Постанова 4824 № 759/11328/24

Унікальний номер справи 759/11328/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/2010/2026 Головуючий у суді першої інстанції О. С. Сініцина Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 03 квітня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач Акціонерне товариство «ОТП Банк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 серпня 2025 року, у с т а н о в и в: До Макарівського районного суду Київської області за підсудністю з Києво-Святошинського районного суду Київської області 26 листопада 2024 року надійшла справа за позовом АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, 26 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір, на принципах поворотності, платності, строковості у розмірі 46 232 грн. АТ «ОТП Банк» свої зобов`язання по видачі відповідної суми коштів за Договором виконало в повному обсязі. Відповідач, зі свого боку, належним чином не виконав зобов`язання, шляхом вчасного повернення коштів для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору (не сплатив ануїтетні платежі), у зв`язку із чим станом на 31 травня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 76 452,60 грн, з яких: 41 942,78 грн заборгованість по тілу кредиту, 34 509,82 грн заборгованість по відсотках. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 04 серпня 2025 року задоволено позовні вимоги АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, в частині стягнення процентів, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою. Зауважує, що в період часу з 14.08.2024 він проходить військову службу за контрактом у Національній гвардії України. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України № 2120-XI від 15.03.2022 на період дії воєнного стану та 90 днів після його завершення кредитодавцям забороняється нараховувати та стягувати штрафи, пеню, інші платежі за прострочення виконання зобов`язань. На думку відповідача позивач не надав належних та допустимих доказів правильності розрахунку заборгованості, зокрема розміру процентів та штрафних санкцій. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що відповідно до ст. 440 ЦПК України та ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», суд може відстрочити виконання рішення, якщо існують обставини, що ускладнюють його виконання. Позивач АТ «ОТП Банк» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Так, у відповідності до положень частин другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач в порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, зобов`язання за вказаним договором не виконав. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у встановлений строк. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 26 жовтня 2021 року укладений кредитний договір № 2037865735 шляхом підписання електронним підписом у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до Розділу 1 Кредитного Договору АТ «ОТП Банк» надав відповідачу кредит на принципах поворотності, платності, строковості у розмірі 46 232 грн строком на 36 місяців (дата остаточного повернення 26 жовтня 2024 року), з фіксованою процентною ставкою у розмірі 40% річних. Відповідно до Кредитного договору, повернення кредиту, сплата процентів та інших, передбачених договором платежів відбувається шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів згідно з графіком платежів (Додаток №1 до Кредитного договору) № 2037865735 від 26 жовтня 2021 року). На виконання умов вищевказаного договору АТ «ОТП Банк» свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю, на підтвердження чого суду надано Меморіальний ордер. Позивач 05 квітня 2024 року звертався до відповідача з письмовою вимогою про погашення заборгованості, яка залишилася без задоволення. З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови договору про надання споживчого кредиту та не спростовано жодними доказами правильність розрахунку заборгованості, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заборгованість за договором підлягає стягненню в розмірі, заявленому позивачем. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 як військовослужбовець має пільги, встановлені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом. На підтвердження вказаного ОСОБА_1 надав суду довідку, видану Військовою частиною № НОМЕР_1 Національної Гвардії України про те, що ОСОБА_1 в період часу з 14.08.2024 проходить військову службу за контрактом у військовій частині № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. З поданих відповідачем документів вбачається, що на момент укладення кредитного договору № 2037865735 від 26.10.2021 року відповідач не набув статусу військовослужбовця і на нього на той час не розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Окрім того, нарахування процентів позивачем за кредитним договором № 2037865735 від 26.10.2021 здійснювалося з березня 2023 року по грудень 2023 року, тобто до призову 14.08.2024 року відповідача на військову службу. Тобто період нарахування процентів не охоплює період перебування відповідача на військовій службі. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на положення пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки з огляду на вимоги позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача лише тіло кредиту та відсотки за користування кредитом. Будь-яких вимог про стягнення за ст. 625 ЦК України та/ або неустойки (штрафу/пені) позивачем заявлено не було. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. Як вбачається з апеляційної скарги апелянтом також заявлено вимогу про відстрочку виконання рішення суду. Відповідно до частини 1 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Частиною 3 статті 435 ЦПК України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідно до частини 4 зазначеної статті, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. За положеннями ч. 5 даної статті розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови У частині першій статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що відстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом у виняткових випадках, що створюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим і вирішує таке питання суд, який видав виконавчий документ, а не суд апеляційної інстанції, якій розглядає справу за апеляційною скаргою на судове рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна