Постанова 4811 № 447/1831/25

Справа № 447/1831/25 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М.М. Провадження № 22-ц/811/137/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., секретар судового засідання Федчун Н. С., з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Гіщинського І. Ю., представника відповідача адвоката Думи Р. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське АТП-14627» про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: у червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське АТП-14627» (далі - ТОВ «Миколаївське АТП-14627»), в якому просила стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в розмірі 1 000 000 грн 00 коп. Позов мотивований тим, що 05 березня 2025 близько 17 год 30 хв. на автодорозі «М-06» поблизу с. Заклад Стрийського району Львівської області відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автобуса марки «БАЗ А079», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автопоїзда в складі сідлового тягача марки «DAF», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «Schmitz», НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . У результаті зіткнення водій автобуса ОСОБА_3 загинув на місці пригоди, водій автопоїзда ОСОБА_4 , а також пасажири автобуса: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_1 та ОСОБА_18 отримали різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Зокрема, ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у виді важкої поєднаної травми тіла, тупої травми живота, субкапсульного розриву селезінки, гемоперитонеум, тупої травми грудної клітки, зламу 7-9-ого ребер ліворуч по параветебральній лінії без зміщення фрагментів, зламу 8-9-ого ребер ліворуч по лопатковій лінії без вираженого зміщення фрагментів, без плевропульмональних ускладнень, відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку важкого ступеню з геморагічно-контузійними вогнищами (забою) в лівій лобній частці, лівобічної спідуральної гематоми, пневмоцефалії, полігематосинусу, перелому лобної кістки ліворуч із поширенням на ліву носову кістку, верхню стінки орбіти, комірки та дах решітчастого лабіринту із невеликим зміщенням кісткових фрагментів, перелому латеральної стінки лівої орбіти без вираженого зміщення фрагментів, перелому передньої та нижньої стінок в/щ пазухи з поширенням на альвеолярний відросток в/щелепи (Le Fort 2) та велике крило клиноподібної кістки, підшкірної гематоми лобно-тім`яної ділянки ліворуч, параорбітальної гематоми, закритого поперечного перелому стернального кінця лівої ключиці без зміщення кісткових відламків. Внаслідок отриманих травм ОСОБА_1 зазнала значних фізичних і моральних страждань, які кардинально змінили її звичний спосіб життя. В неї погіршився зір на праве око, що спричиняє постійний страх і тривогу щодо подальшого погіршення стану здоров`я та ускладнює її повсякденне життя, виникли постійні головні болі, шум у голові та погіршення пам`яті додатково погіршують її психоемоційний стан, викликаючи дратівливість, пригніченість і нервове виснаження. Позивачка не може нахилятися, довго ходити, відчуває нечутливість частини щелепи та біль у внутрішніх органах. Часте набрякання правої ноги ще більше обмежує її мобільність. Після ДТП вона змушена була заново вчитися ходити, тривалий час використовуючи ходунки, а наразі не може пересуватися без сторонньої допомоги, що посилює відчуття безпорадності та залежності від інших. До моменту ДТП ОСОБА_1 працювала на роботі, забезпечуючи себе фінансово. Внаслідок отриманих травм вона втратила можливість працювати, що призвело до фінансової залежності від інших осіб, погіршення матеріального становища та додаткових моральних страждань, пов`язаних із втратою самостійності. Постійна потреба в сторонній допомозі для виконання базових побутових потреб викликає почуття сорому та приниження. Окрім того, великий страх паралічу нижче шиї, який супроводжував її після ДТП, залишив глибокий психологічний слід, викликаючи тривогу, депресивний стан, різкі перепади настрою та швидку втомлюваність. Дана ДТП повністю змінила життя позивачки у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 26 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Миколаївське АТП-14627» про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Миколаївське АТП-14627» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн 00 коп. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Миколаївське АТП-14627» в дохід держави судовий збір у розмірі 3 000 грн 00 коп. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши через систему «Електронний суд» в січні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником Гіщинським І. Ю., в якій просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 грудня 2025 року, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що визначаючи розмір моральної шкоди на рівні 300 000 грн 00 коп., суд першої інстанції не повністю врахував характер та глибину фізичних і душевних страждань, яких зазначала позивачка після дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, поза увагою суду залишилось те, що позивачці встановлено ІІ групу інвалідності, не повністю враховано тривалість її лікування та наданої їй медичної допомоги (вона і на даний час проходить лікування та реабілітацію), характер отриманих нею в ДТП травм, а також те, що внаслідок ДТП позивачка як працездатна людина на певний час втратила можливість працювати, після ДТП у неї були зруйновані актуальні життєві плани. Додатково зазначає, що вина працівника відповідача у спричинені ДТП повністю доведена, однак підозра йому не вручена у зв`язку із його смертю. Звертає увагу, що в даному випадку відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 1193 ЦК України. Судом висновки щодо зменшення заявленого до відшкодування розміру моральної шкоди не умотивовані. В лютому 2026 року через систему «Електронний суд» від ТОВ «Миколаївське АТП-14627» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником Думою Р. І., в якому міститься прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та її представника, а також представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з такого. Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що особа, яка її подала не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, стягнутим з відповідача на користь позивача. Всі інші обставини справи, які повно та всебічно встановлені судом першої інстанції, учасниками справи визнаються, в апеляційній скарзі особою, яка її подала, не оспорюються. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості. Таким чином, закон зобов`язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі, якщо шкоди завдано ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1167 ЦК України). Тобто, частиною другою статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли, на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо). Отже, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1167 ЦК України, тому за загальним правилом перевага у вирішенні такого спору мала б надаватися спеціальним нормам. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 04 грудня 2024 року в справі № 624/458/23. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанову Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14). Частиною першою статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України). Припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тобто встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов`язку з відшкодування шкоди. Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини. За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців), наприклад, транспортних засобів (унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі. Встановлення неправомірності діяння кожного з цих власників (володільців) достатньо для покладення на них солідарного обов`язку з відшкодування третім особам шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Такий обов`язок не залежить від вини осіб, які спільно неправомірними діяннями завдали шкоди. За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, а також Верховний Суд у постановах від: 21 вересня 2022 року в справі № 335/1760/19, справі № 333/874/19 та в справі № 477/875/19; 08 лютого 2023 року в справі № 710/1956/21; від 15 лютого 2023 року в справі № 606/1630/21;15 березня 2023 року в справі № 127/5920/22. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (частини перша та друга статті 1190 ЦК України). За змістом частини першої статті 1190 ЦК України спільність діяння є у випадку його неподільності між кількома особами, а також, коли неможливо встановити, яка їхня дія та в якій мірі спричинила настання наслідку у вигляді завданої шкоди. У випадку завдання шкоди третім особам джерелом підвищеної небезпеки спільність діяння можлива не лише власника нафтобази, але й інших юридичних осіб, які на відповідній правовій підставі використовують, зберігають або утримують цей об`єкт чи використовують, зберігають на ньому вибухо- і вогненебезпечні речовини (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2018 року в справі № 243/10982/15-ц). Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 426/16825/16-ц сформульовано висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, та у постановах Верховного Суду від: 06 березня 2023 року в справі № 559/961/17-ц; 09 листопада 2022 року в справі № 366/2985/19;17 лютого 2021 року в справі № 753/11069/16-ц; 23 березня 2020 року в справі № 373/1773/18-ц; 20 листопада 2019 року в справі № 501/2298/16-ц;, 05 вересня 2018 року в справі № 534/872/16-ц. У справі, що переглядається позивачці, як пасажиру, під час ДТП заподіяна моральна шкоду у зв`язку із ушкодженням її здоров`я внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, при цьому винним у спричиненні цієї ДТП був лише водій ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах на цей момент з ТОВ «Миколаївське АТП-14627» та загинув одразу після ДТП. Доказів винуватості у ДТП іншого водія - ОСОБА_4 або доказів того, що його дії перебували у причинному зв`язку з фактом даної ДТП, матеріали справи не містять. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновком про те, що належним відповідачем у даній справі є саме ТОВ «Миколаївське АТП-14627». Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц). Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14 зазначено, що розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Як визначено у частинах першій, другій статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини особи, яка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, позивач зазнав значної емоційної напруги та стресу, фізичного болю і ушкодження здоров`я, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення, враховуючи характер таких ушкоджень, тривалість лікування, пов`язані із цим негативні зміни у житті позивачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про перенесення позивачкою моральних страждань та існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, обґрунтовано визначивши її в розмірі 300 000 грн 00 коп., врахувавши глибину понесених позивачкою страждань у зв`язку із ДТП, в якому вона визнана однією із потерпілих, також урахувавши, що інші потерпілі, які були позивачами по цій справі уклали з відповідачем мирову угоду, яка визнана судом, згідно з якою погоджено розмір моральної шкоди для трьох потерпілих по 100 000 грн 00 коп. кожному, а для двох - по 150 000 грн 00 коп. кожному, при цьому, серед них є особи, які отримали ушкодження також віднесені до тяжких тілесних ушкоджень ( ОСОБА_10 ), тривалість її лікування, реабілітацію, яка триває на даний час, встановлення їй ІІ групи інвалідності. Враховуючи принципи виваженості, розумності, справедливості та співмірності, беручи до уваги, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення немайнових втрат потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача, враховуючи, в тому числі, поведінку відповідача, який зокрема, намагався врегулювати це питання шляхом укладення відповідної угоди з позивачкою, кількість потерпілих у даній ДТП, характер діяльності відповідача, який надає транспортні послуги по перевезенню пасажирів та вантажів, колегія суддів за обставинами цієї справи доходить висновку, що визначений місцевим судом розмір компенсації моральної шкоди є адекватним, і такий розмір відповідатиме глибині і тривалості моральних страждань позивачки. Відтак, доводи апеляційної скарги, які є аналогічні мотивам позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, адже судом першої інстанції надана оцінка зібраним по справі доказам, а обставини справи встановлені повно та всебічно, висновки суду щодо зменшення заявленого до стягнення розміру відшкодування моральної шкоди судом належним чином умотивовані в оскарженому рішенні. Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги в частині того, що в даній справі відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 1193 ЦК України, адже аналіз змісту рішення суду першої інстанції свідчить, що ним положення даної норми під час вирішення спору не застосовано. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки наведені в апеляційної скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскаржене рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення належить залишити без змін, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скаргу, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич