Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 595/84/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 595/84/26 пров. № А/857/11669/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Кузьмича С.М., Курильця А.Р., за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року, головуючий суддя Созанська Л.І., ухвалене у м. Бучач, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив скасувати постанову № R304270 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 16 січня 2026 року. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № R304270 від 16 січня 2026 року на нього накладено адміністративне стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП в розмірі 17000 грн. Із змісту постанови випливає, що підставою її винесення є відомості та реєстрова інформація Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за результатами вивчення яких посадова особа дійшла висновку про непроходження позивачем військово-лікарської комісії та про наявність у його діях складу правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. У постанові також вказано, що 16 січня 2026 року через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста нібито надійшла заява від позивача, а сама постанова оформлена як така, що виноситься за наявності заяви особи про неоспорювання порушення та згоду на притягнення до відповідальності за відсутності. У даній справі постанова № R304270 від 16 січня 2026 року містить загальне посилання на реєстрові відомості та на пункт 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-IX, однак не містить повного і конкретного викладення суті адміністративного правопорушення, за яке ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності. Зазначає, що посилання відповідача на наявність заяви, поданої 16 січня 2026 року через електронний кабінет, не може визнаватися достатнім для підтвердження законності притягнення до адміністративної відповідальності. Сам по собі факт визнання особою своєї вини не є достатнім доказом правомірності рішення про притягнення до адміністративної відповідальності за відсутності інших належних і допустимих доказів та не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести правомірність свого рішення, що узгоджується з частиною другою статті 77 КАС України. Недоведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення повинна тлумачитися на його користь, що узгоджується з частиною третьою статті 62 Конституції України. Також самостійною та достатньою підставою для скасування постанови є також пропуск відповідачем строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП. Граничний строк виконання обов`язку, на який посилається відповідач, визначений як 05 червня 2025 року, а отже 06 червня 2025 року є днем, з якого об`єктивно можливо фіксувати факт його невиконання, якщо такий обов`язок справді існував для конкретної особи. Відповідач має безпосередній доступ до Реєстру та зобов`язаний використовувати ці дані у своїй діяльності, а тому за наявності відповідних відомостей у Реєстрі саме з 06 червня 2025 року відповідач повинен був встановити факт не проходження повторного огляду і не мав об`єктивних підстав відкладати таке встановлення на подальший час. За таких обставин тримісячний строк накладення адміністративного стягнення з дня виявлення сплив 06 вересня 2025 року, тоді як оскаржувану постанову винесено 16 січня 2026 року, тобто поза межами строків, установлених статтею 38 КУпАП. Отже, на момент винесення постанови відповідач був позбавлений повноважень накладати адміністративне стягнення, а постанова підлягає скасуванню з огляду на пропуск імперативного процесуального строку, що є підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Посилання відповідача на наявність заяви, поданої через електронний кабінет, не впливає на обов`язок додержання строків статті 38 КУпАП, оскільки навіть за наявності заяви орган не набуває права накладати стягнення після спливу граничних строків притягнення до відповідальності. Крім того, сам факт оформлення постанови як такої, що винесена за заявою особи, не звільняє відповідача від обов`язку довести, що така заява справді подана саме позивачем, що вона містила однозначне неоспорювання порушення, що позивач усвідомлював правові наслідки такої заяви, і що йому було роз`яснено процесуальні права, передбачені статтею 268 КУпАП. У будь-якому разі наявність такої заяви не замінює обов`язку відповідача довести об`єктивну сторону правопорушення, довести існування юридичного обов`язку саме для позивача та довести дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності. За таких обставин процедура притягнення до адміністративної відповідальності є істотно порушеною, а винесена постанова не може вважатися законною. Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16 січня 2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 винесено постанову №R304270 по справі про адміністративне правопорушення, якою позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф в сумі 17000 грн. Із постанови слідує, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП, накладено штрафу у розмірі 17 000,00 грн. За даними інформації ІНФОРМАЦІЯ_2 про результати проходження ВЛК, ОСОБА_1 рішенням ВЛК від 21 листопада 2019 року визнаний до військової служби непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час; проходив огляд 22 вересня 2021 року. Як слідує з відомостей з ЄДРПВР, наданих ІНФОРМАЦІЯ_4 по постанові №R304270 від 16 січня 2026 року, ОСОБА_1 подано заяву 16 січня 2026 року, також 22 січня 2026 року сплачено пільговий штраф в розмірі 8500 грн. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 № R304270 від 16 січня 2026 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є правомірною та не підлягає скасуванню. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними, такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи з огляду на наступне. Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Так, ст. 210-1 КУпАП визначає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Відповідно до вказаної статті порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період і тягне накладення штрафу у розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-XII визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Так, згідно Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560. Відповідно до п. 68, п. 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п`ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов`язаним вручається мобілізаційне розпорядження. Резервісти та військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Резервісти або військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються. Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію. Відповідно до п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.04.2024 року за № 3621-IX, установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. 04 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 21.03.2024 року № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». Цим документом з положень законодавства про військовий обов`язок і військову службу виключено такі визначення як «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Ним же було передбачено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до набрання чинності цим Законом, протягом 9 місяців з дня набрання ним чинності підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби. Водночас, до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» Законом України № 4235-ІХ від 12.02.2025 року було внесено зміни і викладено положення у наступній редакції: «2. Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України-до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду». Отже, у період з 04.05.2024 до 05.06.2025 у позивача , якого було визнано обмежено придатним до військової служби, у воєнний час до набрання чинності вищевказаним Законом, виник обов`язок повторно пройти медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Доказів того, що позивач самостійно звертався до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в період з 04.05.2024 року до 05.06.2025 року і пройшов медичний огляд до 05.06.2025 року, не надано. Щодо покликання позивача, що відповідач при розгляді справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, в порушення ст. 38 КУпАП, притягнув його до адміністративної відповідальності після закінчення строків притягнення до відповідальності, зокрема стягнення накладено більше трьох місяців з дня його виявлення, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, з огляду на таке. Так, відповідно до ч. 7 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Оскільки позивач не виконав вимог Закону України від 21.03.2024 року № 3621-IX, проходження медичного огляду в період до 05.06.2025 року, а тому адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КпАП України, накладено (в межах строків, передбачених ст. 38 КУпАП, тобто не пізніше одного року з дня його вчинення. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що правові підстави для скасування оскарженої постанови відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено факту відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, відтак правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржена постанова по справі про адміністративне правопорушення є правомірною, підстави для її скасування відсутні. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року у справі №595/84/26 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді С. М. Кузьмич А. Р. Курилець Повний текст постанови складено 26.03.2026 року.