Постанова 4818 № 642/4562/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 31 березня 2026 року м. Харків справа № 642/4562/25 провадження № 22-ц/818/1577/26 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М. за участю секретаря: Смелянець К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБОРГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА КОЛЕКТОРСЬКА АГЕНЦІЯ» про захист прав споживачів, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Холодногірського районного суду м.Харкова від 27 жовтня 2025 року, постановлене суддею Проценком Л.Г. в с т а н о в и в : У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та незаконними дії відповідача ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», що полягають у передачі персональних даних без її згоди відповідачу ТОВ «УКРБОРГ»; визнати протиправними та незаконними дії відповідача ТОВ «УКРБОРГ», що полягають у вимаганні з позивача неіснуючого боргу у сумі 1453,07 грн., а також погрозах вбивства, фізичної розправи, зґвалтування, підпалу житла, наведення російських ракет на її будинок; стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду у сумі 500000 грн. 00 коп. Рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 27 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Судовий збір в розмірі 1211,20 грн. віднесено за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що за відсутності договору з відповідачемвідсутні договірні зобов`язання з її боку. А вимоги сплатити борг є безпідставними. На протязі 2022 року послуги з розподілу природного газу надавалися АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз», а не відповідачем. Відповідачі, ТОВ «Укрборг» та ТОВ «УКРАЇНСЬКА КОЛЕКТОРСЬКА АГЕНЦІЯ» не мають правових підстав щось вимагати, оскільки вони не є стороною договору на газопостачання. Також, ТОВ «Харківзбуд» незаконно розповсюдив її особисті дані шляхом передачі колекторській фірмі. Наголошує, що погрозами та постійними дзвінками їй спричинена моральна шкода. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Харківзбут» просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Просить розгляд справи проводити без їх участі. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» діяло відповідно до закону та своїх повноважень, не приховувало інформації щодо наявної заборгованості та досудової можливості врегулювання спору. При цьому позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо розповсюдження її даних та протиправних дій з боку ТОВ «Укрборг» тому підстав для задоволення позову не має. Також позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди, звернення до лікарів, проходження лікування, на що було витрачено кошти, та що її погіршення стану здоров`я пов`язано з діями відповідачів, які призвели до моральних страждань. Такі висновки суду не в повній мірі відповідаю вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено, що ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» з 01.07.2015 здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, виданої Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України. На ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу населенню Харківської області згідно Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу. Позивач ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» за адресою: АДРЕСА_1 , та на її ім`я було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , EIC-код 56XM33E94273390J, що не заперечується сторонами. (а.с. 24) Згідно з довідкою № 439323412 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.08.2025 року з 10 січня 2008 року власником будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину № № 3-3570, виданого 14.11.2007 Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області. (а.с 25) Між ОСОБА_1 та ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» було укладено договір про постачання газу №1320169961 (далі Договір). Вищевказаний Договір, з 01.08.2025 було передано в роботу Товариству на підставі договору доручення №ХГЗ-04/10 2024 від 01.11.2024, укладеним між ТОВ «Укрколект» та ТОВ ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» (далі Постачальник) Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що ТОВ «Харківгаззбут», передано її персональні дані до ТОВ «Бюро КС» та ТОВ «Укрборг» для досудового врегулювання та стягнення простроченої заборгованості, яку, на думку ТОВ «Харківгаззбут», має позивач. Внаслідок передачі ТОВ «Харківгаззбут», персональних даних позивача до ТОВ «Бюро КС» та ТОВ «Укрборг», вказаними установами здійснювалось надсилання позивачеві смс-повідомлень та телефонних дзвінків, з вимогою сплатити борг ТОВ «Харківгаззбут», та здійснювались погрози. Щодо вимог позовної заяви про визнання протиправним розповсюдження даних та відсутності заборгованості судова колегія зазначає наступне. Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Операторами ГРМ) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015. за № 1382/27827 (надалі - Правила постачання природного газу), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі за текстом - Кодекс ГРМ), а також Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, який було офіційно опубліковано ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» в газеті «Слобідський край» № 156 від 31.12.2015р., та розміщений на офіційному сайті Товариства (https://khgaszbut.104.ua). (а.с. 10-11) Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів. Відповідно до ч 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до положень ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.3). Згідно з ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). За змістом ч.1 ст. 634 ЦК України, Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Взаємовідносини постачальника із споживачем визначаються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП № 2496 від 30 вересня 2015 року (далі - Правила), та Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим постановою НКРЕКП № 2500 від 30 вересня 2015 року. Відповідно до п. 1.1. та 1.2. Типового договору, цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу як товарної продукції Постачальником. Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх побутових споживачів України. Відповідно до п. 2 даного договору, за цим Договором Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для Споживача об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором. В п. 2.3. договору зазначено, що відносини Сторін, що є предметом цього Договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання, Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493, Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494. Розділом ІХ Типового договору передбачено порядок врегулювання спорів, а саме - шляхом переговорів (п. 9.1.), шляхом звернення до Регулятора або до суду (п. 9.2). Відповідно до п. 12) п. 6.2. Розділу VI. Права і обов`язки Постачальника Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, Постачальник зобов`язується: забезпечувати конфіденційність даних, які отримуються від Споживача. Відповідно до частини першої та другої статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Положення цієї статті роз`яснено в рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України. Конституційний Суд України, розтлумачивши положення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважав, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом. На виконання положення статті 32 Конституції України, а також з метою імплементації Конвенції Ради Європи № 108 Верховна Рада України схвалила Закон України «Про захист персональних даних», в статті 1 якого закріплено, що цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів. Відповідно до ст.2 вказаного Закону, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: база персональних даних - іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних; володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно- комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки; картотека - будь-які структуровані персональні дані, доступні за визначеними критеріями, незалежно від того, чи такі дані централізовані, децентралізовані або розділені за функціональними чи географічними принципами; обробка персональних даних - будь- яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем; одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа; персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; третя особа - будь-яка особа, за винятком суб`єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних. Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, суб`єктами відносин, пов`язаних із персональними даними, є: суб`єкт персональних даних; володілець персональних даних; розпорядник персональних даних; третя особа, у тому числі суб`єкт надання міжнародної технічної допомоги; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений). Володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону. Розпорядником персональних даних, володільцем яких є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності. Володілець персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику персональних даних відповідно до договору, укладеного в письмовій формі. Розпорядник персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі. Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного Закону, об`єктами захисту є персональні дані. Відповідно до абз. 9 ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Згідно частини 2 ст.8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право: 1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; 2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані; 3) на доступ до своїх персональних даних; 4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних; 5) пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; 6) пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; 7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; 8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; 9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних; 10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди; 11) відкликати згоду на обробку персональних даних; 12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних; 13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки. Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про захист персональних даних», підставами для обробки персональних даних є: згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних; захист життєво важливих інтересів суб`єкта персональних даних; необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом; 6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб`єкта персональних даних у зв`язку з обробкою його даних переважають такі інтереси. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних», поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Згідно зі ст. 21 ЗУ «Про захист персональних даних», про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб`єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі: 1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом; 2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом; 3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях; 4) повідомлення суб`єкта персональних даних відповідно до вимог частини другої статті 12 цього Закону. З наданих відповідачем ТОВ «Харківзбут» доказів убачається, що 05.02.2025 між ТОВ «Харківгаззбут» та ТОВ «Укрборг» укладено договір доручення №ХГЗ-02/0225 (а.с. 26-43) За цим Договором Довіритель доручає, а Повірений зобов?язується від імені та за рахунок Довірителя вчиняти дії, спрямовані на погашення у позасудовому порядку строченої заборгованості за надані послуги з поставки природного газу - фізичних осіб далі - «Боржники»), а саме: -складати, направляти до Боржників листи, повідомлення, вимоги, претензії про добровільне погашення простроченої заборгованості, що виникла за договорами на рахунок, вказаний Довірителем; -проводити переговори з Боржниками з приводу добровільного здійснення останніми погашення простроченої заборгованості, що виникла за договорами на рахунок, вказаний вірителем з використанням засобів контакту на відстані (телефон, факс); -проводити безпосередні переговори співробітниками Повіреного з Боржниками з питань погашення ними простроченої заборгованості, що виникла за договорами, укладеними з довірителем. 1.2. Дії, спрямовані на погашення у позасудовому порядку простроченої заборгованості. визначені в п. 1.1. Договору, Повірений зобов?язаний вчиняти виключно із дотриманням 0г, встановлених законодавством України, контакти з Боржниками здійснюються не пізніше 08-00 ранку і не пізніше 21-00 вечора, а у вихідні і святкові дні не раніше 9-00 і не пізніше 20-00. 1.3. Позасудові заходи щодо добровільного виконання Боржниками своїх зобов?язань повірений проводить протягом 60 (шістдесяти) або 90 (дев?яносто) календарних днів з дати акту обслуговування ним Реєстру боржників, отриманого від Довірителя. Датою початку обслуговування Реєстру вважається 1 (перший) робочий день після дня отримання Реєстру від довірителя. 1.4. Реєстр Боржників та документації, що стосується заборгованості перед Довірителем, є невід?ємною частиною цього Договору тільки після підписання Акта прийому-передачі реєстру Боржників та документації (надалі - «Реєстр») Сторонами. По мірі необхідності за дою Сторін до цього Договору можуть додаватися інші Реєстри. У зв`язку із укладенням вказаного договору ТОВ «Укрборг» надіслало позивачці повідомлення про погашення боргу (а.с.3). Разом з тим, відповідно до п.п. 12 п.6.2. Розділу VІ Типового договору, на який посилається ТОВ «Харківгаззбут» як на підставу здійснення обробки даних, необхідних для виконання умов цього договору, визначає зобов`язання Постачальника забезпечувати конфіденційність даних, які отримуються від Споживача. Слід зазначити, шо обробка персональних даних, відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист персональних даних», передбачає підстави для обробки персональних даних, якими є згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень, тобто, обробка без дозволу власника персональних даних лише в межах виконання договору та за метою, передбаченою договором. Обробка персональних даних на підставі закону передбачає наявність однієї з чотирьох підстав, визначених пунктами 2, 4, 5 та 6 частини 1 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних», зокрема, дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцеві персональних даних відповідно до закону лише для здійснення його повноважень. Аналіз цих положень вказує на можливість проведення обробки, коли вона «необхідна для виконання офіційних повноважень, якими наділений володілець чи третя сторона, якій передаються персональні дані». Саме в його світлі слід розуміти вказане положення Закону. Тому, якщо володілець має визначені законом повноваження, реалізація яких потребує обробки персональних даних, це вже в контексті вказаного положення Закону достатня підстава для їх обробки. При цьому її можуть підлягати лише ті дані, які необхідні для досягнення цілі обробки, тобто виконання конкретних завдань/повноважень. Для того, щоб повною мірою відповідати принципові законності, порядок обробки персональних даних такими володільцями, повинен детально регламентуватися законодавством та внутрішніми документами володільця. Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Відповідачем не надано доказів щодо надання позивачем такої згоди відповідачу на обробку своїх персональних даних та згоди на передачу даних третім особам. При цьому, позивач передав свої персональні дані для здійснення договору, який передбачає надання послуг ТОВ «Харківгаззбут» виключно, як оператора ГРС, зокрема, для обліку споживання наданої ним послуги та розрахунків відповідно до об`ємів спожитого позивачем газу, тобто, виключно в межах повноважень відповідача, необхідних для здійснення ним його повноважень як постачальника послуг з газопостачання. А тому, передача ТОВ «Харківгаззбут» персональних даних позивача третій особі: ТОВ «Укрборг» є прямим порушенням п.п.12 п.6.2 Розділу VІ Типового договору, зокрема, прав і обов`язків Постачальника із зобов`язання забезпечувати конфіденційність даних, які отримуються ним від Споживача. Відповідно, посилання ТОВ «Харківгаззбут» на надання дозволу споживачами постачальнику на збирання, і поширення персональних даних, у тому числі, з використанням інформаційних систем у порядку, визначеному Політикою конфіденційності та на необов`язковість отримання від споживачів згоди на обробку їх персональних даних, є необґрунтованими, оскільки Закон України «Про доступ до публічної інформації» не регулює відносини в сфері обробки персональних даних споживача, за наявності договору, а регулює відносини сторонніх осіб з володільцем персональних даних в разі запиту від сторонніх осіб до цього володільця. Положенням Типового договору не передбачено залучення сторонніх осіб, зокрема колекторських установ, для ведення обліку даних споживачів, претензійної роботи, тощо. В даному випадку, передача відповідачем - ТОВ «Харківгаззбут» ( володільцем персональних даних) третій особі - колекторській установі: ТОВ «Укрборг» персональних даних позивача, без наданої на то згоди позивача, для цілей, які передбачені Договором доручення, на які посилається ТОВ «Харківгаззбут», а саме - для вчинення ними дій, спрямованих на погашення у позасудовому порядку простроченої заборгованості, є незаконною. Положеннями типового договору не передбачено залучення сторонніх осіб для врегулювання спорів, натомість, Розділом ІХ Типового договору передбачено порядок врегулювання спорів, зокрема, шляхом переговорів (п. 9.1.), шляхом звернення до Регулятора або до суду (п. 9.2). А тому, враховуючи, що вказаним договором передбачене вичерпне коло осіб для врегулювання спорів, що відбуваються в процесі реалізації договору, а обробка персональних даних без дозволу власника персональних даних дозволяється лише в межах виконання договору та за метою, передбаченою договором, то використання персональних даних з іншою метою, потребує отримання згоди на використання персональних даних, якої, в даному випадку, позивачем надано не було, то передача ТОВ «Харківгаззбут» персональних даних позивача відбулася незаконно. Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що за відсутності встановленої судовим рішенням, яке набрало законної сили, заборгованості позивача перед ТОВ «Укрборг», позивача не може бути визнано боржником. Підстав для передачі ТОВ "Харківгаз Збут" персональних даних позивача третім особам не вбачається. Тому ці позовні вимоги підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про визнання протиправними та незаконними дії відповідача щодо погроз вбивства, фізичної розправи, зґвалтування, підпалу житла, наведення російських ракет на її будинок, судова колегія зазначає наступне. Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судова колегія погоджується з висновком суду, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо погроз її життю та здоров`ю. Щодо стягнення моральної шкоди, судова колегія зазначає наступне. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Нормами статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується. Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує фактичні обставини справи, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за доцільне визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в сумі 1000,00 грн. Висновок суду першої інстанції про відсутність доказів спричинення моральної шкоди не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідно ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1467,97 грн. Тому рішення суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо розповсюдження конфеденційної інформації та стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Холодногірського районного суду м.Харкова від 27 жовтня 2025 року в частині позовних про визнання протиправними та незаконними дії відповідача ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», що полягають у передачі персональних даних ОСОБА_1 без її згоди відповідачу ТОВ «УКРБОРГ» та стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними та незаконними дії ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», що полягають у передачі персональних даних ОСОБА_1 без її згоди відповідачу ТОВ «УКРБОРГ». Стягнути з ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» на користь ОСОБА_1 в рахунок моральної шкоди 1000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» на дохід держави судовий збір у сумі 1467,97 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: О.Ю. Тичкова Ю.М. Мальований