Постанова 4854 № 420/29526/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29526/25 Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А. суддів Бойка А.В., Єщенка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) у збільшеному розмірі до 100 000 грн. за місяць, за період з 28.02.2022 до 31.05.2022; - зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити додаткову винагороду згідно Постанови №168 у розмірі до 100 000 грн. за місяць, за період з 28.02.2022 до 31.05.2022. В обґрунтування позовних вимог указує, що з 28.04.2020 по теперішній час проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що 24.02.2022 (на час повномасштабного вторгнення РФ) ніс військову службу у складі пункту пропуску «Чонгар», розташованого в Генічеському районі Херсонської області на межі із анексованою АР Крим. Через вторгнення військ РФ пункт пропуску перебував під масованим обстрілом, а потім опинився в тимчасовій окупації. Надалі, як пояснює позивач, починаючи з 24.02.2022 до квітня 2022 року разом з іншими військовослужбовцями намагалися самостійно вийти з окупації та потрапити на підконтрольну Україні територію, під час чергової спроби отримав поранення, проте за медичною допомогою не звертався та лікувався самостійно. За медичною допомогою звернувся тільки після того, як вийшов з окупації та 17.04.2022 потрапив до військового госпіталю у м. Одеса. Позивач вважає, що оскільки з 24.02.2022 до квітня 2022 року він перебував в районі ведення бойових дій, зокрема, на тимчасово окупованій РФ території? України, 02.04.2022 отримав поранення, з 02.04.2022 переміщувався з окупованої території Херсонської області до підконтрольної Україні території, 17.04.2022 звернувся за медичною допомогою та перебував на лікуванні в госпіталі до 29.04.2022, а починаючи з 30.04.2022 по теперішній час проходить військову службу, перебуваючи безпосередньо в районі ведення бойових дій у підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_1 з місцем дислокації? у населеному пункті Херсон - він має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн. на місяць за період з 28.02.2022 до 31.05.2022. На переконання позивача ВЧ НОМЕР_1 протиправно не виплатила додаткову винагороду у збільшеному розмірі до 100 000 грн., що становить порушення його прав на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення, які гарантовані положеннями статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, за період стаціонарного лікування з 17.04.2022 по 29.04.2022 на підставі Постанови №168. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період стаціонарного лікування з 17.04.2022 по 29.04.2022 збільшену до 100 000 грн. додаткову винагороду згідно Постанови №168. В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив. В апеляційній сказі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сам по собі факт перебування військовослужбовця на тимчасово окупованій території не може бути безумовною підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі без доказів безпосередньої участі його у бойових діях та не створює для військової частини обов`язку нарахування такої винагороди та наголошує на тому, шо відповідно до приписів Постанови №168 він має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн. на місяць за період з 28.02.2022 до 31.05.2022. Також апелянт зауважує на тому, що попри зобов`язання судом ВЧ НОМЕР_1 надати відповідні докази, зокрема, копії бойових наказів (розпоряджень) та рапортів командирів про участь ОСОБА_1 у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань за період з лютого по травень 2022 року та відомості про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в період перебування його на тимчасово окупованій території відповідач витребувані докази не надав. На переконання апелянта, внаслідок не встановлення обставин справи щодо його участі у бойових діях, виконанні бойових (спеціальних) завдань за період з лютого по травень 2022 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог. ВЧ НОМЕР_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт громадянина України № НОМЕР_2 від 11.03.2021) є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 15.07.2024. Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.05.2020 № 257-ОС «Про особовий склад», прапорщик ОСОБА_1 (П-025241), прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 та з 28.05.2020 зарахований до списків особового складу та всі види забезпечення у НОМЕР_4 прикордонному загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ). Згідно довідки про трудову діяльність та військову службу, яка складена 27.11.2025, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в НОМЕР_4 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ), в період часу з 16.07.2021 по 27.05.2024 - проходив військову службу на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії начальник 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 . По теперішній час залишається військовослужбовцем НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) та проходить військову службу на посаді інспектор прикордонної служби вищої категорії начальник другої групи інспекторів прикордонної служби другого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) НОМЕР_5 прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Як зазначає позивач, у період з 24.02.2022 до квітня 2022 року він перебував на тимчасово окупованій? РФ території? України, зокрема на території Херсонської області. Згідно рапорту начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) підполковника ОСОБА_2 від 19.08.2022 № P4/3554- 22-вн, станом на 24.02.2022 - інспектор прикордонної служби вищої категорії - начальник групи 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) штаб-сержант ОСОБА_1 не прибув у складі підрозділу на місце тимчасового розташування прикордонного загону в АДРЕСА_2 . Станом на 14.04.2022 - штаб-сержант ОСОБА_1 був відсутній в підрозділі, зв`язок з ним підтримувався через підполковника ОСОБА_3 та старшого лейтенанта ОСОБА_4 . Останнє місце його перебування на тимчасово окупованій території України - м. Херсон. Згідно з Виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 в період з 17.04.2022 по 29.04.2022 останній перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні клініки хірургії Одеського військово-медичного клінічного центру ДПС України з діагнозом: Мінно-вибухова травма (02.04.2022). Закрита травма грудної клітки, множинні переломи VI, VII, VIII ребер, забій м`яких тканин грудної стінки. Осколкове сліпе поранення поперекової ділянки. Малий ексудативний плеврит. Розповсюджений остеохондроз шиї, грудного, поперекового відділів хребта, ст. нестійкої ремісії з проявами базилярної недостатності. 09.08.2022 проведений медичний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого відповідно до Довідки постійно діючої гарнізонної ВЛК Державної прикордонної служби України військово-медичного клінічного центру м. Одеси №231 визначено, що мінно-вибухова травма (02.04.2022) пов`язана із захистом Батьківщини. Згідно з архівною відомістю за 2022 рік, виданою ВЧ НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в період його перебування на тимчасово окупованій території з лютого по квітень 2022 року виплачувалося грошове забезпечення, в тому числі, додаткова грошова винагорода у розмірі 30 000 грн. Позивач, вважаючи, що має право на отримання в період з 28.02.2022 до 31.05.2022 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, у зв`язку з перебуванням на тимчасово окупованій території, отриманням травми і проходженням стаціонарного лікування, звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для виплати додаткової винагороди є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема, на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Суд вважав, що позивачем не надано жодних доводів та доказів на підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або залучення його до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах проведення воєнних (бойових) дій у період з 28.02.2022 по 17.04.2022, а тому вважав заявлені вимоги у цей період безпідставними та відмовив у задоволенні цієї частини вимог. Водночас, суд встановив, що позивач отримав поранення, яке ВЛК визнане пов`язаним із захистом Батьківщини, після чого він перебував на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі з 17.04.2022 по 29.04.2022, а тому дійшов висновку, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, передбаченої Постановою №168, за період його перебування на стаціонарному лікуванні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ). Частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Стаття 1-2 Закону №2011-ХІІ встановлює, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Частини 2-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначають, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан, який існує і на даний час. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168. Приписами пункту 1 Постанови №168, яка діяла з 24.02.2022 визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). З метою врегулювання виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Головою Адміністрації Державної прикордонної служби України ОСОБА_5 виданий наказ «Про реалізацію вимог постанови КМУ від 28.02.2022 №168» від 31.03.2022 №164-АГ, пунктом 12 якого передбачено, що цей наказ застосовується з 24.02.2022. Згідно пункту 1 наказу від 31.03.2022 №164-АГ вирішено на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які проходять військову службу, зокрема, в органах охорони державного кордону (прикордонних загонах) Державної прикордонної служби України виплачувати додаткову винагороду (пропорційно із розрахунку на місяць) у розмірі 30 000 грн (з дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір цієї винагороди збільшується до 100 000 грн включно в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях або заходах. Пунктом 3 наказу №164-АГ визначено документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об`єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах. Отже для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України у бойових діях або заходах у спірний період достатньо наявності одного документу з переліку: 1) бойовий наказ (бойове розпорядження); 2) журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення, або постові відомості; 3) рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України № 400 від 01.04.2022 пункт 1 Постанови №168 доповнений абзацом, який застосовується з 24.02.2022: « відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Окрім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 внесені зміни до Постанови №168, пункт 1 викладений в іншій редакції та доповнений постанову пунктом 1-1 , зокрема, такого змісту: « 1-1. Установити, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах». У період з 01.06.2023 процедуру здійснення виплати на період воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), передбачених Постановою № 168 визначають Особливості виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагород, передбачених Постановою № 168, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 № 726, (далі-Особливості № 726). З урахуванням викладеного слід констатувати, що у період дії воєнного стану, військовослужбовці Державної прикордонної служби мають право на отримання збільшеної до 100 000 грн. додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Однак, варто зауважити, що таке право не є безумовним, а виникає у військовослужбовців виключно у разі, коли вони беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення). Для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі їхня безпосередня участь у бойових діях і заходах має бути підтверджена документально. Повертаючись до матеріалів справи колегія суддів враховує, що з 28.04.2020 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в НОМЕР_4 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ). Згідно довідки від 27.11.2025 ОСОБА_1 проходить військову службу у НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії -начальник другої групи інспекторів прикордонної служби другого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) НОМЕР_5 прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ). У період з 24.02.2022 до квітня 2022 року позивач перебував на тимчасово окупованій території України, зокрема на території Херсонської області. Так, згідно рапорту начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » підполковника ОСОБА_2 від 19.08.2022 №P4/3554- 22-вн, станом на 24.02.2022 - інспектор прикордонної служби вищої категорії - начальник групи 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) штаб-сержант ОСОБА_1 не прибув у складі підрозділу на місце тимчасового розташування прикордонного загону в АДРЕСА_2 . Станом на 14.04.2022 - штаб-сержант ОСОБА_1 був відсутній в підрозділі, зв`язок з ним підтримувався через підполковника ОСОБА_3 та старшого лейтенанта ОСОБА_4 . Останнє місце його перебування на тимчасово окупованій території України - м. Херсон. Згідно з виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 в період з 17.04.2022 по 29.04.2022 останній перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні клініки хірургії Одеського військово-медичного клінічного центру ДПС України з діагнозом: Мінно-вибухова травма (02.04.2022). Закрита травма грудної клітки, множинні переломи VI, VII, VIII ребер, забій м`яких тканин грудної стінки. Осколкове сліпе поранення поперекової ділянки. Малий ексудативний плеврит. Розповсюджений остеохондроз шиї, грудного, поперекового відділів хребта, ст. нестійкої ремісії з проявами базилярної недостатності. 09.08.2022 проведений медичний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого відповідно до Довідки постійно діючої гарнізонної ВЛК Державної прикордонної служби України військово-медичного клінічного центру м. Одеси №231 визначено, що мінно-вибухова травма (02.04.2022) пов`язана із захистом Батьківщини. З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до приписів пункту 1 Постанови №168, зокрема, за період перебування на стаціонарному лікуванні, тобто, з 17.04.2022 по 29.04.2022. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, згідно якого саме на суд покладається обов`язок, в тому числі, вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, з метою дотримання прав та гарантій ОСОБА_1 на всебічний та об`єктивний розгляд справи, витребувані у НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) належним чином завірені копії доказів, а саме: - наказів про включення і виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення; - бойових наказів (бойових розпоряджень) та рапортів (донесення) командирів підрозділу (групи) про участь ОСОБА_1 у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань за період з лютого по травень 2022 року. На виконання ухвали суду, від НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) надійшла відповідь, якою відповідач повідомив, що у період перебування ОСОБА_1 на тимчасово окупованій території останній до виконання бойових (спеціальних) завдань в період часу з 24.02.2022 по 15.04.2022 останній не залучався та таких завдань не виконував. Відповідач повідомив, що інформація за вказаний період відносно ОСОБА_1 відсутня, оскільки останній під час перебування на тимчасово окупованій території України (м. Херсон), до виконання бойових (спеціальних) завдань не залучався, а тому, як пояснив відповідач, на виконання ухвали суду надати такі докази не може. З урахуванням обставин справи, що встановлені судом апеляційної інстанції слід констатувати, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 у спірні періоди не набув права на додаткову грошову винагороду передбачену Постановою № 168 у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, зокрема, під час перебування тимчасово окупованій території України, оскільки не виконував спеціальні бойові завдання. При цьому, варто зазначити, що позивач щомісячно отримував додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі 30 000 грн., що не заперечується останнім. Твердження апелянта про те, що за період перебування на тимчасово окупованій території відповідач має виплатити додаткову винагороду збільшену до 100 000 грн. колегія суддів вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому трактуванні останнім норм права, оскільки встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та досліджені докази не підтверджують факт виконання у спірний період ОСОБА_1 завдань, які свідчать про його безпосередню участь в бойових діях або заходах, безпосередньо в районах ведення бойових дій, здійснення яких передбачає виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. За таких підстав, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Також колегія суддів вважає безпідставними аргументи апелянта про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції через порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на таке. Так, відповідно до приписів абзацу 2 частини 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Наведене свідчить про те, що рішення суду може бути скасоване лише в тому випадку, якщо порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до помилкового вирішення справи по суті. Оскільки, в даному випадку, таких обставин судом апеляційної інстанції не встановлено, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність таких вимог апеляційної скарги. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. З цього приводу колегія суддів зазначає що відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні містити достатньо мотивів, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення. Відтак, слід констатувати, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стосовно заявленого ОСОБА_1 клопотання про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн, колегія суддів зазначає таке. Пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України визначає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких підстав клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, зокрема, судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн, має бути задоволене лише у випадку задоволення апеляційної скарги. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає. Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Головуюча суддя О. А. Шевчук суддя А. В. Бойко суддя О. В. Єщенко