Ухвала Велика Палата ВС № 139/179/25

У Х В А Л А 25березня 2026 року м. Київ справа № 139/179/25-ц провадження № 14-151цс25 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Воробйової І. А., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., розглянула справу за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті груп» на дії заступника начальника відділу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Петрішена Андрія Андрійовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року, постановлену суддею Коломійцевою В. І., та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Сопруна В. В., Матківської М. В., Міхасішина І. В., УСТАНОВИЛА:

1. У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті груп» (далі - ТОВ «Фінанс проперті груп», Товариство) звернулося до суду зі скаргою на дії заступника начальника відділу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Другий ВДВС у місті Вінниці) Петрішена А. А. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), в якій просило: - визнати неправомірними дії заступника начальника відділу Другого ВДВС у місті Вінниці Петрішена А. А. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 жовтня 2022 року № НОМЕР_1; - визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 жовтня 2022 року № НОМЕР_1.

2. ТОВ «Фінанс проперті груп» зазначило, що заочним рішенням від 08 квітня 2014 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області стягнув із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») заборгованість за договором «Автопакет» від 01 листопада 2007 року в розмірі 4 298,12 дол. США, що на 08 квітня 2014 року становило 50 077,27 грн, а також судовий збір у розмірі 347,85 грн. Постановою від 04 жовтня 2016 року заступник начальника відділу Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішен А. А. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 139/37/14-ц, виданого 10 лютого 2015 року Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 425,12 грн. Ухвалою від 13 травня 2021 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області у справі № 139/37/14-ц замінив стягувача ПАТ «КБ «Надра» на ТОВ «Фінанс проперті груп». Постановою від 18 червня 2021 року заступник начальника відділу Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Петрішен А. А. замінив сторону у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з ПАТ «КБ «Надра» на ТОВ «Фінанс проперті груп». Постановою від 12 жовтня 2022 року заступник начальника відділу Другого ВДВС у місті Вінниці Петрішен А. А. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, 40 Закону № 1404-VIII у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду.

3. Товариство стверджувало, що немає підстав вважати рішення суду від 08 квітня 2014 року виконаним у частині повного стягнення кредитної заборгованості з боржника, оскільки суд стягнув кредитну заборгованість в іноземній валюті, тож боржник повинен здійснити сплату заборгованості в національній валюті у розмірі, еквівалентному розміру заборгованості в іноземній валюті на дату платежу, а не станом на день ухвалення рішення суду.

4. Зауважило, що на момент винесення оскарженої постанови боржник не сплатив всю суму заборгованості за офіційним курсом відповідної валюти на день здійснення платежу, тому заступник начальника відділу Другого ВДВС у місті Вінниці Петрішен А. А. безпідставно закінчив виконавче провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

5. Ухвалою від 17 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області, задовольнив скаргу ТОВ «Фінанс проперті груп». Визнав неправомірними дії заступника начальника відділу Другого ВДВС у місті Вінниці Петрішена А. А. щодо винесення постанови від 12 жовтня 2022 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1. Скасував постанову заступника начальника відділу Другого ВДВС у місті Вінниці Петрішена А. А. від 12 жовтня 2022 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

6. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи скаргу Товариства, виходив з того, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення судом рішення не вважається належним виконанням цього рішення. Оскільки заступник начальника Другого ВДВС у місті Вінниці Петрішен А. А. постановою від 12 жовтня 2022 року закінчив виконавче провадження № НОМЕР_1 без виконання рішення суду в повному обсязі згідно з виконавчим документом, то зазначена постанова є неправомірною та підлягає скасуванню. 7. 26 червня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Івачковського В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно застосували статті 74 Закону № 1404-VIII та 449 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зазначивши, що перебіг строку на оскарження дій державного виконавця розпочався з моменту, коли скаржник отримав відповідь виконавця про рух виконавчого провадження.

9. Заявниця зауважила, що 10 лютого 2025 року ТОВ «Фінанс проперті груп» направило запит до відділу державної виконавчої служби про хід виконавчого провадження, у якому зазначило, що є постанова про закінчення виконавчого провадження, та просило її видати, тож Товариство знало про її наявність.

10. Послалася на те, що виконавче провадження закінчене 12 жовтня 2022 року і тільки через два роки та чотири місяці ТОВ «Фінанс проперті груп» виявило бажання ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та отримати його копії.

11. Зазначила, що суди не з`ясували настання строку, коли заявник мав звернутися до суду з цією заявою, та не приймали рішення щодо поновлення строку для подачі скарги. Також Товариство не заявляло відповідного клопотання. 12. 01 серпня 2025 року ТОВ «Фінанс проперті груп» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

13. Товариство зазначило, що посилання в скарзі на наявність у стягувача можливості дізнатися про стан виконавчого провадження, знайомитися з матеріалами виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження, відповідно й дізнатися про порушення своїх прав ґрунтується на припущеннях, які не підтверджуються наявними у справі доказами.

14. Зауважило, що лише 24 лютого 2025 року вперше отримало лист від 18 лютого 2025 року № 11895/22.22-34 з постановою про закінчення провадження, тому саме 25 лютого 2025 року розпочався відлік десятиденного строку, встановленого частиною першою статті 449 ЦПК.

15. Стверджувало, що подало скаргу в межах цього строку, тому не було необхідності просити суд про його поновлення.

16. Послалося на те, що, отримуючи на свою користь погашення заборгованості в загальному розмірі на день винесення оскаржуваної постанови 24 756,05 грн, не могло передбачити, що державний виконавець визнає цю суму як виплачену в повному обсязі боржником та закінчить виконавче провадження.

17. Ухвалою від 21 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду. 18. 11 серпня 2025 року справа № 139/179/25 надійшла до Верховного Суду.

19. Ухвалою від 29жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.

20. Ухвалою від 12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, зробленого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 19 червня 2025 року у справі № 916/302/16, щодо застосування підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» та статті 57 Закону № 1404-VIII в частині строків виконавчого провадження, зокрема строку для звернення сторони виконавчого провадження зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

21. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі також - колегія суддів) зазначила, що у цих правовідносинах спірним є питання застосування положення підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (дію якого неодноразово продовжували, та який триває дотепер), визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

22. Послалася на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/302/16 виснував (див. пункти 8.20-8.24 постанови), що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 57 Закону № 1404-VIII, яка є спеціальною нормою та встановлює десятиденний строк на оскарження саме результатів визначення вартості (оцінки) майна. Натомість стаття 341 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) регулює загальний порядок та строки оскарження дій, бездіяльності або рішень державного виконавця у виконавчому провадженні, однак не охоплює специфіки строків, передбачених для оскарження результатів оцінки майна, які визначені у спеціальному законі та відповідно до підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Колегія суддів зазначила, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Водночас така скарга має свої особливості, оскільки регулюється не тільки ГПК України, а й спеціальним законом - частиною п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII. З огляду на це обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про застосування у цій справі саме спеціальної норми частини п`ятої статті 57 Закону № 1404-VIII, яка має пріоритет над загальними положеннями статті 341 ГПК України. З урахуванням підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII та враховуючи, що на момент подання скарги боржником дія воєнного стану тривала, суди дійшли основаного на вимогах закону висновку, що підстави для визнання скарги ПАТ «Одесапродконтракт» такою, що подана з пропуском строку.

23. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважила, що за такого підходу строки на звернення із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, які закріплені в Законі № 1404-VIII, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану відповідно до підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, а передбачені в процесуальних кодексах (стаття 449 ЦПК України, стаття 341 ГПК України) - ні.

24. На думку колегії суддів строк для оскарження в судовому порядку дій виконавця щодо результатів визначення вартості чи оцінки майна, встановлений частиною п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII, є спеціальним відносно норм процесуальних кодексів щодо строків оскарження дій, бездіяльності або рішень виконавця лише в частині правила про початок перебігу відповідного процесуального строку ? з дня отримання повідомлення виконавця про результати визначення вартості чи оцінки майна. Визначені Законом № 1404-VIII строки можна поділити на службові (встановлені в згаданому Законі саме для виконавця; ці строки не впливають на реалізацію суб`єктивних прав сторін, інших учасників виконавчого провадження) та процесуальні, зокрема, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити певну дію; оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні (позасудовий контроль - статті 23, 74 цього Закону). Тлумачення підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, з урахуванням мети його прийняття згідно із Законом від 15 березня 2022 року № 2129-IX, свідчить, що ця норма застосовна лише до процесуальних строків, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити певну дію, наприклад пред`явити виконавчий документ до виконання (стаття 12 згаданого Закону). Натомість підпункт 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не поширюється на строки оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні.

25. Колегія суддів звернула увагу на те, що за змістом частини першої статті 19 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України, статті 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

26. Зауважила, що десятиденний строк для оскарження у судовому порядку дій виконавця щодо результатів визначення вартості чи оцінки майна передбачений також частиною п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII, яка містить спеціальне правило про початок перебігу відповідного процесуального строку ? з дня отримання відповідного повідомлення.

27. У контексті обставин цієї справи наголосила, що загальний строк 10 робочих днів для оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні (позасудовий порядок) встановлений у статті 74 Закону № 1404-VIII.

28. Послалася на постанову від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18, в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала що під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк 10 календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу. Так само і стаття 449 ЦПК України є спеціальною нормою відносно статті 74 Закону № 1404-VIII та підлягає застосуванню при обчисленні строку для звернення сторони виконавчого провадження зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2025 року у справі № 2-2170/11).

29. На основі наведеного вище колегія суддів підсумувала, що строк звернення зі скаргою на дії виконавця, передбачений частиною першою статті 449 ЦПК України, статтею 341 ГПК України, не зупинявся (не переривався) і підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. А положення частини п`ятої статті 74 Закону № 1404-VIII та підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не можуть бути застосованими до цих строків

30. У зв`язку із цим не погодилася з висновком про те, що встановлений у статті 57 Закону № 1404-VIII строк на оскарження результатів визначення вартості (оцінки) майна є спеціальним відносно строків оскарження, передбачених у процесуальних кодексах, оскільки ця норма лише дублює десятиденний строк судового оскарження дій, бездіяльності або рішень виконавця, спеціальним при застосуванні якого є тільки правило про початок перебігу відповідного процесуального строку.

31. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 752/11324/14-ц, колегія суддів зауважила, що касаційний суд вже вказував, що ЦПК України передбачає строки, які за своїм змістом не є строками звернення до суду та відносяться до службових строків (наприклад, встановлені у статтях 401, 407, 434, 442 ЦПК України). Триденний строк (частина перша статті 434 ЦПК України), протягом якого виконавець має звернутися до суду для вирішення питання про затвердження мирової угоди, - це службовий строк, встановлений в ЦПК України саме для виконавця. Оскільки триденний строк належить до службових, то на нього не поширюються положення статей 126 і 127 ЦПК України. Тобто пропуск виконавцем цього строку не зумовлює такий наслідок, як необхідність подання клопотання про поновлення вказаного строку, та не звільняє його від обов`язку передати клопотання про затвердження мирової угоди, а в суду відсутні підстави для залишення клопотання без розгляду або для відмови в затвердженні мирової угоди внаслідок пропуску триденного строку.

32. Зазначила, що за частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

33. Звернула увагу, що в постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 923/1095/20 Верховний Суд зробив висновок про те, що наведені в пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII застереження не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження. Положення зазначеної норми Закону не можуть тлумачитися у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду, і має бути в одній системі координат із принципом обов`язковості судового рішення. Ні запровадження в Україні воєнного стану, ані приписи пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не скасовують і не відтерміновують на невизначений та необґрунтований строк виконання судових рішень (вчинення виконавчих дій). Близький за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 310/2210/21, від 07 травня 2025 року у справі № 916/959/22.

34. У контексті зазначеного колегія суддів зауважила, що розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII доповнений пунктом 10-2 згідно із Законом від 15 березня 2022 року № 2129-IX, метою прийняття якого є забезпечення захисту національних інтересів у зв`язку з військовою агресією російської федерації та забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина в умовах воєнного стану (див. пояснювальну записку до проєкту Закону: blob:https://itd.rada.gov.ua/d0655e09-160c-4456-b2bf-1d9b9392a6ef). Тлумачення підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, з урахуванням наведеної мети його прийняття, свідчить, що ця норма застосовна лише до процесуальних строків, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити дію. Наприклад, пред`явити виконавчий документ до виконання (стаття 12 Закону).

35. Тож з урахуванням наведеного вище колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснувала про наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2025 року у справі № 916/302/16, та необхідність формування такого висновку: - строк для оскарження у судовому порядку дій виконавця щодо результатів визначення вартості чи оцінки майна, встановлений частиною п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII, є спеціальним відносно норм процесуальних кодексів щодо строків оскарження дій, бездіяльності або рішень виконавця лише в частині правила про початок перебігу відповідного процесуального строку ? з дня отримання повідомлення виконавця про результати визначення вартості чи оцінки майна; - визначені Законом № 1404-VIII строки можна поділити на службові (встановлені в згаданому Законі саме для виконавця; ці строки не впливають на реалізацію суб`єктивних прав сторін, інших учасників виконавчого провадження) та процесуальні, зокрема, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити певну дію, оскаржити рішення, дії або бездіяльність виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні (позасудовий контроль - статті 23, 74 цього Закону); - тлумачення підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, з урахуванням мети його прийняття згідно із Законом від 15 березня 2022 року № 2129-IX, свідчить, що ця норма застосовна лише до процесуальних строків, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити певну дію. Наприклад, пред`явити виконавчий документ до виконання (стаття 12 Закону № 1404-VIII). Натомість підпункт 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не поширюється на строки оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні.

36. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких міркувань

37. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (правовладдя).

38. Відповідно до статті 29 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

39. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

40. У Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

41. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

42. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.

43. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це б робило неможливим для суду виправлення своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.

44. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

45. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

46. Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)].

47. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належних підстав.

48. Згідно із частиною третьою статтю 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

49. Відповідно до пунктів 25-27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

50. Отже, умовою прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, є встановлення подібності правовідносин, щодо яких сформульовано висновок про застосування норми права, від якого колегія суддів (палата, об`єднана палата) іншого касаційного суду пропонує відступити.

51. Визначення конкретних підстав передачі справи за статтею 403 ЦПК України та мотивування переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.

52. Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), яке здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

53. Так, у справі № 916/302/16, від висновків у якій пропонується відступити, боржник у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження) звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця щодо визначення вартості майна - предмета іпотеки, яке реалізується на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження. У скарзі просив суд поновити строк на її подання, визнавши поважними причини його пропуску та визнати недійсною оцінку майна (предмета іпотеки), яка оформлена звітом про оцінку майна, складеним суб`єктом оціночної діяльності.

54. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав недійсною оцінку майна, оформлену відповідним звітом.

55. Суди виходили з того, що у цій справі підлягає застосуванню саме спеціальна норма частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», а не стаття 341 ГПК України, оскільки предметом судового розгляду є вимога про визнання недійсною оцінки майна, а не правомірність дій державного виконавця, які вже були предметом судового розгляду по суті. За висновками судів, згідно з підпунктом 4 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», 10-денний строк на оскарження результатів визначення вартості (оцінки майна), встановлений частиною п`ятою статті 57 цього Закону, вважається перерваним і не сплив на момент подання боржником скарги, а отже, і не потребував поновлення.

56. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2025 року (справа № 916/302/16) судові рішення у цій справі залишено без змін.

57. У своїх висновках Верховний Суд керувався тим, що відповідно до частини п`ятої стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

58. Отже, законодавством визначено порядок оскарження результатів визначення вартості чи оцінки майна, а саме в 10-денний строк із дня отримання відповідного повідомлення шляхом звернення до суду.

59. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав, що у спірних відносинах підлягає застосуванню стаття 57 Закону № 1404-VIII, яка є спеціальною нормою та встановлює 10-денний строк на оскарження саме результатів визначення вартості (оцінки) майна. Натомість стаття 341 ГПК України регулює загальний порядок та строки оскарження дій, бездіяльності або рішень державного виконавця у виконавчому провадженні, однак не охоплює специфіки строків, передбачених для оскарження результатів оцінки майна, які визначено у спеціальному законі та відповідно до підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

60. Колегія суддів Касаційного господарського суду зауважила, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Водночас така скарга має свої особливості, оскільки регулюється не тільки ГПК України, а й спеціальним законом - частиною п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII.З огляду на викладене вбачається обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про застосування у цій справі саме спеціальної норми - частини п`ятої статті 57 зазначеного Закону, яка має пріоритет над загальними положеннями статті 341 ГПК України.

61. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що з урахуванням підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII та з огляду на те, що на момент подання скарги боржником дія воєнного стану тривала, суди дійшли заснованого на вимогах закону висновку, що підстави для визнання скарги боржника такою, що подана з пропущенням строку, або для поновлення строку - відсутні (справа № 916/302/16).

62. Натомість у справі № 139/179/25, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, предметом розгляду є скарга стягувача у виконавчому провадженні (з виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості) на дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду. У своїй скарзі стягувач наполягав на відсутності підставі вважати, що судове рішення виконане повністю, оскільки кредитна заборгованість цим рішенням стягнута в іноземній валюті, тому сплата боржником заборгованості повинна була здійснюватися в національній валюті у розмірі, що еквівалентний розміру боргу в іноземній валюті станом на дату платежу. Просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 жовтня 2022 року.

63. У цій справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд задовольнив скаргу: визнав неправомірними дії заступника начальника відділу виконавчої служби щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та скасував відповідну постанову.

64. У своїх висновках суди попередніх інстанцій виходили з того, що системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону № 1404-VIII свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

65. За висновками судів, стягувач ТОВ «Фінанс проперті груп» отримало копію оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження 24 лютого 2025 року, що підтверджується листом начальника Другого ВДВС у місті Вінниці № 11895/22.22-34 від 18 лютого 2025 року. Таким чином, про порушене право стягувач дізнався 24 лютого 2025 року, а зі скаргою до суду звернувся 28 лютого 2025 року, а тому ним не пропущений десятиденний строк для звернення зі скаргою на дії державного виконавця.

66. Оскаржуючи ці судові рішення у касаційному порядку, ОСОБА_1 (боржник) у касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами положень статті 74 Закону № 1404-VIIIта статті 449 ЦПК України, зазначаючи, що перебіг строку на оскарження дій державного виконавця розпочато з моменту, коли скаржник отримав відповідь державного виконавця про рух виконавчого провадження. Суди не з`ясували, коли заявник мав звернутися до суду із цією скаргою, та не врахували доводів щодо пропуску стягувачем строку на оскарження дій державного виконавця.

67. На відміну від справи № 916/302/16, у якій предметом судового розгляду є вимога про визнання недійсною оцінки майна, а не правомірність дій державного виконавця, у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оспорюється саме правомірність дій державного виконавця, зокрема щодо закінчення виконавчого провадження (стаття 74 Закону № 1404-VIII, стаття 449 ЦПК України).

68. У постанові від 19 червня 2025 року у справі № 916/302/16, від висновків у якій пропонується відступити, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виходив з того, що законодавством визначено порядок оскарження результатів визначення вартості чи оцінки майна, а саме в 10-денний строк із дня отримання відповідного повідомлення шляхом звернення до суду,та застосував до спірних правовідносин положення статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», яка є спеціальною нормою у цих правовідносинах.

69. У переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду справі оспорювані дії державного виконавця не стосуються оцінки чи визначення вартості майна, порядок оскарження результатів яких (оцінки чи визначення вартості) визначено у статті 57 Закону № 1404-VIII.

70. Разом з тим колегія суддів Касаційного цивільного суду не погоджується з саме висновком Касаційного господарського суду (у постанові від 19 червня 2025 року у справі № 916/302/16) про те, що встановлений у статті 57 Закону № 1404-VIII строк на оскарження результатів визначення вартості (оцінки) майна є спеціальним відносно строків оскарження, передбачених у процесуальних кодексах, оскільки вважає, що ця норма лише дублює 10-денний строк судового оскарження дій, бездіяльності або рішень виконавця, спеціальним при застосуванні якого є тільки правило про початок перебігу відповідного процесуального строку.

71. При цьому в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів пропонує сформулювати висновок, за яким строк для оскарження у судовому порядку дій виконавця щодо результатів визначення вартості чи оцінки майна, встановлений частиною п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII, є спеціальним відносно норм процесуальних кодексів щодо строків оскарження дій, бездіяльності або рішень виконавця лише в частині правила про початок перебігу відповідного процесуального строку ? з дня отримання повідомлення виконавця про результати визначення вартості чи оцінки майна.

72. Тобто колегія суддів ставить на вирішення перед Великою Палатою Верховного Суду питання про формулювання висновку щодо застосування норми права, яка не застосовна до вирішуваних у цій справі правовідносин.

73. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини у справі № 139/179/25, що передана на її розгляд, та у справі № 916/302/16, від висновків у якій пропонує відступити колегія суддів, не є подібними, а тому відсутні передумови для прийняття цієї справи Великою Палатою Верховного Суду до розгляду за частиною третьою статті 403 ЦПК України.

74. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

75. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА:

1. Справу № 139/179/25-ц за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті груп» на дії заступника начальника відділу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Петрішена Андрія Андрійовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 рокуповернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. А. Воробйова Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк О. В. Білоконь К. М. Пільков О. Л. Булейко С. О. Погрібний М. М. Гімон Н. С. Стефанів О. А. Губська О. В. Ступак В. В. Король І. В. Ткач С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич М. В. Мазур