Постанова Велика Палата ВС № 990SСGС/33/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2026 року м. Київ справа № 990SCGC/33/25 провадження № 11-276сап25 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого Погрібного С. О., судді-доповідачки Стрелець Т. Г., суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мартєва С. Ю., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю: секретаря судового засідання Рожок В. В., скаржника ОСОБА_1 , представника Вищої ради правосуддя Цуцкірідзе І. Л., розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 27 травня 2025 року № 1119/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2025 року № 634/2дп/15-25, УСТАНОВИЛА: Стислий зміст вимог скарги

1. ОСОБА_1 (далі також - скаржник) 25 червня 2025 року звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач) від 27 травня 2025 року № 1119/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2025 року № 634/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

2. Скаржник не погоджується з правомірністю оскаржуваного рішення ВРП і просить його скасувати, оскільки вважає, що воно не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Зазначає, що ВРП оскаржуваним рішенням залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати (далі також - Друга ДП ВРП) від 26 березня 2025 року № 634/2дп/15-25 «Про притягнення судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». Друга ДП ВРП застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження у зв`язку з наявністю в його діях дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України № 1402-VІІІ від 2 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), допущеного під час ухвалення постанови від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21. Предметом розгляду цієї справи було притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтями 124, 122-4, частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). На переконання ОСОБА_1 , під час ухвалення зазначеної постанови у справі № 554/5192/21 він діяв відповідно до вимог КУпАП та з дотриманням засад правосуддя, а тому в його діях немає складу дисциплінарного проступку. Скаржник наполягає, що він ухвалив вмотивовану постанову в розрізі безпосередньо сприйнятих під час розгляду справи показань особи, що притягалася до відповідальності за вчинені в умовах неочевидності адміністративні правопорушення (власника, а не водія), чотирьох свідків та досліджених письмових доказів, які мали низьку наповненість та вочевидь не свідчили про наявність факту керування особою транспортним засобом під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Вважає, що він не вправі був обґрунтовувати судове рішення у цій справі поясненнями особи, від яких вона відмовилась. Оскільки провина особи в судовому засіданні у контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом не була доведена, справа підлягала закриттю. Постанова від 17 червня 2021 року не оскаржувалась до суду апеляційної інстанції та є чинною. ОСОБА_1 зауважує, що рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Водночас рішення ВРП містить оцінні судження про недостатню обґрунтованість ухваленої суддею постанови, які ВРП виснувала та сформулювала поза межами наданих їй функцій. ОСОБА_1 вважає, що нескладення протоколу щодо особи, яка в судовому засіданні дала свідчення, що саме вона була за кермом автомобіля під час ДТП ( ОСОБА_3 ), та невідшкодування нею збитків не можна ставити у провину судді, оскільки такі дії знаходяться поза межами його повноважень. Натомість Управління патрульної поліції в Полтавській області після отримання постанови від 17 червня 2021 року не було позбавлене права скласти відповідний протокол стосовно ОСОБА_3 , а власник майна, якому завдано збитки, - подати відповідний позов до суду. Також скаржник зазначив, що в КУпАП немає чітко встановленого порядку вчинення суддею відповідних процесуальних дій та неузгодженість його елементів, зокрема щодо критеріїв потрібного і достатнього обсягу мотивування, відсутності сторони обвинувачення та суворих вимог до акта звинувачення (протоколу з безпосереднім викладом доречних аргументів), що унеможливлює настання відповідальності судді за свободу суддівського розсуду. Відзив ВРП на скаргу ОСОБА_1 та його відповідь на нього

3. ВРП 28 липня 2025 року направила до Великої Палати відзив на скаргу судді, згідно з яким просить відмовити у її задоволенні. Відповідач мотивував відзив тим, що оскаржуване рішення ухвалив повноважний склад ВРП, його підписали всі члени ВРП, які брали участь у його ухваленні. Суддю повідомили про дату, час і місце засідання ВРП в установленому законом порядку. ВРП заперечує проти доводів скарги та вважає, що оскаржуване рішення містить посилання на підстави та мотиви, згідно з якими суддю притягнули до дисциплінарної відповідальності. Предметом розгляду ВРП під час дисциплінарного провадження було не питання оцінки доказів, які містяться у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, а дії судді ОСОБА_1 під час розгляду справи, що безпосередньо пов`язані з виконанням ним процесуальних обов`язків та повноважень. Суддя ОСОБА_1. у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 узагалі не згадує про наявність пояснень ОСОБА_2 та відеозаписів, які підтверджують вчинення ним правопорушення, та не мотивує, чому докази, надані ним та залученими ним свідками, які перебувають у дружніх чи родинних відносинах з ОСОБА_2 , мають перевагу над доказами, отриманими поліцією під час складання протоколу. Предметом проступку, який визначено підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, є не відсутність мотивування щодо будь-яких обставин, а саме мотивування щодо прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Усупереч вимогам статей 252, 280 КУпАП, у своїй постанові у справі № 554/5192/21 позивач не навів жодних мотивів щодо відхилення доказів (відеозаписів), поданих Управлінням патрульної поліції в Полтавській області, не з`ясував обставин стосовно події адміністративного правопорушення, спричиненої шкоди, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Суддя ОСОБА_1. не навів і мотивів, згідно з якими він дійшов висновку, що докази, надані поліцією, не містять жодної інформації про факти (подію) вчинення адміністративного правопорушення.

4. ОСОБА_1 30 липня 2025 року надіслав до Великої Палати відповідь на відзив ВРП. Скаржник вважає, що ВРП у відзиві не спростувала наведених ним у скарзі обставин про те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя дотримав як загальні засади судочинства, так і усі потрібні приписи особливої частини КУпАП, дослідив та враховав усі доречні та важливі аргументи сторін, які в міру дискреції судді простою та зрозумілою мовою описав та проаналізовав у постанові. Рух справи

5. Відповідно до результату автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 26 червня 2025 року доповідачем у справі визначено суддю ОСОБА_4. Ухвалою від 02 липня 2025 року Велика Палата відкрила провадження у справі за цією скаргою ОСОБА_1 . Ухвалою від 23 липня 2025 року Велика Палата призначила розгляд справи на 10 годину 16 жовтня 2025 року. У зв`язку з відрахуванням ОСОБА_4 зі штату Верховного Суду наказом Голови Верховного Суду від 16 вересня 2025 року № 4482/0/5-25, виданим на підставі рішення ВРП від 16 вересня 2025 року № 1928/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», відповідно до розпорядження в.о. керівника Апарату Верховного Суду від 19 вересня 2025 року № 16/0/30-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого 19 вересня 2025 року суддею-доповідачкою призначено Стрелець Т. Г. До Великої Палати 30 вересня 2025 року від представника ВРП Ізвєкова Кирила В`ячеславовича надійшла заява, в якій він просив суд надати можливість участі в усіх судових засіданнях у справі № 990SCGC/33/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. ОСОБА_1. 06 жовтня 2025 року направив до Великої Палати заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 10 годину 16 жовтня 2025 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою від 08 жовтня 2025 року Велика Палата задовольнила заяви ОСОБА_1 та ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалами від 08 грудня 2025 року та від 02 березня 2026 року Велика Палата задовольнила клопотання ОСОБА_1 про участь у судових засіданнях призначених на 15 годину 11 грудня 2025 року та 05 березня 2026 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Позиція учасників судового засідання

6. У судовому засіданні скаржник підтримав аргументи та доводи поданої скарги та просив скасувати оскаржуване рішення. Представник ВРП просив залишити без задоволення скаргу судді ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Встановлені обставини справи

7. Указом від 13 травня 2008 року № 432/2008 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Решетилівського районного суду Полтавської області строком на п`ять років. Указом від 27 жовтня 2011 року № 1007/2011 Президент України перевів ОСОБА_1 у межах п`ятирічного строку на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави. Постановою від 16 травня 2013 року № 247-VII Верховна Рада України обрала ОСОБА_1 на посаду судді цього суду безстроково. Відповідно до наданої зборами суддів Октябрського районного суду міста Полтави характеристики суддя ОСОБА_1. з 15 листопада 2024 року обіймає посаду голови зазначеного суду та є суддею-спікером. Із 17 лютого 2024 року також обраний слідчим суддею. Колектив суду характеризує ОСОБА_1 винятково з позитивного боку, відзначає його старанність, відповідальність, вимогливість, уміння налагоджувати належну роботу як свого офісу, так і колективу суду загалом. Відповідно до характеристики суддя ОСОБА_1 має авторитет у колективі. Порушень трудової дисципліни не допускає. Під час спілкування уважний, тактовний та доброзичливий. Критику сприймає правильно. Вільно володіє державною мовою. Юридично грамотно складає процесуальні документи у справах, що перебувають у його провадженні. Колектив суду характеризує ОСОБА_1 позитивно. На підставі Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» найменування Октябрський районний суд міста Полтави змінено на Шевченківський районний суд міста Полтави. Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП

8. ОСОБА_5 11 червня 2024 року звернулася до ВРП з дисциплінарною скаргою на дії судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі № 554/5192/21. У скарзі вона зазначила, що 17 червня 2021 року суддя ОСОБА_1. ухвалив постанову про закриття провадження у справі № 554/5192/21 у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень, визначених статтями 124, 1224, частиною першою статті 130 КУпАП. ОСОБА_5 повідомила ВРП, що ця справа стосувалася зухвалого порушення водієм правил дорожнього руху, в ході якого він зніс електроопору та покинув місце ДТП. Таке правопорушення набуло резонансу в місцевих засобах масової інформації, які поширювали деякі фото-, відеоматеріали, що підтверджували вчинення правопорушення, а також точні відомості про автомобіль і водія, що причетні до інциденту. Водночас суддя ОСОБА_1. дійшов висновку про непричетність водія до цієї ДТП. На переконання скаржниці, суддя ОСОБА_1 цю постанову ухвалив з мотивуванням, яке очевидно є недостатнім, не відповідає обставинам справи, зроблене з однобокою та неналежною оцінкою доказів. ОСОБА_5 вважає, що суддя ОСОБА_1 невмотивовано віддав перевагу одним доказам у справі (показанням свідків) над іншими (матеріалам, що надала поліція), які узагалі не дістали вмотивованої оцінки за текстом постанови. У зв`язку із зазначеним ОСОБА_5 просила ВРП притягнути суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з підстав, визначених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

9. Ухвалою від 23 жовтня 2024 року № 3098/2дп/15-24 Друга ДП ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , оскільки наведені у скарзі ОСОБА_5 обставини сукупно можуть свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, саме незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Друга ДП ВРП також у цій ухвалі зазначила про невстановлення чітких та переконливих доказів, які могли б свідчити, що в діях судді є всі елементи складу дисциплінарного правопорушення, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

10. Рішенням від 26 березня 2025 року № 634/2дп/15-25 «Про притягнення судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» Друга ДП ВРП притягнула суддю Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

11. Так, Друга ДП ВРП установила, що на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2021 року до провадження судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 передано справу № 554/5192/21. Предметом розгляду цієї справи були адміністративні матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Полтавській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтями 124, 122-4, частиною першою статтею 130 КУпАП. Згідно зі змістом протоколів про адміністративні правопорушення серії ААБ № 126512 від 27 травня 2021 року (за статтею 124 КУпАП), ДПР18 № 192592 від 27 травня 2021 року (за статтею 122-4 КУпАП) та ДПР18 № 192591 від 27 травня 2021 року (за частиною першою статтею 130 КУпАП), складеними працівниками Управління патрульної поліції в Полтавській області, 27 травня 2021 року приблизно о 14:15 ОСОБА_2 на вулиці 23 Вересня в місті Полтаві керував транспортним засобом «RENAULT MEGANE» в стані алкогольного сп`яніння. Рухаючись у напрямку вулиці Г. Сталінграда, ОСОБА_2 не вибрав безпечної швидкості руху з урахуванням дорожньої обстановки та здійснив наїзд на електроопору, після чого залишив місце ДТП. Момент наїзду на електроопору, яка впала на дорогу та фактично перекрила рух, очевидці зафіксовали на відео. ДТП мала суспільний резонанс, висвітлювалася у ЗМІ та стала предметом обговорення в соціальних мережах. Окрім посилань, які навела скаржниця, під час дисциплінарного провадження в мережі «Інтернет» виявлено також інші публікації, які стосуються цієї події.

12. Уточнюючи зазначені обставини та розгляд справи в суді, Друга ДП ВРП зазначила, що через дві години після події поліцією на підставі даних автомобіля встановлено місце проживання його власника, яким виявився ОСОБА_2 , від нього отримано пояснення та складено протоколи про вчинення ним адміністративних правопорушень, визначених статтями 124, 122-4, частиною першою статті 130 КУпАП. Відповідно до матеріалів справи № 554/5192/21 Друга ДП ВРП установила, що під час складення протоколів ОСОБА_2 власноручно надав письмові пояснення, які додано до цих протоколів, де чітко та недвозначно підтвердив, що керував транспортним засобом у стані сп`яніння, вчинив наїзд на електроопору та залишив місце ДТП. До матеріалів справи додано відеозаписи спілкування поліцейських з ОСОБА_2 під час складання протоколів щодо нього, на яких він підтверджує, що керував транспортним засобом. Щодо іншої особи за кермом нічого не зазначає. Стосовно стану сп`яніння, то у протоколі ДПР18 № 192591 від 27 травня 2021 року за статтею 130 КУпАП ОСОБА_2 зауважив, що «не згоден», хоча не заперечував щодо долучення до протоколу пояснень, у яких визнавав керування в нетверезому стані. Згідно з відеозаписом DSJX3BI015_BI0015 (файл 20210527203126000324.mov) під час складання протоколу відповідно до частини першої статті 130 КУпАП ОСОБА_2 не погоджувався з ним, оскільки поліція його «з хати витягнула, а не з машини». Поліцейський нагадав, що він покинув місце ДТП. У відповідь ОСОБА_2 сказав: «Покинув - то я покинув, але ж ніхто не знає, у якому я стані був», на що поліцейський відповів: «Ви надавали пояснення, у поясненні чітко сказали, який був стан». Згідно із відеозаписом DSJX3BI015JBI0015 (файл 20210527203041000321.mov) ОСОБА_2 у відповідь на запитання поліцейського підтверджує, що «їздив у стані сп`яніння для того, щоб придбати їжу». Також на запитання працівника поліції, чи їздив ОСОБА_2 п`яним містом, той повідомив, що «цілий день не їздив, а поїхав лише поїсти ріденького супу, бо в нього вдома не було чого їсти». На відеозаписі DSJX3BI015_BI0024 (файл 20210527203704000334.mov) зафіксовано як працівник поліції встановлює особу ОСОБА_2 та пропонує йому пройти огляд на стан сп`яніння в Полтавському обласному наркодиспансері, на що ОСОБА_2 добровільно погодився. Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 27 травня 2021 року, ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп`яніння.

13. Постановою Октябрського районного суду міста Полтави від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 суддя ОСОБА_1. закрив провадження у цій справі за відсутності події та складу адміністративних правопорушень, визначених статтями 124, 122-4, частиною першою статті 130 КУпАП. У цій постанові зазначено, що ОСОБА_2 у судовому засіданні вину не визнав, відмовився від своїх попередніх пояснень та повідомив, що 27 травня 2021 року транспортним засобом керував не він, а його товариш ОСОБА_3 , який був тверезий та мав посвідчення водія. ОСОБА_2 у судовому засіданні погодився, що під час складання протоколу дійсно визнавав свою вину, підтверджував факти керування автомобілем у стані сп`яніння, зіткнення з електроопорою та залишення місця ДТП. Проте зазначив, що ці пояснення були неправдивими. Насправді, оскільки він був у стані алкогольного сп`яніння, передав керування транспортним засобом ОСОБА_3 , який і спричинив ДТП.

14. Згідно з технічним записом судового засідання суддя ОСОБА_1. не поставив ОСОБА_6 жодного питання, у тому числі щодо причини кардинальної зміни його пояснень. Відповідно до клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Козленка О. М. у судовому засіданні відбувся допит 4 свідків, які є близькими родичами (тесть і син) та друзями ОСОБА_2 , показання яких детально описані в постанові суду. Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_2 передав йому право керування автомобілем «RENAULT MEGANE», на якому він на вулиці 23 Вересня в місті Полтаві потрапив у ДТП. Зокрема, перед перехрестям він злякався іншого автомобіля, який виїхав на перехрестя, у зв`язку із чим не впорався з керуванням, з`їхав з проїзної частини та допустив зіткнення з опорою. Після цього він поїхав з місця ДТП, автомобіль залишив у дворі ОСОБА_2 . ОСОБА_3 також повідомив, що був тверезий. Свідок ОСОБА_7 (тесть ОСОБА_2 ) пояснив, що ОСОБА_3 повинен був їхати за пивом на прохання ОСОБА_2 , який того дня був з ним, на автомобілі не їздив, а ДТП скоїв саме ОСОБА_3 . Свідок ОСОБА_8 пояснив, що в кінці травня бачив, як ОСОБА_2 «був з поліцією», проте не керував транспортним засобом, а стояв у своєму дворі. Суддя ОСОБА_1. також зазначив у постанові, що надалі цей свідок розповів, що ОСОБА_2 пив алкогольні напої і дав автомобіль ОСОБА_3 , який потрапив у ДТП. Водночас після прослуховування технічного запису судового засідання від 17 червня 2021 року встановлено, що свідок ОСОБА_8 нічого не казав про те, що ОСОБА_2 передав автомобіль ОСОБА_3 . Натомість ОСОБА_8 зауважив, що про події дізнався вже згодом, а бачив лише, як ОСОБА_2 виходив «із поліцією» зі свого будинку. Свідок ОСОБА_9 (син ОСОБА_2 ) повідомив, що у цей день його батько був увесь час вдома та випивав, потім пішов до діда ОСОБА_7 , а коли повернувся, ліг спати, транспортним засобом не керував. Коли приїхала поліція, батько був удома. Пізніше йому пояснив, що давав автомобіль ОСОБА_3 .

15. На підставі встановлених обставин Друга ДП ВРП дійшла висновку, що матеріали, які були підставою для складання адміністративних протоколів, зокрема власноручні пояснення ОСОБА_2 та пояснення, надані представниками поліції, містили достатньо переконливі докази про вчинення ОСОБА_2 правопорушень, однак повністю суперечили його поясненням у суді та показанням свідків. Тому суддя повинен був ретельно мотивувати, чому він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Водночас суддя ОСОБА_1. у постанові від 17 червня 2021 року виснував, що зазначені протоколи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_2 та додатки до них не містять жодних належних, допустимих і достовірних доказів керування ним транспортним засобом «RENAULT MEGANE» у стані алкогольного сп`яніння, скоєння ДТП та залишення місця ДТП. Суддя визнав, що пояснення свідків доводять факт перебування ОСОБА_2 вдома, а також що він передав автомобіль своєму товаришу ОСОБА_3 .

16. Постанова від 17 червня 2021 року не містить згадки про письмові пояснення ОСОБА_2 від 27 травня 2021 року, у яких він чітко підтверджував, що був за кермом у стані сп`яніння, здійснив наїзд на електроопору та залишив місце ДТП. Суддя ОСОБА_1. проігнорував зазначений документ та не мотивував, чому не прийняв його як доказ попри його важливе значення для встановлення дійсних обставин справи. Суддя ОСОБА_1 надав перевагу одним поясненням особи-правопорушника перед іншими без жодного мотивування такого вибору за наявності обставин, які ставили під сумнів такі пояснення. До того ж постанова від 17 червня 2021 року не містить жодного мотивування стосовно відеозаписів, які наявні в матеріалах справи № 554/5192/21, а саме на яких відображено момент скоєння ДТП, а також спілкування ОСОБА_2 із працівниками поліції 27 травня 2021 року через короткий проміжок часу після скоєння ДТП. Друга ДП ВРП підсумувала, що постанова судді ОСОБА_1 від 17 червня 2021 року не містить мотивування щодо надання переваг одним доказам над іншими, зокрема відеозаписам та власноручним поясненням над поясненнями, які надані під час судового розгляду. Також Друга ДП ВРП встановила, що відповідно до постанови Октябрського районного суду міста Полтави від 25 травня 2020 року ОСОБА_2 уже був позбавлений права керування транспортним засобом на підставі частини першої статті 130 КУпАП у зв`язку з керуванням транспортним засобом у стані сп`яніння. Матеріали справи № 554/5192/21 містять відеофайл 20210527203210000326, на якому відображено процедуру оформлення постанови про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП у зв`язку з керуванням ОСОБА_2 транспортним засобом, коли останній був позбавлений прав керування. Тому судді ОСОБА_1. мало бути відомо про цей факт.

17. ОСОБА_2 20 вересня 2021 року звернувся до Октябрського районного суду міста Полтави з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа - інспектор патрульної поліції Сторчак Едуард Станіславович, про скасування постанови ДП18 №784738 від 27 травня 2021 року відповідно до частини четвертої статті 126 КУпАП про накладення адміністративного стягнення у розмірі 20 400 грн. Справа № 554/9031/21 була розподілена на суддю ОСОБА_1 У постанові від 19 жовтня 2021 року за результатами розгляду справи № 554/9031/21 суддя ОСОБА_1. виснував, що строки звернення позивача до суду не пропущені, оскільки суду не надано допустимих та достовірних доказів отримання позивачем оскаржуваної постанови у строк більш ніж 10 днів до дня звернення до суду, зокрема на місці чи поштою від відповідача. Суд скасував постанову ДП18 №784738 від 27 травня 2021 року про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення за частиною четвертою статті 126 КУпАП, а провадження справі про адміністративне правопорушення закрив. В основу мотивування наведеного рішення суддя ОСОБА_1. поклав своє попереднє рішення від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21. Суд зазначив, що «відповідач не довів факту керування ОСОБА_2 транспортним засобом 27 травня 2021 року о 14:15 жодними доказами і такий факт спростовується рішенням суду, що набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, тому й правомірність оскаржуваної постанови не доведена, відтак вона підлягає скасуванню, а провадження у справах закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, визначеного ч. 4 cт. 126 КУпАП». Друга ДП ВРП зазначила, що у цьому рішенні також немає жодного обґрунтування причин відхилення судом письмових пояснень ОСОБА_2 , якими він визнавав факт керування транспортним засобом у стані сп`яніння та спричинення ДТП. На думку Другої ДП ВРП, це доводить, що суддя ОСОБА_1 послідовно, без жодного мотивування відхиляв докази, які свідчили про вчинення ОСОБА_2 правопорушення. У Єдиному державному реєстрі судових рішень немає рішення стосовно ОСОБА_3 , який за висновками суду спричинив ДТП. До адміністративної відповідальності за наїзд на електроопору ніхто не був притягнутий, матеріальні збитки, які спричинені ПЕЗО «Міськсвітло» пошкодженням електроопори та потрібність її відновлення (лист ПЕЗО «Міськсвітло» від 08 червня 2021 року № 02.1-13/22 0 вих., що наявний у матеріалах справи № 554/5192/21), не були відшкодовані.

18. У своєму рішенні від 26 березня 2025 року Друга ДП ВРП зазначила, що протокол про адміністративне правопорушення та відеозаписи є не просто доказами, а аргументами, які сторона намагалася донести до відома суду. Водночас, усупереч вимогам статей 252, 280 КУпАП суддя ОСОБА_1. у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 не навів жодних мотивів щодо відхилення доказів, поданих Управлінням патрульної поліції в Полтавській області, не з`ясував обставин стосовно події адміністративного правопорушення, спричиненої шкоди, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Та обставина, що суддя навіть після ознайомлення з доданими до протоколів поясненнями, відеозаписами, на яких чітко зафіксовано подію та визнання ОСОБА_2 своєї вини, вирішив не зазначати у своєму рішенні про ці докази, доводить умисел у діях судді. Суддівська помилка чи інші форми вини, окрім умислу, виключаються. Тому, на думку Другої ДП ВРП, постанова Октябрського районного суду міста Полтави від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 є невмотивованою, що свідчить про наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді ОСОБА_1 , визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Надані суддею ОСОБА_1 пояснення не спростовують наведеного. Зміст рішення ВРП

19. Суддя ОСОБА_1 не погодився з правомірністю рішення Другої ДП ВРП та оскаржив його до ВРП, яка за наслідками розгляду скарги 27 травня 2025 року ухвалила оскаржуване рішення № 1119/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2025 року № 634/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». Розглянувши цю скаргу, Рада погодилася з висновками своєї Другої ДП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки постанова від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 не містить жодних мотивів відхилення доводів особи, яка склала протоколи про адміністративне правопорушення. З цієї ж підстави ВРП критично оцінила доводи скарги судді ОСОБА_1 щодо надання ним належної відповіді на основні аргументи сторін у зазначеній постанові. Позиція Великої Палати

20. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, скаржника, представника відповідача, перевірила матеріали справи та наведені в скарзі доводи і дійшла висновку про таке. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора. Згідно з преамбулою та частиною першою статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП. Рада є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIсуддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з такої підстави, як умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Відповідно до частини першої статті 107 цього Закону право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Принцип народовладдя, визначений у статті 5 Конституції України, проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Судова влада, здійснюючи правосуддя іменем України, є делегованою владою, яка походить від народу і здійснюється від його імені. Відтак судова влада є підзвітною суспільству не лише через механізми апеляційного та касаційного оскарження, але й через інститут дисциплінарної відповідальності. Закон № 1402-VIII, як і Закон № 1798-VIII, не містять жодної заборони на подання дисциплінарної скарги сторонньою особою, якщо така особа доводить процесуальні вади судового рішення, що впливають на його зрозумілість, виконуваність та довіру до судової влади. Навпаки, частина перша статті 107 Закону № 1402-VIII прямо визначає право будь-якої особи на звернення з дисциплінарною скаргою, що є проявом демократичного контролю громадянського суспільства за судовою гілкою влади. Відповідно до частини першої статті 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону. Згідно із частинами першою та другою статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення стосовно судді може застосовуватися у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Відповідно до статті 111 цього Закону суддя може оскаржити рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав та в порядку, визначеному Законом № 1798-VIII. У частинах першій, другій статті 42 Закону № 1798-VIII визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП. Частинами першою, другою статті 52 цього Закону визначено, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути скасовано з переліку підстав, який є вичерпним: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

21. Велика Палата повно та всебічно перевіряє оскаржуване рішення, зокрема на предмет його відповідності вимогам частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги на рішення Другої ДП ВРП. У засіданні ВРП, призначеному на 27 травня 2025 року, суддя ОСОБА_1. узяв участь у режимі відеоконференції, надав пояснення та просив задовольнити його скаргу. На підставі наявної у матеріалах справи копії оскаржуваного рішення Велика Палата установила, що в засіданні ВРП 27 травня 2025 року взяли участь 11 членів ВРП, які прийняли рішення та його підписали. До того ж, скаржник не стверджував про відсутність повноважного складу ВРП та не заперечував, що ВРП належно повідомила його про засідання, призначене на зазначену дату. Отже, немає визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення.

22. Оцінюючи це рішення в аспекті наявності в ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, згідно з якими ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата наводить таке. ВРП, вивчивши подану скаргу, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, погодилась із висновками її Другої ДП про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). Велика Палата зауважує, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення є встановлення у ньому обставин, які підтверджують наявність підстави дисциплінарної відповідальності скаржника. ВРП в оскаржуваному рішенні зазначила, що суддя ОСОБА_1. під час винесення постанови від 17 червня 2021 року про закриття провадження у справі № 554/5192/21 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтями 124, 122-4, частиною першою статті 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення не навів мотивів неприйняття як доказів протоколів про адміністративні правопорушення та додатків до них. Не зазначив мотивів того, чому такі докази не містять жодної інформації про факти (подію) вчинення адміністративних правопорушень. На думку ВРП, наведені Управлінням патрульної поліції в Полтавській області аргументи у протоколах про адміністративні правопорушення мали бути належно оцінені в постанові від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21. Велика Палата вважає за потрібне звернути увагу на пункт 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого чітке обґрунтування й аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Тобто у судових рішеннях потрібно належно зазначати підстави, на яких ці рішення ґрунтуються. Обов`язок суду мотивувати рішення не можна сприймати як вимогу надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Ступінь виконання цього обов`язку може різнитися залежно від справи та характеру правовідносин осіб, які беруть у ній участь. Суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів, прийняття доказів для їхнього підтвердження чи спростування. Але це не позбавляє обов`язку навести у рішенні відповідне обґрунтування, що, зокрема, дозволяє забезпечити публічний контроль за здійсненням правосуддя. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отож суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (заява № 13942/88) зауважив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. З огляду на означені межі Велика Палата ще раз наголошує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень, важливими аспектами права на справедливий суд. У судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

23. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 280 КУпАП). Загальні вимоги до змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення встановлені у частині другій статті 283 КУпАП. У такій постанові мають бути: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дата розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що встановлює відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Скаржник наполягає на тому, що дотримався цих вимог у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21. Велика Палата зауважує, що визначені у статті 283 КУпАП вимоги до змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення не звільняють суд від обов`язку дати відповіді на питання, наведені у статті 280 цього Кодексу, і належно мотивувати постанови, щоб не виникало підстав для сумнівів у тому, що всі обставини та докази суд оцінив у сукупності.

24. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (частина перша статті 251 КУпАП). Згідно із частиною другою статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення викладають аргументи щодо наявності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності саме у цьому протоколі, який суд має оцінити у сукупності з іншими доказами у справі. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Скаржник, розглядаючи відповідну справу про адміністративні правопорушення, мав обов`язок оцінити всі обставини у сукупності на підставі всіх зібраних доказів.

25. Натомість брак такої оцінки ОСОБА_1 , зокрема, пояснює тим, що постанова написана простою мовою та лаконічно, що жодним чином не доводить її невмотивованість. ОСОБА_1 зазначає, що з огляду на засади безпосередності дослідження доказів та свободи від самовикриття суд не вправі був обґрунтовувати своє рішення поясненнями особи, від якого вона в суді відмовилась, тому не брав їх до уваги. Вважає, що пояснення учасника провадження, отримане стороною провадження, не є навіть джерелом доказів відповідно до частини восьмої статті 95 Кримінального процесуального кодексу України. Тому, на думку судді ОСОБА_1, протоколи про адміністративні правопорушення та додатки до них не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів керування ОСОБА_2 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, скоєння ДТП та залишення місця ДТП. Велика Палата зазначає, що постанова від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 не містила наведених вище мотивів неприйняття доказів, наданих Управлінням патрульної поліції в Полтавській області. Пояснення ж скаржника, надані на стадії розгляду дисциплінарного провадження щодо його дій та перегляду прийнятих за наслідком такого розгляду рішень ВРП, жодним чином не можуть легалізувати відсутність у постанові мотивів надання судом переваги одних доказів (аргументів) над іншими.

26. ОСОБА_1 зазначив, що фактично предметом розгляду його дисциплінарного провадження є оцінювання фактів та доказів, які здійснено ним під час вирішення цієї справи, що відповідно до міжнародних та національних стандартів правосуддя не має бути приводом для дисциплінарної відповідальності. Велика Палата погоджується, що ВРП не має повноважень встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу. Проте відсутність будь-яких мотивів на обґрунтування відхилення доводів сторони судового процесу безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством загалом як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконаним. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати від 18 січня 2024 року у справі № 990SCGC/1/24 (провадження № 11-1сап24).

27. Велика Палата, аналізуючи оскаржуване рішення ВРП, зазначає, що дисциплінарна відповідальність судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII настає не за самий факт помилки в оцінці доказів, не за неправильність висновків і не за переоцінку фактичних обставин справи, а винятково за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Ця підстава є суто процесуальною, формальною за своєю природою, спрямована на забезпечення мінімальних стандартів якості судового акта як офіційного документа, що підлягає публічному сприйняттю, розумінню, виконанню та контролю з боку суспільства. Ненаведення такого мотивування перетворює судове рішення на декларативний акт, позбавлений логічного зв`язку між доказами, фактами та правовою кваліфікацією.

28. Ненаведення мотивування судового рішення є порушенням не лише національного законодавства, а й статті 6 Конвенції, яка вимагає, щоб судові рішення були «достатньо мотивованими» для забезпечення права на справедливий суд. Велика Палата зазначає, що, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією винятково національних судів. Проте, зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, національний суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що принцип справедливості, визначений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником [рішення ЄСПЛ від 03 липня 2014 року у справі «Мала проти України», заява № 4436/07; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», заява № 5231/04]. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, наданих сторонами [(рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands)]. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) та у справі «Руїз Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain) від 23 червня 1993 року). У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) ЄСПЛ зауважив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Інакше кажучи, суд має обов`язок здійснити ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

29. Хоча формально у провадженні про адміністративні правопорушення, зокрема на транспорті, немає сторони обвинувачення в класичному розумінні кримінального процесу, проте протокол про адміністративне правопорушення є актом публічного обвинувачення, складеним уповноваженим органом держави (його посадовою особою). Аргументи співробітника Національної поліції, викладені в протоколі, схемі ДТП, поясненнях, відеозаписах та медичних висновках, є офіційними доказами, що мають презумпцію достовірності до спростування. Суддя зобов`язаний оцінити ці аргументи не як приватні твердження, а як позицію держави і пояснити, чому вони відхиляються. Ігнорування цього обов`язку створює правову невизначеність. Суддя, розглядаючи справу, зобов`язаний не лише констатувати відсутність події чи складу правопорушення, але й пояснити, чому докази, зібрані поліцією в умовах неочевидності (відразу після події), не спростовують презумпцію винуватості, закладену в протоколі. Без такого пояснення постанова втрачає характер судового акта і набуває певного декларативного характеру. Це особливо критично у справах про ДТП із суспільним резонансом, де публічний інтерес до справедливого розгляду є підвищеним.

30. Постанова Шевченківського районного суду міста Полтави від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 містить опис показань чотирьох свідків, однак не містить жодного пояснення, чому суд дав перевагу цим показанням, наданим через значний проміжок часу після події, над поясненнями ОСОБА_2 , які він викладав у протоколах про адміністративні правопорушення та які підтверджені відеозаписами спілкування з працівниками поліції, здійсненими через дві години після дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до частини першої статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

31. Лаконічність стилю не є виправданням. Мотивування має бути достатнім, а не вичерпним. У своєму рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04) ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), заява № 37801/97). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. До того ж вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови ухвалення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99). Сумніви судді ОСОБА_1 мали бути мотивовані конкретними доказами, а не просто констатовані. Відмова ОСОБА_2 від попередніх пояснень не може автоматично ставити їх під сумнів - потрібен аналіз внутрішніх суперечностей у його поведінці та часових розбіжностей.

32. Як сторонньому спостерігачу, так і фахівцю у галузі права є абсолютно незрозумілим, на яких міркуваннях суд базував свої висновки. Відсутність апеляційного оскарження не легалізує процесуальні вади. Принцип res judicata захищає остаточність рішення по суті, але не перешкоджає оцінці якості мотивування ухваленого суддею рішення в дисциплінарному провадженні. Дисциплінарне провадження оцінює не істину у справі, а зміст судового акта як документа. Постанова Шевченківського районного суду міста Полтави від 17 червня 2021 року у справі № 554/5192/21 не відповідає стандарту «зрозумілості для сторін». Особи, яка складала протокол (інспектора патрульної поліції), у суді не було, але її аргументи, викладені в офіційному документі, залишилися поза оцінки суду.

33. Відсутність мотивування створює прецедент безкарності, це підриває довіру до правосуддя. Велика Палата вважає, що сукупність наведених вад - від ігнорування об`єктивних доказів до відсутності правової кваліфікації кожного складу правопорушення - свідчить про системне, а не поодиноке незазначення мотивів відхилення аргументів сторони публічного обвинувачення (поліції). Таке порушення є підставою для дисциплінарної відповідальності за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки якість судового рішення є елементом професійної етики судді та умовою довіри суспільства до судової влади. Інші доводи та міркування, викладені у скарзі, не спростовують правильності висновків ВРП.

34. З урахуванням наведеного, а саме ненадання суддею ОСОБА_1 відповідей на основні аргументи сторін, Велика Палата вважає обґрунтованими висновки ВРП про наявність у діях скаржника складу дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Висновок за результатом розгляду скарги

35. Відповідно до частини восьмої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Велика Палата за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. Оскільки ВРП в оскаржуваному рішенні правильно виснувала про обґрунтованість притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII і застосувала до нього більш м`яке дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 1 частини першої статті 109 цього Закону (попередження), підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 немає. Керуючись статтями 266, 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата ПОСТАНОВИЛА: Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 27 травня 2025 року № 1119/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2025 року № 634/2дп/15-25, залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 27 травня 2025 року № 1119/0/15-25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. О. Погрібний Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець Судді О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк І. А. Воробйова К. М. Пільков М. М. Гімон Н. С. Стефанів О. А. Губська І. В. Ткач А. А. Ємець О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король