Ухвала КАС ВС № 280/10055/24

УХВАЛА 20 березня 2026 року м. Київ справа № 280/10055/24 адміністративне провадження № К/990/12223/26 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф. перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі №280/10055/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: 17 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі №280/10055/24, предметом спору у якій є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 05 серпня 2024 року №00141550709 про застосування відносно позивачки штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1045883,88 гривень. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено. При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого. Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження. Частиною першою статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги. Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Частина четверта статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Суд звертає увагу на те, що підставами касаційного оскарження позивач визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вказав на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми статей 75, 80, 81 Податкового кодексу України та пункту 12 статті 3, статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах. Також скаржник визначає підставою касаційного оскарження пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що суди не дослідити зібрані у справі докази. Щодо посилання скаржника на застосування статей 75, 80, 81 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах. Суд зазначає, що доводи скаржника про застосування судами норм Податкового кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду є неконкретизованими та не містять належного правового обґрунтування. Посилання скаржника на статті 75, 80, 81 Податкового кодексу України здійснені узагальнено, без визначення конкретних пунктів та підпунктів цих норм, які, на його думку, були неправильно застосовані судами. Водночас зазначені норми регулюють складні та багатокомпонентні правовідносини у сфері податкового контролю, зокрема: - стаття 75 визначає види податкових перевірок, їх класифікацію, предмет та особливості проведення камеральних, документальних і фактичних перевірок; - стаття 80 встановлює підстави та порядок проведення фактичних перевірок, умови їх призначення, процедуру допуску посадових осіб контролюючого органу та процесуальні особливості їх здійснення; - стаття 81 регламентує умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних і фактичних перевірок, визначає перелік обов`язкових документів для проведення перевірки та правові наслідки їх непред`явлення. Таким чином, з огляду на значний обсяг, складну структуру та різнопредметність правового регулювання зазначених норм, посилання на їх неправильне застосування судами потребує обов`язкового зазначення конкретних структурних елементів (пунктів, підпунктів, абзаців), які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах. Відсутність такої конкретизації позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити доводи скаржника та встановити, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права і які саме правові висновки Верховного Суду, на думку скаржника, не були враховані судами попередніх інстанцій. Щодо посилання скаржника на застосування пункту 12 статті 3, статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах. Повертаючи раніше подані скарги, Суд звертав увагу скаржника на необхідність належного обґрунтування подібності правовідносин у справах, у яких Верховний Суд сформулював правові висновки, та у цій справі у випадку посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд звертає увагу скаржника, що у випадку посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України необхідно послідовно викласти обґрунтування підстав касаційного оскарження із зазначенням: - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; - постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; - висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; - обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Суд звертає увагу скаржника, що сам по собі однаковий суб`єктний склад учасників справи та застосування судами одних і тих самих норм матеріального права не є достатнім для висновку про подібність правовідносин. Подібність правовідносин у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає тотожність або істотну схожість фактичних обставин справ, предмета спору, підстав позову, установлених судами фактів та правової природи спірних відносин. Натомість у поданій касаційній скарзі скаржник обмежився формальним посиланням на рішення Верховного Суду без належного обґрунтування подібності правовідносин, що виключає можливість висновку про релевантність наведених правових позицій до спірних правовідносин у цій справі. До прикладу, у справі №?420/12275/22, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, Суд вказав на неможливість застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг», оскільки порушення позивача полягало у несвоєчасному поданні документів, тоді як зазначена норма передбачає відповідальність саме за неподання документів. Проаналізувавши рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, Суд встановив, що до позивача застосовано санкції на підставі статті 20 Закону саме за неподання необхідних документів, що відрізняється від підстави, зазначеної у рішенні, на яке посилається скаржник. Це підтверджує, що формальне посилання на рішення Верховного Суду та однаковий суб`єктний склад справи не може слугувати підставою для висновку про подібність правовідносин у справах, у яких застосовано однакові норми матеріального права. Для висновку про подібність необхідне належне порівняння фактичних обставин, підстав позову та правової природи спірних відносин. Щодо посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вказує на те, що таке посилання обов`язково повинне бути в поєднанні з частинами другою або третьою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач у касаційній скарзі вказує на те, що суди не дослідити зібрані у справі докази. Зазначені дії відповідають порушенню визначеному пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Суд наголошує на тому, що застосування цієї норми можливе лише за умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Оскільки скаржником не доведено наявності підстав, визначених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, посилання на пункт 4 цієї ж частини та на порушення, передбачені статтею 353 цього Кодексу, є процесуально необґрунтованим та не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до Кодексу адміністративного судочинства України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. Суд наголошує на тому, що подання наступних касаційних скарг має здійснюватися з урахуванням мотивів та роз`яснень, наданих судом раніше, зокрема щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України, конкретизації норм права, які, на думку скаржника, застосовані неправильно, а також доведення подібності правовідносин у справах у разі посилання на правові висновки Верховного Суду. Неврахування наведених судом роз`яснень свідчить про формальний підхід до реалізації права на касаційне оскарження та унеможливлює перевірку доводів касаційної скарги в межах повноважень суду касаційної інстанції. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі №280/10055/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення-повернути заявнику. Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяР.Ф. Ханова