Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/17523/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 лютого 2026 року м. Дніпро справа № 160/17523/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 року (головуючий суддя Прудник С.В.) у справі №160/17523/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача: 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 16.06.2025 року (15.06.2025 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного з позовом до відповідача: 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, просив суд: - визнати протиправними дії 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128 588,40 грн; - визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 19.07.2022 року, виплаченої 31.05.2025 року. - зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 19.07.2022 року, виплаченої 31.05.2025 року, у розмірі 128 588,40 грн. Позов вмотивовано тим, що позивач, до 01.06.2023 року проходив службу в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, зокрема, у 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Означені обставини підтверджені листом відповідача від 06.09.2023 року, а також рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24, яке набрало законної сили 27.03.2025 року. Цим же судовим рішенням зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року включно в розмірі 195 032,77 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 року у справі №160/22546/24 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 залишено без змін. На виконання рішення та постанови суду, 31.05.2025 року відповідачем на картковий рахунок виплачену індексацію грошового забезпечення у розмірі 186 469,36 грн. Позивач вважає, що у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 02.06.2023 року по день фактичного розрахунку 31.05.2025 року та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, що і слугує підставою для звернення до суду з цим позовом. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 позов - задоволено повністю. Визнано протиправними дії 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128588,40 грн. Визнано протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 19.07.2022, виплаченої 31.05.2025 року. Зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 19.07.2022, виплаченої 31.05.2025 року, у розмірі 128588,40 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду. Вказує, що позивач проходив службу цивільного захисту у відповідача. Наказом № 266 від 01.06.2023 року позивач був звільнений зі служби цивільного захисту за п. 176 п.п. 1 (у зв`язку із закінченням строку контракту) згідно Положення. Після звільнення з кадрів ДСНС України у позивача не виникло претензій до відповідача щодо складових та розміру належних йому при звільненні сум. Відповідний спір позивач ініціював лише у червні 2025 року (згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/22546/24 від 21.10.2024). 28.05.2025 та 20.06.2025 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/22546/24 на розрахунковий рахунок Позивача Відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 215 220,92грн. У цьому позові позивач вимагає компенсувати йому середній заробіток як за роки, протягом яких він не ставив перед відповідачем питання про неповний розрахунок, так і за період з дня ініціювання спору по день фактичного розрахунку за наслідками розгляду його заяви про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. У постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У справі №825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.11.2022 у справі № 380/693/20. Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах № 825/742/16, №380/693/20, 8 ДПРЗ вважає про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він звертався до 1 ДПРЗ щодо виплати компенсації втрати частини доходів. Позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. На підставі наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 01.06.2023 №266 згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнено зі служби цивільного захисту: за пунктом 176 підпунктом 1 (у зв`язку із закінченням контракту) старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , командира відділення 7 державної пожежно-рятувальної частини 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01.06.2023. Вислуга років на день звільнення складає: у календарному обчисленні: 27 років 00 місяців 19 днів; у пільговому обчисленні: 00 років 01 місяць 08 днів. Загальна вислуга: 27 років 01 місяць 27 днів. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: Визнано протиправними дії 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати - ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 р. та у період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року. із застосуванням базового місяця - січень 2008р. Зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року включно в розмірі 195 032,77 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 року у справі №160/22546/24 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 - залишено без змін. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 позивачу перераховано на картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 31.05.2025 року на виплату індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року суму в розмірі 36 294,13 грн та у розмірі 150 176,23 грн., що підтверджується витягом з картки АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Позивач вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.07.2022 року по день фактичної виплати компенсації. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для: 1) стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення; 2) зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.07.2022 по день її фактичної виплати 31.05.2025 року. Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI. Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів. Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи). Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулювались наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2015 року № 475 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», який втратив чинність 14.09.2018 на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 623 від 20.07.2018 (Інструкція № 475), якою було визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання (пункт 2 Інструкції № 475); до грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу належать: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 3 Інструкції № 475). Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (Інструкція № 623). Відповідно до пунктів 2-4 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів). Пунктом 14 розділу І Інструкції № 623 встановлено, що індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України. Матеріалами справи підтверджується, що позивач виключений з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01.06.2023 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 лише 31.05.2025 року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на день виключення з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі. За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України(в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Суд першої інстанції зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Суд першої інстанції зазначив, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку наступає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та відповідачем тривав спір щодо індексації грошового забезпечення позивача, який був вирішений Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24, вказане рішення набуло законної сили 27.03.2025 року (Постанова Третього апеляційного адміністративного суду). Отже, до 27.03.2025 року між сторонами тривав спір щодо суми індикації грошового забезпечення позивача. Після, 27.03.2025 спір було вичерпано. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 позивачу перераховано на картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 31.05.2025 року на виплату індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року суму в розмірі 36 294,13 грн та у розмірі 150 176,23 грн. Позивач зазначає, що він виключений з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01.06.2023 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 лише 31.05.2025 року, тому позивач вважає, що наявні підстави для стягнення за вказаний період на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128 588,40 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 19.07.2022 року, виплаченої 31.05.2025 року, у розмірі 128 588,40 грн. Суд першої інстанції позов задовольни, натомість колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не враховано, що до 27.03.2025 року питання щодо нарахування індексації було спірним. Оскільки після 27.03.2025 року спір було вичерпано, то саме ця дата є періодом з якого може бути нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Вказаним судовим рішенням (у справі №160/22546/24) було усунуто всі протиріччя між позивачем та відповідачем щодо розміру виплат при звільненні позивача зі служби. При цьому вказаним судовим рішенням зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року. із застосуванням базового місяця - січень 2008р. та за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року включно в розмірі 195 032,77 грн. Як наслідок, відповідач виплатив позивачу 31.05.2025 року на виплату індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року суму в розмірі 36 294,13 грн та у розмірі 150 176,23 грн на підставі рішення суду у справі №160/22546/24. Отже, будь-які протиріччя між позивачем та відповідачем щодо належного розміру виплат при звільненні позивача зі служби - вичерпано з прийняттям рішення у справі №160/22546/24 та виплатою відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року суму в розмірі 36 294,13 грн та у розмірі 150 176,23 грн. Щодо задоволених вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128588,40 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 19.07.2022, виплаченої 31.05.2025 року, у розмірі 128588,40 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. Водночас, відповідач не вважав що наявна заборгованість перед позивачем станом на час його звільнення зі служби (01.06.2023). Спір був вирішений Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24, яке набуло законної сили 27.03.2025 року. При цьому, відповідач лише 31.05.2025 року здійснив виплату індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року суму в розмірі 36 294,13 грн та у розмірі 150 176,23 грн. Таким чином, відповідач порушив строк своєчасних виплат, що належать позивачу, на 64 днів (з 28.03.2025 по 30.05.2025). Вказані обставини суд першої інстанції не дослідив та припустився помилкових висновків про задоволення позивних вимог за інший період. Тому суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, що дає підстави для скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. За змістом ст. ст. 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Разом з тим, суд враховує, що ст. 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців. Тому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути розрахований за період з 28.03.2025 по 30.05.2025 (64 дні). Матеріалами справи підтверджується, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача станом на день звільнення зі служби становив 699грн, при цьому середньомісячне грошове забезпечення становить 21315 грн. 699грн х 64 дні = 44736грн. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17. Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 28.03.2025 по 30.05.2025 64 дні (699грн х 64 дні = 44736грн). Встановивши несвоєчасну виплату роботодавцем працівнику належних при звільненні сум, повинен стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму, а не зобов`язувати відповідача нараховувати розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі: 699грн х 64 дні = 44736грн. Крім того, оскільки грошове забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Вказана правова позиція висловлювалася Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, від 20.12.2018 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17. При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата належного розміру грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання з 28.03.2025. Водночас, відповідач своєчасно не виплатив позивачу (28.03.2025) грошове забезпечення в належному розмірі, чим порушив майнові права та інтереси позивачки, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини. Позивач мав правомірні очікування отримати 28.03.2025 в повному обсязі грошове забезпечення в належному розмірі, натомість фактично грошове забезпечення позивач отримав лише 31.05.2025, що підтверджує порушення відповідачем на 64 днів відповідного строку виплат. Оскільки, відповідач порушив строки виплати належного грошового забезпечення на 64 дні, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, тому позивач набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159. Суд враховує, що подібні правовідносини нинішній справі були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024). У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки: «

24. У свою чергу питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.

25. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

26. Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.». Тобто, у цій справі Судова палата Верховного Суду зробила висновок, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. У даній справі відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду, проте як суб`єкт виконання цього рішення (відповідач) не здійснив виплату компенсації доходу, передбаченого ст. 2 Закону №2050-ІІІ за період з 01.05.2024 по 29.06.2024. Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв`язку із неправомірними діями відповідача, суд робить висновок, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 28.03.2025 по 30.05.2025 (64 дні). Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за обґрунтувань, що викладені судом апеляційної інстанції. Вищезазначене є мотивом для врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини, частково спростовують доводи позивача. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 року скасувати. Прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог. Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2025 по 30.05.2025 року. Зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2025 по 30.05.2025 року у розмірі 44 736грн. Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період 28.03.2025 по 30.05.2025 року. Зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 28.03.2025 по 30.05.2025 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 25.02.2026 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко