Постанова Харківський апеляційний суд № 646/3576/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 646/3576/25 Головуючий І-ї інстанції Янцовська Т.М. Провадження № 33/818/59/26 Суддя доповідач Гєрцик Р.В. Категорія: ч.2 ст.172-15 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 року Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Гєрцика Р.В. секретаря судового засідання Костенко Ю.С. за участю захисника Качана А.Р. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Качана А.Р. на постанову судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-15 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 ,- УСТАНОВИВ: Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини Судом першої інстанції встановлено, що14.04.2025 року близько 09:00 год у м. Куп`янськ Харківської обл. виявлено, що командиром 4 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 невірно організовано зберігання та експлуатація озброєння та майна у 4 механізованій роті. ОСОБА_1 неволодіє інформацією про наявність та комплексність озброєння в підпорядкованій 4 механізованій роті НОМЕР_1 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_2 , що унеможливлює правильну організацію та ефективне ведення бойових дій. Постановою судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 17 000 грн. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала В апеляційній скарзі захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати оскаржувану постанову судді першої інстанції та постановити нову, якою закрити провадження по справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-15 КУпАП. В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник зазначає, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про судове засідання у суді першої інстанції, про оскаржувану постанову він дізнався лише 04.06.2025 та після ознайомлення з текстом постанови протягом 10 днів було подано апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що протокол про адміністративне правопорушення складено неуповноваженою на такі дії особою. Вказує, що матеріали справи не містять доказів про передачу ОСОБА_1 будь-якого озброєння та майна у 4 механізовані роті (акти прийому-передачі, тощо) та відсутня інформація щодо ознайомлення ОСОБА_1 з інформацією про покладення на нього обов`язків командира роти та обов`язків зі збереження конкретного переліку майна. Мотиви суду Перевіряючи доводи, викладені захисником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Так, під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини. Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. При цьому про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, мали несподіваний характер і не могли бути контрольовані особою, яка звернулася з апеляційною скаргою. Процесуальний строк є легітимним інструментом забезпечення правової визначеності, однак застосування надмірного формалізму може призвести до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невчасне отримання повного тексту судового рішення Європейський суд з прав людини визнає легітимною та об`єктивною причиною, яка може виправдовувати поновлення строку. Суд неодноразово зауважував, що надмірний формалізм і непоновлення строку оскарження через помилки суду є порушенням статті 6 Конвенції. Доступ до суду має бути реальним, а не формальним. Таким чином, враховуючи, що копію оскаржуваного судового рішення ОСОБА_1 отримав пізніше, поза межами строку на апеляційне оскарження, є військовослужбовцем, у зв`язку із чим не завжди має мобільний зв`язок у місцях проходження служби, позбавлений можливості вчасно отримувати кореспонденцію,суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити його клопотання та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді. Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисник на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами. Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до адміністративної відповідальності. Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування. У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу. А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості. Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання. У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Частиною другою статті 172-15 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. Об`єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов`язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (хвороба, відсутність досвіду, нетривалість служби). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов`язків характеризує, перш за все, об`єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов`язки, або хоча і діє, але виконує ці обов`язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо. Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 року справі № 185/12161/15-к вказав, що, при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається. Відповідно до ст.ст. 11, 16, 17 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, крім іншого, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників). Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Як на докази вини ОСОБА_1 суд першої інстанції послався на протокол А1008 № 111 про військове адміністративне правопорушення від 14.04.2025 року, пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , витяги з наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 02.06.2024 року № 159, від 11.12.20204 року № 353, від 025.03.2025 року № 86, пояснення свідків. Разом з цим, апеляційний суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_1 , у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме, недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану Так, механізм організації та ведення обліку військового майна, переданого в користування (оприбуткованого) в установленому законодавством порядку військовим частинам, військовим навчальним закладам, військовим навчальним підрозділам вищих навчальних закладів, установам та організаціям Міноборони, Збройних Сил України (далі Збройні Сили), розвідувального органу Міноборони (далі РО Міноборони) та Держспецтрансслужби визначається положеннями «Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», затверджено наказом МО Украйни № 440 від 17.08.2017 року Дія цієї Інструкції поширюється на структурні підрозділи Міноборони, Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), РО Міноборони, Держспецтрансслужби, інші органи військового управління, а також військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які ведуть власне військове (корабельне) господарство на правах окремої військової частини та облік переданого їм в користування (оприбуткованого) військового майна. Зазначеною інструкцією передбачено, що матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно; Військове майно передається в користування військовим частинам Збройних Сил на праві узуфрукта державного майна. Облік військового майна у Збройних Силах є складовою частиною бухгалтерського обліку та являє собою систему обробки та підготовки інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення військових частин Збройних Сил матеріальними цінностями. Облік військового майна у випадках, передбачених законодавством України, ведеться з дотриманням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, захисту іншої інформації з обмеженим доступом. Обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження. Облік військового майна повинен бути своєчасним, достовірним і точним. Військове майно непорушних запасів обліковується окремо від іншого військового майна. Облік військового майна ведеться у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках за відповідною (визначеною) номенклатурою. Облік військового майна в обліково-номерних показниках ведеться згідно із заводськими номерами зразків військового майна. Облік військового майна у вартісних показниках ведеться в національній валюті України. Облік військового майна поділяється на оперативний облік та облік за первинними документами. Оперативний облік військового майна ведеться у службах забезпечення органів військового управління за номенклатурою, встановленою начальниками відповідних служб забезпечення органів військового управління. При веденні оперативного обліку військового майна записи облікових даних в облікових регістрах здійснюються на підставі донесень та звітних документів. Керівництво організацією обліку військового майна у Збройних Силах здійснюють: в органах військового управління - керівники органів військового управління; у військових частинах (центрах забезпечення) - командири військових частин (начальники центрів забезпечення). Посадові (службові) особи організовують та здійснюють ведення обліку військового майна відповідно до обов`язків, визначених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України), Положенням про військове (корабельне) господарство, положеннями про органи військового управління, функціональними (посадовими, службовими) обов`язками з урахуванням вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та цієї Інструкції. У військових частинах, де посади начальників служб забезпечення не передбачені штатом, ведення обліку військового майна покладається на посадових (службових) осіб, визначених наказом командира військової частини. Розділом ІІІ Інструкції передбачено, що передавання озброєння, військової техніки та табельного військового майна номенклатури служб забезпечення органів військового управління здійснюється: з однієї військової частини в іншу в межах оперативного (повітряного) командування - на підставі відповідних розпорядчих документів оперативного (повітряного) командування; з одного оперативного (повітряного) командування в інше - на підставі відповідних розпорядчих документів командувань видів Збройних Сил; з одного виду Збройних Сил (окремого роду військ (сил)) в інший - на підставі відповідних розпорядчих документів Генерального штабу Збройних Сил України. Підставою для передавання військового майна є плани забезпечення військ (сил) військовим майном, плани ремонту, плани проведення навчань, зборів, організаційних та інших заходів, затверджені відповідними посадовими (службовими) особами в межах повноважень згідно їх посадових (службових) обов`язків. Передавання літаків, вертольотів і безпілотних літальних апаратів та комплексів з однієї військової частини (з`єднання, науково-дослідної або випробувальної установи, військового навчального закладу) до іншої здійснюється на підставі розпорядчих документів відповідних органів військового управління за закріпленою номенклатурою. Передавання озброєння, військової техніки та іншого рухомого військового майна, яке утримується у військовій частині понад штатно-табельну потребу, до інших місць зберігання (у центри забезпечення, в інші військові частини тощо) здійснюється за рішеннями начальників служб забезпечення органів військового управління. При передачі озброєння, військової техніки, іншого військового майна, яке обліковуються за номерними та якісними показниками, комісією, яка призначається наказом командира (начальника) військової частини (центру забезпечення), складаються (за необхідності) акти технічного стану військового майна (додаток 7) (далі - акт технічного стану). У всіх зазначених випадках передавання військового майна здійснюється тільки на підставі нарядів на видавання (приймання) відповідних служб забезпечення органів військового управління. Крім того, розділом V Інструкції визначено, що облік військового майна у службах забезпечення військової частини організовують начальники відповідних служб забезпечення, які в межах визначених обов`язків: керують веденням обліку військового майна за визначеною номенклатурою та документальним оформленням його руху у військовій частині; надають до фінансово-економічного органу військової частини первинні документи для відображення їх за бухгалтерським обліком; проводять звірку даних обліку військового майна в підрозділах, на складі та в інших об`єктах військового (корабельного) господарства військової частини з даними обліку військового майна служби забезпечення у разі відсутності у них однієї інформаційно-комунікаційної системи або інформаційно-комунікаційних систем, між якими забезпечується обмін даними; вживають заходів щодо усунення недоліків та порушень у питаннях ведення обліку військового майна, документального оформлення його руху у військовій частині, виявлених за результатами аудиторських перевірок (інвентаризацій), які проводились у військовій частині за напрямом діяльності; надають відповідно до табеля термінових донесень до служби забезпечення органів військового управління за підпорядкованістю звіти (донесення) про наявність, рух і якісний (технічний) стан військового майна у військовій частині, а також необхідну інформацію з цих питань командиру військової частини та безпосередньому начальнику; організовують ведення формулярів (паспортів) та своєчасність їх заповнення; забезпечують підрозділи військової частини бланками облікових документів по своїй службі забезпечення; виконують інші завдання, визначені їх посадовими обов`язками. У службах забезпечення військової частини ведуться облікові документи відповідно до переліку облікових документів, що ведуться в службі забезпечення військової частини (додаток 46). Усі первинні документи, які оформлюються в службі забезпечення військової частини, реєструються в книзі реєстрації облікових документів. Облік наявності, руху та якісного (технічного) стану озброєння, військової техніки та іншого категорійного майна ведеться в картках обліку військового майна (категорійного) або в книгах обліку наявності та руху військового майна (служба забезпечення) (додаток 47) (далі - книга обліку військового майна (служба забезпечення)). Некатегорійного військового майна - у картках обліку військового майна (некатегорійного) або в книгах обліку військового майна (служба забезпечення). Облік озброєння та військової техніки, що знаходяться в підрозділах, ведеться у відповідних службах забезпечення військової частини в книзі обліку за номерами і закріплення озброєння, військової техніки та іншого військового майна (додаток 48) (далі - книга обліку за номерами і закріплення військового майна). Облік технічного стану, комплектності та напрацювання кожної одиниці військового майна, які обліковуються за номерами і технічним станом, у службах забезпечення військової частини ведеться: озброєння та військової техніки - у книзі обліку озброєння, військової техніки та іншого військового майна за номерами і технічним станом (додаток 49); ракет - у книзі обліку виробів за номерами і технічним станом (додаток 50); повітрянодесантної техніки - у книзі обліку повітрянодесантної техніки за номерами і технічним станом (додаток 51); засобів вимірювальної техніки військового призначення - у книзі обліку технічного стану ЗВТВП. Облік технічного стану, комплектності і напрацювання озброєння і техніки ведеться тільки за тими зразками, для яких передбачені формуляри (паспорти). Несправні озброєння та військова техніка обліковуються в службі забезпечення військової частини в книзі обліку несправного озброєння та військової техніки (додаток 52). У цій книзі обліку також ведеться облік ходу відновлення їх готовності. Облік наявності, руху і якісного (технічного) стану військового майна в підрозділі організовує командир підрозділу. У підрозділі ведуться облікові документи відповідно до переліку облікових документів, що ведуться в підрозділі (додаток 53). Облік військового майна (крім бронетанкового озброєння і техніки, автомобільної техніки і майна, електрогазової техніки та майна, засобів інженерного озброєння і техніки служби пального) ведеться загалом за підрозділ у книзі обліку військового майна (склад, підрозділ), у якій на кожний вид військового майна виділяється окремий розділ. Первинні записи у цій книзі проводяться у відповідній службі забезпечення військової частини і завіряються підписом начальника служби забезпечення. Наступні записи проводяться командиром підрозділу (матеріально відповідальною особою). Військове майно, яке надійшло до підрозділу чи відправлено (здано) з підрозділу, ставиться на облік (знімається з обліку) у книзі обліку військового майна (склад, підрозділ) у той самий день. Дані цієї книги обліку повинні щоденно відображати достовірну наявність військового майна. Військове майно, яке видане в користування військовослужбовцям підрозділу обліковується у книзі обліку військового майна, виданого військовослужбовцям (додаток 54), або в інформаційно-комунікаційній системі. За таких обставин апеляційний суд погоджується з доводами захисника про те, що матеріали справи не містять доказів про передачу ОСОБА_1 в його відання будь-якого озброєння та майна у 4 механізовані роті (акти прийому-передачі, тощо) та відсутня інформація щодо ознайомлення ОСОБА_1 з інформацією про покладення на нього обов`язків командира роти та обов`язків з збереження конкретного переліку майна. Таким чином, матеріали справи не містять достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП. Водночас, протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимим доказами не є беззаперечним доказом на доведення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за своєю правовою суттю фактично є обвинуваченням. Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, не доведена допустимими та достовірними доказами. При цьому, вина є елементом суб`єктивної сторони правопорушення та відсутність вини свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення. Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25). Враховуючи, що до складеного щодо ОСОБА_1 протоколу за ч.2 ст. 172-15 КУпАП не надано достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення,зазначені порушення слід визнати істотними, які унеможливлюють встановлення у його діях складу адміністративного правопорушення. Разом з цим, оскільки апеляційним судом було встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, то інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та такими, які не потребують додаткових висновків у зв`язку з встановленими апеляційним судом порушеннями при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є слушними та підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, із закриттям провадження в справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Клопотання захисника Качана А.Р. задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу захисника Качана А.Р. задовольнити. Постанову судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 24 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_1 скасувати. Провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП . Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Р.В. Гєрцик