Постанова Львівський апеляційний суд № 466/12754/24

Справа № 466/12754/24 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І Провадження № 22-ц/811/3854/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника позивачки Литвинової Г.В., представника відповідача Маланій І.Я., представника третьої особи Оприска М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Рубля Олександра Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року в складі судді Баєвої О.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврольвів", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Девелопмент» про визнання майнових прав на об`єкт,- встановив: У грудні 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача ТОВ «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на об`єкти незавершеного будівництва: незавершену будівництвом 1-но (одно) кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 2 (другому) під`їзді на 13 (тринадцятому) поверсі, за будівельним номером 147 (сто сорок сім), загальна проектна площа 52,08 (п`ятдесят дві цілих вісім сотих) кв.м. та на незавершену будівництвом 1-но (одно) кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 2 (другому) під`їзді на 14 (чотирнадцятому) поверсі, за будівельним номером 152 (сто п`ятдесят два), загальна проектна площа 52,08 (п`ятдесят дві цілих вісім сотих) кв.м. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 04.09.2018 підписала Попередній договір № 2278 купівлі-продажу квартири із ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест». 20.11.2021 позивачкою укладений договір № 4942 про внесення змін до вищезазначеного договору, відповідно до якого права та обов`язки ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест» перейшли до ТОВ «ЄвроЛьвів». Відповідно до розділу 2 Попереднього договору № 2278 зі змінами предметом договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкта на умовах, встановлених договором. Зокрема, основний договір сторони повинні були укласти протягом 4 кварталу 2022 року. Квартира повинна передатись від ТОВ «ЄвроЛьвів» до ОСОБА_2 у власність виключно після здійснення усіх платежів. ОСОБА_2 на виконання розділу 4 Попереднього договору № 2278 зі змінами, сплатила повну суму забезпечувального платежу. Крім цього, 04.09.2018 ОСОБА_2 підписала ще один Попередній договір № 2279 купівлі-продажу квартири із ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест». 20.11.2021 позивачкою укладений договір № 4943 про внесення змін до вищезазначеного договору, відповідно до якого права та обов`язки ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест» перейшли до ТОВ «ЄвроЛьвів». Відповідно до розділу 2 Попереднього договору № 2279 зі змінами предметом договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкта на умовах, встановлених договором. Зокрема, протягом 4 кварталу 2022 року сторони повинні були укласти основний договір. Квартира повинна передатись ТОВ «ЄвроЛьвів» ОСОБА_2 у власність виключно після здійснення усіх платежів. ОСОБА_2 на виконання розділу 4 Попереднього договору № 2279 зі змінами, сплатила повну суму забезпечувального платежу. Однак, станом на день подання позовної заяви пропозиції щодо укладення основних договорів між ОСОБА_2 та ТОВ «ЄвроЛьвів» не надходило, основні договори не укладено та квартири у власність позивачці не передано. Представник позивачки надіслав лист відповідачу із проханням укласти основний договір, відповіді на який отримано не було. При цьому, відповідач надіслав лист-звернення, в якому відмовляє в укладенні основного договору і який містить пропозиції у строк до 30.06.2024 звернутися до ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» для укладення договорів про придбання квартири на нових умовах, або до ТОВ «ЄвроЛьвів» для звірки розміру та узгодження умов повернення коштів. Позивачкою був надісланий лист у відповідь з відмовою від пропозицій та проханням виконати зобов`язання передбаченим у договорі способом. У той же час, ТОВ «ЛУН КО», у відповідь на адвокатський запит, надало перелік квартир, продаж яких здійснюється ТОВ «ЄвроЛьвів» (ТОВ «Сіті Львів Девелопмент») на інформаційному ресурсі lun.ua. У додатку 2 до відповіді на адвокатський запит значиться у продажу однокімнатна квартира на 14 поверсі площею 59,19 кв.м. Оскільки Попередній договір передбачає можливість незначної зміни площі квартири до передачі майнових прав, то можна зробити припущення про те, що здійснюється повторний продаж спірної квартири. Для перевірки даних, викладених в листі ТОВ «ЄвроЛьвів», представник позивача звернувся до Державної інспекції архітектури та містобудування України, з метою встановлення заміни замовника будівництва та визначення належного відповідача/відповідачів. Листом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 22.08.2024 №4315/04/18-24 було повідомлено про те, що останні зміни до Реєстру будівельної діяльності вносилися у 2021 році. Актуальність даної інформації підтверджено Державною інспекцією архітектури та містобудування України у листі від 03.10.2024. На думку позивачки, на сьогодні замовником будівництва є ТОВ «ЄвроЛьвів», яке відмовило у виконанні договірних зобов`язань. Вважає, що визнання майнових прав на об`єкт інвестування за позивачкою захистить інтереси останньої у випадку намагань відповідача чи інших осіб здійснити подвійний продаж майнових прав чи оформлення нерухомості іншим незаконним способом. Просить позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів», з участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Девелопмент» про визнання майнових прав на об`єкт відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень. Рішення суду оскаржив представник позивачки Рубель О.С., вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Покликаючись на хронологію обставин у спірних правовідносинах, зазначає, що сторони повинні були укласти основні договори протягом 4 кварталу 2022 року, квартири мали бути передані від ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» позивачці у власність виключно після здійснення усіх платежів. На виконання Попередніх договорів № 2278 та № 2279, позивачка сплатила суму забезпечувального платежу по 833 280,00 грн., однак основні договори не укладено, квартири у власність позивачки не передано, пропозицій з цього приводу не надходило. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» є неналежним відповідачем. Зокрема, під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачка неодноразово наголошувала про незаконність факту передачі майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва та визнання новим замовником будівництва ТОВ «Сіті Львів Девелопмент». Звертає увагу, що предметом даного позову є посвідчення того, що позивачка набула майнові права на квартири раніше, ще у момент повної сплати забезпечувального платежу. У зв`язку з цим, на момент підписання Договору № 01-26/03-24 у відповідача вже були відсутні майнові права, які начебто передані третій особі, тому і передані такі бути не могли, тому жодні дії за цим договором не змінюють того факту, що майнові права на спірні квартири належать позивачці. Покликається на принцип приватного права за яким, ніхто не може передати більше прав, ніж сам має. Крім цього, саме ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» є замовником будівництва відповідно до інформації з реєстру будівельної діяльності. Покликаючись на судову практику зазначає, що належним відповідачем є забудовник, а ефективним способом захисту майнових прав на об`єкт інвестування є визнання за учасником будівництва (пайовиком) майнових прав на об`єкт інвестування. Враховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вважає ефективним спосіб захисту права шляхом визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Стверджує, що спірні правовідносини виникають на підставі попереднього договору, а не інвестиційного договору чи будь якого іншого договору. Також зазначає, що в укладених між сторонами попередніх договорах викладені всі істотні умови, що притаманні договору купівлі-продажу майнових прав, відповідно є виконаними з момент повної сплати вартості житла, а договір трактується за своїм змістом, а не за формою. Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги та не врахував у процесі ухвалення оскаржуваного рішення, взявши до уваги лише правові висновки надані стороною відповідача, які не стосуються підстав виникнення спірних питань у даній справі. Крім цього,

позиція Верховного Суду висловлена у справі № 753/7776/22 не скасовує раніше сформованих висновків щодо майнових прав. При цьому, на переконання апелянта, оскільки на час укладення договору № 01-26/03-24 відповідачу не належали майнові права у зв`язку із сплатою позивачкою забезпечувального платежу, немає потреби визнавати такий договір недійсним. Покликаючись на положення цього договору та ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначає, що для отримання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва та набуття статусу замовника будівництва ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» повинно було протягом трьох робочих днів повідомити про такі зміни відповідний орган, який приймає рішення про зміну замовника будівництва і вносить про це інформацію в Реєстр будівельної діяльності, однак товариство не зробило цього. Останні зміни у реєстр вносилися у 2021 році. Звертає увагу, що у справі № 761/23387/23 Верховний Суд зробив висновок, що саме первинний замовник будівництва має зобов`язання щодо передачі квартири за попереднім договором купівлі-продажу квартири. Також зазначає, що саме ТОВ «Єврольвів» є належним відповідачем, а не власником майнових прав, оскільки предметом позову є посвідчення того, що власником майнових прав є позивач, а не набуття майнових прав. Крім цього, позивачка не просить узаконити спосіб фінансування будівництва, а звертається за судовим захистом свого порушеного права, яке виникло внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань. Позивачка зазначає, що третя особа ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» не є правонаступником відповідача, останній не відчужував об`єкт незавершеного будівництва чи права на нього, а передав третій особі лише право забудови земельної ділянки та відповідні функції замовника будівництва об`єкта, залишившись замовником будівництва та користувачем земельної ділянки, що підтверджується матеріалами справи. Покликаючись на ЗУ «Про інвестиційну діяльність» та правові висновки касаційного цивільного суду зазначає, що Верховний Суд послідовно дотримується правової позиції, за якою недотримання забудовником визначеного законом порядку фінансування будівництва не є підставою для відмови інвестору у захисті його прав. Вважає, що покликання суду першої інстанції на науковий висновок від 02.04.2025 в аналогічній справі за позовом до ТОВ «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав, є порушенням норм процесуального права. У підсумку зазначає, що суд першої інстанції застосував не релевантну практику касаційного суду. Щодо доказів на підтвердження фактичного виконання Договору № 01-26/03-24, то суд не конкретизував, якими саме доказами підтверджується виконання цього договору, при цьому долучені представниками відповідача та третьої особи документи не мають жодного зв`язку із предметом спору, не стосуються спірних правовідносин та не підтверджують жодних юридично значимих обставин даної справи. При цьому, за цим договором сторони дійшли згоди, що заборгованість існує саме між ТОВ «ЄвроЛьвів» та інвестором будівництва, а не останнім та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», що додатково підтверджує нікчемність цього договору, оскільки такий не виконується самими сторонами. Вважає, що відповідачем неправильно здійснено декларування ПДВ. Оскільки забезпечувальні платежі позивачкою сплачені за попередніми договорами, у відповідача немає підстав для нарахування заборгованості згідно цих договорів, що підтверджується копіями платіжних документів та відповідними розрахунками. Крім цього, позивачкою переплачено суму забезпечувального платежу, однак суд не дослідив такі докази та не надав жодної оцінки розрахунку сплати забезпечувальних платежів. Обставини наявності у позивачки суми заборгованості у частині пені та трьох відсотків річних матеріалами справи не підтверджуються, оскільки ні попередніми договорами, ні договорами № 4942 та № 4943 не встановлено строку виконання зобов`язань, встановлених у п. 7.2 попередніх договорів. Відтак висновки суду про наявність у позивачки заборгованості зі сплати штрафних санкцій по 5030,98 грн. за кожним із договорів не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи. При цьому, якщо навіть припустити, що позивачка прострочила забезпечувальні платежі на відповідні суми, то такі становлять лише 0,4 % від фактично сплаченої суми. Щодо добросовісності дій відповідача та третьої особи, то зазначає, що відповідач фактично визнав вину в ухиленні від укладення основного договору щодо спірного об`єкта нерухомості та невиконання умов попередніх договорів. Аналізуючи таку правову категорію, як «майнове право», зазначає, що громадяни мають бути впевнені у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставвах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Позиція відповідача фактично вазує на те, що дійсним наміром підписання попередніх договорів зі змінами було отримання безвідсоткової фінансової допомоги, що суперечить інтересам інвестора. Звертає увагу, що ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» засновано 08.03.2024, одразу після чого 26.03.2024 був підписаний договір з ТОВ «ЄвроЛьвів», яким протиправно передано майнові права, такими діями останнє намагається перекласти на інших тягар несвоєчасного виконання своїх зобов`язань, що не може свідчити про добросовісність дій відповідача та третьої особи. Як приклад застосування Верховним Судом засад справедливості, добросовісності та розумності наводить постанову від 03.08.2022 у справі № 927/92/21. Внаслідок формального ставлення суду до оцінки доказів, позивачка фактично позбавлена реального та ефективного судового захисту. У цьому контексті покликається на судову практику, зокрема, Європейського суду з прав людини. Щодо висновку суду про стягнення судових витрат на правову допомогу то зазначає, що представником відповідач не долучено Акт прийому-передачі наданих послуг, тому ні суд, ні позивач не мають можливості перевірити фактичний обсяг, зміст і характер наданих правових послуг, оцінити чи були такі надані та чи вартість таких відповідає співмірності з виконаною роботою і складністю справи. Відсутність документально підтверджених витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Крім цього, вважає, що сума судових витрат у розмірі 25000,00 грн. є завищеною та не відповідає вимогам розумності і обґрунтованості, а сама наявність лише договору та платіжного документа не може свідчити про обґрунтованість усієї заявленої суми витрат. Вважає, що розмір витрат на правничу допомогу відповідно до фактичного обсягу наданих послуг, їх складності та тривалості, виходячи з критеріїв розумності та співмірності повинен становити 5000,00 грн. Вважає, що судом порушені принципи змагальності та рівності сторін. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на ТОВ «ЄвроЛьвів». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки Литвинової Г.В. на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача ОСОБА_3 та представника третьої особи Оприска М.В. на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі всі результати будівельної діяльності та майнові права на них передані ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», що підтверджується Договором № 01-26/03-24, Актом передачі-приймання та іншими доказами. Зокрема, представником відповідача надано докази на підтвердження фактичного виконання Договору № 01-26/03-24, а саме: Договори переведення боргу, платіжні доручення про оплату за договорами переведення боргу на виконання Договору № 01-26/03-24, платіжні доручення про оплату за будівельні матеріали та виконані роботи щодо добудови будинку. Враховуючи зазначене, суд не взяв до уваги доводи представника позивача про те що Договір № 01-26/03-24 не створює жодних правових наслідків, а власником майнових прав на спірну квартиру залишається ТОВ «ЄвроЛьвів», оскільки вказаний договір укладений із дотриманням законодавчих вимог щодо його форми, ніким не оспорений та не визнаний недійсним в судовому порядку. Таким чином, суду подано беззаперечні докази того, що ТОВ «ЄвроЛьвів» на підставі Договору № 01-26/03-24 відчужив майнові права на спірні квартири ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» і про цю обставину позивачка була повідомлена. Позивачкою заявлено вимогу про визнання майнових прав на квартиру на підставі Попереднього договору купівлі-продажу квартири № 2278 від 04.09.2018 та Попереднього договору купівлі-продажу квартири № 2279 від 04.09.2018 із наступними змінами, правовою підставою позову визначено ст. 392 ЦК України, передумовою застосування такого способу захисту як визнання права є наявність цього права в особи до звернення до суду та його невизнання або оспорення іншою особою, однак підстав виникнення у ОСОБА_2 майнових прав на спірні квартири судом не встановлено. Врахувавши судову практику та проаналізувавши умови Попереднього договору купівлі-продажу квартири № 2278 від 04.09.2018, Попереднього договору купівлі-продажу квартири № 2279 від 04.09.2018 та договорів про внесення змін до цих договорів, суд прийшов висновку, що їх назва відповідає правовій природі, а предмет договору та інші умови, права та обов`язки сторін, фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами спрямовані саме на настання правових наслідків, притаманних для попереднього договору. При цьому, жодна із умов Попередніх договорів та договорів про внесення змін не дає підстав для висновку про можливість виникнення у ОСОБА_2 на їх підставі майнових прав на спірні квартири. З врахуванням зазначеного, суд не взяв до уваги посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2025 у справі № 761/28387/23, оскільки у вказаній справі на відміну від справи, що розглядається, на підставі аналізу умов договору судами було встановлено, що дійсна правова природа договору не відповідає правовій природі попереднього договору. З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору у даному випадку не відбулася, суд прийшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, підстав для визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири немає, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо, відповідно до положень статті 635 ЦК України. Більше того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів сплати забезпечувального платежу навіть у сумі 162498,58 грн за кожним із попередніх договорів. Зокрема, про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства, такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 в справі №169/506/17 (провадження № 61-37213св18) та у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 (справа № 686/19271/19, провадження № 61-9459св20). Так, за клопотанням представника відповідача судом витребувано у позивачки та у ТОВ «КУА «ОПТИМУМ» докази сплати забезпечувального платежу за Попередніми договорами № 2278 та 2279 від 04.09.2018, на виконання вимог ухвали позивачкою за період до укладення Договорів про внесення змін надано квитанції на загальну суму 191203,16 грн, тобто, лише по 95601,58 грн за кожним із попередніх договорів, відтак, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами сплати нею забезпечувального платежу на рахунок ТзОВ «КУА «ОПТИМУМ» за Попередніми договорами № 2278 та 2279 від 04.09.2018, а відповідачем заперечується така сплата. У повному розмірі платежі сплачувалися позивачкою до 25.02.2022, а у подальшому свої зобов`язання щодо внесення забезпечувального платежу позивачка належно не виконувала. Оскільки свій обов`язок зі сплати забезпечувального платежу за Попередніми договорами купівлі-продажу квартири № 2278 та 2279 від 04.09.2018 з наступними змінами ОСОБА_2 своєчасно та в повному обсязі не виконала, у відповідача ТОВ «ЄвроЛьвів» не виникло обов`язку укласти основні договори купівлі-продажу квартир в обумовлений попередніми договорами строк. Також суд вказав, що на момент придбання корпоративних прав ТОВ «ЄвроЛьвів» на електронних торгах та зміни учасників і керівника Товариства, загальна вартість активів Товариства становила 103175558,00 грн, а пасивів (в тому числі вартість добудови будинку 136 708 035,39 грн + 167 545 843,00 грн = 304253878,00 грн, тобто, розмір необхідних вкладень для покриття заборгованості перед контрагентами та добудови будинку становив 201 078 320, 00 грн. Між тим, згідно з Довідкою № 16 від 30.05.2025, станом на 30.05.2025 ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» повернуто особам, які за попередніми договорами перераховували грошові кошти на ТОВ «ЄвроЛьвів» та КУА «Оптимум», суму 7 375 111, 37 грн. Враховуючи наведене, дії відповідача та третьої особи відносно позивача, на думку суду, в тому числі пропозиція щодо укладення договору купівлі-продажу майнових прав або повернення сплачених за попереднім договором коштів, є добросовісними та справедливими. Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд стягнув з позивачки на користь ТОВ «ЄвроЛьвів» витрати на професійну правничу допомогу. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини. 04.09.2018 між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест» укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. за реєстровим № 2278. Згідно із п. 2.1 Попереднього договору його предметом є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу Об`єкта (далі Основний договір) на умовах встановлених цим договором. Відповідно до п.п. 1.1.1. та 1.1.2 Попереднього договору Об`єктом є 1-но (одно) кімнатна житлова квартира в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 2 (другому) під`їзді на 13 (тринадцятому) поверсі, за будівельним номером 147 (сто сорок сім), загальна проектна площа 52,08 (п`ятдесят дві цілих вісім сотих) кв.м. Згідно із п. 2.4. Попереднього договору купівлі-продажу квартири № 2278 від 04.09.2018 сторони укладають Основний договір на умовах, передбачених цим договором, протягом 4-го кварталу 2020 року, але не пізніше, ніж 60 днів з моменту проведення державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Стороною-1 на Об`єкт та за умови виконання Стороною-2 вимог Розділу 4 Договору. 20.11.2021 між ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум», яка діє в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест», ОСОБА_2 та ТОВ «ЄвроЛьвів» укладено Договір про внесення змін та заміну сторони до Попереднього договору, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. за реєстровим № 4942. За умовами зазначеного Договору замінено ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» на ТОВ «ЄвроЛьвів» та внесено зміни до низки пунктів попереднього договору. Зокрема, змінено строк, протягом якого сторони укладають Основний договір купівлі-продажу квартири (протягом ІV кварталу 2022 року), а також розмір та порядок сплати забезпечувального платежу (п. 1.5.2-1.5.5 Договору про внесення змін та заміну сторони від 20.11.2021). Крім цього, 04.09.2018 між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест» укладено ще один Попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. за реєстровим № 2279. Згідно з п. 2.1 Попереднього договору його предметом є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу Об`єкта (далі Основний договір) на умовах встановлених цим договором. Слідуючи п.п. 1.1.1. та 1.1.2 Попереднього договору Об`єктом є 1-но (одно) кімнатна житлова квартира в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 2 (другому) під`їзді на 14 (чотирнадцятому) поверсі, за будівельним номером 152 (сто п`ятдесят два), загальна проектна площа 52,08 (п`ятдесят дві цілих вісім сотих) кв.м. Відповідно до п. 2.4. Попереднього договору купівлі-продажу квартири № 2279 від 04.09.2018 сторони укладають Основний договір на умовах, передбачених цим договором, протягом 4-го кварталу 2020 року, але не пізніше, ніж 60 днів з моменту проведення державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Стороною-1 на Об`єкт та за умови виконання Стороною-2 вимог Розділу 4 Договору. 20.11.2021 між ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум», яка діє в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Львівська Мрія-Інвест», ОСОБА_2 та ТОВ «ЄвроЛьвів» укладено Договір про внесення змін та заміну сторони до Попереднього договору, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. за реєстровим № 4943. Згідно із умовами зазначеного Договору замінено ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» на ТОВ «ЄвроЛьвів» та внесено зміни до низки пунктів попереднього договору. Зокрема, змінено строк, протягом якого сторони укладають Основний договір купівлі-продажу квартири (протягом ІV кварталу 2022 року), а також розмір та порядок сплати забезпечувального платежу (п. 1.5.2-1.5.5 Договору про внесення змін та заміну сторони від 20.11.2021). На час розгляду справи основний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ТОВ «ЄвроЛьвів» за жодним із попередніх договорів не укладено. В свою чергу, 26.03.2024 між ТОВ «ЄвроЛьвів» та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» укладено Договір № 01-26/03-24 щодо організації та фінансування будівництва об`єкта. Згідно із п. 2.1 зазначеного договору ТОВ «ЄвроЛьвів» зобов`язалося передати ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» право забудови земельної ділянки та відповідні функції замовника будівництва об`єкта на земельній ділянці разом із усіма виконаними та/або незавершеними роботами та придбаними матеріалами, які були виконані та використані при спорудженні Об`єкта будівництва, а ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент» зобов`язалося забезпечити організацію та/або фінансування (інвестування) будівництва Об`єкта відповідно до законодавства (у тому числі шляхом залучення коштів інших фізичних та/або юридичних осіб) та сплатити ТОВ «ЄвроЛьвів» обумовлену цим договором винагороду. Слідуючи Додатку №1 від 26.03.2024 до Договору № 01-26/03-24 винагорода Замовника за передачу Девелоперу права забудови Земельної ділянки та функції Замовника будівництва, в тому числі комплексу виконаних та/або незавершених будівельно-монтажних робіт та придбаних матеріалів, які були виконані при спорудженні Об`єкта будівництва, а також виконання інших договірних зобов`язань за цим Договором перед Девелопером, становить 136708035,39 грн, які підлягають сплаті не пізніше, ніж через 1 календарний рік після введення Об`єкта будівництва в експлуатацію та отримання сертифіката готовності Об`єкта будівництва. Актом передачі-приймання до Договору № 01-26/03-24 від 26.03.2024 засвідчено передання Замовником та прийняття Девелопером комплексу виконаних будівельно-монтажних робіт та придбаних матеріалів, які були виконані та використані при спорудженні Об`єкта будівництва «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 » на суму 136708035,39 грн. Цього ж дня на підставі Акту приймання-передачі ТОВ «ЄвроЛьвів» передав, а ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» прийняв відповідний будівельний майданчик. Зазначені обставини визнаються сторонами, відтак в силу ст. 82 ЦПК України не доказуються. Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивачка стверджує, що сплатила повну суму забезпечувального платежу, протягом 4 кварталу 2022 року сторони повинні були укласти основний договір, однак станом на день подання позовної заяви пропозиції щодо укладення основних договорів між ОСОБА_2 та ТзОВ «ЄвроЛьвів» не надходило, основні договори не укладено та квартири у власність позивачці не передано, просить про визнання майнових прав на об`єкт інвестування, що, на її думку, захистить її інтереси у випадку намагань відповідача чи інших осіб здійснити подвійний продаж майнових прав чи оформлення нерухомості іншим незаконним способом. У статті 41 Конституції України закріплено одне із основоположних прав людини і громадянина непорушність права власності, відповідно до якого кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Статею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. В свою чергу, згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України). Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст. 182 ЦК України). У статті 190 ЦК України йдеться про те, що майно є особливим об`єктом, яким вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами. З аналізу вказаних норм права можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин. Суд дійшов висновку, що предметом позову в цій справі є майнові права на об`єкти інвестування. В свою чергу, Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону). Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому. Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Ефективним способом захисту майнових прав на об`єкт інвестування у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також за відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, є визнання за учасником будівництва (пайовиком) майнових прав на об`єкт інвестування. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15 (провадження 14-31цс20), від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15 (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13 (провадження № 14-606цс18). Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 травня 2019 року, справа № 760/17864/16-ц, провадження № 61-699св17, від 12.03.2025 року, справа №761/28387/23 провадження № 61-1063св25 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов`язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Отже, належним відповідачем у такій справі є забудовник, а обставинами, що підлягають доведенню у справі за позовом про визнання майнових прав на об`єкт інвестування, є: невиконання забудовником свого обов`язку або відсутність факту введення будинку в експлуатацію, а також факт виконання особою, яка вважає свої майнові права порушеними (учасником будівництва, пайовиком), повної та вчасної сплати пайових внесків. Таким чином, колегія суддів розділяє правові позиції та судову практику на які, у цьому контексті покликається сторона позивача, що у випадку порушення прав забудовником, ефективним способом захисту є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Разом з цим, спірні правовідносини, на переконання колегії суддів, не є точною копією та аналогічними до правовідносин, яким надана оцінка у відповідних судових рішеннях, на які покликається сторона позивача, оскільки такі ускладнені договірними зобов`язаннями забудовника ТОВ «ЄвроЛьвів» із новим суб`єктом, управомоченим розпоряджатися спірним об`єктом будівництва, а саме ТОВ «Сіті Львів Девелопмент». Як вже зазначалося, згідно із Договором №01-26/03-24, а саме п. 1.2 та п. 2.1 ТОВ «ЄвроЛьвів», як замовник будівництва, зобов`язується передати виключно ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», як девелоперу будівництва, право забудови земельної ділянки та відповідні функції замовника будівництва Об`єкта на земельній ділянці разом з усіма виконаними та/або незавершеними роботами та придбаними матеріалами, які були виконані та використані при спорудженні Об`єкта будівництва, а Девелопер зобов`язується забезпечити організацію та/або фінансування (інвестування) будівництва Об`єкта відповдно до законодавства в т.ч. залучення коштів інших фізичних та /або юридичних осіб, а також сплатити замовнику обумовлену цим договором винагороду. Відповідно до п. 7.1. договору після укладення цього договору девелоперу переходять всі 100% майнових прав на всі запроектовані квартири, громадські/нежитлові приміщення, машиномісця, майбутні об`єкти нерухомості в Об`єкті будівництва, згідно із наявною проектною документацією, в незалежності від коригування чи перепроектування Об`єкта. Як додатки до договору від 26.03.2024 третя особа додала Акт передачі-приймання щодо організації та фінансування будівництва обєкта від 26.03.2024 та Акт передачі-приймання будівельного майданчика від 26.03.2024 (т. 2 а.с. 223-224). Колегія суддів виходить з того, що сеціальним законом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». У ч. 2 ст. 5 цього закону визначено, що вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування. Згідно ч. 7 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», дійсно у разі якщо право на будівництво об`єкта передано іншому замовникові або змінено генерального підрядника чи підрядника (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), а також у разі коригування проектної документації замовник протягом трьох робочих днів повідомляє про такі зміни відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю з поданням засвідчених у встановленому порядку копій документів, що підтверджують зазначені зміни. У разі якщо коригування проектної документації може вплинути на визначення адреси об`єкта нового будівництва (зміна місця розташування об`єкта, головного входу, зміна кількості об`єктів тощо), у повідомленні зазначається про необхідність коригування (зміни, присвоєння, анулювання) адреси. Продовження виконання будівельних робіт без такого повідомлення забороняється. З матеріалів справи не вбачається, що відповідач чи третя особа надали на підтвердження зазначеного відповідні документи. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Апеляційним судом не встановлено обставин, за яких правомірність Договору №01-26/03-24 від 26.03.2024, у передбаченому законом порядку спростована на підставі судового рішення, що дає підстави для висновку, що такий є чинним, а відтак створює правові наслідки. В свою чергу, будь які доводи щодо чинності зазначеного правочину чи неналежно його виконання (реалізації) сторонами, не є предметом даного судового провадження, відтак колегія суддів, з метою уникнення будь якої преюдиції, не надає таким правової оцінки. Враховуючи зазначене, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що твердження представника позивачки стосовно того, що Договір № 01-26/03-24 не створює жодних правових наслідків, а власником майнових прав на спірну квартиру залишається ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ», не заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Колегією суддів із ЄДРСР встановлено наявність низки аналогічних справ за позовами потенційних інвесторів до ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» про визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва. Частина із таких, у межах оскарження судових рішень про забезпечення позову, розглядалися Верховним Судом. Так, Верховний Суд в ухвалі від 21 січня 2025 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року дійшов висновку про обґрунтованість висновку апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки право розпорядження спірним об`єктом на час прийняття оскаржуваної постанови належало ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», яке не є стороною у справі. Крім цього, аргумент касаційної скарги про те, що договір від 26 березня 2024 року № 01-26/03-24, укладений між відповідачем та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», не створив жодних юридичних наслідків, Верховний Суд відхилив, оскільки спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). Підстав нікчемності, як і вказівки на наявність судового рішення про визнання недійсним такого правочину, касаційна скарга не містить. Схожі за змістом висновки містяться і в ухвалі Верховного Суду від 01 квітня 2025 року, справа № 466/9338/24, де відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд констатував, що встановивши, що право розпорядження спірним об`єктом на час прийняття оскаржуваної ухвали місцевого суду належало ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», яке не є стороною у справі та не перебуває в статусі відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Таким чином, на час ухвалення оскаржуваного рішення, наявні висновки касаційної інстанції, які зводяться до того, що саме ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» є правосуб`єктним у спірних правовідносинах, при цьому, вимог до такого не пред`явлено. Колегія суддів виходить з того, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. За наведених обставин і сталої судової практики Верховного Суду можна дійти висновку, що вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові. Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Таким чином, визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови в задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Враховуючи наведене та те, що відповідачем і третьою особою подано беззаперечні докази того, що ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» на підставі Договору № 01-26/03-24 відчужило майнові права на спірну квартиру ТОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» і про цю обставину позивачка була повідомлена, колегія суддів приходить переконання, що належним відповідачем за вимогою про визнання майнових прав на на об`єкти незавершеного будівництва: 1-но (одно) кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 2 (другому) під`їзді на 13 (тринадцятому) поверсі, за будівельним номером 147 (сто сорок сім), загальна проектна площа 52,08 (п`ятдесят дві цілих вісім сотих) кв.м. та 1-но (одно) кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 2 (другому) під`їзді на 14 (чотирнадцятому) поверсі, за будівельним номером 152 (сто п`ятдесят два), загальна проектна площа 52,08 (п`ятдесят дві цілих вісім сотих) кв.м. повинен бути ТОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», який не був залучений до участі у справі як відповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог та залишилося поза увагою суду першої інстанції. В свою чергу, розпорядившись на власний розсуд своїми процесуальними правами та визначивши коло учасників справи, до яких пред`являються позовні вимоги, сторона позивача і надалі вважає, що суб`єктний склад спірних правовідносин є правильним. Разом з цим, ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» є неналежним відповідачем у справі, оскільки на даний час майнові права на всі результати будівельної діяльності передані за Договором № 01-26/03-24 від 26.03.2024 ТОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», що свідчить про те, що позивачка просить визнання за нею майнових прав, пред`явитвши вимоги до соби, яка не вправі відповідати за такими, оскільки такі на даний час належать не відповідачу, а іншій особі. У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на помилковість ототожнення позивачкою, замовника будівництва в розумінні законодавства про регулювання містобудівної діяльності та власника майнових прав, які можуть не збігатися в одній особі, зокрема, у спірних правовідносинах не змінюючи статусу замовника будівництва, ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» на підставі цивільно-правового договору передало майнові права на об`єкт та функції щодо організації та фінансування будівництва (забудовника) третій особі, що не суперечить чинному законодавству. У постанові КЦС ВС від 04.12.2024 у справі № 592/13042/21 зроблено висновок, що суд не може вирішувати питання обґрунтованості позовних вимог по суті без залучення до розгляду справи належного відповідача. Дійшовши висновку про неналежний суб`єктний склад спірних правовідносин, а саме пред`явлення позову до особи, яка не може відповідати за пред`явленими вимогами, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково вдався до аналізу та правової оцінки по суті пред`явлених вимог, з чим колегія суддів не може погодитися. Таким чином, з метою уникнення будь якої преюдицієї у майбутньому, колегія суддів не надає правової оцінки доводам апеляційної скарги, які стосуються суті спірних правовідносин та вважає за необхідне виключити їх (висновки та правову оцінку суду таких) із оскаржуваного рішення. Враховуючи наведене, питання обґрунтованості позовних вимог по суті без залучення до розгляду справи належного відповідача не може вирішуватися, відтак правова оцінка доказів, а також самі докази, які пред`явлені на обгрунтування чи заперечення позовних вимог, у межах даної справи не мають правового значення. Окремо колегія суддів важає за можливе звернути увагу на те, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України). Зважаючи на те, що правосуб`єктності (прав та обов`язків) юридична особа набуває з дня її державної реєстрації, доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» було засновано 08.03.2024, а вже 26.03.2024 був підписаний договір з ТОВ «ЄвроЛьвів», висновків суду не спростовують, оскільки слідуючи закону, новостворена юридична особа у день створення вправі бути учасником правочинів та вчиняти юридично значимі дії (своїми діями набувати прав та обов`язків). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)). Разом з цим, виходячи із диспозитивності цивільного судочинства, а відтак підстав та предмету позову, колегія суддів не знаходить доводів та вимог за якими могло б відповідати ТОВ «ЄвроЛьвів», а відтак навіть часткової підставності таких. Що стосується доводів апеляційної скарги щодо зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини.Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача у справі ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» представляло АБ «Оприско та партнери», на підставі Договору про надання професійної правничої допомоги № 1-0105/24-ц та Додаткового договору від 18.03.2025, за умовами яких АБ надає професійну правничу допомогу та представляє ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» у справі №466/12754/24 за позовом ОСОБА_2 про визнання майнових прав. За умовами договору, сторони узгодили, що ТОВ «ЄВРОЛЬВІВ» сплачує гонорар у сумі 40000,00 гривень за ведення справи у суді першої інстанції. Зазначена сума сплачена у повному розмірі. Заперечення на клопотання про стягнення судових витрат чи клопотання про зменшення розміру судових витрат позивачем не подано. Разом з цим, слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Колегія суддів виходить з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Так, дійсно слідуючи правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 19.02.2020, справа № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Так, процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов`язком суду стягнути такий. Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. В свою чергу, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, результат розгляду даної справи, складність та важливість такої для сторін, реально потрачений адвокатом час, колегія суддів вважає, що розмір судових витрат на правову допомогу, який стягнуто судом з позивачки на користь ТОВ «ЄвроЛьвів» у сумі 25000,00 грн., відповідає обставинам спірних правовідносин (ціні позову) вимогам розумності і обґрунтованості та не свідчить про не співмірність такого, тому доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження. Підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду визначені приписами статті 376 ЦПК України. Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України, підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Часткове задоволення апеляційної скарги та зміна оскаржуваного рішення не є підставою для нового перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рубля Олександра Сергійовича задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року змінити. Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 19 березня 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк