Постанова 4857 № 140/2738/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №140/2738/25 пров. №А/857/30863/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Димарчук Т.М.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк 19 червня 2025 року у справі № 140/2738/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В : 17.03.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області просила: визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо призначення з 29.11.2023 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) України, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 29.11.2023 перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) України, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 роки, з врахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію по віку із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 роки; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 17 вересня 2024 року пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати за 2020, 2021, 2022 роки, відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вперше ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років згідно з положеннями Закону №1788-XII з 25.09.2012, а набувши право на пенсію за віком на загальних підставах та у зв`язку із досягненням пенсійного віку (на день звернення було 60 років), ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, та пенсія відповідно до Закону №1058-ІV призначена позивачу вперше з 29.11.2023. Суд першої інстанції вказав, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788-XII, до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV. Суд першої інстанції дійшов висновку, що при обчисленні розміру пенсійної виплати орган Пенсійного фонду України має застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком. Суд першої інстанції зауважив, що з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1, належним відповідачем у цій справі є саме ГУ ПФУ у Львівській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву позивача та прийняв рішення про перерахунок пенсії з обчисленням її розміру показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позивач вже перебувала на обліку, отже до неї застосовуються приписи частини 3 статті 45 Закону 1058. Скаржник вказує, що при переведенні особи на інший вид пенсії показник середньої заробітної плати має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення (попереднього перерахунку) пенсії відповідно до Закону №1058. Скаржник зазначає, що в спірному випадку не відбулось нове призначення пенсії, а здійснено переведення позивача з одного виду пенсії на інший на підставі його заяви від 29.11.2023. Скаржник вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області при розгляді заяви є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції та законах України, а тому, вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області з 25.09.2012 як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 29.11.2023 на підставі поданої заяви ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) України, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки. Рішення про переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком приймало Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (рішення про перерахунок пенсії від 04.12.2023 №907640820282). На заяву ОСОБА_1 щодо обчислення розміру пенсії Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області листом від 20.02.2025 №2376-1134/М-02/8-0300/25 повідомило, що при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком для застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, визначеного частиною другої статті 40 Закону №1058-ІV для призначення пенсії за 2020-2022 роки, немає підстав. Не погоджуючись з діями територіального органу Пенсійного фонду та вважаючи такі протиправними, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписом пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XI) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV). Закон № 1058-ІV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-ІV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно з частиною 2 статті 40 Закон №1058-ІV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1+ Кз2+ Кз3+ ... + Кзn); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. За загальним правилом, передбаченим частиною 2 статті 40 Закону №1058-ІV, при обчисленні заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховується, серед іншого середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Згідно з частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Суд апеляційної інстанції враховує, що у постанові від 16.06.2020 в справі № 127/7522/17 Верховний Суд зазначив, що за змістом частини 3 статті 45 Закону № 1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини 3 статті 45 Закону № 1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. При вирішенні розглядуваних спірних правовідносин суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що за обставинами справи, що розглядається, позивачці призначена пенсія за вислугою років відповідно до Закону №1788-XII, а не за віком у зв`язку зі зменшенням пенсійного віку, тому покликання скаржника на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 300/5450/23 є помилковим, оскільки правовідносини відмінні. Водночас, Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо необхідності врахування під час призначення пенсії за віком, особі, якій раніше була призначена пенсія за вислугу років, показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Так, у постанові Верховного Суду України від 29.11.2016 (справа №133/476/15-а), постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 (справа №876/5312/17, провадження №11-731апп18), постановах від 13.02.2019 (справа №265/7301/16-а), від 09.12.2019 у справі №265/5293/17 та інших, сформовані наступні підходи: «Аналіз наведених норм свідчить про те, що ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Як встановлено в ході розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, первинно позивачу пенсію було призначено за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернулася вперше у 2012 році після досягнення 55 річного віку. Враховуючи викладене, застосування відповідачем до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV є протиправним. Позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.» Аналогічне правозастосування наведених норм викладено зокрема, але не виключно у поставах Верховного Суду від 27 листопада 2025 року у справі №600/2346/24-а, від 18 грудня 2025 року у справі № 340/5085/24, від 30 вересня 2025 року у справі № 460/26237/23. Отже, у спірному випадку має місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини 3 статті 45 Закону №1058-IV. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції констатує, що перехід позивача з пенсії за вислугу років, призначеної за Законом №1788-ХІІ, на пенсію за віком за Законом №1058-IV, є саме первинним призначенням пенсії за віком у розумінні останнього, а не «переведенням з одного виду пенсії на інший» у розумінні частини 3 статті 45 цього Закону №1058-IV. Відповідно, при обчисленні розміру такої пенсії застосуванню підлягають положення частини 2 статті 40 Закону №1058-IV, які прямо передбачають використання показника середньої заробітної плати в Україні за три роки, що передують року звернення. Отже, як це правильно дійшов висновку суд першої інстанції, в цьому випадку мало місце призначення іншої пенсії за відмінним законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного закону відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV, тому при обчисленні розміру пенсійної виплати відповідач має застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком, тобто за 2020, 2021, 2022 роки, як того вимагає частина 2 статті 40 Закону №1058-ІV. При цьому, оскільки розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності, то суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 17 вересня 2024 року пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати за 2020, 2021, 2022 роки, відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплачених сум саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як визначений суб`єкт призначення. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин справи, правового регулювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування середньої заробітної плати при переведення позивача на пенсію по віку та належним способом захисту порушеного права зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату пенсії позивача з врахуванням виплачених сум, застосовуючи середню заробітну плату за 2020-2022 роки. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 140/2738/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний