Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/690/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3050/26 Справа № 205/690/25 Суддя у 1-й інстанції - Бізяєва Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., секретар Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 01 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів (суддя першої інстанції Грона Д.Р.), В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, в якому просив зменшити розмір аліментів стягнутих з позивача судовим наказом Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024 року у справі №199/7195/24 до 5 000,00 грн. у твердій грошовій сумі, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 01 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодився позивач, та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без з`ясування всіх обставин справи. Скарга мотивована тим, що судом не враховано наявність перебування матері ОСОБА_3 , на утриманні позивача, яка є пенсіонеркою за вислугою років, має невеликий розмір пенсії, а саме 2725 грн. та проходить стаціонарне лікування за призначенням лікаря 2 рази на рік. Її необхідні ліки, які коштують дорого і позивач допомагає матері коштами на лікування та їжу. Також вказує, що позивач є людиною з інвалідністю 1 групи Б безстроково. Зазначає, що під час ухвалення рішення, суд не врахував належні докази (документи, квитанції, чеки тощо), що були додані до позовної заяви, які підтверджують витрати та їх розмір. ОСОБА_1 просив рішення Новокадацького районного суду від 01 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір аліментів утриманих з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу на місяць, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 5000 гривень або 1/6 частину доходу на місяць, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що скарга ОСОБА_1 не містить жодних нових фактичних чи правових доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або свідчили про неправильне застосування норм права. По суті, доводи апеляційної скарги зводяться до повторення аргументів, які вже були предметом дослідження судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку, а також до суб`єктивної незгоди апелянта з прийнятим рішенням. Вказує, що доводи апелянта про те, що ним відкрито банківську картку на ім`я дитини та що він добровільно перераховує на неї грошові кошти, здійснює окремі покупки та фінансово допомагає доньці поза межами сплати аліментів. Добровільні перерахування коштів або одноразові витрати на дитину не мають системного характеру, не забезпечують стабільного та передбачуваного фінансування потреб дитини і не звільняють платника аліментів від обов`язку сплачувати аліменти у визначеному законом та судовим рішенням розмірі. ОСОБА_2 , просила оскаржуване рішення суду залишити без змін. ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, 17 березня 2026 року від нього надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з незапланованою поїздкою за кордон та участю міжнародних змаганнях у м. Неаполь, Італія, однак будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин суду надано не було. 18 березня 2026 року від позивача також надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із сімейними обставинами, однак доказів неможливості прибуття до судового засідання надано не було, а тому апеляційний суд вважає, що позивач не підтвердив поважність причин для відкладення розгляду справи. Крім того, явка до апеляційної інстанції не є обов`язковою. Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 . Дитина на цей час проживає з відповідачкою в Німеччині. Судовим наказом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2024 у справі № 199/7195/24 було стягнуто з позивача на користь відповідача, аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12.09.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. З наданої до позовної заяви довідки Форми ОК-7 судом встановлено, що за 2024 рік позивачем отримано дохід 152 480,93 грн від Українського центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт». За перше півріччя 2025 року позивач отримав дохід в якості ФОП в розмірі 88 038,00 грн. Крім того, у першому кварталі 2025 року позивач отримав дохід від: - Житомирського регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт Житомир» у розмірі 5 474,16 грн без урахування податків; - Українського центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» у розмірі 48 993,82 грн без урахування податків. - Благодійної організації «Благодійний фонд «Нью Вей» у розмірі 52 139,90 грн без урахування податків. - Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради у розмірі 9 000,00 грн без урахування податків. Мати позивача ОСОБА_3 , проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 з 2018 року, що підтверджується довідкою ВПО № 1205-7825 від 11.10.2018, є пенсіонеркою та отримує пенсію на своє утримання від держави. Як пояснив позивач в судовому засіданні, його базові потреби, як особи з інвалідністю, також покриваються державою. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів погіршення свого майнового стану з моменту стягнення аліментів за рішенням суду. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду. Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно ч.2 ст.51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України. Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно із ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно положень ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Частиною 1 ст.192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зміст ст.ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Частиною 2 ст.182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Згідно з п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Відповідно до п.17 вказаної Постанови, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України. З аналізу зазначених правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. Верховний Суд України в постанові від 16 вересня 2020 року в справі №565/2071/19 дійшов висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2024 року у справі № 199/7195/24 було стягнуто з позивача на користь відповідача, аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12.09.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що має на утриманні непрацездатну матір, яка є пенсіонеркою, що він є особою з інвалідністю 1 групи безстроково, вимушений сплачувати оренду житла, оплачувати послуги з обслуговування власного автомобіля, регулярно заправляти його пальним, крім того має бажання регулярно відвідувати Німеччину, де на цей час перебуває його малолітня донька для особистого спілкування з нею. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Апеляційний суд вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів на ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки з наявних у справі доказів не вбачається, погіршення майнового стану з моменту стягнення з позивача аліментів судовим наказом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2024 року у справі №199/7195/24 по день подання даного позову. Посилання позивача, що він є інвалідом першої групи і йому потрібно приймати ліки на які потрібні фінанси, апеляційний суд не приймає, оскільки, як було встановлено в оскаржуваному рішенні, позивачем у суді першої інстанції, що його потреби , як особи з інвалідністю покриваються державою. З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки належними та допустимими доказами позивач не підтвердив погіршення його майнового стану. Інші доводи, наведені в обґрунтування скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Керуючись статтями 374, 375 ,381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 01 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 1 квітня 2026 року. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк