Ухвала КАС ВС № 400/9794/25

УХВАЛА 19 березня 2026 року м. Київ справа №400/9794/25 адміністративне провадження №К/990/9750/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником- адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною, на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу га деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Ухвалою Миколаївського адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків позову, шляхом подачі до заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою Миколаївського адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву повернуто заявнику з підстав невідповідності вимогами пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України. 03 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, після її перегляду в апеляційному порядку, про повернення позовної заяви. Згідно з частиною другою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Отже, за приписами частини другої статті 328 КАС України ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві, після її перегляду в апеляційному порядку, та постанова суду апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження судового рішення в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Так, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву керувався вимогами пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України, та не знайшов підстав для визнання поважними вказаних причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Суд дійшов висновку, що позивач пропустив тримісячний строк, установлений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з чим, застосувавши пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України, повернув позовну заяву. Своєю чергою суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та зазначив, що позивач звернувшись з позовом у вересні 2025 року не використав надану йому можливість, не надав доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від його волі та пов`язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами, що перешкоджали зверненню до суду в межах встановленого строку, суд апеляційної інстанції пов`язав початок перебігу строку звернення до суду з моментом отримання позивачем листа позивача, скерованого у відповідь на адвокатський запит скаржника (13 травня 2025 року), зі змісту якого останньому стало відомо про характер і спосіб обрахунку належних до виплати позивачу сум, відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що 13 травня 2025 року у позивача розпочався тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, який тривав до 13 серпня 2025 року. Представник позивача звернувся до суду з цим позовом 11 вересня 2025 року, тобто поза межами тримісячного строку звернення до суду з цим позовом. У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник указує на застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права з порушенням усталеної практики Верховного Суду, «або взагалі неврахування наявної судової практики щодо обчислення строків звернення до суду у трудових спорах після звільнення». Скаржник зазначає, що у даній справі суд апеляційної інстанції не врахував практику Верховного Суду, викладену постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19; постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19; постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19. Поряд із цим, скаржник покликається на неврахування судом апеляційної інстанції рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, яким частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. В контексті наведеного обґрунтування Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі. Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч указаним висновкам Верховного Суду у справах №240/12017/19, №520/2261/19, №340/1019/19, щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що приписи рішення Конституційного Суду щодо неконституційності частини першої статті 233 КЗпП України, не підлягають застосуванню до правовідносин, що скалися з приводу звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Зокрема, положення частини 1 статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними, стосуються правовідносин, що виникли з приводу звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Зокрема, скаржник указує на наявність підстав касаційного оскарження, визначених «пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України» та зазначає, що скарга відповідає пункту 1 частини п`ятої статті 328 КАСУ, оскільки постанова суду може вплинути на формування або корекцію судової практики щодо застосування статті 233 КЗпП України після змін 2022 року, суд відхиляє таке обґрунтування підстав касаційного оскарження, оскільки скаржником продемонстровано невизначеність щодо підстав касаційного оскарження. У продовження касаційної скарги заявник зазначає, що при ухваленні спірної постанови судом апеляційної інстанції не було взято до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23, щодо застосування положень статті 233 КЗпП у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, яким право працівника право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, однак, суд відхиляє указане твердження, адже, указане правове врегулювання не підлягає застосуванню до правовідносин що виникли у період 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року. Зокрема, Суд звертає увагу скаржника, що суд апеляційної інстанції пов`язав початок перебігу строку звернення до суду саме з моментом отримання позивачем листа із якого останньому стало відомо про обсяг і характер нарахованих сум, відтак, з урахуванням правових позиції Верховного Суду викладеної у справі № 160/5468/23, на яку покликається скаржник. На підставі викладеного, Суд робить висновок, що скаржник належним чином не обґрунтував у чому полягає порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права при поверненні позовної заяви позивачу. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. З огляду на викладене, автор касаційної скарги повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судових рішень, які, на його думку, допущені судами при їх ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України, Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, шляхом подання до суду: уточненої касаційної скарги із обґрунтовуванням в чому полягає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень. Керуючись статтями 169, 248, 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником- адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною, на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху. Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько , Судді Верховного Суду