Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/3155/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/821/342/26Головуючий по першій інстанції Справа № 705/3155/21 Категорія: 307020000 Єщенко О.І. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Сіренка Ю.В., Карпенко О.В., Фетісової Т.Л., секретар: Івануса А.Д., учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_4 , особи, які подають апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 листопада 2025 року (у складі судді Єщенко О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення юридичних фактів, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та державного акту, в с т а н о в и в : У липні 2021 року позивачі звернулися до суду із даним позовом. В обґрунтування зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Антонівка Уманського району Черкаської області у віці 57 років помер їхній батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складалася з житлового будинку, земельної частки (паю), іншого рухомого та нерухомого майна. Спадкоємцями ОСОБА_5 стали його діти (сторони у справі): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_6 . Відповідно до ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) позивачі прийняли спадщину у встановленому законом порядку, а саме протягом 6 місяців з дня смерті батька фактично вступили в управління спадковим майном, оскільки після смерті батька вони розпорядилися деяким спадковим майном, забравши його собі. ОСОБА_1 забрав січкарню, ОСОБА_3 забрала сільгоспінвентар (косу, сапу), а ОСОБА_1 забрав інший сільгоспінвентар (молотки, лопати, сапи, умивальник) та продовжував володіти, користуватися та управляти всім майном, що належало батькові разом з мамою ОСОБА_6 , оскільки проживали в одному дворі, вели разом господарство та користувалися всім майном спільно, разом обробляли земельні ділянки. Проте, позивачі та їхня мати офіційно спадщину не оформляли та свідоцтв про право на спадщину не отримували. Відповідач ОСОБА_4 також прийняла спадщину відповідно до ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), подавши заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їхня мати ОСОБА_6 , поховання якої здійснив позивач ОСОБА_1 за власний рахунок. Після смерті матері сторони також фактично прийняли спадщину тим, що продовжували обробляти земельні ділянки (паї), присадибні земельні ділянки, все рухоме майно також перейшло до них. При цьому, позивач ОСОБА_2 на день смерті матері постійно проживав разом з нею однією сім`єю, тому відповідно до ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. Позивачі тривалий час безперешкодно користувалися спадковим майном батьків та вважали, що спадщину ніхто не оформляв. В березні 2021 року позивачі звернулися до Уманської районної державної нотаріальної контори за оформленням спадщини на майно після смерті матері ОСОБА_6 , але 02.04.2021 отримали постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із пропуском 6 місячного строку для звернення із заявами про прийняття спадщини. В подальшому, відповідач ОСОБА_4 повідомила, що вона є власником будинку та вимагала звільнити земельну ділянку та господарські споруди, які належали покійним батькам. В цей період позивачам стало відомо, що ОСОБА_4 оформила на себе всю батьківську спадщину. Позивачі вважають, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 13.06.1999 на ім`я відповідача на земельну частку (пай) після смерті батька ОСОБА_5 , та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 31.03.2021 на ім`я відповідача на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є недійсними та підлягають скасуванню, оскільки після смерті батька всі позивачі фактично прийняли спадщину та вступили в управління спадковим майном, а після смерті матері позивач ОСОБА_2 прийняв спадщину, адже постійно проживав разом з нею однією сім`єю на час відкриття спадщини. З огляду на викладене вище, позивачі просили: встановити факт прийняття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , видане 30.06.1999 на ім`я ОСОБА_4 , на земельну частку (пай) розміром 3,14 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , видане 31.03.2021 на ім`я ОСОБА_4 , на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт про право приватної власності на землю серії ЧР 15-01-398 від 21.09.2000, виданий на ім`я ОСОБА_4 . Також позивачі просили поновити їм пропущений строк для звернення з даним позовом до суду, оскільки про порушення своїх прав вони дізналися лише у 2021 році. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.11.2025 поновлено строк для звернення до суду із даним позовом, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, на підставі поданих доказів, встановив, що після смерті ОСОБА_5 протягом 6 місяців його будинком почала управляти відповідач ОСОБА_4 . В свою чергу, позивачами не надано беззаперечних доказів того, що вони фактично вступили у спадщину та прийняли її. Крім того, судом встановлено, що після смерті батька позивачі не зверталися до нотаріуса із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину. Після смерті матері протягом шести місяців із заявою про прийняття спадщини звернулась відповідач. Нотаріусом були повідомлені і інші спадкоємці про заведення спадкової справи та проінформовані про їх право звернутися із заявами про прийняття спадщини у визначений строк. Проте ніхто із позивачів з такими заявами не звернувся. Також судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_2 на підтвердження встановлення факту проживання на день смерті з ОСОБА_6 не надано жодних доказів. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки не ґрунтуються на нормах ЦК України (в редакції 1963 року та 2004 року) та не доведені належними і допустимими доказами. Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачами було подано апеляційну скаргу, в якій просять оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позов в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначають, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.11.2025 є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована зокрема тими доводами, що були викладені у позовній заяві. Також вказано, що відповідач звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті батька лише у 1999 році, тобто після спливу 6 місячного строку на подання такої заяви. Крім того, ОСОБА_4 вдруге у 2008 році звернулася до нотаріальної контори про прийняття спадщини після батька, у зв`язку з чим отримала 26.03.2008 свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, що складається із грошових вкладів у філії № 040 Уманського відділення № 225 Ощадбанку України. Звертають увагу на те, що матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , не містять жодних доказів того, що дружина померлого ОСОБА_6 , яка зареєстрована за тією ж адресою що і ОСОБА_5 , відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 . Також у скарзі зазначено, що суд залишив поза увагою ту обставину, що позивач ОСОБА_1 першим отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_5 . 06.03.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. У відзиві зазначено, що єдиним спадкоємцем після смерті батьків є ОСОБА_4 . Доводи позивачів щодо вступу в управління майном після смерті ОСОБА_5 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Також зазначає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено і той факт, що він проживав із матір`ю ОСОБА_6 на день її смерті, оскільки вони були зареєстровані за різними адресами, крім того, до матеріалів справи долучено докази, які підтверджують, що померла ОСОБА_6 проживала на день смерті одиноко. Відтак, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідь судді, учасників справи та їх представників, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить таких висновків. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України ). Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом по смерть серії НОМЕР_2 . ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , відповідно до якого батьком його є ОСОБА_5 , а матір`ю ОСОБА_6 . ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , відповідно до якого батьком його є ОСОБА_5 , а матір`ю ОСОБА_6 . ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (виданим повторно), відповідно до якого батьком її є ОСОБА_5 , а матір`ю ОСОБА_6 . ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (виданим повторно), відповідно до якого батьком її є ОСОБА_5 , а матір`ю ОСОБА_6 . Відповідно до Довідки № 184 від 08.11.2021, виданої Посухівським старостинським округом Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області, згідно погосподарської книги № 4 за 1991-1995 роки (особ. рах. 185, стор. 42) громадянин ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав в с. Антонівка, Уманського району, Черкаської області. На день смерті проживав у складі сім`ї: дружина ОСОБА_6 , 1937 року народження; внучка ОСОБА_7 , 1975 року народження. Згідно з погосподарською книгою № 2 за 1996-2000 роки (особовий рахунок 179 стор. 87) внучка ОСОБА_7 , 1975 року народження, вибула у двір № НОМЕР_7 . Згідно з погосподарською книгою № 2 за 2001-2005 роки (особовий рахунок 178 стор. 162) ОСОБА_6 , 1937 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті проживала одиноко. Відповідно до матеріалів спадкової справи № 198/1999, заведеної 30.06.1999 після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_4 звернулася до Уманської районної державної нотаріальної контори із заявою від 30.06.1999 про прийняття спадщини після смерті батька, а саме права на земельну частку (пай), розміром 3.14 га, належного йому на підставі сертифікату серії ЧР № 0314321, виданого Уманською райдержадміністрацією 14.05.1999. Також ОСОБА_4 звернулася до Уманської районної державної нотаріальної контори із заявою від 26.03.2008 про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , а саме грошових вкладів, які зберігаються в філії № 040 Уманського відділення № 225 Ощадбанку України на рахунках, з процентами. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.06.1999 серії АВА № 888687 державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори Поліщук Н.М. було посвідчено, що на підставі ст. 529 ЦК України спадкоємцем майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочка ОСОБА_4 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай), належного померлому на підставі сертифікату серії ЧР № 0314321, виданого Уманською районною державною адміністрацією 14.05.1999. Право на земельну частку (пай) у землі, яке перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського пайового підприємства «Антонівка» с. Антонівка Уманського району Черкаської області, розміром 3,14 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.03.2008 ВКІ № 605177 державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори Востриковою О.І. було посвідчено, що на підставі ст. 529 ЦК України 1963 року і п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного Кодексу 2003 року, спадкоємцем майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочка ОСОБА_4 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з грошових вкладів, які зберігаються в філії № 040 Уманського відділення № 225 Ощадбанку України на рахунках, з процентами, компенсаціями. Також матеріали вказаної спадкової справи містять Довідку № 166 від 05.06.1999, видану Антонівською сільською радою Уманського району Черкаської області, про те, що на день смерті ОСОБА_5 в селі Антонівка Уманського району, Черкаської області залишився житловий будинок з надвірними спорудами, незакінчений будівництвом, який значиться в погосподарській книзі за №

179. З дня смерті ОСОБА_5 протягом шести місяців його будинком почала управляти ОСОБА_4 . Відповідно до матеріалів спадкової справи № 743/2004, заведеної після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , Уманською районною державною нотаріальною конторою, ОСОБА_4 19.10.2004 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 . У заяві зазначено, що спадкоємцями, крім неї, є: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 . Завідуючою Уманською районною державною нотаріальною конторою ОСОБА_9 було направлено повідомлення за № 548-550/2-12 ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , яким проінформовано про заведення спадкової справи після смерті їхньої матері ОСОБА_6 та запропоновано подати заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, або ж у разі відмови від спадщини також подати відповідні заяви. Відповідно до Довідки № 112 від 26.04.2004, виданої виконкомом Антонівської сільської ради Уманського району Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Антонівка померла ОСОБА_6 , 1937 року народження, поховання якої за власні кошти провела дочка ОСОБА_4 . Відповідно до Довідки № 214 від 18.09.2020, виданої виконкомом Антонівської сільської ради Уманського району Черкаської області, ОСОБА_6 , 1937 року народження, на день смерті проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 , проживала одиноко. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_4 є власником житлового будинку із надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , , право власності зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 31.03.2021 Уманською районною державною нотаріальною конторою. Постановою державного нотаріуса Уманської районної державної нотаріальної контори Діброви Л.М. від 02.04.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належить їх матері ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що позивачі у даній справі не вчинили жодних дій, передбачених ст. 1269 ЦК України, а саме: не подали вчасно заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця та не були зареєстровані разом із спадкодавцем на момент смерті. Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що з усіма сторонами в неї склалися нормальні стосунки. Вона проживала по сусідству з батьками сторін. Після смерті ОСОБА_5 з його дружиною до дня її смерті ніхто не проживав, їй допомагав син ОСОБА_11 , оскільки він проживав поряд з нею, але в іншому будинку, а також всі інші діти. Як вони ділили спадкове майно, свідку не відомо. Згодом ОСОБА_4 забрала земельний пай, що їй залишили, а син ОСОБА_1 забрав інший земельний пай після смерті матері. Свідок ОСОБА_12 показала, що вона є сусідкою ОСОБА_1 і пам`ятає, що ОСОБА_6 проживала поряд з сином ОСОБА_11 , але їй не відомо, чи вони вели спільне господарство, чи мали спільний побут. Свідок ОСОБА_13 показав, що він знайомий як з позивачами, так і з відповідачкою, оскільки тривалий час до 1985 року проживав в с. Антонівка, поряд з їхнім домоволодінням. Зазначав, що ОСОБА_6 проживала сама, поряд з сином ОСОБА_11 , який їй допомагав разом з дружиною. Пам`ятає, як вони після смерті батька перевозили січкарню до ОСОБА_14 , яка при житті належала ОСОБА_5 . З ОСОБА_6 останні роки її життя ніхто не проживав, але син ОСОБА_11 жив поруч і приходив їй допомагати. Свідок ОСОБА_15 показала, що вона є дружиною позивача ОСОБА_2 . ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали в будинку у них на подвір`ї. Спочатку помер свекор, потім свекруха. Після смерті ОСОБА_5 син ОСОБА_14 оформив документи на пай, який належав батькові, але він не отримував на нього документів, сертифікат віддав матері. Згодом відповідачка оформила земельний пай на себе. Похованням батьків займалися сини, ОСОБА_4 участі в цьому не брала. Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що вона є дружиною позивача ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_5 його діти брали деякі побутові речі. На день смерті ОСОБА_5 документів на земельний пай не було, їх ОСОБА_1 отримав вже після смерті батька та сертифікат віддав матері. Згодом сестра ОСОБА_4 оформила його на себе, не повідомивши про це інших спадкоємців. У 2004 році померла свекруха, яка проживала на одному подвір`ї з сином ОСОБА_11 , який зі своєю дружиною постійно їй допомагав. Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що вона є внучкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та проживала з ними з шестимісячного віку до 25 років, тобто до січня 2000 року. Після смерті дідуся, вона продовжувала проживати разом з бабусею в одному будинку, а дядько ОСОБА_11 проживав по сусідству в іншому будинку, який мав іншу поштову адресу. Зі слів бабусі їй було відомо, що у них з дідусем був земельний пай і вона дала письмову відмову від паю на користь тітки ОСОБА_18 . Документи на будинок ОСОБА_4 оформила вже після смерті бабусі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Враховуючи, що спадщина після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та шестимісячний строк для її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню як положення ЦК Української РСР, так і положення ЦК України, чинні на момент смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР). Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР). Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14.06.1994 № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 за № 152/361, та була чинна до 03.03.2004, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 448/754/18. Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов`язком спадкоємця. Свідоцтво про право на спадщину це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України). У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). У постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1316/2227/11, від 14.05.2018 у справі № 296/10637/15-ц та від 23.09.2020 у справі № 742/740/17 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належних і допустимих доказів того, що позивачі протягом 6 місячного терміну вчинили дії, які свідчили б про прийняття ними спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 матеріали справи не містять, що в свою чергу, відповідно до частини другої статі 553 ЦК Української РСР, є свідченням того, що спадщину позивачі не прийняли. Разом з тим, в матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , міститься Довідка № 166 від 05.06.1999, видана Антонівською сільською радою Уманського району Черкаської області, про те, що на день смерті ОСОБА_5 в селі Антонівка Уманського району Черкаської області залишився житловий будинок з надвірними спорудами, незакінчений будівництвом, який значиться в погосподарській книзі за № 179 та з дня смерті останнього протягом шести місяців його будинком почала управляти ОСОБА_4 . При цьому, суд враховує, що спадкодавець ОСОБА_5 помер у 1995 році, а даний позов подано до суду у 2021 році, тобто більш ніж через 26 років з моменту відкриття спадщини. Жодних доказів того, що позивачі вчиняли будь-які дії направлені для прийняття спадщини, матеріали цивільної справи не містять. В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 першим отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_5 . Проте, жодних доказів на підтвердження даного факту скаржниками не надано. Відтак, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що підстави для визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30.06.1999 на ім`я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну частку (пай), розміром 3,14 га, та державно акта серії ЧР-15-01-398 від 21.09.2000, що виданий на підставі свідоцтва про право на спадщину, відсутні. В апеляційній скарзі позивачі звертали увагу на те, що у 2008 році на ім`я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке складається з грошових вкладів, які зберігаються в філії № 040 Уманського відділення № 225 Ощадбанку України на рахунках, з процентами, компенсаціями. Колегія суддів звертає увагу на те, що позовна заява не містила вимоги про визнання недійсним даного свідоцтва та суд першої інстанції не надавав йому жодної оцінки. Стосовно вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_6 на день її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , слід зазначити таке. Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до ст.1261ЦК України (перша черга спадкоємців) у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1261 ЦК України). Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1279 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст.1270ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до довідки № 184 від 08.11.2021, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_6 , 1937 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , на день смерті проживала поодиноко. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною проживав по сусідству з померлою ОСОБА_6 , в різних будинках з різними поштовими адресами. Отже, колегія суддів погоджується з висновком, викладеним в оскаржуваному рішенні, про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю, наявності між ними взаємних прав і обов`язків, ведення вказаними особами спільного господарства, наявності в них спільного бюджету, спільних витрат та інше. Також з матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6 , вбачається, що із заявою про прийняття спадщини, у строки, визначені ст. 1275 ЦК України, звернулася відповідачка ОСОБА_4 . Нотаріусом були повідомлені і інші спадкоємці (позивачі у даній справі) про заведення спадкової справи та проінформовані про їх право звернутися з аналогічними заявами про прийняття спадщини у визначений строк. Проте ніхто із спадкоємців із заявами про прийняття спадщини не звернувся. Відтак, твердження позивачів, що вони фактично прийняли спадщину після смерті матері не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що із заявою про прийняття спадщини позивачі вперше звернулися до нотаріуса у квітні 2021 року, тобто через 17 років після відкриття спадщини. Постановою державного нотаріуса Уманської районної державної нотаріальної контори Діброви Л.М. від 02.04.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належить їх матері ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зазначив, що заявниками було пропущено 6 місячний строк на подачу заяви про прийняття спадщини, а також вони не були зареєстровані із померлою за однією адресою на момент її смерті. Доказів того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 оскаржувалась дана постанова нотаріуса, а також що вони зверталися до суду із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, матеріали справи не містять. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Отже, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 листопада 2025 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено 01 квітня 2026 року. Судді Ю.В. Сіренко О.В. Карпенко Т.Л. Фетісова