Постанова 4806 № 309/4411/24

Справа № 309/4411/24 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23.03.2026 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., за участю захисника-адвоката Кушнірука В. М., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/870/24 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Кушнірука В. М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Хустського районного суду Закарпатської області від 16.10.2024. Цією постановою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, непрацюючий, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (одинадцять тисяч п`ятдесят) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 135901 від 11.09.2024 та постанови судді від 16.10.2024 вбачається, що 11.09.2024 близько 10 год 50 хв прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з офіцерами прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д.н.п. «Яблунівка») в межах контрольованого прикордонного району на околиці н.п. Хуст на напрямку 169 прикордонного знаку, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 разом з іншою особою, за спробу незаконного перетину державного кордону із України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон, в складі групи осіб. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. В апеляційній скарзі захисник-адвокат Кушнірук В. М. порушує питання про скасування постанови від 16.10.2024 щодо ОСОБА_1 та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що в діях ОСОБА_1 відсутня об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, оскільки останній був затриманий на залізничному вокзалі в м. Хуст. При цьому, звертає увагу на те, що прикордонним нарядом не було застосовано відеозйомку під час затримання ОСОБА_1 . Суд безпідставно не зупинив провадження у справі з огляду на те, що ОСОБА_1 є мобілізованим до лав ЗСУ, та розглянув справу без участі останнього, чим грубо порушив його право на захист. У матеріалах справи відсутні достатні та беззаперечні докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Крім того, захисник порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, -2- посилаючись на те, що такий пропущено з поважних причин, оскільки копія оскаржуваної постанови стороною захисту не отримана, а наявність судового рішення він дізнався з ЄДРСР 31.10.2024. Будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відповідними довідками про доставку смс-повідомлення, ОСОБА_1 на розгляд справи щодо нього не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, відомостей про поважність причин неявки не надав. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП. Разом з тим, враховується думка захисника-адвоката Кушнірука В. М. про можливість розгляду справи без участі ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката Кушнірука В. М., який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова судді винесена без участі ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кушнірука В. М., при цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 та його захисником - адвокатом Кушніруком В. М. копії постанови в інший строк, ніж той, на який посилається сторона захисту 31.10.2024. З урахуванням наведеного, з метою недопущення порушення права на захист особи, причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 апеляційний суд вважає поважними, а клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення і такий строк поновлюється. Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності. Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані. -3- Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 135901 від 11.09.2024 встановлено, що 11.09.2024 близько 10 год 50 хв прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з офіцерами прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д.н.п. «Яблунівка») в межах контрольованого прикордонного району на околиці населеного пункту Хуст на напрямку 169 прикордонного знаку, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 разом з іншою особою, за спробу незаконного перетину державного кордону із України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон, в складі групи осіб. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 11.09.2024 та протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів ОСОБА_1 від 11.09.2024, поясненнями начальника ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ОСОБА_3 , а також поясненими ОСОБА_1 та іншими матеріалами справи. Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 стороною захисту не надано. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що начальник ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_3 ,був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, і що у нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи. У підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі. Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що начальник ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ОСОБА_3 діяв у межах наданих йому повноважень. Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до відмови від надання будь-яких пояснень з приводу обставин події і підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів. Між тим, апеляційний суд бере до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників прикордонної служби, які його затримали та склали протокол про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд бере до уваги те, що зміст складеного щодо ОСОБА_1 протоколу свідчить про те, що такий відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, оскільки у ньому відображені всі необхідні й передбачені цими нормами відомості та обставини, у тому числі чітко викладена суть адміністративного правопорушення. -4- Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав наміру на незаконний перетин державного кордону України, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі повністю спростовуються наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами. Відхиляючи вказані доводи, апеляційний суд зазначає про таке. Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади. Частиною 2 цієї статті передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України в складі групи осіб. Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Ознакою об`єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України групою осіб поза пунктами пропуску через державний кордон України. Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд оцінює їх як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції. Тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що 11.09.2024 близько 10 год 50 хв ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Румунію поза пунктом пропуску в складі групи осіб, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з офіцерами прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д.н.п. «Яблунівка») на напрямку 169 прикордонного знаку у межах контрольованого прикордонного району на околиці населеного пункту Хуст. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 під час затримання не заперечував своєї вини та обставини, викладені у протоколі, надав свої пояснення про те, що вони спільно з ОСОБА_4 прибули у м Хуст для подальшого перетину державного кордону України в Румунію з метою подальшого працевлаштування. -5- Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про намір ОСОБА_1 на перетин державного кордону поза пунктами пропуску, зокрема відсутність відео фіксації факту вчинення правопорушення, апеляційний суд визнає неспроможними і такі відхиляє, оскільки докази, які наявні в матеріалах справи є достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Із цих підстав, як такі, що не знаходять свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав наміру перетинати державний кордон України. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_1 перебував у зазначені в протоколі час та місці з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону. У матеріалах справи відсутні переконливі відомості, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_1 який є мешканцем м. Київ, знаходився на напрямку прикордонного знаку № 169 в межах контрольованого прикордонного району на околиці н.п. Хуст, під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза межами пунктів пропуску. Вищевказане дає обґрунтовані підстави вважати, що ці доводи спрямовані на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за вчинене ним правопорушення, оскільки не підтверджені належними доказами та є непереконливими, а відтак і не свідчать про те, що ОСОБА_1 перебував у місці затримання з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза пунктами пропуску. Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву. При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються. Крім того, особу разом з якою було затримано ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_5 постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 23.09.2024 притягнуто до адміністративно відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, зазначена постанова набрала законної сили. Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззаперечну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину. Посилання адвоката Кушнірука В. М. у поданій в інтересах ОСОБА_1 апеляційній скарзі на те, що судом при прийнятті рішення порушено право на захист та інші процесуальні права, передбачені ст. 268 КУпАП особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки із матеріалів судової справи та постанови суду вбачається, що вимоги закону щодо дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані. Відхиляючи доводи -6- апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що факт розгляду справи без участі правопорушника не являється підставою для скасування чи зміни судового рішення у справах про адміністративні правопорушення. Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді. Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у справі щодо ОСОБА_1 у зв`язку із проходженням останнім військової служби під час мобілізації, апеляційний суд відхиляє з таких підстав. Відповідно до положень ч. 4 ст. 277 КУпАП, строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо). Інших випадків зупинення розгляду справ про адміністративні правопорушення в КУпАП не передбачено, тому зупинення судового провадження в справах про інші адміністративні правопорушення можливе лише після прийняття відповідних змін до цього Кодексу. Тобто, Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено право чи обов`язок суду (судді) зупиняти провадження у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, за вчинення правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Зазначене знайшло своє відображення у листі Верховного Суду № 718/0/158-25 від 04.12.2025, де окрім іншого, зазначено про відсутність процесуальної можливості зупинення провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв`язку з перебуванням осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, на військовій службі. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 268 КУпАП не передбачено обов`язкової участі особи, яка притягається до відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ст. 204-1 КУпАП. Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі. Нормами діючого КУпАП передбачено можливість зупинення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення лише пов`язаних з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо). Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки не буде відповідати інтересам особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. -7- Згідно п. 18 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» № 3161-IX від 28.06.2023, під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається протягом календарного року частинами не більше 15 календарних днів, за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Діючим законодавством передбачено право військовослужбовцям на відпустку до 40 календарних днів на рік. Таким чином, ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість та способи реалізації процесуальних прав для свого захисту, зокрема, шляхом письмового висловлення своєї позиції щодо подій, висвітлених у протоколі, або прийняти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, чи взяти відпустку, передбачену законодавством та особисто прибути в судове засідання. Крім того, ОСОБА_1 скористався допомогою захисника, який в його інтересах мав можливість виконати доручення та подати суду пояснення, клопотання та докази у даній справі, що, власне, і було реалізовано ним в ході розгляду даної справи. При цьому апеляційний суд констатує, що зупинення провадження у справі не зупиняє перебігу строків, встановлених ст. 38 КУпАП, а тому у випадку невиправданого зупинення судом провадження може призвести до невиконання обов`язку суду розглянути справу у відведений строк, тим самим перешкодити реалізації права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке охоплює своєчасність судового розгляду перед широким суспільством. Враховуючи наведене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зупинення провадження у справі щодо ОСОБА_1 , а тому її обґрунтовано було розглянуто по суті. Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у нез`ясуванні місцевим судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді. На будь-які інші докази чи обставини, які б спростовували висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, в апеляційній скарзі не вказується. Разом з тим, на переконання апеляційного суду, вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 23, 33 КУпАП, в силу яких стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо. -8- Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Малозначність як ознака адміністративного правопорушення характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу. Питання про можливість або ж недоцільність звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення в кожному конкретному випадку вирішується правозастосовчим органом (посадовою особою). Визначення тяжкості адміністративного правопорушення нормами КУпАП не передбачено. Згідно «Примітки» до ст. 22 КУпАП положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п`ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п`ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу. Законодавцем не встановлено заборони щодо можливості звільнення особи від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, оскільки такої заборони у примітці до ст. 22 КУпАП немає. Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 зазначив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях ЄСПЛ, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Таким чином, враховуючи характер вчиненого адміністративного правопорушення, особу ОСОБА_1 , який відповідно до наданих стороною захисту доказів перебуває на військовій службі по мобілізації з 11.09.2024, відсутність у матеріалах справи відомостей, які б характеризували його з негативної сторони та про те, що він раніше притягувався до адміністративної відповідальності, а також відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, апеляційний суд приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням, що буде достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності - виховного впливу, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України та недопущення подібної поведінки надалі. При цьому, у матеріалах справи відсутні дані про те, що діями ОСОБА_1 спричинено значної шкоди державним чи суспільним інтересам, і що внаслідок його дій настали будь-які негативні наслідки. -9- Вищенаведені обставини на переконання апеляційного суду, у даному конкретному випадку, суттєво знижують ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_1 діянь, та дають підстави визнати такі діяння малозначними. Таким чином, постанова від 16.10.2024 підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням. За таких обставин, апеляційна скарга захисника-адвоката Кушнірука В. М. підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст. 22, 284, 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Клопотання захисника-адвоката Кушнірука В. М. про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Хустського районного суду Закарпатської області від 16.10.2024. Апеляційну скаргу захисника-адвоката Кушнірука В. М. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Хустського районного суду Закарпатської області від 16.10.2024 щодо ОСОБА_6 , - скасувати. На підставі ст. 22 КУпАП звільнити ОСОБА_6 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за малозначністю й оголосити йому усне зауваження, а провадження у справі закрити на підставі п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 284 КУпАП. Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя