Постанова 4857 № 466/7206/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 466/7206/25 пров. № А/857/44128/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я., за участю секретаря судового засідання Тучапської Д.Р., представника позивача Міняйла Я.В., представника відповідача Кирилюка В.В., розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, суддя (судді) в суді першої інстанції Глинська Д.Б., час ухвалення рішення 12:01:12, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 10 жовтня 2025 року, В С Т А Н О В И В: 30 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № 434 від 06 червня 2025 року по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та закрити провадження у справі. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06 червня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 прийнято щодо нього постанову № 434 про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. В оскаржуваній постанові вказано, що він 28.05.2025 о 19:10 год. у АДРЕСА_1 , у період проведення мобілізації не пред`явив на вимогу працівників Національної поліції України та військовослужбовців групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 військово-обліковий документ, чим порушив вимоги ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зазначає, що чинним законодавством не передбачено прямої відповідальності військовозобов`язаного за відмову від пред`явлення військово-облікового документу. Крім того, вважає, що постанова № 434 не містить жодних належних та допустимих доказів того, що він дійсно не надав свій військово-обліковий документ для перевірки. Вказує, що в порушення ст. 283 КУпАП, відповідачем в оскаржуваній постанові не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Міняйло Ярослав Володимирович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач мав на вимогу працівників поліції та військовослужбовців групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 пред`явити військово-обліковий документ, чого не зробив. Позивач не довів суду те, що він мав військово-обліковий документ під час складання протоколу, чим порушив чинне законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу. ОСОБА_1 мав можливість сформувати військово-обліковий документ в електронній формі у визначений законодавством спосіб, але не скористався своїм правом. Незгода позивача щодо притягненням його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки військовозобов`язаний повинен дотримуватись вимог законодавства щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 -1 КУпАП. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що розгляд справи фактично був відсутній, відповідачем були допущені порушення вимог, передбачені ст. 268 КУпАП. Вважає, що постанова № 434 не містить жодних належних та допустимих доказів того, що він дійсно не надав свій військово-обліковий документ для перевірки. У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, із протоколу про адміністративне правопорушення №434 від 28 травня 2025 року слідує, що 28.05.2025 о 19:10 год. у м. Львові на вул. Чупринки біля будинку № 85 гр. ОСОБА_1 у період проведення мобілізації не пред`явив на вимогу працівників Національної поліції України та військовослужбовців групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 військово обліковий документ, чим порушив вимоги ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП. Громадянину ОСОБА_1 було роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, його права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, від підпису та від отримання копії протоколу відмовився у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 06 червня 2025 року о 12:00 год. (а.с.61-62). 06 червня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 розглянуто справу про адміністративне правопорушення, за результатами розгляду якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210 -1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн (а.с.21). Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Із протоколу про адміністративне правопорушення № 434 від 28 травня 2025 року слідує, що 28.05.2025 о 19:10 год. у м. Львові на вул. Чупринки біля будинку №85 гр. ОСОБА_1 у період проведення мобілізації не пред`явив на вимогу працівників Національної поліції України та військовослужбовців групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 військово обліковий документ, чим порушив вимоги ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП. 06 червня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 розглянуто справу про адміністративне правопорушення, за результатами розгляду якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210 -1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який продовжується дотепер. Поняття «воєнний стан» охоплює особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Спеціальним законом, який визначає, зокрема, обов`язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII ). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного перведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. В цьому Законі визначено поняття «особливий період» як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, котрий настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Статтею 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (ч.7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; - прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; - проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; - проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560). Відповідно до п. 49 Порядку № 560 у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу. Пунктом 51 Порядку № 560 передбачено, що перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися: - у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України - представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби; - за місцем проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах) - уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або поліцейськими. Згідно з пунктом 54 Порядку № 560 у ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов`язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів (надалі - Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа, а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався). Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): - в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); - у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №

559. Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ. Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу (пункт 9 Порядку № 559). Згідно зі ст. 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 19 Порядку №1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом. Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 мав обов`язок на вимогу працівників поліції та військовослужбовців групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 пред`явити військово-обліковий документ, однак цього не зробив, що встановлено протоколом № 434 про адміністративне правопорушення від 28 травня 2025 року. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. У відповідності до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У вищевказаному протоколі зазначено, що факт вчиненого правопорушення підтверджують свідки: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.61). До протоколу про адміністративне правопорушення додано копію протоколу затримання АА№ 093070 на 1 арк., витяг з реєстру АІС «Оберіг» щодо військового обліку ОСОБА_1 на 1 арк., копію рапорту на 1 арк., довідку про доставлення на 1 арк (а.с.62-65). Позивачем під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції не спростовано факту вчинення порушення чинного законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, не доведено того, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення у нього був наявний та надавався на вимогу військово-обліковий документ. Як зазначалось вище, військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу. ОСОБА_1 мав можливість сформувати військово-обліковий документ в електронній формі у визначений законодавством спосіб, але не скористався своїм правом. Сама по собі незгода позивача щодо притягненням його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не може вважатись підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки військовозобов`язаний повинен дотримуватись вимог законодавства щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено правомірність свого рішення, натомість позивач не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги. Щодо доводів скаржника про те, що відповідачем були допущені порушення вимог, передбачені ст. 268 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. У протоколі про адміністративне правопорушення наявна інформація про роз`яснення позивачу змісту ст. 63 Конституції України, прав та обов`язків, передбачених ст.268 КУпАП, повідомлення його про призначення розгляду справи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 на 12:00 годину 06 червня 2025 року. Вказано, що від пояснення та /або підписання протоколу ОСОБА_1 відмовився у присутності свідків. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП. Таким чином, оскаржувана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, якою стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2025 року у справі № 466/7206/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим