Постанова 4808 № 343/21/26

Справа № 343/21/26 Провадження № 22-ц/4808/572/26 Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О. В., суддів: Луганської В. М., Томин О. О., з участю секретаря Кузнєцова В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Долинського районного суду від 04 лютого 2026 року, у складі судді Андрусіва І. М., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 450 856,27 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Одночасно із пред`явленням позову, позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти належні відповідачу ОСОБА_2 , у межах заявленої суми позовних вимог 450 856,27 грн. Заяву обґрунтовано тим, що позивачем пред`явлено позов до відповідача ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка становить 450 856,27 грн. Оскільки відповідач ОСОБА_2 у добровільному порядку відмовляється відшкодувати завдані ним збитки, невжиття вказаного вище заходу забезпечення позову, у випадку задоволення такого, призведе до утруднення або неможливості виконання рішення суду. Ухвалою Долинського районного суду від 20 січня 2026 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на відкритих на його ім`я рахунках у фінансових установах та/або банках, в межах суми позову, а саме 450 856 гривень 27 копійок. У задоволенні решти вимог відмовлено. 03.02.2026 позивач ОСОБА_1 повторно подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належну відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер 0521483600:03:002:0178, та заборонити органам державної реєстрації здійснювати будь які реєстраційні дії із цією земельною ділянкою. Заява обґрунтована тим, що відповідач є одноосібним власником вказаної земельної ділянки, а також те, що вже застосований до відповідача захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на його грошові кошти в межах ціни позову, є недостатнім заходом забезпечення позову. Ухвалою Долинського районного суду від 04 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, ухвалу незаконною, необґрунтованою, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що одночасне накладення арешту на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти в межах суми позову не є подвійним забезпеченням позову. Предметом позову є стягнення матеріальної шкоди в розмірі 450 856,27 грн, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вважає, що дії відповідача ОСОБА_2 , які полягають у свідомому ухиленні від відшкодування позивачу матеріальної шкоди, можуть свідчити про відсутність грошових коштів на відкритих на ім`я відповідача рахунках у фінансових установах, а також відчуження ним у подальшому належного йому майна з метою недопущення звернення стягнення на це майно у разі задоволення позову. Враховуючи обставини справи та беручи до уваги наявність у відповідача об`єктивної можливості відчужити належне йому на праві власності майно, вважає накладений арешт на грошові кошти ОСОБА_2 недостатнім заходом забезпечення позову. Невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку, яка належить відповідачу, створює реальну загрозу невиконання або утруднення виконання рішення суду у випадку прийняття рішення на користь позивача та може призвести до негативних для нього наслідків. Зазначає, що заборона вчинення реєстраційних дій є тимчасовою та не має наслідком будь-якого перешкоджання будь-якій діяльності власника нерухомого майна. Просить ухвалу суду скасувати та постановити рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористався. Заявник ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає. Відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу того, що застосований захід забезпечення позову припинив свою дію чи є недостатнім для виконання рішення у справі в разі задоволення позовних вимог. З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Водночас, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Отже, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. При цьому, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (грошові кошти, нерухомість), що належать відповідачу. Ухвалою Долинського районного суду від 20 січня 2026 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на відкритих на його ім`я рахунках у фінансових установах та/або банках, в межах суми позову, а саме 450 856 гривень 27 копійок. У задоволенні решти вимог відмовлено. Позивач ОСОБА_1 повторно подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належну відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку. Позивач у заяві зазначив, що відповідач ухиляється від сплати матеріальної шкоди та може вчинити дії, спрямовані на відчуження земельної ділянки, однак позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження зазначеного. Сам по собі факт невідшкодування шкоди безумовно не свідчить про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Крім того, обтяження арештом майна відповідача, з огляду на накладення арешту на грошові кошти відповідача та заявлену до стягнення суму матеріальної шкоди відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову з метою ефективного захисту або поновлення його прав, за захистом якого він звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали справи та характер спірних правовідносин, а також взявши до уваги суть і розмір вимог позивача, критерії співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, відсутність доказів щодо того факту, що він має намір відчужити земельні ділянки, а також попереднє забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, що обґрунтованих підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у цій справі немає. Позивач не довів належними і достатніми доказами наміри відповідача відчужити майно (за його наявності) або чинити перешкоди у виконанні рішення суду, а саме по собі посилання в заяві про можливість вчинення недобросовісних дій і відчуження майна без наведення відповідного обґрунтування та документального підтвердження не є достатньою підставою для їх задоволення у вигляді обтяження майна арештом. За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції про забезпечення позову у даній справі, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Долинського районного суду від 04 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуюча О. В. Пнівчук Судді: В. М. Луганська О. О. Томин