Постанова Київський апеляційний суд № 757/41794/25-п

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/41794/25-п Головуючий 1-ї інстанції: Гридасова А.М. Провадження №33/824/884/2026 Доповідач: Яковлева В.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Яковлева В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 , В С Т А Н О В И В Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року у справі № 757/41794/25-п та закрити провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Альтернативно апелянт просить, у разі якщо суд дійде висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, врахувати виняткові пом`якшувальні обставини, зокрема проходження реабілітації після перебування у полоні та прийом лікарських засобів, і застосувати положення ст. 22 КУпАП, звільнивши його від адміністративної відповідальності обмежившись усним зауваженням. На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що зазначена постанова є незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасування, оскільки суд першої інстанції: не забезпечив повну і всебічну оцінку обставин справи; не взяв до уваги процесуальні порушення, допущені працівниками поліції під час оформлення матеріалів (а саме відсутність понятих); не врахував виняткових обставин життя ОСОБА_1 , які мають бути визнані пом`якшувальними та такими, що виключають адміністративну діяльність. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не навів належних та беззаперечних доказів того, що ОСОБА_1 у конкретний час та в конкретному місці керував транспортним засобом у стані сп`яніння чи наркотичному стані. Апелянт вказує, що у матеріалах справи, зокрема к відеозаписах чи свідченнях інспекторів, відсутній чіткий момент початку руху або виходу мене з водійського сидіння під час руху. Всі сумніви щодо доведеності вини особи, відповідно ст.62Конституції України, тлумачиться на її користь. Апелянт зазначає, що постанова базується на відмові від проходження огляду. Однак, працівники поліції не дотримались інструкції №137/408, а саме не забезпечили залучення двох понятих (свідків) для фіксації факту відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Скаржник, вважає це суттєвим процесуальним порушенням, оскільки відсутність свідків при фіксації відмови ставить під сумнів дотримання поліцейськими вимог закону, що робить протокол недопустимим доказом, а отже, виключає законність постанови, винесеної на його підставі. Крім того, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що суд першої інстанції не врахував особливого статусу та стану здоров`я. ОСОБА_1 , є особою, яка перебувала у полоні, потребувала реабілітації. На момент складання протоколу, ОСОБА_1 проходив реабілітацію та приймав ліки (а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) які могли спричинити: суб`єктивні зовнішні ознаки, схожі на стан сп`яніння (порушення координації, мови тощо) та неадекватну реакцію на вимогу пройти огляд, що було помилково розцінено як відмову. Апелянт наголошує, що ці обставини підтверджені Київським міським клінічним госпіталем ветеранів війни та виписаним рецептом, це свідчить про те, що стан ОСОБА_1 був викликаним не вживанням заборонених речовин, а наслідками лікування та реабілітації. Апелянт повідомлявся про час та місце розгляду справи у спосіб, передбачений законом. В судове засідання не прибув, причини неявки суду не відомі. За таких обставин вважаю за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності апелянта. Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до наступного висновку. Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Судом першою інстанцією встановлено, що 06 серпня 2025 року о 16 год. 16 хв. за адресою м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 41, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Ford» д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: неприродна блідість обличчя, звужені зіниці, що не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовився, дана подія була зафіксована на нагрудну боді камеру. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Приймаючи рішення про визнання винним ОСОБА_1 у порушенні п.2.5 Правил дорожнього руху України та притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема: даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 414385 від 06.08.2025 (а.с.1-3); даних відеозапису з боді камери поліцейського (а.с.8). Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції. Твердження апелянта про недоведеність факту керування транспортним засобом у стані сп`яніння є необґрунтованими. Суд першої інстанції дослідив матеріали адміністративного та надав їм належну оцінку в сукупності відповідно до ст. 252 КУпАП. Сукупність цих доказів підтверджує, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом у відповідний час та у відповідному місці, а також мав зовнішні ознаки сп`яніння, які стали підставою для законної вимоги пройти огляд. Посилання апелянта на відсутність на відеозаписах «чіткого моменту початку руху» не спростовує встановленого факту керування, оскільки закон не вимагає обов`язкової фіксації саме моменту початку руху транспортного засобу. Достатнім є підтвердження факту перебування особи за кермом та здійснення фактичного контролю над транспортним засобом, що підтверджено дослідженими судом доказами. Більше того, з відеозапису вбачається, що сам ОСОБА_1 повідомив працівникам поліції, що «переплутав поворот», чим фактично підтвердив обставини керування транспортним засобом у відповідний час. При цьому у досліджених відеозаписах відсутні будь-які заперечення з боку ОСОБА_1 щодо того, що він не керував автомобілем або не здійснював руху. Навпаки, його поведінка та пояснення свідчать про визнання факту перебування за кермом та участі у дорожньому русі, що спростовує доводи апеляційної скарги про недоведеність факту керування. Разом з тим, безпідставними є доводи щодо недопустимості протоколу через відсутність понятих під час фіксації відмови від проходження огляду. Відповідно до вимог законодавства, у разі здійснення відеофіксації процесуальних дій залучення понятих не є обов`язковим. Матеріали справи містять відеозапис, на якому зафіксовано роз`яснення апелянту його прав та пропозицію пройти огляд, а також його відмову. Таким чином, порядок фіксації відмови був дотриманий, а тому підстави для визнання протоколу недопустимим доказом відсутні. Посилання на ст. 62 Конституції України є формальним, оскільки у справі відсутні невирішені сумніви щодо доведеності вини особи. Суд першої інстанції навів належні мотиви, з яких визнав докази достатніми та переконливими. Доводи щодо особливого статусу апелянта, проходження реабілітації та прийому лікарських засобів не спростовують встановленого факту відмови від проходження огляду. Склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, утворює як керування у стані сп`яніння, так і відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Навіть за умови наявності об`єктивних причин для пояснення певних зовнішніх ознак, це не звільняло апелянта від обов`язку пройти огляд для їх спростування. Саме проведення огляду є процесуальним механізмом встановлення або спростування стану сп`яніння чи впливу лікарських препаратів. У разі, якщо зовнішні ознаки були спричинені виключно прийомом призначених лікарських засобів, проходження огляду надало б можливість це об`єктивно підтвердити. Відмова від такого огляду фактично унеможливила перевірку відповідних доводів, а тому не може бути використана як аргумент на користь апелянта. Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з наданою судом оцінкою доказів та не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваної постанови. Керуючись ст.ст. 294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду В.С. Яковлева