Постанова Одеський апеляційний суд № 509/2518/25

Номер провадження: 22-ц/813/1147/26 Справа № 509/2518/25 Головуючий у першій інстанції Спічак В.О. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.03.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П., розглянув в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу адвоката Шепеля Віталія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Спічака В.О., у приміщенні того ж суду, по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- установив: Короткий зміст позовних вимог. Представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування зазначається, що ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 09.07.2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідачка отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитну картку. Договором передбачені порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплати нарахованих за період користування кредитом відсотків тощо. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. У порушення умов договору про надання банківських послуг відповідачка зобов`язання не виконала. Позивач зазначає, посилаючись на вимоги чинного законодавства, що у зв`язку з порушенням відповідачкою взятих на себе кредитних зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 60159,17 грн., яку і просив стягнути з відповідачки, а також судові витрати у справі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що між сторонами виникли правовідносини у зв`язку з укладенням 09.07.2013 року Договору про надання банківських послуг. Фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку не повернуті. ОСОБА_1 була повідомлена банком про умови кредитування, однак не виконала обов`язок з повернення кредитних коштів і тому позивач вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення коштів. Крім того, відповідачка не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості приймається судом як достовірний. За вказаних обставин позов підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.09.2025 скасувати та ухвалити нове рішення яким у позові АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовити. В обґрунтування зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним. Вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт неповного повернення кредитних коштів та їх розмір, як цього вимагає ст. 81 ЦПК України. Поданий розрахунок заборгованості не містить відомостей про конкретні суми отриманих та повернутих коштів і не дозволяє перевірити правильність нарахувань. Позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню, всупереч вимогам п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, оскільки розрахунок поданий лише у додатках до позову, що, на думку апелянта, є порушенням процесуальних норм. Скаржник вказує, що наданий позивачем розрахунок не дає можливості встановити рух коштів за договором, тому не може вважатися достовірним доказом у розумінні ст. 79 ЦПК України. Відповідь позивача на відзив не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, що суперечить вимогам ст. 178, 179, 183 ЦПК України, у зв`язку з чим, на думку скаржника, така заява підлягала поверненню без розгляду. Також вказує, що позивач разом із відповіддю на відзив подав нові письмові докази (зокрема виписку за тривалий період), що суперечить вимогам ст. 83 ЦПК України щодо обов`язку подання доказів разом із позовною заявою. Представник відповідача зазначає, що усталена практика Верховного Суду передбачає повернення процесуальних документів без розгляду у разі недотримання вимог щодо їх оформлення, зокрема щодо зазначення інформації про електронний кабінет. Також скаржник звертає увагу на тяжкий матеріальний стан та наявність статусу багатодітної матері як обставину, що має бути врахована судом. Позиція учасників справи. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що Банк заперечує проти апеляційної скарги, просить суд відмовити у її задоволенні. В обґрунтування зазначає, що заявлені у апеляційній скарзі обставини необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та відзивом, а щодо не зазначення Банком інформації про електронні кабінети сторін, банк вважає, що даний недолік є незначним, формальним, та не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань Щодо явки сторін. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 60159,17 грн. і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону. Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09.07.2013 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до вказаної Анкети-заяви відповідачка своїм підписом підтвердила, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг. Окрім того, відповідачка з підписанням вказаної анкети-заяви підтвердила факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку. В подальшому, у процесі користування рахунком 06.06.2023 року ОСОБА_2 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а 18.10.2021 року підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Додаткову угоду № SAMDN52000096536682_01 до Кредитного договору від 06.06.2023 року. Крім того, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 та в якому містяться основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови. ОСОБА_1 на підставі договору б/н було надано наступні кредитні картки: кредитна картка номер НОМЕР_1 з терміном дії до 09/16, тип Універсальна; кредитна картка номер НОМЕР_2 з терміном дії до 04/20, тип Універсальна; кредитна картка номер НОМЕР_2 з терміном дії до 04/20, тип Універсальна; кредитна картка номер НОМЕР_3 з терміном дії до 03/21, тип Універсальна GOLD; кредитна картка номер НОМЕР_4 з терміном дії до 10/21, тип Універсальна GOLD; кредитна картка номер НОМЕР_5 з терміном дії до 04/23, тип Універсальна GOLD. 09.07.2013 року АТ КБ «Приватбанк» встановив відповідачу початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 75 000,00 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку та Випискою по рахунку. Матеріали справи містять виписку з особового рахунку відповідача, з якої вбачається, що позичальник отримала кредитні кошти, користувалася ними, а також сплачувала суми на погашення кредиту. Відповідно до п.3 додаткової угоди № SAMDN52000096536682_01 до Кредитного договору від 06.06.2023 року сторони погодили що станом на 06.06.2023 року розмір заборгованості відповідачки перед позивачем становить 77974 гривень 26 копійок. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором своєчасно не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 20.04.2025 року становить 60159,17 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 59001,67 грн. та заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1157,50 грн. Такий розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками. Відповідно до?ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України?за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України). Відповідно до?ч. ч. 1,?2 ст. 530 ЦК України?якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Статтею 610 ЦК України?визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до?ст. 612 ЦК України?боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Згідно зі?ст. 625 ЦК України?боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до?ст. 629 ЦК України?договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з?ч. 1ст. 1048 ЦК України?позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно?ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядок, що встановлені договором. Згідно з?ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України?розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно?ст. 536 ЦК?за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно?ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, зазначив, що між сторонами виникли правовідносини у зв`язку з укладенням 09.07.2013 року Договору про надання банківських послуг. Фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку не повернуті. ОСОБА_1 була повідомлена банком про умови кредитування, однак не виконала обов`язок з повернення кредитних коштів і тому позивач вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення коштів. Крім того, відповідачка не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості приймається судом як достовірний. За вказаних обставин позов підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру заборгованості є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем було надано розрахунок заборгованості, який містить визначення складових боргу та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Вимоги п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України щодо зазначення обґрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню, дотримані, оскільки розрахунок є невід`ємною частиною позовної заяви та був поданий разом із нею як додаток. Норми процесуального права не містять вимоги щодо обов`язкового викладення такого розрахунку виключно у тексті позовної заяви, а передбачають можливість його подання у додатках. Також у тексті позовної заяви було зазначено загальний розмір заборгованості. Крім того, разом із позовом подано виписку по рахунку, яка відповідно до положень законодавства є первинним бухгалтерським документом, що відображає рух коштів за кредитним договором. Зазначена виписка містить інформацію про операції за рахунком відповідача, що дає можливість встановити обсяг отриманих кредитних коштів, їх часткове погашення та розмір неповернутої заборгованості. Таким чином, надані позивачем докази є належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76 - 79 ЦПК України. Посилання скаржника на те, що розрахунок є недостовірним, є лише припущенням та не підтверджене жодними доказами. Відповідач не скористався наданим процесуальним правом подати контр розрахунок заборгованості або інші докази, які б спростовували розмір заявлених позовних вимог. Відповідно до ст. 81 ЦПК України саме сторона, яка заперечує проти позову, повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Неподання відповідачем контр розрахунку або доказів погашення кредитної заборгованості свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги у цій частині. Доводи скаржника про необхідність повернення відповіді на відзив у зв`язку з відсутністю відомостей щодо наявності або відсутності електронного кабінету не впливають на правильність вирішення спору по суті. Навіть у разі наявності формальних недоліків процесуального документа, такі обставини не спростовують наявності заборгованості за кредитним договором та не є безумовною підставою для відмови у позові, оскільки відповідно до принципу пропорційності та завдань цивільного судочинства суд повинен вирішити спір по суті на підставі встановлених фактичних обставин та досліджених доказів. Доводи апеляційної скарги про подання позивачем нових доказів разом із відповіддю на відзив є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок заборгованості та виписка по рахунку були подані позивачем одночасно з поданням позовної заяви, тобто з дотриманням вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України щодо обов`язку подання доказів разом із позовом. Отже, твердження скаржника про те, що позивачем подано нові докази з порушенням процесуальних строків, не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується її матеріалами. Посилання скаржника на складне матеріальне становище не є підставою для звільнення від виконання зобов`язань за кредитним договором та не впливає на факт наявності заборгованості, оскільки відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Стороною відповідача не надано будь яких доказів на спростування позовних вимог банку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Також будь яких доказів на спростування позовних вимог стороною відповідача до суду не подано. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу адвоката Шепеля Віталія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді В.А. Коновалова Ю.П. Лозко