Постанова Київський апеляційний суд № 756/13065/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. 22-ц/824/6782/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 756/13065/25 30 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Надії Олександрівни на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - в с т а н о в и в: У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 23 квітня 2016 ро між сторонами Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, було зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис №387. Сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалось, з причини того, що вони мають різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Шлюбних відносин сторони не підтримують, спільного господарства не ведуть, ніяких взаємних турбот один про одного не здійснюють. Вважає подальше спільне життя з відповідачем та збереження сім`ї неможливим. З огляду на вище викладене просила суд розірвати шлюб, укладений між сторонами. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23 квітня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №

387. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 06 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук Н.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги аргументи відповідача викладені у відзиві, зокрема, його заперечення щодо розірвання шлюбу. Вважає, що діти сторін повинні проживати у повноцінній родині, а не з одним з батьків. Відносини, які наразі склались між сторонами є тимчасовими труднощами викликані війною і не є підставою для розірвання шлюбу. Зазначає, що під час розгляду справи відповідач просив суд надати строк для примирення шість місяців, проте суд першої інстанції надав строк для примирення лише два місяці, не взявши до уваги наявність у подружжя двох дітей. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що Шлюб між сторонами було зареєстровано 23.04.2016 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблено актовий запис №387. Сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції посилався на те, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу є неможливим, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення судом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 3 Сімейного кодексу України проголошує, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України). Ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. За змістом ч. 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Отже, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції не взяв до уваги аргументи відповідача викладені у відзиві, зокрема, його заперечення щодо розірвання шлюбу, колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції було взято до увагу доводі сторони відповідача викладені ним у відзиві на позовну заяву. Окрім того, суд першої інстанції з урахуванням заперечень сторони відповідача проти заявлених позовних вимог надавав сторонам час для примирення. Доводи апеляційної скарги відносно того, що під час розгляду справи відповідач просив суд надати строк для примирення шість місяців, проте суд першої інстанції надав строк для примирення лише два місяці, не взявши до уваги наявність у подружжя двох дітей, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Статтею 111 СК України встановлено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Надання строку для примирення подружжя є виключно правом суду, а не його обов`язком. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 200/952/18. З огляду на зазначене, суд вважає, що призначення подружжю строку для примирення та зупинення розгляду справи є правом суду, необхідність якого визначається у кожному окремому випадку індивідуально. Наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на те іншого, не є правовою підставою для надання строку для примирення. Враховуючи принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Однак, принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінки» у частині першій підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. За таких обставин, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання права особи вимагати розірвання шлюбу. Інші доводи скарги висновків суду про неможливість збереження сім`ї та відсутність волевиявлення позивача перебувати у шлюбі з відповідачем, не спростовують. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Надії Олександрівни - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: