Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/4653/25

Дата документу 20.03.2026 Справа № 336/4653/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 336/4653/25 Головуючий у І інстанції: Савеленко О.А. Провадження № 22-ц/807/137/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Гончар М.С., Кухаря С.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.04.2024 ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатору. Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Первісного Кредитора та ознайомився з актуальною редакцією Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Макс Кредит» (далі - Правила) (Додаток № 4 ). Після чого добровільно без примусу чи тиску Відповідач заявив про бажання отримання коштів, зареєструвався на сайті Кредитодавця, під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками Сайту, тобто вказав свої персональні ідентифікаційні дані. Відмова Відповідача від проходження верифікації чи не надання інформації та документів необхідних для її проведення має наслідком відмову Кредитодавця від встановлення ділових відносин з Позичальником та від укладення з Позичальником Кредитного договору. Таким чином, під час укладення Кредитного договору Первісним кредитором здійснено ідентифікацію та верифікацію Відповідача згідно з вимогами, встановленими Постановою НБУ «Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу», що передбачено та погоджено умовами Кредитного договору Згідно з Правилами, до укладення Кредитного договору, Позичальнику для ознайомлення в особистий кабінет надано Паспорт споживчого кредиту (Додаток №5). Оскільки Відповідач погодився з умовами, запропонованими в Паспорті споживчого кредиту, шляхом його підписання за допомогою одноразового ідентифікатора, Первісний кредитор сформував та надав Відповідачу оферту щодо укладення Кредитного договору. Отже, Кредитний договір підписано Відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора 58120, що є належним і допустимим доказом укладення правочину між сторонами. Після здійснення акцепту Позичальником, Кредитодавець наклав на Кредитний договір кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника із кваліфікованою електронною позначкою часу. Вказані дії підтверджуються положеннями Кредитного договору, а також Довідкою про ідентифікацію (Додатки №3, №6) Крім того, приймаючи умови Кредитного договору, Відповідач підтвердив, що йому у доступній та зрозумілій формі була надана вся передбачена ч. 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (чинного на момент укладення договору), а також статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» інформація. Відповідач також підтвердив ознайомлення зі змістом ст. 25 Закону та з Правилами. Таким чином, у Кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Відповідно до умов Кредитного договору, Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю комісію за надання кредиту в сумі 500 грн, порядок сплати якої визначено умовами Кредитного договору. Отже, Позичальнику перераховується сума в розмірі 5000 грн. На виконання умов Кредитного договору, 25.04.2024 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «Платежі Онлайн» на платіжну картку № НОМЕР_1 , що, у свою чергу, є доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця. Первісний Кредитор виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Повідомленням від ТОВ «ТОВ «Платежі Онлайн» з відміткою та додатком до нього (Додаток №7, №8). 21.10.2024 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС (далі Договір Факторингу), відповідно до умов якого Позивачеві відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (Додаток №12). У порядку та на умовах, визначених у Договорі Факторингу, позивач зобов`язався передати (сплатити) Первісному кредитору суму фінансування, а первинний кредитор зобов`язався відступити позивачу права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних первісному кредитору за укладеними кредитними договорами, та їх перехід від первісного кредитора до позивача відбувається у дату відступлення прав вимоги. Дата відступлення прав вимоги - означає робочий день, в який сторони склали і підписали Акт прийому-передачі. Акт прийому-передачі - означає письмовий документ, який складається спільно первісним кредитором та позивачем, за формою згідно Додатку № 2 до Договору факторингу, у зв`язку з переходом прав вимоги від первісного кредитора до позивача на умовах Договору факторингу, підтверджує передачу Позивачу Реєстру боржників відповідно до умов Договору факторингу та складається в день підписання Договору факторингу. Таким чином, відповідно до: - Реєстру боржників за Договором Факторингу, витяг з якого додано до позовної заяви (Додаток № 13); - Акту прийому-передачі (Додаток № 12), до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 14321,00 грн. Також, на підтвердження переходу права вимоги за Реєстром боржників до Договору Факторингу, позивач долучає платіжну інструкцію, що свідчить про сплату ціни продажу (виконання позивачем своїх обов`язків за Договором Факторингу (Додаток №12). ТОВ «ФК «Ейс» звертало увагу суду, що документи щодо переходу права вимоги за договорами факторингу містять конфіденційну інформацію. Така інформація належить до таємниці фінансової послуги відповідно до статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Отже, у зв`язку з необхідністю забезпечення збереження конфіденційних даних, їх нерозголошення та невикористання на користь третіх осіб до матеріалів позовної заяви долучено саме витяги з документів (Додаток № 13). Під час укладення Кредитного договору сторони узгодили всі істотні умови, зокрема, розмір кредиту в сумі 5500 грн, валюту надання, строк дії договору та порядок кредитування. Таке погодження умов, а також підписання Кредитного договору відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора як засобу електронного підпису, свідчить про його належне та добровільне волевиявлення на укладення електронного правочину. Однак, оскільки відповідач належним чином не виконав свого зобов`язання щодо повернення коштів, виникла заборгованість у розмірі 14321 грн, що складається з: 5500 грн - заборгованість по кредиту; 6321 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 2500 грн - штрафні санкції за умовами договору. Ця сума підтверджується випискою з особового рахунку за період 21.10.2024 до 04.05.2025 (Додаток № 10). ТОВ «ФК «Ейс» зазначало, що станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за Кредитним договорам. Позивач не здійснював нарахувань за Кредитним договором. Розрахунок заборгованості, наданий первісним кредитором в сукупності з повідомленням від ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені позивачем в повній мірі. Крім того, товариство зазначало, що не заявляє вимог щодо стягнення штрафних санкцій, у зв`язку з чим, загальна сума заявлених до стягнення вимог складає: 11821 грн, що складається з: 5500 грн - заборгованість за кредитом; 6321 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. Посилаючись на означені обставини, ТОВ «ФК «Ейс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024 у розмірі 11821 грн, що складається з: 5500 грн заборгованості за тілом кредиту та 6321 грн - заборгованості за відсотками. Також товариство просило стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2422,40 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 12056 грн: судовий збір у розмірі 6056 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн просить покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, товариство, зокрема, зазначає, що надані витяги з реєстру прав вимоги до договору факторингу № №21102024-МК/ЕЙС від 21.10.2024 підписані та мають печатки уповноважених осіб, а також в них зазначена вся важлива інформація, а саме: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін. Дані документи долучені разом з позовною заявою. Ці документи містять всі необхідні реквізити, підписи сторін та оформлені належним чином, відповідно до встановлених форм договорів факторингу. Подані витяги з реєстрів відповідають загальним вимогам належності та допустимості доказів, передбаченим статтями 76 та 77 ЦПК України. Законодавство України не встановлює чіткої уніфікованої форми таких витягів, а тому важливим є зміст документа, його реквізити та відповідність домовленостям між сторонами договору. На думку заявника, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, ухвалюючи рішення у справі фактично ухилився від вирішення спору по суті, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості. Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Кредитний договір укладений в електронній формі за допомогою електронного сервісу та підписаний сторонами, зокрема, відповідачем електронним підписом одноразового ідентифікатора, отже, кредитний договір укладений з дотриманням встановленої для нього письмової форми, містить усі істотні умови, проте позивач не довів факту передачі прав вимоги первісним кредитором щодо боржника ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає такий висновок помилковим. Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 25.04.2024 ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 00-9741274 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора. Договір укладений в електронній формі, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором. За умовами договору відповідач отримала кредитний ліміт в сумі 5000 грн на споживчі потреби, строком дії кредитної лінії 360 днів, відповідач зобов`язалася повернути кредит в останній день кредитування, та сплатити відсотки, стандартна процентна ставка 1,47%, про що зазначено у договорі (а.с. 37-45). 25.04.2024 здійснено ідентифікацію відповідача за одноразовим ідентифікатором, про що свідчить досліджена судом довідка (а.с.60). Відповідачу встановлений графік платежів, наданий паспорт споживчого кредиту (а.с.46,57-59). Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Макс Кредит» затверджені Наказом директора ТОВ «МАКС Кредит» № 26-03/24 від 26.03.2024 (а.с.47-56). Згідно з інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн», 25.04.2025 здійснено переказ грошових коштів в сумі 5000 грн на картку Privat Bank НОМЕР_2 (а.с.61-63, 65-67). З інформації, наданої АТ КБ «Приват Банк» на виконання ухвали суду в частині витребування доказів, встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 емітована платіжна картка № НОМЕР_3 , 25.04.2025 на вказану платіжну карту було зараховано 5000 грн через платіжну систему, про що також свідчить надана АТ КБ «Приват Банк» виписка з карткового рахунку (а.с.107-110). Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого за період з 21.10.2024 до 04.05.2025 виникла заборгованість в сумі 14321 грн, що складається з: 5500 грн прострочене тіло, 6321 грн прострочені відсотки; 2500 грн штрафні санкції, про що свідчить виписка з особового рахунку за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2025, надана ТОВ «ФК «Ейс» та детальний розрахунок, наданий ТОВ «МАКС Кредит» (а.с.74,75-76). 21.10.2024 між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «МАКС Кредит» укладений договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, відповідно до умов якого фактор зобов`язався передати клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру (а.с.77-82,89). На виконання умов договору факторингу здійснено повний розрахунок, що підтверджується наданими суду платіжними інструкціями (а.с.90-93). За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Наявними у матеріалах доказами підтверджується та не спростовано відповідачем, що при підписанні кредитного договору № 00-9741274 від 25.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Макс Кредит» (первісний кредитор) сторонами було погоджено всі істотні умови договору. Відповідачем вказаний договір був підписаний за допомогою електронного підпису, створеного за допомогою одноразового ідентифікатора 58120. Жодних обставин, які б вказували на нікчемність договору, суду не надано. Правомірність укладеного між сторонами кредитного договору як правочину ким-небудь із сторін не оспорена, тому він є чинним і обов`язковим для виконання. На підтвердження надання кредиту на підставі вказаного договору ТОВ «Макс Кредит» наддало інформаційну довідку, видану ТОВ «Платежі онлайн» відповідно до якої товариство повідомляє про успішність операцій, зокрема, про успішну операцію щодо перерахування коштів у розмірі 5000 грн на картковий рахунок на картку Privat Bank НОМЕР_2 25.04.2024 о 20:28:44. Окрім цього перерахування коштів підтверджується і додатком до інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» в якому були зазначені додаткові відомості про позичальників, зокрема і про ОСОБА_1 . Вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Макс Кредит» свого обов`язку щодо надання коштів відповідачу за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024. Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідач суду не надавала, як і доказів належного виконання кредитного зобов`язання на користь первісного кредитора. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту). При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу. Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. 21.10.2024 ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, строк дії якого до 31.12.2026. Пунктом 2.1. розділу 2 (предмет договору) в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Відповідно до п. 2.3. з дати відступлення прав вимоги, клієнт перестає бути стороною за укладеними кредитними договорами, а фактор стає виключним єдиним кредитором за укладеними кредитними договорами, згідно реєстру боржників та набуває всіх прав за ним. Згідно з п 2.5. договору факторингу відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за укладеними кредитними договорами, та їх перехід від клієнта до фактора відбувається у дату відступлення прав вимоги. За розділом 1 - дата відступлення прав вимоги - робочий день в який сторони склали та підписали акт прийому - передачі реєстру боржників. Згідно з п. 8.3.2. договору, у день отримання фактором електронної форми реєстру боржників фактор формує та надає клієнту для підписання акт приймання-передачі реєстру боржників (додаток №1). У день отримання клієнтом акту приймання-передачі реєстру боржників, уповноважений представник клієнта підписує вказаний акт, скріплює печаткою та передає підписаний примірник акту фактору (а.с.113-115). Додатком №1 до вказаного договору факторингу є форма реєстру боржників, додатком №2 є форма акту приймання передачі до договору факторингу, додатком №3 є форма реєстру прийнятих платежів до договору факторингу, додатком №4 є довідка про ідентифікацію (а.с.77-82). До матеріалів справи долучено платіжні інструкції № 15, 16, 14, 13 про оплату за відступлення прав вимог згідно договору факторингу № 21102024-МК/Ейс від 21 жовтня 2024 (а.с. 90-93). Відповідно до витягу з реєстру боржників за кредитними договорами, укладеними між боржниками та ТОВ «Макс Кредит» до договору факторингу № № 21102024-МК/Ейс від 21.10.2024 від ТОВ «Макс Кредит» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024 у розмірі 11821 грн (а.с. 94-96). Отже, на підставі долучених до матеріалів справи договору факторингу та витягу з реєстру боржників, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника. Вказаний договір факторингу, що містить підписи уповноважених представників сторін та скріплений печатками, підтверджує належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Макс Кредит» до ТОВ «ФК «Ейс». Окрім того, апеляційний суд зауважує, що витяг з реєстру боржників за договором факторингу № 21102024-МК/Ейс від 21.10.2024, оформлений у фізичній формі, має усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитним договором, окрім того, містить підписи сторін договору, що скріплені печатками (а.с.94-96). Договір факторингу № 21102024-МК/Ейс від 21.10.2024 є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорена, а тому його умови підлягають виконанню. Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідач не оспорювала, у цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, відсутності заперечень відповідача, не дослідив належним чином наданих доказів, та дійшов помилкового висновку про те, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами у справі на підтвердження факту передачі права вимоги позивачу, як новому кредитору, за кредитним договором, укладеним відповідачем з первісним кредитором. Враховуючи наведені обставини та докази у справі, колегія суддів вважає доведеним, що відбулась заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «ФК «ЕЙС», перейшло право вимоги за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024, укладеним між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 . Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем. Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «ФК «ЕЙС». Отже, на думку колегії суддів, доведеним є зобов`язання Лебедєвої К.О. з повернення ТОВ «ФК «Ейс» кредиту в сумі 11821 грн, що складається з: 5500 грн заборгованості за тілом кредиту та 6321 грн - заборгованості за відсотками. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями пп. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Ейс», скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 рокута ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог товариства, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за Кредитним договором за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024 в розмірі 11821 грн. В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22). В обґрунтування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 7000 грн позивач надав:копію Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025, що укладений між адвокатським бюро «Тараненко та партнери» в особі керуючого адвоката Тараненка А.І. та ТОВ «ФК «ЕЙС» з протоколом погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги, копію Додаткової угоди до нього № 2 від 07.04.2025 та Акту прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Тараненка А.І. № 4956 від 24.04.2012. Відповідно до п. 3.6 Договору, сума гонорару, якщо вона буде стягнута на користь Клієнта сплачується на користь адвоката на пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем фактичного отриманні коштів на рахунок клієнта. В акті прийому-передачі наданих послуг від 07.04.2025, зазначено перелік наданих правових та юридичних послуг, кількість витрачених годин та вартість цих послуг на загальну суму 7000 грн: складання позовної заяви - 2 години - 5000 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника, яким є ОСОБА_1 , за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024 - 2 год -1 000 грн, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024 - 1 год - 500 грн; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 00-9741274 від 25.04.2024 - 1 год - 500 грн (а.с. 22). Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені стороною позивача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню, необхідно зменшити. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, з огляду на ціну позову у справі в розмірі 11821 грн, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат у загальному розмірі 2000 грн. Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с 98), за подання апеляційної скарги 3633,60 грн судового збору (а.с.140). Отже, за ч. 13 ст. 141 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, ТОВ «ФК «ЕЙС» має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 6056 грн, які слід стягнути з відповідача. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою: «Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»заборгованість за Кредитним договором № 00-9741274 від 25 квітня 2024 року в розмірі 11821 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять одна) гривня, що складається з: 5500 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 6321 гривень - заборгованість за відсотками. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»судові витрати на правничу допомогу, яких товариство зазнало під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»витрати зі сплати судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість тисяч) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 20 березня 2026 року. Головуючий: Судді: