Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/3711/25

17.03.26 22-ц/812/457/26 Справа №473/3711/25 Провадження № 22-ц/812/457/26 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 березня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Лівінського І.В., із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С., за участі представника відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником Могилою Сергієм Миколайовичем на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від10 вересня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Булкат М.С., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини В С Т А Н О В И В: 22 липня 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2000 року по 09 липня 2024 року позивачка проживала разом з відповідачем як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. 09 липня 2024 року сторони зареєстрували шлюб. З травня 2025 року ОСОБА_2 припинив надавати матеріальну допомогу на утримання позивачки. Позивачка зазначає, що їй виповнилося 64 роки, вона є непрацездатною, як особа яка досягла відповідно до статей 1,26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку. Крім того, згідно з наданими довідками КП «Комунальне некомерційне підприємство «Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», у позивачки діагностовано низку хронічних захворювань, зокрема: цукровий діабет 2 типу, остеохондроз хребта та грудного відділу, дифузний зоб щитоподібної залози, ревматоїдний артрит, артеріальна гіпертензія, гіпертензивна хвороба серця, ішемічна хвороба серця, артроз-артрит суглобів обох стоп. Окрім того, у позивачки було виявлено злоякісне новоутворення (пухлину) правої молочної залози. У зв`язку з цим їй проведено ектомію правої молочної залози (оперативне видалення) та курс хіміотерапії у Миколаївському обласному онкологічному центрі. У зв`язку з тим, що вона є непрацездатною особою, яка потребує постійного медичного лікування, на теперішній час не отримує пенсійної виплати і не отримує державної соціальної допомоги, а відповідач працездатний, проходить військову службу за призовом у військовій частині № НОМЕР_1 , отримує гідну заробітну плату, тому має можливість утримувати позивачку, як свою дружину, шляхом сплати щомісячно аліментів на її користь. Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на її утримання, як непрацездатної дружини в розмірі 1/4 частини усіх видів доходу, щомісяця з дня пред`явлення позовної заяви до суду, а також судові витрати. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини ОСОБА_3 , у розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше встановленого законом прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць щомісяця, починаючи з 22 липня 2025 року, до отримання ОСОБА_3 пенсійних або інших соціальних виплат або до настання інших обставин, що об`єктивно змінять її матеріальний стан. Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка, яка перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, є особою, що не має достатніх джерел доходу - не отримує пенсійних виплат, соціальної допомоги, про що свідчать офіційні довідки Пенсійного фонду України та Управління соціального захисту населення. Стан здоров`я позивачки значно ускладнює її життєдіяльність: вона страждає на низку хронічних захворювань. Із врахуванням встановлених позивачці ОСОБА_3 медичних діагнозів та рекомендацій, остання несе постійні та систематичні витрати для підтримки свого стану здоров`я на відповідному рівні, при цьому наявна медична документація дає підстави для висновку, що такі витрати позивачка може нести й надалі. Відповідач проходить військову службу в умовах воєнного стану, що свідчить про його працездатність, наявність регулярного грошового забезпечення та можливість виконувати свої сімейні обов`язки, передбачені чинним законодавством України, зокрема - щодо утримання дружини. За такого, суд вважав, що наявні необхідні для призначення аліментів юридичні складові. Разом з тим, визначаючи розмір аліментів, які необхідно стягнути з відповідача, суд вважав недоведеними вимоги позивачки щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки від щомісячного доходу відповідача, тому прийшов до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 1/8 частки від щомісячного його доходу В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через свого представника Могилу С.М. посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вважав, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн. Так вказував, що поза увагою суду залишилася та обставина, що відповідач впродовж 2022 - 2025 років щомісячно здійснював перерахування позивачці грошових коштів та їх загальна сума склала 1366600 грн, що підтверджується інформацією про окремі операції по картці/рахунку відповідача, а відповідно задовольняв її потреби в повній мірі та навіть більше необхідного. Зазначає, що 01 жовтня 2024 року відповідач за згодою позивачки придбав житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4810200000:08:031:0039, а також придбав земельну ділянку площею 0,0391 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4810200000:08:031:0040. Вказане майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, адже набуте подружжям за час спільного проживання та шлюбу, в тому числі за рахунок коштів, які відповідач перераховував позивачці. Окрім того, позивачка звертаючись до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 12 червня 2025 року з позовною заявою про поділ спільного сумісного майна подружжя, за результатами розгляду якої 24 жовтня 2025 року судом ухвалено заочне рішення про задоволення позову (справа №473/3042/25), вказала, що з відповідачем мала спільний сімейний бюджет, вела спільне господарство по вирощуванню корів, свиней і різних видів домашньої птиці, вирощування городини. Вона виробляла з молока сири, масло і возила на продаж в м. Одесу. Також працювала в місті Одеса багато років доглядальницею, більш 8 років і накопичила гроші. Таким чином, позивачка у справі № 473/3042/25 включно до 24 жовтня 2025 року наполягала на тому, що мала можливість працювати, заробляти відповідні кошти та навіть придбати відповідне майно (будинок, земельні ділянки), в той же час у даній справі, починаючи з 22 липня 2025року (дата звернення до суду з позовною заявою) і до 10 вересня 2025 (дата ухвалення судового рішення) позивачка стверджувала про інше, а саме, що з травня 2025 року ОСОБА_2 припинив надавати матеріальну допомогу на її утримання, їй виповнилось 64 роки (25.07.2025) і вона згідно ст. 1, ст. 26 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатним громадянином, як особа яка досягла встановленим цим законом пенсійного віку 60 років. Вона не отримує пенсійні виплати і не отримує державної соціальної допомоги, як особа яка не має право на пенсію, згідно довідки пенсійного фонду і довідки соцзахисту населення. Звертає увагу суду, що вказуючи в своєму рішенні про те, що із врахуванням встановлених позивачці ОСОБА_3 медичних діагнозів та рекомендацій, остання несе постійні та систематичні витрати для підтримки свого стану здоров`я на відповідному рівні, при цьому наявна медична документація дає підстави для висновку, що такі витрати позивачка може нести й надалі, суд жодним чином не обґрунтував вказаний висновок, не вказав про які саме діагнози йде мова та рекомендації щодо їх лікування, які такі витрати позивачка несе та чим підтверджується їх наявність взагалі, а також яка саме медична документація дала суду підстави для таких висновків. Так, із довідки відділу обслуговування громадян №6 (сервісного центру) вбачається, що ОСОБА_3 не перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Миколаївській області як отримувач пенсійних виплат, проте вказана довідка не містить відомостей про страховий стаж позивачки, її звернення з відповідною заявою про призначення виплат та причини відмови в таких виплатах. Із довідки управління соціального захисту населення Вознесенської міськради вбачається, що ОСОБА_3 не перебуває на обліку в Управлінні як одержувач державної допомоги, проте вказана довідка не містить відомостей про те, що позивачка відноситься до вразливих верств населення, потребує відповідної допомоги, зверталася з заявами про її надання та які рішення прийняті за результатами розгляду звернень управлінням. Довідка КП «КПН Вознесенський МЦ МСД» містить відомості про хвороби позивачки виявлені під час обстеження, що проводилося 21.05.2025, проте остання не містить відомостей про їх тривалість, можливість та необхідність їх лікування, показання до лікування, призначення лікарів. Із довідки КНП «Миколаївський обласний центр онкології» вбачається, що позивачка знаходилася на стаціонарному лікуванні з 19.03.2021 по 22.03.2021, рекомендації при виписці стосувалися лікування впродовж 2 тижнів та здачі аналізів через 2-3 тижні. Виписний епікриз з медичної карти №2181/1204 засвідчує, що захворювання у позивачки встановлено ще 11.02.2021, лікування вона проходила з 09.04.2021 по 12.04.2021, хвора виписана без ускладнень, у задовільному стані, лікарські та трудові рекомендації надано у вигляді необхідності здачі аналізів через 3 тижні. Зворотне повідомлення КНП «Миколаївський обласний центр онкології» містить відомості про те, що позивачка проходила огляд 03.08.2021, в неї виявлено певне захворювання та надано рекомендації щодо його лікування з необхідністю явки через 3 місяці. Діагностичні звіти КП «КНП Вознесенський МЦ ПМСД» за послугою рентгенографія кисті та зап`ястка, гомілковостопного суглоба та стопи, засвідчують наявність у позивачки ознак ортрозо-артрита суглобів обох кістей та обох стоп станом на 15.04.2025, що є цілком нормальним з огляду на вік позивачки, проте не містить жодних рекомендацій щодо можливості та необхідності їх лікування. З довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що відповідач призваний під час мобілізації та 24.10.2022 направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , проте вказана довідка не містить інших відомостей, в тому числі про його працездатність та наявність регулярного грошового забезпечення, його розмір, а відповідно зі змісту судового рішення не можливо зрозуміти на підставі чого суд зробив такі висновки, в тому числі і про обов`язок та можливість відповідача утримувати дружину. Вказує, що суд не надав належну увагу одній з істотних умов виникнення права одного із подружжя на утримання, якою є відсутність зловживання правом з її боку. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, зменшити відшкодування витрат на правову допомогу , понесених відповідачем. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Позивачка направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Справу розглянуто за відсутності сторін, що не суперечить приписам часини 2 статті 372 ЦПК України У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення. За приписами частин 3, 4 статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 1 ЦПК України). Принципи змагальності сторін та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом є складовими основних засад цивільного судочинства. Зокрема принцип змагальності сторін покладає на кожну із них обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд лише сприяє їм у реалізації процесуальних прав. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен ураховувати як вимоги статті 83 ЦПК України щодо строків подання доказів, так і вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, а також виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції представник відповідача адвокат Могила С.М. просив долучити до матеріалів справи копії: довідки про доходи відповідача від 21 серпня 2025 року, довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 на ім`я ОСОБА_2 , інформації про окремі операцій по картці/ рахунку ОСОБА_2 , посвідчення учасника бойових дій на ім`я ОСОБА_2 . Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів виходить з того, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу. З урахуванням викладеного, а також того, що на день розгляду справи судом першої інстанції та подання апеляційної скарги ОСОБА_2 є військовослужбовцем, тому з урахуванням характеру його служби колегія суддів вважає, що неподання доказів до суду першої інстанції відбулося з поважних причин, а надані ним докази мають суттєве значення для правильного вирішення спору, є підстави для прийняття та оцінки наданих відповідачем доказів апеляційним судом. Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 09 липня 2024 року ( а.с.4). На час реєстрації шлюбу позивач мала 63 роки, а отже є непрацездатною за віком. ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 з 10 жовтня 2024 року ( а.с.5). Згідно наданих довідок КП «Комунальне некомерційне підприємство «Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги»» у позивачки діагностовано низку хронічних захворювань, зокрема: цукровий діабет 2 типу, остеохондроз хребта та грудного відділу, дифузний зоб щитоподібної залози, ревматоїдний артрит, артеріальна гіпертензія, гіпертензивна хвороба серця, ішемічна хвороба серця, артроз-артрит суглобів обох стоп. Окрім того, у позивачки було виявлено злоякісне новоутворення (пухлину) правої молочної залози. У зв`язку з цим їй проведено ектомію правої молочної залози (оперативне видалення) та курс хіміотерапії у Миколаївському обласному онкологічному центрі. Із довідки Пенсійного фонду України ( відділ обслуговування громадян №6 ( сервісний центр) від 11 липня 2025 року №1400-0208-8/58560 вбачається, що ОСОБА_3 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області як одержувач пенсійних виплат ( а.с.7). Відповідно до довідки №?867 від 14 липня 2025 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Вознесенської міської ради, ОСОБА_3 не перебуває на обліку як одержувач будь-яких видів державної соціальної допомоги( а.с.8). ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний під час мобілізації в особливий період та 24 жовтня 2022 року та проходить військову службу ( а.с.6). Відповідно до копії посвідчення серії, виданого 30 січня 2024 року ОСОБА_2 є учасником бойових дій ( т.1 а.с.39). Дохід ОСОБА_2 за 2024 рік відповідно до довідки №112 від 21 серпня 2024 року склав 368263.84 грн, відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування сформованого Пенсійним фондом України (форма ОК-7») від 30 грудня 2025 року за звітній 2025 рік - 903190.65 грн ( а.с.55-57). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Один з подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно з частиною 1 статті 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникла у неї за час шлюбу. За приписами частини 1, 3 статті 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв`язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це. Статтею 80 СК України встановлено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану. З вказаного вбачається, що чинне законодавство, зокрема, частина 2 статті 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: його непрацездатність; потреба у матеріальній допомозі; здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов`язку для іншого з подружжя таке утримання надавати. Колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024 у справі № 1-1/2023(72/23) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини 4 статті 75 СК України, вказавши, зокрема, що нормативне регулювання, яке допускає становище особи, за якого її сукупний дохід (разом із соціальними виплатами і допомогами) є нижчим від прожиткового мінімуму, установленого законом, суперечить частині 3 статті 46 Конституції України. Водночас у рішенні Конституційний Суд України зазначив, що прожитковий мінімум у контексті частини 4 статті 75 СК України визначено у спосіб, що не враховує у повній мірі і не може враховувати потреби непрацездатних осіб, а тому й не може бути універсальним для визначення рівня витрат на підтримання життєзабезпечення всіх без винятку людей. Зокрема, нужденність одного з подружжя, який є непрацездатним, повинна встановлюватися із урахуванням співвідношення між його заробітною платою, пенсією, іншими доходами та тими потребами, які є важливими для його нормального життєзабезпечення. Частина 4 статті 75 СК України викладена у такий спосіб, що позбавляє суд змоги тлумачити зміст цієї категорії та ухвалювати рішення на власне переконання з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення. Прожитковий мінімум не відображає фактичного стану потреби особи у матеріальній допомозі, а навпаки, як убачається зі змісту частини 4 статті 75 СК України, обмежує право одного з подружжя на утримання (аліменти). Крім того, оскільки особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II чи III групи має пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити прожитковий мінімум, установлений законом, частина 4 статті 75 СК України не може бути застосована, а право на утримання не може бути реалізоване Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17, аналіз норм статей 75, 76 СК України дає підстави для висновку, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму на одну особу. До уваги береться отримання пенсії, державних пільг, субсидій, наявність майна, що може приносити дохід, тощо. Сам факт непрацездатності не зумовлює виникнення обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Звертаючись до суду з позовом позивачка вказувала, що вона не працює у зв`язку з незадовільним станом здоров`я, а тому немає можливості працевлаштуватися, єдиним джерелом існування була допомога чоловіка. Вирішуючи вказаний спір судом першої інстанції встановлено, що позивачка не отримує ні пенсії за віком, ні по інвалідності, ні інших соціальних виплат, а відповідно довідки КП «Комунальне некомерційне підприємство «Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги»» у позивачки діагностовано низку хронічних захворювань. Окрім того, у позивачки було виявлено злоякісне новоутворення (пухлину) правої молочної залози, у зв`язку з цим їй проведено ектомію правої молочної залози (оперативне видалення) та курс хіміотерапії у Миколаївському обласному онкологічному центрі. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, які позивачка несе витрати на лікування та придбання лікарських засобів, а також чи є в неї повнолітні діти від яких вона також може отримувати матеріальну допомогу. Відповідач є особою працездатного віку, проходить військову службу та отримує грошове забезпечення, розмір якого підтверджується наданими ним до суду апеляційної інстанції доказами, а отже має можливість надавати позивачці таку допомогу. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки, яка є непрацездатною за віком та яка потребує матеріальної допомоги, аліментів на її утримання, з врахуванням можливості відповідача надавати таку допомогу, проте в повній мірі не врахував і дійшов помилкового висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача. При визначенні розміру аліментів колегія суддів враховує встановлені обставини справи, матеріальне становище та стан здоров`я сторін, перебування в шлюбних відносинах нетривалий час, а саме менше двох років, та виходячи з доходу відповідача ОСОБА_2 , принципу справедливості та розумності, вважає достатнім для утримання дружини аліментів у розмірі 1/12 частини від доходу останнього. За приписами пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає обставинам справи, а тому його слід змінити в частині визначено розміру аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, зменшивши цей розмір з 1/8 до 1/12 частки заробітку (доходу) відповідача, задовольнивши частково апеляційну скаргу. Доводи апеляційної скарги про те, що поза увагою суду першої інстанції залишилося причини не проведення виплати позивачці соціальної допомоги, чи потребувала вона такої допомоги, чи зверталася вона за призначенням таких виплат, не надання судом оцінки наявним у позивачки захворювань та не встановлення фактичної неможливість останньої з огляду на їх наявність працювати та забезпечувати себе самостійно на теперішній час не заслуговують на увагу, оскільки відповідач до укладення між ними шлюбу був обізнаний як про стан здоров`я позивача, так і про неотримання позивачкою пенсії чи соціальних виплат, та причини неотримання нею таких. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про можливість відповідач сплачувати аліменти на утримання дружини, а містять лише незгоду з його оцінкою. Відповідно до частини 3 статті 80 СК України розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану. За приписами пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає обставинам справи й підлягає зміні в частині визначено розміру аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача. Пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення серед іншого, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. У справі, яка переглядається, судові повідомлення та судові повістки надсилалися судом першої інстанції засобами поштового зв`язку за встановленим зареєстрованим місцем проживання відповідача: АДРЕСА_1 (а.с. 5). Зокрема, судова повістка на судове засідання на 10 вересня 2025 року повернулася до суду без вручення адресату із відміткою відділення поштового зв`язку про причини неявки «адресат відсутній» (а.с. 29). Тобто суд у відповідності до положень статей 128 та 130 ЦПК України повідомив відповідача про розгляд справи 10 вересня 2025 року, а відмітка працівника поштового відділення щодо причин неявки через «відсутність адресата» підтверджує належне повідомлення про розгляд справи. За такого відсутні передбачені пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України підстави для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення суду. Щодо стягнення з позивачки на користь відповідача компенсації вартості витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині 4 статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини 1 статті 1, частин 3 та 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн. на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги від 12 грудня 2025 року, укладений мж ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , угоду про винагороду адвоката в сумі 10000 грн., копію свідоцтва адвоката серія КР №000638 ( а.с. 49,50). У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила про зменшення вказаного у апеляційній скарзі розміру витрат на правничу допомогу з огляду на те, що вказаний розмір є завищеним та неспівмірними, справа належить до категорії незначної складності, її розгляд відбувався в порядку спрощеного провадження, судова практика у цих справах є стало, у зв`язку з чим, у адвоката була відсутня необхідність додатково досліджувати норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Колегія суддів частково погоджується з доводами відзиву на апеляційну скаргу та вважає, що заявлена позивачем сума вартості послуг адвоката 12000 грн. не є співмірною зі складністю справи, оскільки спір, який розглядався, не є складним, судова практика розгляду подібних справ є сталою, обсягом робіт, з урахуванням, зокрема змісту апеляційної скарги, не є значним. З урахуванням складності справи (справа не складною, виходячи зі змісту позовних вимог та заперечень відповідачки), обсягу та характеру виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), який не є значним, заперечень позивачки щодо заявленої суми судових витрат колегія суддів вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідача, який відповідає як складності справи та обсягу наданих правничих послуг, а також вимогам розумності та справедливості судових витрат, становить 4000 грн. З врахуванням вимог статті 141 ЦПК України та часткового задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що на користь позивача з відповідачки слід стягнути 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів цивільної справи, яка розглядається, вбачається, що інтереси позивача представляє адвокат Федоренко Г.М., що підтверджується наявним у матеріалах справи ордером. На підтвердження розміру наданих витрат правничої допомоги позивача надала розрахунок від 22 липня 2025 року, квитанцію №7 від 22 липня 2025 року про сплату Чечель Г.І. гонорару адвокату 2000 грн ( а.с.16,30). Суд першої інстанції, стягнув з відповідача на користь позивача 2000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу надану у суді першої інстанції. Змінюючи рішення суду та з врахуванням вимог статті 141 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що на користь позивача з відповідачки слід стягнути 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки спір, який розглядався, не є складним, судова практика розгляду подібних справ є сталою, обсягом робіт, з урахуванням, зокрема змісту позовної заяви, не є значним. За такого рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу не відповідає вимогам процесуального закону, тому в силу положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України в цій частині рішення суду підлягає зміні. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач, звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача у дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1211 грн.20 коп. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником Могилою Сергієм Миколайовичем, задовольнити частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 вересня 2025 року змінити. Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини ОСОБА_3 у розмірі 1/12 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 22 липня 2025 року. Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок, на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2000 (дві тисячі) грн витрат за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна І.В. Лівінський Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.