Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/4338/14-ц

Дата документу 18.03.2026 Справа № 332/4338/14-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/4338/14-ц Головуючий у 1 інстанції Погрібна О.М. Провадження № 22-ц/807/401/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Смакотіної В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року у справі за заявою Державної іпотечної установи, стягувач ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну сторони стягувача в судовому рішенні,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2025 Державна іпотечна установа звернулась до суду з заявою про заміну сторони у судовій справі 332/4338/14-ц. Заява мотивована тим, що 29 січня 2015 року Заводським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення по цивільній справі №332/4338/14-ц за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі Банк) до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з даним рішенням суд вирішив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором №9-243-018 К від 30.01.2008 року на загальну суму 1622889,82 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення публічних торгів, та судового збору в розмірі 243,60 коп. 04 серпня 2015 року за апеляційною скаргою Банку Апеляційним судом Запорізької області рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя було змінене. Згідно з рішенням Апеляційного суду Запорізької області рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.01.2015 року в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прилюдних торгів змінено. Звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Банком права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за вартістю визначеною у договорі іпотеки (271907 грн). Решту рішення залишено без змін. Державна іпотечна установа (далі - ДІУ) вважає, що є правонаступником Банку з огляду на наступне. 11 лютого 2015 року між ДІУ та Банком укладено Договір відступлення права вимоги №17/4-В (далі - Договір). Відповідно до п.1.1 Договору Сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до Договору застави майнових прав № 17/4-3 від 11.02.2015р. (далі - Договір застави), що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань Первісного кредитора (позичальника) за Кредитним договором № 9-243-018 К від 30.01.2008 р. (далі - Кредитний договір). Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Первісний кредитор (за Договором Первісним кредитором виступає Банк) відступає, а Новий кредитор (за Договором виступає ДІУ) набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього Договору (далі - Права вимоги). Згідно з інформацією, яка міститься під порядковим номером 643 Додатку № 1 до Договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11.02.2015 р. ОСОБА_3 є боржником за Кредитним договором №9-243-018 К від 30.01.2008 р. Згідно з Іпотечним договором № 9-243-018 К від 30.01.2008 р. Майновими поручителями за основним зобов`язанням виступають ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно Договору поруки № 9-243-018П від 30.01.2008 р. поручителем боржника є ОСОБА_2 .. Відповідно до п.2.1. Договору пункт 1.2 цього Договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення Первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після наставання сукупності обставин визначених пп. 2.1.1 Договору, та однієї з обставин визначеної пп. 2.1.2 цього Договору або 2.1.3 цього Договору або 2.1.4 цього Договору. Заводським ВДВС м. Запоріжжя відносно ОСОБА_3 за заявою Банку проводилося примусове стягнення заборгованості. Виконавче провадження №49920737 від 26.01.2016 р. та виконавче провадження № 49920836 від 26.01.2016 р. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015р. №612 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 р. № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Таким чином, згідно з умовами Договору ДІУ стала Новим кредитором за Кредитним і договором № 9-243-018 від 30.01.2008 р, а в внаслідок того, що судом ухвалено рішення , на користь Банка про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ДІУ є стороною по цивільній судовій справі №332/4338/ 14-ц. Просили замінити сторону стягувача у справі №332/4338/14-ц Заводського районного суду м. Запоріжжя з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (Ідентифікаційний код 09807856) на Державну іпотечну установу Ідентифікаційний код: 33304730) за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Розгляд заяви здійснювати за відсутності представника заявника. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя 18 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про заміну сторони стягувача в судовому рішенні. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Державна іпотечна установа подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким заяву задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не досліджено матеріали по справі; не встановлено на якій стадії судового розгляду Апелянт просить замінити сторону у судовому рішенні; не враховано, що вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду. Вважають, що відбулось неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи №332/4338/14-ц, що є підставою для скасування ухвали першого суду на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України Заінтересовані особи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять копію виконавчого листа, відсутні відомості про дату його видачі, питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання не порушено, доказів що таке поновлення мало місце - не надано, а судове рішення в справі набрало законної сили 04.08.2015, виконавчі провадження №49920737 та виконавче провадження № 49920836 закінчені, то можна дійти висновку, що строк пред`явлення виконавчого документу до виконання сплив, а правонаступник стягувача може звернутися до суду з заявою в межах строків пред`явлення виконавчого документа до виконання. Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2015 року у цивільній справі №332/4338/14-ц за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі Банк) до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд вирішив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором №9-243-018 К від 30.01.2008 року на загальну суму 1622889,82 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення публічних торгів, та судового збору в розмірі 243,60 коп. Згідно з рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04.08.2015 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.01.2015 року в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прилюдних торгів змінено. Звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Банком права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за вартістю визначеною у договорі іпотеки (271907 грн) з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, їх реєстрацією переходу права власності на предмет іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для оформлення права власності на предмет іпотеки. Решту рішення залишено без змін. Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2015 між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, відповідно до якого сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави майнових прав №17/4-3 від 11.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань Первісного кредитора (позичальника) за кредитним договором №17/4 від 11.02.2015. Згідно пункту 1.2 Договору первісний кредитор (Банк) відступає, а Новий кредитор (ДІУ) набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього Договору. Згідно з інформацією, яка міститься під порядковим номером 643 Додатку № 1 до Договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11.02.2015 р. ДІУ набула право вимоги до ОСОБА_3 , який є боржником за Кредитним договором №9-243-018 К від 30.01.2008 р. Згідно з Іпотечним договором № 9-243-018 К від 30.01.2008 р. Майновими поручителями за основним зобов`язанням виступають ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно Договору поруки № 9-243-018П від 30.01.2008 р. поручителем боржника є ОСОБА_2 . Відповідно до відповіді на ухвалу суду Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) від 07.10.2025: -виконавче провадження 49920737, відкрите Заводським ВДВС, за яким боржником є ОСОБА_3 , стягувачем АТ «Банк «Фінанси та Кредит» ЄДРПОУ 25821086, закінчено 04.05.2018 на підставі п.9 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» - за адресою зазначеною у виконавчому документі, прописана малолітня особа, що унеможливлює проведення виконавчих дій щодо реалізації предмету іпотеки; - виконавче провадження 49920836, відкрите Заводським ВДВС, за яким боржником є ОСОБА_3 , стягувачем АТ «Банк «Фінанси та Кредит» ЄДРПОУ 25821086, закінчено на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» - в результаті проведених виконавчих дій не виявлено майна боржника, на яке згідно Закону може бути звернено стягнення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження. Суд замінює таку сторону її правонаступником.(ст.442 ЦПК України) Відповідно до ч.2 ст. 442 ЦПК України, заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Частинами 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), при цьому, відступлення прав вимоги - є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину та допускається протягом усього часу існування зобов`язання. Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового Кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 516 ЦК України), водночас, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги (ст. 519 Цивільного кодексу України). Заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії судового процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/536/18. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (частини перша та друга статті 442 ЦПК України). Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 442 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону про виконавче провадження). Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Зі змісту 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії судового процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/536/18. Матеріально-правовою підставою звернення із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, стало укладення 11.02.2015 між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» Договору відступлення права вимоги №17/4-В, відповідно до якого сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави майнових прав №17/4-3 від 11.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань Первісного кредитора (позичальника) за кредитним договором №17/4 від 11.02.2015. Згідно з інформацією, яка міститься під порядковим номером 643 Додатку № 1 до Договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11.02.2015 р. ДІУ набула право вимоги до ОСОБА_3 , який є боржником за Кредитним договором №9-243-018 К від 30.01.2008 р. Згідно з Іпотечним договором № 9-243-018 К від 30.01.2008 р. Майновими поручителями за основним зобов`язанням виступають ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно Договору поруки № 9-243-018П від 30.01.2008 р. поручителем боржника є ОСОБА_2 .. Звертаючись до норм ст. 442 ЦПК України, законодавець чітко зазначив про те, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття однієї сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в них правовідносинах, а тому, при наявності доказів (належних та допустимих) правонаступництва, право заміни сторони виконавчого провадження (стягувана) - є беззаперечним. Окрім наведеного, в Постанові Верховного Суду від 05.12.2018 (справа №643/4902/14-ц) наведена аналогічна позиція, з правовим висновком, зокрема, тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК України); дарування (ч.2 ст.718 ЦК України); факторингу (глава 73 ЦК України). Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 19.02.2020 у справі №2-3897/10, провадження №61-45900св18). Забезпечення належного виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 643/4902/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 201/8548/16-ц та від 15.08.2018 у справі № 190/2119/14-ц. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Державною іпотечною установою підтверджено перехід права грошової вимоги за Кредитним договором №9-243-018 К від 30.01.2008 року, а відтак наявні підстав для заміни сторони у рішенні. Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги зайшли своє підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи. Враховуючи встановлені вище обставини справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви Державної іпотечної установи, стягувач ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну сторони стягувача в судовому рішенні. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково. Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя 18 листопада 2025 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту. Заяву Державної іпотечної установи, стягувач ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну сторони стягувача в судовому рішенні задовольнити частково. Замінити у судовому рішенні Заводського районного суду м. Запоріжжя зміненого рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» на правонаступника Державну іпотечну установу у судовій справі №332/4338/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, визнанням права власності. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27 березня 2026 року. Головуючий Судді: