Постанова 4856 № 120/8972/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/8972/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук М.П. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 31 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетині ОСОБА_1 державного кордону України від 10.06.2025 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ). Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 12.12.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.06.2022 року № 15/541 позивачеві було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.10 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як особі яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною, яка за висновком ЛКК потребує постійного догляду. 10.06.2025 уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби з морально-психологічного забезпечення відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 " молодшим лейтенантом ОСОБА_2 , прийнято рішення № МП-0877 від 10.06.2025 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України стосовно позивача, оскільки позивач не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв`язку з обмеженнями, визначеними п.2.1-2.19 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995. Вважаючи протиправним вказане рішення, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Згідно із п.3 Указу встановлено, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". У зв`язку з веденням воєнного стану також прийнято рішення щодо проведення загальної мобілізації в Україні. Отже, із 24.02.2022 року дати затвердження Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" встановлено обмеження прав громадян України, зокрема визначених статтею 33 Конституції України, щодо вільного залишення території України. Станом на момент розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану не скасовано. Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05.11.2009 № 1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі - Закон №1710- VI). Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Згідно із ч.1 ст.7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. Частиною 1 ст.14 Закону № 1710-VI регламентовано, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Відповідно до п.2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (далі - Правила) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема: - особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність; - особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду; - особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім`ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки, та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу у постійному сторонньому догляді або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм.Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа, яка потребує постійного догляду, є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм.Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням/ Аналіз правових норм, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених фактичних обставин свідчить про те, що необхідною умовою для перетинання державного кордону в напрямку виїзду з України під час воєнного стану для військовозобов`язаних чоловіків, які супроводжують свою дружину із числа осіб з інвалідністю для виїзду за межі України, є наявність документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а у випадку перетину державного кордону як особи, що здійснює постійний догляд за особою і супроводжує її є також акт встановлення факту здійснення догляду. Як свідчать матеріали справи, позивач намагався здійснити перетин державного кордону України у напрямку виїзду з України, у зв`язку з супроводом своєї дружини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та, окрім того, потребує постійного стороннього догляду відповідно до висновку ЛКК. Позивач з метою перетину державного кордону України надав наступні документи: закордонні паспорти для виїзду за кордон, свідоцтво про шлюб зареєстрований 08.06.2022 року серії НОМЕР_2 , пенсійне посвідчення дружини НОМЕР_3 видане 22.10.2024року, військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_4 виданий 02.06.2025 року. Тобто, позивачем надано усі документи, що підтверджують інвалідність дружини та їх зв`язки. Водночас, відповідно до доводів відповідача, у ході проведення співбесіди з вищевказаними особами, було встановлено фіктивність реєстрації шлюбу з особою, яка має інвалідність, з метою переправлення через ДКУ особи призовного віку за попередньою домовленістю, а саме: 1) шлюб даних громадян зареєстрований під час дії правового режиму воєнного стану; 2) особи не орієнтуються, де познайомилися; 3) відсутні будь-які спільні фото до весілля та під час весілля; 4) телефонні дзвінки та переписка в телефоні наявна лише за декілька днів до реєстрації шлюбу. За даним фактом уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_6 було направлено повідомлення до Могилів-Подільського РВП ГУНП про виявлення ознак кримінального правопорушення відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.332 КК України. Відомості щодо наявності відкритого кримінального провадження на момент розгляду справи відсутні. Відповідно до ч.1 ст.38 Сімейного кодексу України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу. Визначення шлюбу, який є недійсним, наведено в частинах 1 - 6 статті 39 Сімейного кодексу України. У свою чергу, підстави, за яких шлюб визнається недійсним за рішенням суду або може бути визнаний недійсним за рішенням суду, наведені відповідно у статті 40 та 41 Сімейного кодексу України. Так, згідно із ч.2 ст.40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя. Отже, єдиним органом, який може визнавати шлюб недійним з підстав його фіктивності є суд. Відповідач, у свою чергу, не має компетенції на встановлення відповідних обставин. Більше того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що запитувані працівниками Державної прикордонної служби України у позивача відомості є приватними та не можуть бути витребувані поза встановленою процедурою. За загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Водночас, відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог ч.2 ст.2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Окремо слід звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Suominen v. Finland", заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права. Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії вказує на його протиправність. Відтак, з огляду на наведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення про відмову у перетині державного кордону від 10.06.2025 року є протиправним та обґрунтовано скасовано судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.