Постанова Харківський апеляційний суд № 644/10898/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 644/10898/24 Головуючий І-ї інстанції Саркісян О.А. Провадження № 33/818/61/26 Суддя доповідач Гєрцик Р.В. Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Гєрцика Р.В. секретаря судового засідання Костенко Ю.С. за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 захисника Плугатирьова В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 05 травня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 - УСТАНОВИВ Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини Згідно постанови судді, 30.11.2024 року о 16-56 год. в м. Харкові, пр-т Героїв Харкова, 268Б, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння, зі згоди водія, проводився на місці зупинки транспортного засобу, у встановленому законом порядку, з використанням спеціальних технічних засобів Drager Alcotest 7510 ARLM-029, результат 0,59 проміле. Постановою судді Індустріального районного суду м.Харкова від 05 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що ні він ні його захисник в судовому засіданні участі не приймали. Зі змістом постанови, що оскаржується, він ознайомився в електронному кабінеті в системі Електронний суд, після чого було підготовлено та подано апеляційну скаргу. Разом з цим, постановою Харківського апеляційного суду від 19.05.2025 року апеляційну скаргу було повернуто та роз`яснено, що він має право повторно звернутись з апеляційною скаргою. Постанову ХАС було отримано лише 29.05.2025 року та 30.05.2025 року апеляційну скаргу було подано повторно. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що його зупинка була незаконною та під час спілкування з поліцейськими лунала повітряна тривога, що підтверджує незаконність дій поліцейських. Зазначає, що газоаналізатор ALKOTEST DRAGER був несправний, поліцейські приблизно 15 хвилин намагались його ввімкнути, постійно зігрівали його, трясли. Після того, які він ввімкнувся, прилад не показував результати та вимикався і тільки з четвертого разу прилад показав результат 0.59 проміле. До матеріалів справи було долучено лише фрагменти відеозапису та відсутні всі маніпуляції, які поліцейські здійснювали з приладом ALKOTEST DRAGER. Вказує, що він не перебував у стані алкогольного сп`яніння та не погодився з результатами огляду, однак направлення до медичного закладу йому не вручалося. Мотиви суду Перевіряючи доводи, викладені ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Індустріального районного суду м.Харкова від 05 травня 2025 року, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Так, під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини. Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. При цьому про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, мали несподіваний характер і не могли бути контрольовані особою, яка звернулася з апеляційною скаргою. Процесуальний строк є легітимним інструментом забезпечення правової визначеності, однак застосування надмірного формалізму може призвести до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невчасне отримання повного тексту судового рішення Європейський суд з прав людини визнає легітимною та об`єктивною причиною, яка може виправдовувати поновлення строку. Суд неодноразово зауважував, що надмірний формалізм і непоновлення строку оскарження через помилки суду є порушенням статті 6 Конвенції. Доступ до суду має бути реальним, а не формальним. Таким чином, враховуючи, що копію оскаржуваного судового рішення ОСОБА_1 отримав пізніше, поза межами строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити його клопотання та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Індустріального районного суду м.Харкова від 05 травня 2025 року. Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові. Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП. Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, судовим розглядом встановлено, що 30.11.2024 року о 16-56 год. в м. Харкові, пр-т Героїв Харкова, 268Б, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння, зі згоди водія, проводився на місці зупинки транспортного засобу, у встановленому законом порядку, з використанням спеціальних технічних засобів Drager Alcotest 7510 ARLM-029, результат 0,59 проміле. Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 185687 від 30.11.2024 року. Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи та яким судом першої інстанції надано належну оцінку: - оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ; - результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Аlcotest Drager 7510 від 30.11.2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат огляду 0,59 проміле; - актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд ОСОБА_1 був проведений у зв`язку з виявленими ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, нестійка хода), результат огляду на стан сп`яніння позитивний, 0,59 проміле; Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовуються сам факт керування ним транспортним засобом та проходження ним огляду на стан алкогольного сп`яніння за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Перевіряючи доводи апелянта про те, що зупинка транспортного засобу була незаконною та безпідставною, спростовується матеріалами справи, а саме відповідно до відеозапису, долученого до матеріалів справи після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівник поліції роз`яснює йому, що його зупинка відбулась у зв`язку з тим, що він проїхав на забороняючий знак світлофора. Крім того, з відеозапису вбачається, що працівник поліції також відтворює запис з бодікамер про проїзд автомобіля під керуванням ОСОБА_1 на забороняючий сигнал світлофора. Доводи ОСОБА_1 про те, що його спілкування з працівниками поліції відбувалось під час дії повітряної тривоги, чим було порушено право на захист та безпеку життя є необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Як убачається з відеозапису, під час огляду та складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не зауважував поліцейським про наявність повітряної тривоги, не зазначав про необхідність переміщення його в укриття чи будь які інші обставини з цього приводу. Разом з цим, чинним законодавством не встановлено обмежень виконання працівниками поліції своїх службових повноважень під час сигналу «Повітряна тривога». А тому, вказані обставини не можна визнати підставою для визнання доказів по справі недопустимими та вони є такими, що не призвели до істотного порушення прав ОСОБА_1 . Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові колегії cуддів Третьої судової палати ККС у складі ВС від 17.11.2025 року (справа №642/7051/23), згідно якої проведення розгляду справи в умовах оголошення сигналу «повітряна тривога» не утворює істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, за умови відсутності клопотання про відкладення її розгляду, забезпечення відповідного рівня безпеки та дотримання процесуальних прав учасників процесу. Крім того, такі обставини не стали перешкодою для останнього у пересуванні на транспортному засобі по місту Харкову, де відповідні тривоги лунають фактично цілодобово. Перевіряючи доводи ОСОБА_1 про те, що газоаналізатор ALKOTEST DRAGER був несправний та поліцейські приблизно 15 хвили намагались його ввімкнути, постійно зігрівали його та трясли, є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Так, з відеозапису, долученого до матеріалів справи вбачається, що він вівся безперервно від початку зупинки транспортного засобу і до ознайомлення ОСОБА_1 з протоколом про адміністративне правопорушення. Дослідивши відеозапис, проаналізувавши всі обставини проведення огляду, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що саме дії ОСОБА_1 під час проходження медичного огляду за допомогою газоаналізатора Drager Alcotester не надавали результату, оскільки ОСОБА_1 своїми пасивними діями, незважаючи на рекомендації працівників поліції декілька раз недостатньо довго видихав повітря у прилад, тобто до того як прозвучав відповідний звуковий сигнал, що унеможливлювало надання висновку приладом. Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Отже, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення з відеореєстратора, дані про який внесені у протокол про адміністративне правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності з іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі. Твердження апелянта про те, що він не погодився з результатами огляду спростовуються його особистим підписом в чеку газоаналізатора Аlcotest Drager 7510 від 30.11.2024 року та в протоколі огляду на стан алкогольного сп`яніння в графі з результатом згоден. Крім того, з відеозапису не вбачається, що ОСОБА_1 після ознайомлення з результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння будь-яких заперечень не висловлював. Вказівка ним в протоколі про адміністративне правопорушення в графі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті рішення «Не згоден» не свідчить про безпосередню незгоду з результатами огляду та висловлення бажання проходження огляду у відповідному медичному закладі. За таких обставин, доводи апелянта про те, що він не погодився з висновками огляду за допомогою газоаналізатора та йому було відмовлено у проходженні огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі є необґрунтованими, оскільки одразу після проходження огляду він не повідомляв працівників поліції про категоричну незгоду з результатами огляду. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про ненадання працівником патрульної поліції йому письмового направлення для огляду на стан алкогольного сп?яніння у медичному закладі, то вони є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 погодився з результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою газоаналізатора та відповідно до ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, не передбачено вручення водію письмового направлення для огляду на стан сп`яніння. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння. Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів. Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб. Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами. Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників. Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23,33 КУпАП. Що стосується посилання захисника на сплив річного строку притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення. З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що правопорушення було скоєно 30.11.2024 року. Постанова Індустріального районного суду м.Харкова, якою ОСОБА_1 визнано винним та накладено адміністративне стягнення винесена 05.05.2025 року, тобто в межах строку визначеного ч. 6 ст. 38 КУпАП. Таким чином, накладення адміністративного стягнення на правопорушника мало місце в межах визначеного законом річного строку з дня його вчинення. Сама по собі подальша процедура апеляційного перегляду та строки розгляду скарги в апеляційній інстанції не впливають на обрахування строків, визначених ст. 38 КУпАП, оскільки правового значення має лише строк притягнення до відповідальності, яке мало місце 05.05.2025 року. Отже, накладення стягнення на ОСОБА_1 в розумінні положень ст. 38 КУпАП вже відбулось згідно до постанови суду першої інстанції про притягнення правопорушника до відповідальності та накладення на нього стягнення в межах визначеного законом строку. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Індустріального районного суду м.Харкова від 05 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 05 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Р.В. Гєрцик