Постанова 4813 № 523/11279/24

Номер провадження: 22-ц/813/2930/26 Справа № 523/11279/24 Головуючий у першій інстанції Аліна С.С. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 19.03.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2025 року, за заявою ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, в с т а н о в и в: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, в якому просила постановити рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У жовтні 2025 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Субботіна Людмила Валентинівна, звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, в обґрунтування зазначив, що ОСОБА_2 у зв`язку з агресією росії та запровадження воєнного стану, призваний до лав Збройних Сил України, де до цього часу знаходиться на передовій, про свідчать докази, які містяться в додатках до клопотання про зупинення провадження. Пересипський районний суд м. Одеси ухвалою від 10 листопада 2025 року заяву ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задовольнив. Зупинив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , просить ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2025 року про задоволення заяви ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі № 523/11279/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав скасувати. Ухвалити рішення, яким заяву ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 523/11279/24 залишити без задоволення, справу направити до Пересипського районного суду м. Одеси для продовження розгляду, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинами справи, порушенням норм процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , посилається на те, що процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Скаржник зазначає, що стороною відповідача не надано доказів того, що військова частина, в якій відповідач проходить службу переведена на воєнний стан і бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф на території України, а також, що не надано доказів, що відповідач перебуває у зоні бойових дій у зв`язку з чим не має можливості приймати участь у розгляді справи. На думку скаржника, відповідач не позбавлений можливості здійснювати реалізацію своїх прав через свого представника або брати учать дистанційно, надавати письмові пояснення та долучати письмові докази. Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання про зупинення провадження по справі мав забезпечити баланс між правами відповідача та обов`язком захищати дитину, не позбавляючи дитину права на своєчасне вирішення. Скаржник вважає, що жодних доказів, які б підтверджували обґрунтованість заяви представника відповідача не надано. Посилання на неможливість розгляду справи без участі відповідача суперечить інституту цивільного судочинства та призведе до тривалості строків судового провадження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.12.2025 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено відповідачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі. ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження отримали 14.01.2026 року в особистих кабінетах в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідками. ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав у відповідності п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України. Копія ухвали про відкриття провадження та копія апеляційної скарги отримана Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради, як органом опіки та піклування, 14.01.2026 року та 05.12.2025 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.03.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи міститься військовий квиток серія НОМЕР_1 та довідка видана командиром в/ч НОМЕР_2 №837 від 22.05.2025 року з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 30.04.2024 року по теперішній час. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони. Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону № 1932-ХІІ). Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389-VIII). Подібне визначення міститься в абзаці чотирнадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій [абзац п`ятий частини першої статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII)]. Подібне визначення міститься в абзаці тринадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ. Загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу. У зв`язку із цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї постанови воєнний стан не скасований. Отже, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані. У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні. До вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22. Вказані висновки щодо застосування норми права до спірних правовідносин є відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов`язковим для суду при виборі і застосуванні норми права. Тому факт залучення чи незалучення відповідача до виконання бойових завдань не впливає на вирішення цього питання. Апеляційний суд враховує, що ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Судом встановлено, що солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 з 27 жовтня 2022 року по 28 квітня 2024 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 08.11.2022 року. З 30 квітня 2024 року перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації в військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою № 837 від 22.05.2025 року. В матеріалах справи також міститься військовий квиток серії НОМЕР_1 , службова характеристика солдата ОСОБА_2 , довідка про безпосередню участь особи ОСОБА_2 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 04.09. 2025 року. Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця ОСОБА_2 щодо продовження розгляду справи, апеляційний суд вважає оскаржувану ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2025 року такою, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Крім того, скаржником не спростовано, що відповідач вже не перебуває на військовій службі, а в повноваження суду не входить самостійне відшукування доказів на спростовування наданих сторонами доказів. Розгляд справи у відсутності відповідача який у зв`язку з проходженням військової служби не може прибути в судове засідання та висловити свою позицію щодо позову, призведе до порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Таким чином, обставини, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження свідчать про наявність достатніх підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України. На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 251, 67, 375, 379, 384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному не підлягає. Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов О.Ю. Лозко