Постанова 4856 № 560/3051/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3051/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 30 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в лютому 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.01.2025 №110130005380. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби з 04.12.1998 по 30.04.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Стягнуто на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачці призначена пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV. 20.01.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію за віком у відповідності до статті 37 Закону №3723-XII. Рішенням від 24.01.2025 №110130005380 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №3723-XII. Не погоджуючись з таким рішенням відповідач, позивачка оскаржила вказане рішення до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби. Згідно з статтею 343 Податкового кодексу України посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання: інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу; інспектор податкової служби III рангу. Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію. Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 позивачка у період з 04.12.1998 по 30.04.2021 працювала в органах державної податкової служби. В свою чергу, за змістом частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважає, що необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати позивачці до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби з 04.12.1998 по 30.04.2021. Оскільки позивачка має стаж більше як 20 років роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, тому ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком згідно з статтею 37 Закону №3723-XII. За таких обставин, суд першої інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.01.2025 №110130005380 є протиправним. Тому необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивачки про переведення з пенсії за віком на пенсію державного службовця, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі-Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність. Пунктами 10, 12 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно ч.1 ст.37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що до стажу державної служби для визначення права на пенсію відповідно до Закону №889 позивачу не зараховуються період роботи в органах державної податкової служби, які на думку, відповідача не відносяться до категорій посад, визначених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Спеціальним законом, що визначав статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 року №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (надалі - Закон України №509-XII). Цим законом визначено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу. Колегія суддів звертає увагу, що як Законом №889-VIII від 10.12.2015, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалось зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів. Згідно з п.9 Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839 (надалі - Порядок №839) посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Таким чином, в органах державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця. Водночас, згідно з статтею 46 Закону №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у частині 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Відповідно до статті 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Також, пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Згідно з пунктом 342.6 статті 342 Податкового кодексу України правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України Про державну службу та іншими законами (в редакції на 30.04.2021). Посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України (пункт 343.2 статті 343 Податкового кодексу України ). Верховний Суд України сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі № 21-275а13 вказано, що аналіз положень ст. 37 Закону № 3723, Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (чинного на час роботи позивача в податковому органі) дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723. Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а. Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 позивачка у період з 04.12.1998 по 30.04.2021 працювала в органах державної податкової служби. Крім того, позивачці присвоювались наступні спеціальні звання: 01.06.1999 радник податкової служби ІІ рангу, 02.06.2003 інспектор податкової служби І рангу, 01.07.2005 радник податкової служби ІІІ рангу, 01.01.2014 - радник податкової та митної справи ІІІ рангу. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах з 04.12.1998 по 30.04.2021 має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в даній частині є необґрунтованими. Щодо доводів пенсійного органу про те, що законодавець визначив правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, і норми, передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у цьому випадку пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"), стаж державного службовця і страховий стаж, Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 13 лютого 2019 року по зразковій справі №822/524/18 зазначила, що такі доводи необґрунтовані. Суд виходив з того, що закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому зазначив, що орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для пенсіонера тлумаченню законодавства України. Аналогічна правова позиція також зазначена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 по справі №687/545/17. Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд, у постанові від 22.05.2024 у справі №500/1404/23 зазначив, що для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частини 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Частиною 2 статті 46 Закону №889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 (далі Порядок №229), які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. При цьому, спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні», який був чинний до 19.11.2012 (далі Закон №509-XII). Згідно з статтею 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються КМУ і фінансуються з державного бюджету. Частиною 5 статті 15 Закону №509-XII установлено, що правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом №3723-ХІІ. Відповідно до частини 4 статті 15 Закону №509-XII службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням. Частинами 7, 8 статті 15 Закону №509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу. Верховний Суд України у постанові від 22.10.2013 у справі №21-340а13 зазначив, що аналіз положень статті 37 Закону України «Про державну службу», Закону України «Про державну податкову службу в Україні дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Вказаний правовий висновок підтримано Верховним Судом в подальшому, зокрема, у постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, від 18.03.2021 у справі №500/5183/17, від 19.12.2023 у справі №600/947/23-а. Отже, Порядком № 283, чинним до 01.05.2016, і діючим Порядком № 229 передбачено зарахування до стажу державної служби часу перебування на посадах на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Крім того, як вже вказувала колегія суддів, пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу встановлено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.01.2025 №110130005380 і зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби з 04.12.1998 по 30.04.2021. Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. В свою чергу, з урахуванням вказаних обставин та висновків суду, суд першої інстанції правомірно визначив, що ефективним способом захисту в межах даних правовідносин буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (висновків суду). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.