Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/2070/24

Справа № 347/2070/24 Провадження № 22-ц/4808/412/26 Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О. В., суддів: Девляшевського В. А., Томин О. О., з участю секретаря Панасюк В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Беньковський Володимир Андрійович, на рішення Косівського районного суду від 17 грудня 2025 року, в складі судді Кіцули Ю. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради про позбавлення батьківських прав, в с т а н о в и в: У серпні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні. Мати дитиною не опікується, не займається його вихованням та не цікавиться його життям від 16.09.2023, відповідачка виїхала за межі України на роботу та повідомила, що додому не повернеться. З того часу відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та догляді за сином, його фізичним, духовним та моральним розвитком не займається та не цікавиться, з сином не спілкується. Матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Позивач повністю опікується дитиною та матеріально забезпечує, дбає про його розвиток та навчання. Зважаючи на те, що відповідачка повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, позивач просив позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав, відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Косівського районного суду від 17 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 , про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Службу у справах дітей Яблунівської селищної ради Косівського районного суду Івано-Франківської області контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 щодо свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погодившись із рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Беньковський В. А. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що відповідачка тривалий час не проживає з дитиною, не бере участі у вихованні та навчанні сина, не здійснює належного спілкування, не забезпечує матеріального утримання, не бере участі у лікуванні та піклуванні про здоров`я дитини. Наведені обставини у своїй сукупності повністю відповідають правовій конструкції ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Зазначає, що факт перебування одного з батьків за кордоном не звільняє його від обов`язку брати участь у вихованні дитини, підтримувати з нею зв`язок та надавати матеріальну допомогу. У даній справі суд першої інстанції не встановив жодних об`єктивних перешкод, які унеможливлювали б відповідачці спілкування з дитиною, участь у вирішенні питань навчання та лікування, надання фінансової допомоги та збереження емоційного зв`язку із сином. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги перебування відповідачки за кордоном. Також судом проігноровано факти, що свідчать про тривалість та системність ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. Зазначає, що суд не встановив жодних дій відповідачки щодо налагодження стосунків з дитиною, не визначив строків та механізмів виправлення її поведінки. Посилаючись на заперечення відповідачки щодо позбавлення її батьківських прав, суд безпідставно взяв до уваги посилання на вказане представника третьої сторони. Проте сама позивачка не брала участі в судових засіданнях та не вжила жодних заходів, щоб взяти участь у судовому розгляді справи особисто. Вважає, що висновок органу опіки має рекомендаційний характер і не може бути покладений в основу рішення суду. Суд не перевірив повноту такого висновку, його відповідність фактичним обставинам справи та інтересам дитини. Також суд безпідставно відхилив думку дитини, яка досягла віку та рівня розвитку, достатнього для висловлення власної думки. Вважає, що обставини справи свідчать про системне та винне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, що відповідає вимогам закону та правовим позиціям Верховного Суду. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 . Представник позивача ОСОБА_5 адвокат Беньковський В. А. в режимі відеоконференцзв`язку в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, з наведених у ній мотивів. Відповідачка ОСОБА_2 та представник третьої особи Служба у справах дітей Яблунівської селищної радиу судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дитини, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 01 жовтня 2011 року у Нижньоберезівській сільській раді Косівського району Івано-Франківської області. У даному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 16.07.2012. Відповідно до копії Витягу з реєстру територіальної громади №2024/002488615 від 12.03.2024 року, позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з копією Акта про проживання особи без реєстрації від 12.03.2024 року виданого уповноваженими особами Яблунівської селищної ради, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , у житловому будинку батька ОСОБА_1 (т.1. а.с.8-9). Висновком комісії захисту дітей щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 затвердженого рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради за №10-1/2025 від 28.01.2025 року, встановлено, що комісія вважає недоцільним позбавляти матір ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Відповідно до копії інформації №19/67227-25 від 20.08.2025 року наданої Головним Центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби на вимогу суду в порядку витребування доказів підтверджено факт перетину державного кордону України ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 22 травня 2022 року по 16 вересня 2023 року. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження№ 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини». У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 рокуу справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21). Як встановлено судом, позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено. Позивачк не надав суду беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження винної поведінки відповідачки, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно сина, що могли б бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка, проживає за кордоном, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_4 , не цікавиться його життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, не сплачує аліменти на утримання сина, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до його здоров`я, не створює умов для отримання освіти. Вважає, що вказані обставини слід розцінювати як ухилення відповідачки від виховання та матеріального утримання власного сина та є підставою для позбавлення її батьківських прав. Позивач, посилався на те, що відповідачка самоусунулася від утримання та виховання неповнолітнього сина з 2023 року, оскільки виїхала за кордон. Даючи оцінку зібраним доказам у справі, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не доведено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини, які вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. В матеріалах справи, наявний висновок Служби у справах дітей, згідно з яким, комісія дійшла висновку, про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина. Вказаний висновок представник третьої особи підтримала в повному обсязі в суді першої інстанції. На переконання представника третьої особи, між членами сім`ї існує конфлікт, заручником якого є неповнолітня дитина, оскільки мати та батько категорично не можуть знайти спільної мови між собою. Положеннями статті 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. За результатами розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що вік та рівень розвитку дитини дозволяють їй усвідомлено висловити власну думку щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав. Водночас місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість покладення в основу рішення висловленої дитиною позиції, оскільки вона була надана у присутності бабусі, яка має очевидний вплив на онука. Суд був позбавлений можливості, з`ясувати дійсну волю дитини, та достеменно стверджувати, що це її особиста думка, та вона не є наслідком впливу на неї сторонніх осіб, які могли бути присутніми в судовому засіданні. Обґрунтованими є висновки суду про те, що матір дитини виїхала за кордон в вересні 2023 році. З позовом відповідач звернувся до суду менш як через рік в серпні 2024 року. Отже, з часу виїзду відповідачки за кордон пройшов короткий проміжок часу, а відтак суд не встановив за вказаний період обставин остаточного й свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивач відповідних доказів суду не надав. Проживання дитини на час розгляду справи разом із батьком, який займається вихованням і розвитком сина, не свідчить про те, що мати не бажає брати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками. Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Судом також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні. Колегія суддів ураховує, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06). Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку наданим стороною позивача доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав, передбачених пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, немає. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав матері дитини ОСОБА_2 . Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Беньковський Володимир Андрійович, залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 17 грудня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 березня 2026 року. Головуюча О. В. Пнівчук Судді: В. А. Девляшевський О. О. Томин