LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4806308/5395/25

від 30.03.2026 ·

Справа № 308/5395/25 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30.03.2026 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн. Відповідно до постанови суду, - 13.04.2025 о 04 год. 45 хв. в м. Ужгород, вул. Минайська, 54, водій гр. ОСОБА_1 , керував транспортним засобом KIA Ceed НЗ д. н. з. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою спеціального технічного приладу Alcotest Drager номер 0066. Тим самим порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначає, що з даною постановою не згідний, оскільки винним себе не визнає. Звертає увагу, що ним було подано неодноразово клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_2 , як безпосереднього свідка, яке реалізовано не було. Зазначає, що ним було подано клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, яке теж було проігнороване, що свідчить про грубе порушення права на захист. Просить суд, викликати та допитати свідка по справі, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 . В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, однак останній направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням на лікарняному. Судом відхилено зазначене клопотання, оскільки судовий розгляд справи неодноразово вже відкладався за клопотанням ОСОБА_1 у зв`язку із перебуванням на лікарняному, крім того з доданого до клопотання медичного висновку про непрацездатність неможливо встановити, хто саме перебуває на лікарняному, тому апеляційний суд до уваги його не приймає, а також враховуючи тривалий час перебування справи в провадженні суду апеляційної інстанції, а саме з 29.07.2025, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість перегляду постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП, за його відсутності. У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає. Вивчивши матеріали адміністративної справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП. Згідно положень ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване законне рішення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, в тому числі й щодо накладення адміністративного стягнення. Незважаючи на доводи апеляційної скарги, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується сукупністю належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, зібраних та поданих до суду працівниками поліції відповідно до вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП. Відповідно до положень п.п.1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Порушення цієї заборони тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 130 КУпАП. Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №299040 від 13 квітня 2025 року, зміст якого відповідає вимогам ст. 256 КУпАП. Так, з вказаного протоколу про адміністративне правопорушеннявбачається, що 13.04.2025 о 04 год. 45 хв. в м. Ужгород, вул. Минайська, 54, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом KIA Ceed НЗ д. н. з. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою спеціального технічного приладу Alcotest Drager номер 0066, чим порушив вимоги п. 2.9 а ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від підпису про ознайомлення з протоколом та від дачі пояснення ОСОБА_1 відмовився та при цьому зазначив, що пояснення надасть у суді. Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП стверджується: копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4488192 від 13.04.2025 року, винесеної відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП, даними акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого ОСОБА_1 не заперечував результат встановленого стану алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів Alcotest Drager номер 0066; даними чеку «Драгер» від 13.04.2025, згідно якого встановлено 2,52 проміле алкоголю в крові ОСОБА_1 , дослідженим відеозаписом, що міститься на DVD диску, який долучено до протоколу та на якому зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та іншими матеріалами справи. Проаналізувавши досліджені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності. Як встановлено під час апеляційного розгляду, суд першої інстанції дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що поліцейські були упереджені при проведенні тестування та складанні щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та оформленні інших матеріалів справи. Тому, апеляційний суд доходить висновку, що поліцейські при виконанні своїх функціональних обов`язків діяли у межах наданих їм повноважень. Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що ним було подано клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, яке судом було проігнороване, що свідчить про грубе порушення права на захист, не заслуговують на увагу та апеляційний суд визнає такими, що не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не дають підстав для скасування оскаржуваної постанови. Відхиляючи доводи в цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 268 КУпАП участь особи під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою, і при цьому ОСОБА_1 не був позбавлений можливості реалізувати свої права, передбачені ч. 1 ст. 268 КУпАП під час апеляційного розгляду справи, чим не скористався та не з`явився до суду апеляційної інстанції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що хоча судове засідання в суді першої інстанції проводилося за відсутності ОСОБА_1 , він скористався своїм правом апеляційного оскарження шляхом подачі апеляційної скарги, у зв`язку з чим мав можливість надати пояснення, та докази, які не зміг надати в суді першої інстанції та не позбавлений можливості захищатись та доводити свою невинуватість, проте в судове засідання апеляційного суду не прибув. Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Таким чином рішення суду першої інстанції про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 прийнято відповідно до вимог ст. 268 КУпАП. Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що ним було подано неодноразово клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_2 , як безпосереднього свідка, яке реалізовано не було, суд апеляційної інстанції відхиляє і зазначає, що ОСОБА_1 , реалізував право на заявлення відповідного клопотання в суді апеляційної інстанції, однак з огляду на те, що матеріали справи містять достатній обсяг належних і допустимих доказів на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підстав для виклику та допиту зазначеного свідка суд не вбачає. Згідно ч. 1 ст. 272 КУпАП як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі, тобто виклик в судове засідання свідків є правом суду, а не обов`язком, у зв`язку з чим доводи апелянта про те, що місцевим судом не викликано та не допитано свідка є неспроможними. Разом з тим, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості зазначити у протоколі про адміністративне правопорушення ті пояснення, які вважав за потрібні, однак свою незгоду із викладеними у ньому відомостями не зазначив. Наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи, на думку апеляційного суду, спрямовані на уникненняним від відповідальності та не свідчать про незаконність винесеної постанови. Отже, досліджені та перевірені судом обставини, поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме - керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, SeriesA заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року). Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими (п. 1.3 ПДР). Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати). Тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в цій частині прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи. Всі інші доводи, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі були предметом ретельного дослідження та змістовного аналізу судом першої інстанції, цілком спростовані висновками, наведеними судом у постанові, інших відомостей, які б могли вплинути на постановлення іншого рішення матеріали справи не містять. Аналогічні посилання в апеляційній скарзі носять загальний характер та є суб`єктивними, у зв`язку з чим апеляційний суд приходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі. При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено. Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів. Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб. Правопорушник ОСОБА_1 , не зважаючи на загально прийняті норми поведінки та співжиття в суспільстві, вчинив грубе порушення правил дорожнього руху. Він, як водій повинен був розуміти існуючі додаткові обмеження щодо перебування в стані алкогольного сп`яніння особами, які здійснюють керування транспортними засобами, однак знехтував та проігнорував такими обмеженнями. Отже судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника та обставин справи, правильно вирішено питання про кваліфікацію діянь ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення. Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т.Ю. Бисага

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»