невизнанням заявленого позову. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. Узагальнюючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів акцентує свою увагу на тому, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними (пункт 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19). У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними. Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що надаючи узагальнений висновок про нереальність здійснення позивачем господарських операцій із контрагентом зв`язку із неможливістю встановлення джерела походження товару та відстеження повного ланцюга постачання товарів за періоди, що перевірялись, відповідачем не проведено відповідного аналізу у розрізі кожної господарської операції, дати договору та поставки, предмету поставки, періоду їх виконання та оформлення відповідних бухгалтерських документів; не наведено також причинно-наслідкового зв`язку між ймовірними фактами порушення податкової дисципліни контрагентами контрагентів позивача з розрізі періодів та дат, кожного договору та його предмету. Зокрема, відповідачем самостійно проведено аналіз господарської діяльності різних суб`єктів господарювання та вибудовано ймовірний ланцюг постачання товарів. При цьому, відповідачем не заперечуються обставини того, що такі данні ним отримано з власних податкових баз без проведення фактичних перевірок та зустрічних звірок безпосередніх контрагентів позивача. Разом з тим, інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару позивачу, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 у справі № 810/3443/18, від 30.09.2021 у справі № 400/1986/19. Разом з тим, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В контексті доводів відповідача щодо недостатньої кількості ресурсів, колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі № 826/14549/15, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Крім того, висновок відповідача про найманих працівників, техніки, складських приміщень стосується суб`єктів господарювання, що не були прямими контрагентами позивача. Також відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне: правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Як слідує у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності. Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Позиція відповідача в цілому побудована на порушенні податкової дисципліни суб`єктами господарювання, які не були прямими контрагентами позивача та відповідно причинно-наслідкового зв`язку між їх діяльністю та взаємовідносинами позивача із ТОВ «БК «ДІАС», ТОВ «ПОЛАРІС», ТОВ «ГРУПАБУДІВЕЛЬНИКІВ-ІНЖИНІРИНГ» не встановлено. При цьому відповідач вважає, що у позивача наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності та підтвердження реальності договірних умов з постачання товару, проте такий висновок є безпідставним з огляду на те, що між позивачем та контрагентом наявні господарські правовідносини, оформлені відповідними договорами, які передбачають оплату за виконану поставку товару. Матеріали справи містять відповідні платіжні доручення на користь вказаного контрагента на оплату за надані послуги з постачання товару. В контексті наведеного, колегія суддів враховує, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентами позивача. У випадку невиконання контрагентом платника податків свого зобов`язання щодо належного декларування необхідних даних та/або сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки мають наставати саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Згідно доктрини реальності господарської операції, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів. Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції. Проаналізувавши зміст наведеної контролюючим органом у тексті акту перевірки податкової інформації, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати доведеними обставини неможливості контрагентами в дійсності вчинити спірні господарські операції, оскільки дані висновки контролюючого органу зроблені виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої податкової інформації наявної в базі даних, проте така (інформація), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. При цьому, колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2021 у справі № 460/143/19. Враховуючи окреслені податковим органом в акті перевірки та процесуальних документах відповідача, підстави для висновку про безтоварний характер спірних у цій справі господарських операцій, колегія суддів також зазначає, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій. Надаючи оцінку наявним у податкового органу відомостям у співвідношенні з наявною первинною документацію, наданою позивачем, колегія суддів вважає необхідним надати перевагу належним письмовим доказам. Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2024 у справі №160/19771/23. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає встановленими обставини того, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача. Аналіз матеріалів справи та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача. За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню. При розгляді даної справи колегією суддів також враховано висновки Верховного Суду у справі № 120/5769/23 від 21 листопада 2024 року, № 440/4065/21 від 01 серпня 2024 року. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 311, 313, 315, 317, 321. 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан