Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/8014/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3779/26 Справа № 214/8014/23 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 214/8014/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В жовтні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 10 листопада 2008 року ОСОБА_1 ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання заяви, що підтверджується його підписом у анкеті-заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Позивач умови договору виконав, надавши кредит відповідачу, однак останній умови договору виконувала неналежним чином, що призвело до виникнення кредитної заборгованості. На підставі наведенного вище позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором № б/н від 10 листлпада 2008 року, яка станом на 22 серпня 2023 року становить 51 762 грн 45 коп, а також сплачений судовий збір у сумі 2 684 грн. Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2023 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено повністю. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2023 року скасовано, справу призначено до розгляду. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року в задовоенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно звільнив боржника від тіла кредиту, прострочених відсотків судовим рішенням, з урахуванням того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. Відповідач не пред`являв відзив на позов, жодним чином не спростував доводи позивача та відповідних доказів не надав. При цьому, жодного доказу відповідач не долучав, відповідно, позивач не отримував та разом з цим суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуванного рішення, жодного належного доказу відповідача не навів та посилання на нього (них) не зробив, що також підтверджує відсутність належних доказів відповідача у справі. Враховуючи викладене відповідач, всупереч виконання приписів вищезазнаечних норм процесуального закону, не надає жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх заперечень та намагається перекинути тягар підтвердження своїх заперечень доказами на позивача, змушуючи останнього доводити протилежне з наданням доказів у відповідь на свої твердження (заперечення), які відповідними доказами не підтверджені. Апелян вважає, що банк надав в суді першої інстанції розрахунок заборгованості та виписки, а також результати службового розслідування, з яких вбачається, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та деякий час сплачував заборгованість, але не в повному обсязі, що стало підставою для звернення з позовом до суду. Крім цього, службовим розслідуванням встановлено, що банківською карткою відповідача користувались його рідні особи, а саме: дочка ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_1 та зять ОСОБА_3 . Зняття коштів в банкоматах міста були проведені за допомогою банківської картки та введенням коректного PIN-коду до неї, що є грубим порушенням власних обов`язків відповідачем по нерозголошенню персональних відомостей власного онлайн банкінгу, що в свою чергу дає змогу ініціювати будь-які операції з рахунками відповідача, як кредитними, так й особистими кожній особі, якій стали відомі персональні відомості онлайн банкінгу. Апелянт зазначає, що проведення спірних операцій по кредитній картці № НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , які відбулися у період з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року, сталось за використання конфіденційної інформації по картці відповідача для виплат № НОМЕР_4, що дало можливість невідомій особі авторизуватися в Приват24 клієнта та провести вищевказані транзакції по його рахунку. До матеріалів справи доданий належний та допустимий доказ на підтвердження факту та розміру заборгованості за кредитним договором - детальний розрахунок заборгованості по кредиту із зазначенням розміру відсоткової ставки, ставки пені, сум нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі - окремо по відсотках, пені, тілу кредиту; суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань, у тому числі - накопичувальним порядком. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, а надані до суду документи належним чином не досліджені. Також апелянт зазначає, що сторонами при укладенні Кредитного договору були погоджені усі істотні умови договору, у тому числі щодо відсотків. Отже, вимоги позивача у задоволеній частині щодо виникнення між сторонами договірних кредитних правовідносин на підставі заяви та довідки про умови кредитування, які були підписані позичальником, погоджені ним, й не спростовані іншими доказами є доведеними. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 жовтня 2020 року по справі № 456/3643/17 (провадження № 61-9882св 20). АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором перед відповідачем виконав, а саме, надав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку. У свою чергу, відповідач умови договору щодо своєчасного повернення грошових коштів не виконує, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відсутністю належних доказів відповідача про зворотнє. Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що банком не дотримано вимоги законодавства щодо узгодження з відповідачем умов кредитування щодо сплати відсотків, оскільки такі висновки суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 10 листопада 2008 року відповідач став клієнтом позивача підписавши Заяву б/н, відповідно до якої останній отримав банківську картку «Універсальна» з встановленим кредитним лімітом у розмірі 500 грн, строком дії до жовтня 2012 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним і банком договір про надання банківських послуг, він ознайомлений та погоджується з ними. Відповідно до довідки, відповідач неодноразово звертався до позивача щодо перевипущення банківських карт, останній раз 13 квітня 2020 року відповідач отримав банківську картку «Універсальну» за № НОМЕР_1 , строком дії до січня 2024 року. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 22 серпня 2023 року заборгованість за договором б/н від 10 листопада 2008 року становить 51 762 грн 45 коп, з яких: 41 611 грн 89 коп - заборгованість за тілом кредиту; 10 150 грн 56 коп - заборгованість за простроченими відсотками. Звертаючись до суду з цим позовом до відповідача позивач посилався на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «Приватбанк», що стало приводом для звернення до суду з цим позовом. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог позивача, відповідач посилався на те, що з його картки № НОМЕР_1 , виданої АТ КБ «ПриватБанк», за час перебування його у полоні, у період з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року, невідома особа несанкціоновано списала грошові кошти у розмірі 40 351 грн 47 коп. Згідно з довідкою Служби безпеки України за вих. № 33/7-Х529д від 14 лютого 2024 року, відповідач з 17 травня 2022 року по 08 лютого 2024 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. З витягу ЄРДР убачається, що відповідач 10 квітня 2024 року звернувся до ВП №4 КРУП ГУНП в Дніпропетровської області із заявою про те, що невідома особа здійснила крадіжку грошових коштів з банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» на суму 51 762 грн. Здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024041750000485 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Службовою перевіркою АТ КБ «ПриватБанк» щодо несанкціонованого списання коштів з картки відповідача встановлені наступні обставини. На момент виникнення спірних операцій у період з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року, у відповідача була в наявності кредитна картка № НОМЕР_1 , з встановленим кредитним лімітом у розмірі 41 000 грн, яка відкрита 13 квітня 2020 року. До проведення спірних операцій, які відбулись з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року, заборгованість по кредитній карті була відсутня, кредитні кошти не використовувались. В результаті проведення видаткових операцій за період з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року, з кредитної картки № НОМЕР_1 було знято коштів на загальну суму 40 351 грн 47 коп, з яких: 24 серпня 2022 року через сервіс «IVR3700» на суму 203 грн було поповнено фінансовий номер відповідача НОМЕР_2; 24 серпня 2022 року через застосунок «Приват24» на суму 1 004 грн було поповнено фінансовий номер відповідача НОМЕР_2 ; 24 серпня 2022 року в банкоматах «CADN3733» та «CADN2080» була знята готівка у сумі 24 010 грн. Вказані операції проведені за допомогою мобільного телефону НОМЕР_2 , з коректним введенням PIN-коду та з підтвердженням дзвінком з фінансового номера клієнта. Особу, яка знімала кошти встановити не вдалось; 24 серпня 2022 року через застосунок «Приват24» перераховано на банківську картку іншого банку № НОМЕР_3 грошові кошти у сумі 5 025 грн; Особа, на яку відкрито рахунок в іншому банку та подальший рух коштів не встановлені; з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року було оплачено розваги на зовнішніх інтернет-сайтах на суму 10 109 грн 47 коп. Операції було проведено коректно, з введенням номера картки, cvv-коду, строку дії та підтверджені паролем 3d-secure. 11 квітня 2024 року відповідач звернувся до правоохоронних органів та досудовим розслідуванням встановлено, що SIM-картка з фінансовим номером НОМЕР_2 була перевипущена 24 серпня 2022 року. Перевіркою логін входу у застосунок «Приват24» під акаунтом НОМЕР_2 клієнта ОСОБА_1 було встановлено, що після перевипуску SIM-карти фінансового номера відповідача було відновлено 24 серпня 2022 року доступ до вказаного застосунку з використанням мобільного пристрою, що не належить відповідачу. Повторні входи до застосунку «Приват24» з нетипового мобільного пристрою проводились у період з 24 серпня 2022 року по 29 вересня 2022 року. Позивачем було проведено аналіз виписки по заробітній карті № НОМЕР_4 клієнта ОСОБА_1 та встановлено, що за період з 01 січня 2022 року по 05 квітня 2024 року банківською карткою відповідача користувались його рідні особи, а саме: дочка ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_1 та зять ОСОБА_3 . Зняття коштів в банкоматах міста були проведені за допомогою банківської картки та введенням коректного PIN-коду до неї. Зазначено, що на підставі вищевикладеного можливо зробити висновок про те, що проведення спірних операцій по кредитній картці № НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , які відбулися у період з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року, сталось внаслідок перевипуску SIM-карти фінансового номеру телефону клієнта та використання конфіденційної інформації по його картці для виплат № НОМЕР_4 , що дало можливість невідомій особі авторизуватися в Приват24 клієнта та провести вищевказані транзакції по його рахунку. Відмовляючи в задоволені позовних вимог позивача, суд першої інстанції посилався на те, що судом не встановлено, що відповідач як користувач банківської картки, сприяв своїми діями чи бездіяльністю незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому списання в період з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року кредитних коштів з його банківської картки відбулося не за його розпорядженням, і він не повинен нести відповідальності за такі операції. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з натупних підстав. Так, статтею 207 Цивільного Кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до положень статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч.1 ст.1048 Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Нормою частини першої статті 1067 ЦК України встановлено, що договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами. Сторони не заперечували існування між собою кредитно-банківських відносин. Користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації (частина двадцята статті 38 Закону України «Про платіжні послуги»). Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 , користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Відповідно до пункту 141 Положення емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення). Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції(пункт 146 Положення). Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №691/699/16 (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 489/1649/17). З огляду на викладене, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставою вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 був держателем платіжної картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 . Згідно з довідкою Служби безпеки України за вих. № 33/7-Х529д від 14 лютого 2024 року, відповідач з 17 травня 2022 року по 08 лютого 2024 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. 11 квітня 2024 року відповідач звернувся до правоохоронних органів та досудовим розслідуванням встановлено, що SIM-картка з фінансовим номером НОМЕР_2 була перевипущена 24 серпня 2022 року. Вказані обставини позивачем АТ «КБ «ПриватБанк» спростовані не були. Звертаючись до суду із даним позовом АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що відповідач зобов`язання за договором кредиту не виконав, внаслідок чого станом на 23 серпня 2023 року в останнього утворилась заборгованість в розмірі 51 762 грн 45 коп. З виписки убачається, що спірна сума заборгованості виникла в період з 24 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року, коли відповідач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Отже, грошові перекази за вказаний період були ініційовані не відповідачем, а невстановленою особою шляхом перевипущення 24 серпня 2022 року SIM-картки з фінансовим номером НОМЕР_2 відповідача. Згідно з положеннями частини другої статті 614 ЦК України, саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам Цивільно-процесуального кодексу України, які викладені вище. Таким чином, провівши аналіз норм матеріального права в системному зв`язку із встановленими по справі фактичними обставинами, суд дійшов до висновку, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів відповідача, не довів, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до його карткового рахунку чи надава інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції. Натомість, судом встановлено, що ОСОБА_1 , як клієнт банку, перебував у підневільному стані, у полоні, своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті, незаконному використанню свого фінансового номеру мобільного телефону, персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому відповідач, який потрапив до полону, виконуючи свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни від збройної агресії рф, безумовно не повинен нести відповідальності за такі операції. Виявивши вказані обставини, відповідач після повернення з полону повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я відповідача не є підставою для задоволення позову АТ КБ «Приватбанк». Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що кредитною карткою № НОМЕР_1 , за якою рахується заборгованість, користувались треті особи, а саме донька ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_1 та зять ОСОБА_3 , колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки проведеним АТ КБ «ПриватБанк» службовим розслідуванням встановлено користування останніми тільки заробітною карткою відповідача за № НОМЕР_4. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що вказані особи користувались кредитною карткою № НОМЕР_1 відповідача. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 30 березня 2026 року. Головуючий: Судді: